Постанова від 31.01.2022 по справі 380/15949/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/15949/21 пров. № А/857/20893/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Матковська З.М,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу 7 прикордонного Карпатського загону Західного регіонального управління (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року (головуючий суддя Лунь З.І., м.Львів) у справі №380/15949/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

21.09.2021 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) з вимогами: визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у лютому 2016 та вересні 2017 року, без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у лютому 2016 та вересні 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.

Позов обґрунтовує тим, що проходив військову службу у Збройних силах України. Наказом від 12.04.2018 №89-ос (по особовому складу), його виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Крім цього позивач зазначає, що з отриманих від відповідача документів, на адвокатський запит його представника, дізнався, що як під час проходження військової служби, так і при звільненні зі служби, у меншому ніж, визначено законодавством, йому були виплачені матеріальна допомога на оздоровлення у 2016-2017 роках та інші додаткові види грошового забезпечення. Серед іншого позивач вказує, що відповідач протиправно не включив до складу його грошового забезпечення, з якого нараховано допомогу на оздоровлення у лютому 2016 та вересні 2017 року, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України №889. Стверджує, що ця допомога мала постійний характер, а тому повинна була включитися до складу грошового забезпечення, з якого розраховувалася грошова допомога на оздоровлення у 2016, 2017 роках. Вважає, що не виплата грошової допомоги на оздоровлення вказує на протиправну бездіяльність відповідача та порушує його права та законні інтереси.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у лютому 2016 року та вересні 2017 року, без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у лютому 2016 року та вересні 2017 року включивши суму щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 №889 за відповідний місяць до складу грошового забезпечення військовослужбовця, з якого обчислюються грошова допомога на оздоровлення, враховуючи раніше виплачені суми.

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено 7 прикордонним Карпатським загоном Західного регіонального управління (військова частина 2144) Державної прикордонної служби України, який у своїй скарзі просить скасувати рішення суду. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач послався на те, що суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Вказує, що щомісячна додаткова грошова винагорода, визначена Постановою №889 та Інструкцією №73, має тимчасовий/разовий характер, а тому не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується допомога на оздоровлення. При цьому на день виключення позивача зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення, спору між позивачем та Львівським прикордонним загоном щодо виплачених сум не було.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

Позивач проходив військову службу в Державній прикордонній службі України.

Відповідно до наказу начальника 7 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України №75-ос від 30.03.2018 «По особовому складу» звільнений з військової служби за станом здоров'я.

Відповідно до наказу начальника 7 прикордонного Карпатського загону №89-ос від 12.04.2018 з 12.04.2018 виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення.

Представник позивача звернувся до Львівського прикордонного загону із адвокатським запитом про надання інформації та документів щодо проведення ОСОБА_1 нарахованих та виплачених сум грошового забезпечення при звільненні з військової служби, копії особових карток грошового забезпечення за період з 2016-2018 роки.

Львівський прикордонний загін листом надав заявнику копії особових карток грошового забезпечення за період з 2016-2018 роки та архівні витяги за 2016-2018 роки.

Відповідно до архівних відомостей про нараховане грошове забезпечення позивачу за 2016, 2017 роки та довідки №454 від 04.08.2020 про нараховане грошове забезпечення при звільненні з військової служби (розрахунковий лист за травень 2018 року) встановлено, що в період проходження військової служби позивачу виплачувалась додаткова грошова винагорода за період: з лютого 2016 по грудень 2016 року: за лютий 2016 - 1387,95 грн., березень 2016 1446,98 грн., квітень 2016 1479,94 грн., травень 2016 2774,88 грн., червень 2016 4196,28 грн., липень 2016 - 4196,28 грн., серпень 2016 - 4196,28 грн., вересень 2016- 4196,28 грн., жовтень, листопад 2016 - по 4274,82 грн., грудень 2016 4110,39 грн., разом за 2016 рік- 28023,75 грн.; з січня 2017 по грудень 2017 року: за січень 2017 4274,82 грн., лютий 2017 4293,62 грн., з березня по вересень 2017 4290,57 грн., жовтень 2017 4300,34грн., з листопада по грудень 2017 4297,46 грн., а всього за 2017- 51497,69 грн.

У лютому 2016 року та у вересні 2017 року при обчисленні грошової допомоги на оздоровлення, Львівський прикордонний загін не включив до складу грошового забезпечення, з якого обчислювалася сума грошової допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 , щомісячну додаткову грошову винагороду.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII.

Згідно з ч.1 ст. 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни регулює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (Закон №2011-XII).

Гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено в ст.12 Закону №2011-XII. Так, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч.2, ч.3 цієї статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: - посадовий оклад, оклад за військовим званням; -щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); - одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до ч.1 ст. 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №1294 від 07.11.2007 (Постанова №1294, була чинною до 28.02.2018, тобто регулює спірні правовідносини) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Отже, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ» №889 від 22.09.2009 (Постанова №889) Уряд з 01.10.2010 встановив військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади плаваючого та льотного складу Збройних Сил, Державної прикордонної служби та льотного складу внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Постановою №704 від 16.09.2015 «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889», що набрала чинності з 01.01.2016, Уряд вніс зміни до Постанови №889 та поширив виплату щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення, на всіх військовослужбовців Державної прикордонної служби (крім військовослужбовців строкової військової служби).

Колегія суддів вказує, що позивач в період з лютого 2016 року і до дати звільнення зі служби щомісяця отримував щомісячну додаткову грошову винагороду на підставі Постанови №889. Отже, для позивача, як військовослужбовця Державної прикордонної служби за контрактом, щомісячна додаткова грошова винагорода на підставі Постанови №889 в розумінні положень ст. 9 Закону №2011-ХІІ та Постанови №1294 була одним із підвидів щомісячного додаткового виду грошового забезпечення, оскільки: - виплачувалася щомісяця; - мала фіксований розмір у відсотковому відношенні до місячного грошового забезпечення; - складала істотну частину фактичного заробітку військовослужбовця. За таких фактичних обставин доводи відповідача про нібито тимчасовий чи одноразовий характер цієї щомісячної додаткової винагороди є надуманими та суперечать об'єктивній реальності. Відповідач не включив суми цієї щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого в 2016-2017 роках обчислював грошову допомогу на оздоровлення, що визнається відповідачем.

Правовою підставою таких дій Мостиського прикордонного загону є застосування пункту 8 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.02.2016 №73 (Інструкція №73), відповідно до якого винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.

Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до ст.10-1 Закону №2011-XII грошова допомога на оздоровлення надається військовослужбовцю у розмірі місячного грошового забезпечення, котре, відповідно до положень ст. 9 Закону №2011-XII та Постанови КМУ №1294 складається з таких складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Отже, положення пункту 8 Інструкції №73 прямо суперечить ст.ст. 9, 10-1 Закону №2011-XII, оскільки закон не встановлює будь-яких обмежень щодо складових місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір допомоги на оздоровлення, а отже, суд першої інстанції вірно застосував до спірних правовідносин норми Закону №2011-XII, відповідно до яких грошова допомога на оздоровлення визначаються у розмірі місячного грошового забезпечення військовослужбовця, до якого входять щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія).

Щодо доводів апелянта про застосування до позивача процесуального строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 5 цієї ж статті передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до ч.ч.1, 2ст.233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Наведене узгоджується з рішенням Конституційного Суду України від 15.10.2013 за №8-рп/2013, в якому Конституційний Суд України дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Вказане стосується, зокрема, і грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, оскільки, відповідно до п.2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 за №5, суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних відпусток, у розмірах, передбачених законодавством, входять до складу фонду додаткової заробітної плати.

Згідно ст.2 Закону України «Про оплату праці», додаткова заробітна плата - це винагорода, за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством та премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань та функцій.

Тобто, компенсація за невикористані дні щорічної відпустки є компенсаційною виплатою, передбаченою законодавством, а отже, елементом додаткової заробітної плати.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 26.06.2019 по справі № 820/4748/17, від 13.03.2019 по справі № 807/363/18.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, зробивши системний аналіз положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, дійшов вірного висновку про задоволення позову, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу 7 прикордонного Карпатського загону Західного регіонального управління (військова частина 2144) Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року у справі № 2380/15949/21 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. І. Довга

судді І. І. Запотічний

З. М. Матковська

Попередній документ
103234455
Наступний документ
103234457
Інформація про рішення:
№ рішення: 103234456
№ справи: 380/15949/21
Дата рішення: 31.01.2022
Дата публікації: 24.08.2022
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Призначено склад суду (16.11.2021)
Дата надходження: 16.11.2021
Предмет позову: зобов'язання вчинити певні дії