01 лютого 2022 р. Справа № 520/14606/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Мінаєвої О.М.
суддів: Кононенко З.О. , Макаренко Я.М.
за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2021 року, головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О., м. Харків, повний текст складено 11.10.21 року у справі № 520/14606/21
за позовом ОСОБА_1
до 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткові відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 липня 2021 року;
- зобов'язати 2 територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період служби з 2017 року по 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 липня 2021 року.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2021 року у справі № 520/14606/21 позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткові відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 липня 2021 року.
Зобов'язано 2 територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період служби з 2017 року по 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 липня 2021 року.
Відповідач, 2 територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу. Свою незгоду з рішенням суду обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи. Просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2021 року у справі № 520/14606/21 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що 2 територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України не є військовим формуванням та, відповідно, не є частиною, не підпорядковується Міністерству Збройних Сил України. Зазначає, що накази, інструкції ті інші рекомендації не поширюють свою дію на військовослужбовців, які проходять військову службу в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України. Крім того, позивач жодного разу не подав рапорту чи будь-якого прохання щодо надання додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у зазначений період. Також вважає, що додаткова відпустка не належить до виду щорічних відпусток, та не неї не поширюються норми, передбачені для щорічної відпустки. Також звертає увагу на той факт, що позивач враховує до грошової компенсації 2021 рік, який на час подання ним позову, а також на час звільнення не закінчився, тобто позивач має змогу використати своє право на отримання вищевказаної відпустки за новим місцем проходження служби.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, про що свідчить копія посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 27.01.2017 року.
Позивач проходив військову службу у 2 Територіальному вузлі урядового зв'язку Держспецзв'язку.
Наказом начальника 2 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 01 липня 2021 року № 79-ОС позивача було звільнено із служби за підпунктом «а» пункту 2 (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у запас Збройних Сил України та виключено зі списків особового складу 12.07. 2021 року (а.с. 8).
Матеріалами справи встановлено, що позивача звільнено з військової служби без проведення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки на підставі ст. 16-2 Закону України "Про відпустки" та Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, позивач звернувся до суду з позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції на підставі наступного.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 та 13 ст. 2 вказаного Закону, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Таким чином, військова служба є особливим видом публічної служби, а тому її проходження передбачає й особливе регулювання служби військовослужбовців.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (надалі - Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтями 1 та 2 цього Закону передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Положеннями ст.16-2 Закону України "Про відпустки" передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно з п. 12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту" використання учасниками бойових дій чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Таким чином, учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
З огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що учасники бойових дій мають безумовне право на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати.
Таким чином, правовою підставою для надання особі відпустки у порядку визначеному ст.16-2 Закону України "Про відпустки" та п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту" є виключно набуття такою особою статусу учасника бойових дій, а не наявність у такої особи статусу військовослужбовця.
Указом Президента України від 17.03.2014 р. № 303/2014 "Про часткову мобілізацію" постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
У відповідності до ст.1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Протягом усього періоду існування спірних правовідносин дія особливого періоду не припинялась.
Подія набуття заявником статусу військовослужбовця одночасно зумовила як неможливість фізичного використання права на додаткову відпустку учасника бойових дій у натурі, так і виникнення права на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", є неможливим.
Відповідно до ч.14 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, а норми ч.14 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" прямо гарантують таке право.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення заявника зі списків особового складу, відповідачем протиправно не проведено усіх необхідних розрахунків з приводу нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Колегія суддів також зазначає, що припинення можливості фізичного використання особою відпустки на час особливого періоду не означає припинення права особи на відпустку як таку, котре (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) шляхом безпосереднього надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який не може тривати не визначений термін; 2) шляхом грошової компенсації невикористаної відпустки.
Аналогічний висновок містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 р. у справі № 620/4218/18 і цей висновок повністю поширюється на спірні правовідносини, оскільки на момент звільнення зі служби заявник мав статус військовослужбовця.
Відповідно до ч.2 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги, що позивач жодного разу не подав рапорту чи будь-якого прохання щодо надання додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у зазначений період, тому обмеження способу реалізації права на використання додаткової відпустки у позивача не було, колегія суддів вважає помилковими, оскільки наведеними вище нормативно-правовими приписами нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки не ставиться в залежність від подання особою відповідного рапорту. Крім того, в матеріалах справи наявний лист 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 28.05.2021 р. №53/09-1065, з якого встановлено, що позивач звертався до відповідача з рапортом, щодо виплати йому грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2021 рік та яким позивачу відмовлено у виплаті грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки (а.с. 6, 7).
Стосовно посилань відповідача в апеляційній скарзі на те, що тільки у 2016 особовий склад Держспецзв'язку набув статусу військовослужбовців, відтак позивач не має права на додаткову відпустку, і відповідно не має права на компенсацію невикористаної відпустки, колегія суддів зазначає, що дані посилання є необґрунтованими, оскільки суб'єкт владних повноважень не врахував підстав призначення позивачу додаткової відпустки у спірних правовідносинах.
Так, згідно із ч. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України" (у редакції від 17.05.2014 р.) заявник, особи рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів внутрішніх справ, які на момент набрання чинності цим Законом проходять службу в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, у підрозділах Державної фельд'єгерської служби України, призначаються за їх згодою на відповідні посади військовослужбовців Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в порядку переатестації протягом шести місяців з дня набрання чинності Положенням про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
У свою чергу Положення про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України затверджено Указом Президента України від 31 липня 2015 року № 463/2015 і набуло чинності 05.08.2015 р.
Проте, у відповідності до п.1 ч.1 ст.3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" сфера дії цього закону поширена на військовослужбовців Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України ще з 09.04.2014 року.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2021 року у справі № 520/14606/21 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу 2 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2021 року у справі № 520/14606/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Мінаєва
Судді З.О. Кононенко Я.М. Макаренко
Постанова складена в повному обсязі 11.02.22 р.