12 січня 2022 року м. Дніпросправа № 208/7184/20(2-а/208/28/21)
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Олефіренко Н.А., Шальєвої В.А., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 09.08.2021 року в адміністративній справі №208/7184/20(2-а/208/28/21) (суддя у 1 інстанції Івченко Т.П.) за позовом ОСОБА_1 до Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, третя особа: головний спеціаліст-інспектор з паркування відділу контролю за паркуванням Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Онищенко Дмитро Іванович про скасування постанови про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративної відповідальності,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, третя особа: головний спеціаліст-інспектор з паркування відділу контролю за паркуванням Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Онищенко Дмитро Іванович, в якому просив:
- скасувати постанову серії РАП № 272846688 до повідомлення серії ІД № 00176537, винесену головним спеціалістом-інспектором з паркування відділу контролю за паркуванням Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Онищенком Д.І. стосовно ОСОБА_1 про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в режимі фото/відео - зйомки від 16.09.2020 року;
- стягнути з Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати за правову допомогу у розмірі 15000 (п'ятнадцять тисяч) грн.00коп.
Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю складу адміністративного правопорушення в діях позивача, що свідчить про безпідставність прийняття оскаржуваної постанови.
Рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 09.08.2021 року адміністративний позов задоволено частково. Постанову серії РАП № 272846688 від 16.09.2020 року винесену по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в режимі фото/відео- зйомки, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 152-1 КУпАП, згідно якої на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 300,00 грн. скасовано. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 00 копійок та витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок. І іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що відповідачем до суду першої інстанції докази, які підтверджують факт наявності майданчика для платного паркування за адресою Князя Володимира Великого (вул. Плеханова) (ТРК Мост-Сіті-Центр передмостова площа), м. Дніпро. Також зазначено, що витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00грн. є неспівмірними з урахуванням складності справи та суми оскаржуваної постанови. Зазначено, що позивач є адвокат, а тому залучення іншого адвоката для участі у справі не було необхідним.
Справа судом розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що відповідно до постанови 26.07.2020 року о 14:52 год. транспортним засобом Toyota Camry номерний знак НОМЕР_1 здійснено користування майданчиком для платного користування, що знаходиться за адресою: Д 1005, за адресою вул. Князя Володимира Великого (вул. Плеханова) (ТРК Мост-Сіті-Цетр предмостова площа), м. Дніпро з неоплатою вартості послуг користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більш як за 10 хвилин користування майданчиком для платного користування, чим порушено вимоги абз. 2 п. 26 Правил паркування транспортних засобів затверджених КМУ від 03.12.2009 року №1342, чим скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч.1ст. 152-1 КУпАП.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною 1 статті 152-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено наступне: порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі неоплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування, тягне за собою накладення штрафу в двадцятикратному розмірі від вартості однієї години послуги з користування тим майданчиком для платного паркування транспортних засобів, на якому знаходиться транспортний засіб у момент порушення.
Приміткою статті 152-1 КУпАП вказано, що під неоплатою вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування слід розуміти неоплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більш як за 10 хвилин користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів (крім майданчиків, обладнаних автоматичними в'їзними та виїзними терміналами, на яких оплата відбувається під час виїзду з майданчика).
Отже, порушення правил паркування, у тому числі неоплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування, є підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.152-1 КУпАП.
При цьому, штраф за вказане правопорушення визначається виходячи із вартості однієї години послуг з користування майданчиком.
У свою чергу, тарифи на користування послугами майданчиками для платного паркування установлюються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад у порядку і межах, визначених законодавством.
Згідно із п.30 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою КМУ №1342 від 03.12.2009 (в редакції на час виникнення спірних відносин), під час паркування на майданчику для платного паркування користувач сплачує вартість послуг з користування майданчиками для платного паркування згідно з тарифом, установленим виконавчими органами сільських, селищних, міських рад у порядку і межах, визначених законодавством, з урахуванням переліку основних послуг.
У спірному випадку встановлено, що тарифи на користування послугами майданчиками для платного паркування на території м.Дніпра були встановлені: рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 11.04.2011 року №512 "Про затвердження тарифів вартості послуг паркування на майданчиках для платного паркування транспортних засобів у м. Дніпропетровську" та рішеннями виконавчого комітету Дніпровської міської ради № 1231 від 28.09.2011 року, № 943 від 05.12.2017 року, № 323 від 24.04.2018 року, № 1039 від 23.10.2018 року, № 743 від 23.07.2019 року, № 253 від 18.02.2020 року про внесення змін до рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 11.04.2011 року №512 "Про затвердження тарифів вартості послуг паркування на майданчиках для платного паркування транспортних засобів у м. Дніпропетровську"; рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 28.08.2020 року №882; рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 02.09.2020 року №90/60.
Рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 02.09.2020 №90/60 було скасовано рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 28.08.2020 року №882.
У свою чергу, рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 02.09.2020 року №90/60 було скасовано у судовому порядку. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 у справі №160/10500/20, набрало законної сили 17.05.2020 року, що підтверджується відміткою на вказаному рішенні.
Рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 11.04.2011 року №512 "Про затвердження тарифів вартості послуг паркування на майданчиках для платного паркування транспортних засобів у м. Дніпропетровську" та рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради, якими вносилися зміни та доповнення в рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради №512 від 11.04.2011 року "Про затвердження тарифів вартості послуг паркування на майданчиках для платного паркування транспортних засобів у м.Дніпрі" визнані протиправними та не чинними у судовому порядку (постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 26.08.2020 року у справі №160/12303/19).
З наведеного вище слідує, що станом на час притягнення позивача до адміністративної відповідальності не існувало рішення органу місцевого самоврядування про затвердження тарифів на паркування, у тому числі і рішення виконавчого комітету міської ради № 1039 від 23.10.2018 року на яке послався суд першої інстанції, що свідчить про відсутність підстав для оплати послуг паркування з огляду на те, що такі послуги оплачуються виходячи із тарифів, установлених виконавчими органами сільських, селищних, міських рад у порядку і межах, визначених законодавством.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про неправомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови відповідача та закриття провадження в адміністративній справі.
Щодо не згоди відповідача з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу, слід зазначити наступне.
Відповідно до частини 1статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 1статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини 3статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом частини 3статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 7статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006р. у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004р. у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги до матеріалів справи надано ордер серії АЕ № 1040219, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, договір № 1310/20 від 13.10.2020 року, акт виконаних робіт від 20.10.2020 року з зазначенням тарифів надання послуг з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, квитанція серії № 000201020 від 20.10.2020 року щодо сплати 15000 (п'ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок за послуги адвоката за укладеним договором.
Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що співмірними в даному випадку є витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00грн.
Доводи скаржника, що вказані витрати є завищеними, з урахуванням предмету спору та враховуючи що позивач є адвокатом, колегія суддів оцінює критично, оскільки сума спору не є єдиним оціночним критерієм для визначення суми витрат на правничу допомогу та чинним законодавством не встановлено обмежень чи заборон діючим адвокатам для захисту своїх порушених прав користуватися правничою допомогою.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321,322, 327, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 09.08.2021 року в адміністративній справі №208/7184/20(2-а/208/28/21) - залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 09.08.2021 року в адміністративній справі №208/7184/20(2-а/208/28/21) - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя Н.А. Олефіренко
суддя В.А. Шальєва