Справа № 537/4452/20 Номер провадження 22-ц/814/65/22Головуючий у 1-й інстанції Мурашова Н.В. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.
08 лютого 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Одринської Т.В.,
суддів Панченка О.О., Пікуля В.П.,
за участь секретаря: Філоненко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні житловим будинком, визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком, а також за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та господарськими будівлями, встановлення порядку користування житловим будинком та господарськими будівлями,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 серпня 2021 року
В грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні належним їй на праві власності нерухомим майном, а саме: квартирою АДРЕСА_1 , просила визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування вказаним житловим приміщенням.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 належить право власності на житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджено Договором дарування частки в праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями від 25.02.2020 року. У вказаному будинку з 21.07.2001 року і по теперішній час зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 - доньки попереднього власника ОСОБА_4 .
Вказує, що ОСОБА_2 у вказаному будинку не проживає більше року без поважних причин.
Зазначає, що ОСОБА_2 була зареєстрована у вказаному будинку з дозволу колишнього власника - її батька ОСОБА_4 . Проте відповідач не укладала договір найму житлового будинку з новим власником ОСОБА_1 , не погоджувала розміру оплати за користування житлом. Тому, на теперішній час у ОСОБА_2 відсутні правові підстави для користування житловим будинком, що належить ОСОБА_1 . Реєстрація ОСОБА_2 у будинку створює перешкоди власнику ОСОБА_1 у вільному користуванні та розпорядженні своїм майном, збільшує розмір плати за комунальні послуги, унеможливлює продаж належного їй майна. За таких обставин ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом своїх майнових прав, просила усунути їй перешкоди у користуванні та розпорядженні належним їй нерухомим майном, визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням з підстав не проживання в ньому більше року без поважних причин.
В січні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просила зобов'язати ОСОБА_1 не чинити їй перешкод у вільному користуванні житловим будинком та господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом надання їй ключів від дверей житлового будинку та надання вільного безперешкодного доступу до будинку з господарськими будівлями, а також просила встановити порядок користування вказаним житловим будинком та господарськими будівлями, виділивши у її користування кімнату площею 8,8 м2, а ОСОБА_1 - кімнату площею 7,8 м2 , залишивши у спільному користуванні тамбур «1», площею 1,1 м2 , кухню «2» площею 6,2 м2 , санвузол «5» площею 6,0 м2 . Просила вирішити питання стягнення судових витрат.
В обґрунтування зустрічного позову зазначила, що житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_2 , належав ОСОБА_4 - її батьку. З 21.07.2001 року ОСОБА_2 була зареєстрована у вказаному будинку. Батьки ОСОБА_2 розлучилися. Після чого батько ОСОБА_4 одружився з ОСОБА_1 , після чого проживання ОСОБА_2 у вказаному будинку було унеможливлено.
Вказує, що вона не має ані іншого житла, ані грошових коштів для придбання житла.
Зазначає, що 04.06.2019 року її батько продав належну йому частину вказаного домоволодіння своїй новій тещі - ОСОБА_5 . При оформленні договору купівлі-продажу житлового будинку ОСОБА_4 вказав неправдиві відомості про відсутність у третіх осіб права користування цим житловим будинком. Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14.09.2020 року у справі №537/3429/19, яке набрало законної сили, вказаний договір купівлі-продажу був частково визнаний недійсним, а саме п.6 Договору, в якому зазначено про те, що треті особи не мають права користування домоволодінням.
В подальшому, 19.02.2020 року, ОСОБА_5 подарувала своїй доньці, ОСОБА_1 вказану частину будинку.
ОСОБА_2 зазначає, що нові власники житлового приміщення, чинять їй перешкоди у користуванні житловим приміщенням, у зв'язку з чим, остання змушена звернутися до суду.
Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 серпня 2021 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні житловим будинком, визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та господарськими будівлями, встановлення порядку користування житловим будинком та господарськими будівлями - задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_6 у реалізації нею права на користування належної ОСОБА_1 Ѕ частиною домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом передачі ОСОБА_6 ключів від вхідних дверей, надання вільного та безперешкодного доступу до вказаної частини житлового будинку.
В задоволенні іншої частини позовних вимог зустрічного позову ОСОБА_6 - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсом вісім) грн. 00 коп.
З рішенням суду першої інстанції не погодилася ОСОБА_1 та оскаржила його в апеляційному порядку. Посилаючись на винесення рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити первісний позов повністю, в задоволенні зустрічного позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 , за захистом своїх прав, як власник житлового приміщення в якому ОСОБА_6 , дочка колишнього власника будинку, більше року не проживає за місцем реєстрації.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_7 - адвокат Єрмоленко О.В. зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню. Просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення районного суду залишити без змін.
Згідно частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що на підставі договору дарування частки в праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями від 19.02.2020 року ОСОБА_1 є власником Ѕ частини житлового будинку з господарськими будівлями, розташованого на земельній ділянці комунальної власності площею 0,0479 га, кадастровий номер 5310436500:09:003:1099 за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.11-12) (а.с.13, 62-63).
ОСОБА_6 , є дочкою колишнього власника частини спірного домоволодіння та була зареєстрована в ньому як член сім'ї з 21 липня 2001 року (а.с. 26).
Правомірність проживання та наявність у ОСОБА_6 права користування житловим будинком АДРЕСА_3 набутого відповідно до закону, встановлено судом апеляційної інстанції при розгляді справи за позовом ОСОБА_5 (матері ОСОБА_1 та колишньої власниці домоволодіння) про виселення ОСОБА_6 без надання іншого житлового приміщення. Судом встановлено, що при переході права власності на домоволодіння до іншої особи, за ОСОБА_6 зберігся житловий сервітут на нього. Вказані висновки викладені в Постанові Полтавського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року, яка набрала законної сили.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_6 , на підставі ст. 405 ЦК України, просила визнати ОСОБА_6 такою, що втратила право користування належним позивачу житловим приміщенням, оскільки остання більше року в приміщенні, якому зареєстрована, не проживає, чим чинить перешкоди їй як власнику у користуванні та розпорядженні майном.
Розглядаючи вказані вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, так як встановив, що у спірному домоволодінні ОСОБА_6 має право проживати, проте її проживання у спірному приміщенні унеможливлено з підстав виникнення конфлікту між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 . Суд вважає доведеним, що ОСОБА_6 не втратила інтересу до житлового приміщення в якому зареєстрована та проживала з народження, врахував ту обставину, що остання не має ані права власності, ані права користування іншим житловим приміщенням, а також не має матеріальної можливості придбати чи орендувати житло.
Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло. Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до частини другої статті 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно із вказаною нормою при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 125/2625/17 (провадження № 61-4819св19) зроблено висновок, зокрема, щодо застосування статті 391 ЦК України та вказано: «зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, провадження № 14-64цс20, зазначено, що аналіз положень частини другої статті 405 ЦК України дає підстави для висновку, що для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна наявність одночасно двох умов, зокрема, відсутність члена сім'ї без поважних причин понад один рік, а також відсутність поважних причин не проживання за адресою такого житлового приміщення.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року, справа № 441/1259/15-ц, провадження № 61-3690св18.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_6 набула право користування Ѕ частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , на законних підставах. Таке право їй було надано колишнім власником - її батьком ОСОБА_4 . Вказані обставини встановлені рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 06.02.2017 року, яким були захищені права ОСОБА_8 та неповнолітньої ОСОБА_6 на користування спірним домоволодінням.
Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 08.11.2019 року, зі змінами, внесеними постановою Полтавського апеляційного суду від 19.02.2020 року, було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_5 , як нового власника, про визнання ОСОБА_6 такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Встановлено, що проживання ОСОБА_6 , у житловому приміщенні унеможливлено з підстав наявного конфлікту з власниками будинку.
Матеріалами справи підтверджується, що з 2016 року власники будинку почергово чинили ОСОБА_9 перешкоди у користуванні вказаним житлом, щляхом виселення останньої з будинку , зміни замків на вхідних дверях будинку, а також припинення газопостачання в спірний будинок, що призвело до відсутності опалення, теплої води, можливості приготування їжі. Встановлено, що в спірній частині домоволодіння відсутнє також електропостачання, чим обмежено можливість проживання в будинку. Факт заварювання вхідних воріт до домоволодіння підтверджувався обома сторонами. ОСОБА_6 неодноразово зверталася до правоохоронних органів зі скаргами на дії власників приміщення, з підстав чинення їй перешкод в користуванні житлом.
Встановивши, що ОСОБА_6 не проживала у спірному будинку з поважних причин, зокрема, у зв'язку з тим, що позивачем чиняться їй перешкоди у користуванні цим будинком, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Суд вірно врахував, що ОСОБА_6 має зареєстроване місце проживання у вказаному житловому приміщенні від народження, права користування, або права власності на інше житло не має.
ОСОБА_1 не доведено, що відповідач не проживав у спірному приміщенні один рік без поважних причин та втратив до нього інтерес.
Оскільки у справі було доведено, що ОСОБА_6 має право на користування Ѕ частиною житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , а ОСОБА_1 чинить їй перешкоди в користуванні вказаним майном, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_6 та зобов'язання ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_6 перешкоди у реалізації нею права на користування Ѕ частиною домоволодіння, шляхом передачі останній ключів від вхідних дверей, надання вільного та безперешкодного доступу до житлового будинку.
В іншій частині судове рішення не оскаржується, тому колегією суддів не переглядається.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, правильно застосував норми процесуального права та постановив рішення, яке відповідає закону, - підстави для задоволення даної апеляційної скарги відсутні.
Враховуючи вищевказане, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.
Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 серпня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
У разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 10.02.2022.
Головуючий суддя : Т.В. Одринська
Судді: О.О. Панченко
В.П. Пікуль