28 січня 2022 року справа № 580/8063/21
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаського обласного відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подав позов, в якому просить зобов'язати Черкаське обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів (далі - фонд, відповідач) провести ОСОБА_1 виплату грошової компенсації згідно Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за не використані санаторно-курортні путівки в 2019 році та 2020 році в сумі 14868 грн з урахуванням раніше виплаченої компенсації в сумі 619 грн як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що має право на грошову компенсацію замість путівки на санаторно-курортне лікування відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, однак відповідач вказану компенсацію здійснив лише в сумі 619 грн, а тому позивач вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 11.10.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачеві строк, протягом якого можуть бути усунуті недоліки вказані у даній ухвалі.
19 листопада 2021 року позивач подав до суду позовну заяву у новій редакції.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 01.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені).
31 грудня 2021 року до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що розмір середньої вартості путівки (компенсації за невикористане санаторно-курортне лікування) є чітко визначеним чинними нормативно-правовими актами та становить 691 грн і аж ніяк не залежить від середньої вартості путівок у будь-яких санаторно-курортних закладах України. Позивач отримав грошову компенсацію за невикористану путівку у повному розмірі та відповідно до чинних нормативно-правових актів України.
Ухвалою від 28.01.2022 суд допустив заміну відповідача у справі - Черкаське обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів його правонаступником - Черкаським обласним відділенням фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
Суд встановив, що позивач звернувся до Черкаського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою від 16.09.2021, в якій просив компенсувати йому середню вартість путівки за 2019 та 2020 роки в сумі 14868 грн, враховуючи раніше виплачену грошову компенсацію, а саме 14249 грн.
Черкаський обласний територіального центру комплектування та соціальної підтримки направив на адресу позивача лист № 6/8/3/2608 від 24.09.2021 відповідно до якого повідомив, що згідно чинного законодавства України Черкаським обласним відділенням фонду соціального захисту інвалідів позивачеві грошову компенсацію замість санаторно-курортної путівки було зараховано на рахунок позивача у відділенні ощадного банку у м. Каневі в розмірі 619 грн, який обчислено із розрахунку 35% розміру одного прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного року для осіб, які втратили працездатність.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі - Закон № 3551) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни визначені статтею 13 Закону № 3551.
Згідно з абзацу 1 пункту 3 частини 1 статті 13 Закону № 3551 особам з інвалідністю внаслідок війни надаються, зокрема, такі пільги як безплатне позачергове щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад.
Буквальне тлумачення зазначеної норми дає підстави дійти висновку, що законодавець передбачив два можливі варіанти реалізації передбаченого особам з інвалідністю внаслідок війни права на забезпечення санаторно-курортним лікуванням, зокрема, шляхом: 1) безпосереднього отримання путівки на санаторно-курортне лікування з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад чи 2) отримання грошової компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування.
Відповідно до абзацу 4 пункту 3 частини 1 статті 13 Закону № 3551 особи з інвалідністю внаслідок війни забезпечуються путівками відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах охорони здоров'я, соціального захисту населення, захисту державного кордону, та іншими органами за місцем перебування особи з інвалідністю на обліку або за місцем її роботи.
Абзацом 5 пункту 3 частини 1 статті 13 Закону № 3551 передбачено, що за бажанням осіб з інвалідністю замість путівки на санаторно-курортне лікування вони можуть один раз на два роки одержувати грошову компенсацію: особи з інвалідністю внаслідок війни I-II груп - у розмірі середньої вартості путівки, особи з інвалідністю внаслідок війни III групи - у розмірі 75 процентів середньої вартості путівки. Грошова компенсація надається незалежно від наявності медичного висновку про необхідність санаторно-курортного лікування або медичних протипоказань.
Відповідно до абзацу 3 пункту 3 частини 1 статті 13 Закону № 3551 порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації визначаються Кабінетом Міністрів України.
Тобто законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження визначати порядок надання путівок, а також розмір та механізм виплати компенсації.
Порядок забезпечення санаторно-курортними путівками до санаторно-курортних закладів військовослужбовців, ветеранів війни, ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ та деяких інших категорій осіб і членів їх сімей затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2011 року № 446.
Порядок виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2004 року № 785 (далі - Порядок № 785).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 785 цей Порядок визначає механізм виплати грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки (далі - грошова компенсація) та компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування, передбачених Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, “Про жертви нацистських переслідувань” та “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 785 грошова компенсація виплачується особам з інвалідністю внаслідок війни, за місцем їх обліку один раз на два роки з дня звернення із заявою про виділення путівки або виплату грошової компенсації за бажанням, якщо ці особи протягом двох років не одержували безоплатних санаторно-курортних путівок, незалежно від наявності медичного висновку про необхідність санаторно-курортного лікування або медичних протипоказань.
Грошова компенсація виплачується у таких розмірах (округлених до однієї гривні), а саме особам з інвалідністю I і II групи - 100 відсотків середньої вартості путівки.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 785 підставою для виплати грошової компенсації є такі документи: заява про виплату грошової компенсації; посвідчення особи, що підтверджує її належність до категорії громадян, зазначених у пункті 2 цього Порядку; облікові дані про одержання путівок та грошової компенсації.
Пунктом 6 Порядку № 785 передбачено, що грошова компенсація виплачується особам через два роки після звернення із заявою про виділення путівки або виплату грошової компенсації, якщо вони протягом цього періоду не одержували безоплатної санаторно-курортної путівки.
Згідно з пунктом 7 Порядку № 785 середня вартість путівки для виплати грошової компенсації та компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування обчислюється з розрахунку 35 відсотків (з округленням до однієї гривні) розміру одного прожиткового мінімуму, щороку встановленого законом на 1 січня відповідного року для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 785 грошова компенсація за умови подання довідки з місця роботи, навчання, служби про те, що протягом попередніх двох років особа не одержувала безоплатної санаторно-курортної путівки, виплачується територіальними відділеннями Фонду соціального захисту інвалідів особам, які перебувають на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням у Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, ДСНС, Службі зовнішньої розвідки, Мін'юсту, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держприкордонслужби, Держспецзв'язку, Держспецтрансслужбі та ДФС.
Відповідно до пункту 10 Порядку № 785 грошова компенсація або компенсація вартості самостійного санаторно-курортного лікування, не одержана особою з вини органу виконавчої влади, підлягає відшкодуванню без обмеження будь-яким строком.
Суд встановив, що позивач є особою з інвалідністю ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (посвідчення серії НОМЕР_1 від 07.11.2018). Впродовж 2018-2019 років санаторно-курортне лікування він не отримував. Отже, позивач має право на пільги, передбачені статтею 13 Закону № 3551, в тому числі право за його бажанням замість путівки на санаторно-курортне лікування один раз на два роки одержати грошову компенсацію, що передбачено абзацом 5 пунктом 3 частини 1 статті 13 Закону № 3551 і така компенсація була виплачена позивачеві Фондом у розмірі 619 грн, що не заперечується позивачем.
Щодо розміру грошової компенсації, то суд зазначає таке.
Прожитковий мінімум для непрацездатних осіб станом на 01 січня 2021 року становив 1769 грн (стаття 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” від 15 грудня 2020 року № 1082-IX).
Середня вартість путівки за невикористане санаторно-курортне лікування, обчислена відповідно до пункту 7 Порядку № 785, складає:
1769 грн * 35% = 619 грн, де
1769 грн - прожитковий мінімум на 01 січня 2021 року для осіб, які втратили працездатність;
35% - відсоток, визначений пунктом 7 Порядку № 785.
Грошова компенсація за невикористане санаторно-курортне лікування за 2019-2020 роки для позивача як особи з інвалідністю ІІ групи відповідно до абзацу 5 пункту 3 частини 1 статті 13 Закону № 3551 та пункту 2 Порядку № 785 складає:
619 грн * 100% = 619 грн, де
619 грн - середня вартість путівки за невикористане санаторно-курортне лікування;
100% - відсоток, визначений абзацом 5 пунктом 3 частини 1 статті 13 Закону № 3551 та пунктом 2 Порядку № 785.
Наведене зумовлює висновок, що Фонд виплатив позивачеві грошову компенсацію в розмірі, визначеному з дотриманням вимог абзацу 5 пункту 3 частини 1 статті 13 Закону № 3551 та пунктів 2, 7 Порядку № 785.
При цьому суд звертає увагу на помилковість висновків позивача щодо порядку визначення розміру грошової компенсації.
Середня вартість путівки, про яку йдеться в абзаці 5 пункту 3 частини 1 статті 13 Закону № 3551, - це розрахункова величина, яка обчислюється відповідно до пункту 7 Порядку № 785, (а не середня вартість путівки до певного обраного особою, яка має право на таку пільгу, санаторно-курортного закладу).
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, в задоволенні яких слід відмовити.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 5 статті 139 вказаного Кодексу у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача, який звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України “Про судовий збір”, не підлягають задоволенню, а відповідач не надав доказів понесення судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення цього Кодексу.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
2) відповідач - Черкаське обласне відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (18002, м. Черкаси, вул. Благовісна, 269/105, код ЄДРПОУ 21368023).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 28.01.2022.
Суддя Василь ГАВРИЛЮК