Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/118/22 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Категорія Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
10.02.2022 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому апеляційну скаргу прокурора Кропивницької окружної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 грудня 2021 року, якою ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання у зв'язку з закінченням строку давності виконання обвинувального вироку,
за участі сторін кримінального провадження:
- прокурора ОСОБА_6 ,
- засудженого ОСОБА_7 ,
- адвоката ОСОБА_8 ,
Вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 червня 2012 року, зміненим апеляційним судом Кіровоградської області від 21.06.2013, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 31.10.2013, ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.365, ч.2 ст.368 КК України та призначено відповідне покарання, строк якого відраховувати з 18.06.2012 зарахувавши в цей строк час перебування під вартою з 19.09.2008 по 26.06.2009 день за день. Міру запобіжного заходу до набрання вироку законної сили ОСОБА_7 залишено підписку про невиїзд.
13.09.2021 засуджений ОСОБА_7 звернувся до суду із клопотанням про звільнення його від відбування призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, яке було задоволено судом першої інстанції відповідно ухвали від 16.12.2021.
В апеляційній скарзі прокурор просить ухвалу суду першої інстанції від 16.12.2021, стосовно ОСОБА_7 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_7 щодо звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.
В обґрунтування своїх вимог посилається на невідповідність висновків суду, викладених в судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Так, в судовому засіданні було з'ясовано, що засуджений ОСОБА_7 з 2015 року був оголошений в розшук, про що свідчать досліджені матеріали «ОРС», однак вказаному факту судом не надано належної оцінки. Також судом не враховано, що ОСОБА_7 було порушено умови обраного судом запобіжного заходу - підписки про невиїзд з врахуванням стану здоров'я, який після одужання не повідомив про це суд та правоохоронні органи і змінив місце свого фактичного проживання.
Зазначені обставини, відповідно до положень статей 409,411, 413 КПК України, є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції.
В поданих запереченнях на апеляційну скаргу адвокат ОСОБА_8 просить залишити ухвалу суду першої інстанції від 16.12.2021 без змін.
Вказує на те, що доводи апеляційної скарги, які наводяться як підстава для скасування судового рішення в частині, що засуджений ОСОБА_7 порушив умови підписки про невиїзд спростовуються наступними фактами.
Засуджений ОСОБА_7 ніколи свідомо не ухилявся від відбування призначеного йому покарання, оскільки жодним чином не порушував запобіжний захід, не зникав з постійного місця проживання, а тому перебіг строку звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку ніколи не був зупинений.
ОСОБА_7 має сталі соціальні зв'язки, постійне місце проживання та реєстрації, ніколи не вчиняв дії, які б вказували на його мету уникнути або ухилитися від кримінальної відповідальності. Протягом встановлених частинами 1 та 3 ст. 80 КК України строків нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину не вчинив. На даний час ОСОБА_7 працевлаштований, за місцем проживання характеризується позитивно, створив сім'ю та має на утриманні двох малолітніх дітей.
ОСОБА_7 було відомо про наявність запобіжного заходу у виді підписки про не виїзд та судових рішень відносно нього та який з дня винесення вироку, тобто з 21.06.2013 року і по сьогоднішній день від правоохоронних органів ніколи не переховувався.
Проведення розшукових заходів стосовно засудженого ОСОБА_7 вважає формальними діями.
Так, в 2013 та 2014 роках засуджений ОСОБА_7 перебував на стаціонарному лікуванні в медичних закладах. 28.11.2013 ОСОБА_7 проходив повторний огляд МСЕК, так як являвся інвалідом ІІ-Ї групи.
23.05.2015 засуджений ОСОБА_7 зареєстрував шлюб з гр. ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 23.05.2015.
12.12.2018ОСОБА_7 закінчив курс підготовки водіїв та отримав посвідчення водія в м. Києві.
29.08.2019в службі зайнятості при міністерстві праці та соціального захисту отримав дозвіл на роботу в Литовській республіці. З ОСОБА_7 неодноразово укладався трудовий договір, тому він був офіційно працевлаштований та неодноразово перетинав кордон (6 разів) з метою виїзду до республіки Литва для виконання обов'язків покладених на нього трудовими договорами.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_7 народився син - ОСОБА_10 . При реєстрації народження сина він спільно з дружиною з'являвся до органів реєстрації. Вказана обставина об'єктивно підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 27.04.2021 виданого виконавчим комітетом Гостомельської селищної ради Бучанського району Київської області.
Окрім того, ОСОБА_7 до даного часу є зареєстрованим за адресою яка, зазначена в обвинувальному акті.
За вказаних обставин вважає ухвалу суду першої інстанції від 16.12.2021 законною, обґрунтованою та вмотивованою, яку слід залишити без змін, а в свою чергу вимоги апеляційної скарги прокурора є безпідставними.
Заслухавши доповідача, висновок прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу, ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора та просили залишити ухвалу суду без змін, дослідивши матеріали клопотання, зваживши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Так вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 червня 2012 року, зміненим вироком колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Кіровоградської області від 21.06.2013, залишеного без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 31.10.2013, ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.365, ч.2 ст.368 КК України та відповідно до ч.1 ст.70 КК України призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права обіймати посади в органах Міністерства внутрішніх справ строком на 3 роки, з конфіскацією всього майна та на підставі ст. 54 КК України з позбавленням спеціального звання старший лейтенант міліції. Строк відбування покарання відраховувати з 18.06.2012 зарахувавши в цей строк час перебування під вартою з 19.09.2008 по 26.06.2009 день за день. Міру запобіжного заходу до набрання вироку законної сили ОСОБА_7 залишено підписку про невиїзд (а.с. 19-55).
Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_7 пояснив суду, що він ніколи свідомо не ухилявся від відбування призначеного йому покарання, жодним чином не порушував запобіжний захід до 2019 року, не зникав з постійного місця проживання. Має сталі соціальні зв'язки, постійне місце проживання та реєстрації. Був офіційно працевлаштований та неодноразово перетинав кордон (6 разів) з метою виїзду до республіки Литва для виконання обов'язків покладених на нього трудовими договорами. Офіційно проходив лікування в медичних установах, отримував закордонний паспорт, оформив шлюб.
В судовому засіданні встановлено, що вище зазначений вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 червня 2012 року стосовно ОСОБА_7 набрав законної сили, був направлений на виконання, однак не був виконаний до даного часу.
У відповідності до вимог п. 5 ч. 1 ст.152 Кримінально-виконавчого кодексу України однією з підстав звільнення від відбування покарання є закінчення строків давності виконання обвинувального вироку.
Стаття 80 КК України 2001 року передбачає нормативне регулювання інституту звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку та встановлює імперативні строки, сплив яких є безумовною підставою для звільнення засудженого від відбування призначеного йому покарання.
Згідно з ч.3 ст.80 КК України перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені п.п. 1-3 ч.1 цієї статті, подвоюються.
Відповідно до ч.4 ст.80 КК України перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у ч.1 та ч.3 цієї статті, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.
Отже, ст. 80 КК України застосовується у разі, якщо у встановлений законом строк вирок суду не був виконаний за умови, що засуджений не ухилявся від його відбування покарання, що є підставою для зупинення перебігу такого строку давності, та до закінчення строку виконання вироку не вчинив нового злочину, що є підставою для переривання строку давності.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України у справі № 5-324кс15 (постанова від 24 грудня 2015 року) ухилення від відбування покарання, як підстава для зупинення строків давності виконання обвинувального вироку, є особливим юридичним фактом, який може бути підтверджений лише обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким особа буде визнана винною в ухиленні від відбування покарання. Редакція ч.3 ст.80 КК України певним чином співвідноситься зі статтями 389 та 390 цього Кодексу, оскільки ухилення від відбування покарання, про яке йдеться у ч.3 ст.80 Загальної частини КК, у своєму конкретному прояві відповідає складу одного із злочинів, передбачених зазначеними статтями Особливої частини КК. Отже, роблячи висновок про ухилення особи від відбування покарання при застосуванні ч.3 ст.80 КК України, суд тим самим фактично визнає її винною у вчиненні нового злочину. Таке правозастосування суперечить ч.1 ст.62 Конституції України, згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду. Таким чином, вирішувати питання про зупинення строків давності виконання обвинувального вироку суду можливо лише після набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким особа буде визнана винною в ухиленні від відбування покарання. Оскільки в матеріалах подання відсутні дані про ухилення засудженого від відбування покарання, зокрема притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 389 КК України, та про вчинення ним нового злочину до закінчення строку давності, то немає підстав вважати, що перебіг строку давності зупинявся чи переривався.
З матеріалів кримінального провадження та матеріалів ОРС «Розшук» вбачається, що засуджений ОСОБА_7 був оголошений в розшук, який на час розгляду справи в суді позитивних результатів не дав.
В той же час, в період з 2013 року засуджений ОСОБА_7 одружився, про що свідчить актовий запис про шлюб, отримав посвідчення водія, проходив лікування в протитуберкульозному диспансері, проходив комісію МСЕК для визначення інвалідності, в 2019, 2020 році перетинав державний кордон, до даного часу є зареєстрованим за адресою, зазначеною в обвинувальному акті.
Аналіз вказаних документів свідчить про відсутність будь-яких дій засудженого, спрямованих на ухилення від відбування призначеного покарання, а проведення розшукових заходів, суд визнав формальними діями.
Порушення засудженим умов підписки про невиїзд у 2019 році суд не розцінив, як ухилення від виконання покарання з огляду на тривалість його невиконання, яке не може бути безстроковим.
Відповідно до приписів ст.152 КВК України закінчення строків давності виконання обвинувального вироку є підставою для звільнення від відбування покарання.
Підстава для звільнення від відбування покарання у відповідності до положень ст. 80 КК України складається з трьох обов'язкових елементів: 1) закінчення (сплив) строків давності виконання обвинувального вироку; 2) не ухилення особи від відбування призначеного їй покарання; 3) не вчинення нею нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливого тяжкого.
Правова природа вказаного виду звільнення від відбування призначеного покарання зумовлюється одностороннім обов'язком держави примусово реалізувати через спеціально уповноважені нею органи призначене особі покарання протягом певних строків. Особа, засуджена до певного виду покарання, не несе правового обов'язку застосовувати правообмеження, які входять до його змісту, сама до себе, це виключна одностороння компетенція спеціальних державних органів, які виконують покарання. Водночас засуджений до певного виду покарання не може перебувати в потенційному очікуванні виконання покарання невизначений проміжок часу, у зв'язку із чим законодавчо встановлюються імперативні строки, сплив яких припиняє наявні між державою і засудженою особою кримінальні правовідносини, а отже, унеможливлює виконання покарання.
Вказані положення свідчать, що держава втрачає право на виконання призначеного засудженому покарання лише у тих випадках, коли засуджений своєю поведінкою не перешкоджав процедурі його виконання.
Враховуючи вищенаведене та той факт, що на даний час закінчились строки давності виконання обвинувального вироку Кіровського районного суду м.Кіровограда від 21.06.2013, факт ухилення від відбування покарання не встановлений, відсутні відомості про вчинення ОСОБА_7 нового злочину, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що клопотання підлягає задоволенню, оскільки наявні підстави для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання на підставі ст.80 ч.1 КК України.
Враховуючи зазначене вимоги апеляційної скарги прокурора про скасування ухвали суду першої інстанції за обставин, вказаних в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та в задоволенні яких слід відмовити.
Так суд, наряду з іншими обставинами надав належної оцінки факту оголошення в розшук засудженого ОСОБА_7 який визнав формальними діями. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідно положень ст.80 КК України строк давності виконання обвинувального вироку закінчився в 2018 році, однак відповідно листа начальника Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області засуджений ОСОБА_7 був оголошений в розшук лише в 2019 році ( матеріали ОРС № 117-445 від 31.05.2019, а.с. 104).
Також суд надав належної оцінки факту будь-то порушення засудженим умов обраного судом запобіжного заходу - підписки про невиїзд, який з огляду на його тривалість не може бути безстроковим, що належно обґрунтував та мотивував в постановленій ухвалі від 16.12.2021.
Керуючись статтями 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу прокурора Кропивницької окружної прокуратури ОСОБА_6 , залишити без задоволення.
УхвалуКіровського районного суду м. Кіровограда від 16 грудня 2021 року якою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звільнено від покарання, призначеного вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18.06.2012 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 365 та ч.2 ст. 368 КК України, зміненого вироком колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Кіровоградської області від 21.06.2013, залишеного без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 31.10.2013 у зв'язку з закінченням строку давності виконання обвинувального вироку, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4