Справа № 640/3942/21 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С.
04 лютого 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до норми частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ) 2019 та рішення Конституційного Суду України № 6-р/2018;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 01 жовтня 2017 року призначити, нарахувати і виплачувати ОСОБА_1 , інваліду війни ліквідатору ЧАЕС пенсію як для інваліда війни з врахуванням розміру пенсії зазначеному у частині третій статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з інвалідності, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року та виплатити різницю між належною до сплати та фактично виплаченою пенсією за період з 01.10.2017 до моменту здійснення перерахунку без застосування формули, визначеної пункту 9-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою КМУ «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 № 1210.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що він є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС як військовозобов'язаний під час проходження військових зборів та його захворювання (інвалідність) пов'язані з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Враховуючи висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 25.04.2019 № 1-р (ІІ) 2019 у справі №3-14/20199(402/19, 1737/19), позивач вважає, що він має право на перерахунок пенсії, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року відповідно до частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». В свою чергу, відмова відповідача у перерахунку пенсії є неправомірною та суперечить законодавству. Крім того наголошував, що при здійсненні відповідних нарахувань та виплати пенсії позивачу не підлягає застосуванню формула, визначена пунктом 9-1 Порядку №1210.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апелянт зазначає, що приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони, а тому має право на отримання пенсії як інвалід війни відповідно до частини 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року. Скаржник наголошує, що право отримання пенсії у вказаному розмірі підтверджується рішеннями Конституційного Суду України № 1-р (ІІ) 2019 та № 6-р/2018.
Крім того, в апеляційній скарзі апелянтом заявлено ряд клопотань, а саме:
« 1) Судді доповідачу уважно в повному обсязі прочитати позовну заяву і матеріали справи і на підставі доводів викладених зробити доповідь іншим суддям призначеної колегії суддів.
2) Вийти за межі доводів зазначених в апеляційній скарзі.
3) Здійснити процесуальні дії у послідовності зазначеної нижче:
А. Застосувати як джерело права практику Європейського суду з прав людини - рішення Європейського суду з прав людини у справі Беян проти Румунії (№30658/05) пункти 39, 49.
Б. Звернутися до Верховного Суду з тим, щоб у порядку Протоколу № 16 до Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» до Європейського суду з прав людини для тлумачення і застосування ст. 2, ст. 14 , ст. 1 Першого Протоколу Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод».
В. Застосувати норми статті 6, статті 7 КАС України з застосуванням норми ст. З, 8, 9, 16, 17, 19 ,21, 24, 124, 129 Конституції України, норм статті 2, статті 14 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» та статті 1 до Протоколу № 12 Європейської Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод» статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Зокрема, застосувати норми Конституції України (3, 8, 9, 16, 21, 24, 129), як норми прямої дії, які мають вищу юридичну силу і у порядку ч.4 ст.7 КАСУ прийняти судове рішення на підставі вищезазначених норм Конституції України з одночасним направленням справи до Верховного Суду.
6) У порядку статті 249 КАС України прийняти окремі ухвали з метою реагування на порушення посадовими особами органів державної влади законодавства України.
7) Зазначити в описовій частині судового рішення усі доводи і клопотання сторони позивача, а в мотивувальній частині в разі відхилення доводів і клопотань зазначити мотиви їх відхилення.
8) В разі виникнення у суді спору відносно конституційності норм закону, застосованим судом, зокрема між нормами ст.ст. З, 8, 9, 129 та нормою ст.19 і іншими нормами Конституції України, призупинити розгляд справи на підставі того, що суд та вищестоящі суди не можуть порушувати вимоги ст. 124 Конституції України (привласнити на себе повноваження КСУ) зокрема щодо тлумачення норм ст.ст. З, 8, 9, 19, 129 Конституції України. В такому випадку позивач просить застосувати аналогію права, аналогію закону зокрема норми ст. 83 Закону України «Про Конституційний Суд України», яка втратила чинність, і направити справу до Конституційного Суду України.».
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році 1 категорії та інвалідом 2 групи, яка встановлена у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із ліквідацією наслідків на ЧАЕС.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію по інвалідності в розмірі фактичних збитків відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
16.12.2020 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою, у якій просив призначити, обчислювати та виплачувати йому пенсію відповідно до частини 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з врахуванням рішень Конституційного суду України у справі №1-р (ІІ)/2019, №6-р/2018.
Листом №1298-32654/Б-02/8-2600/21 від 20.01.2021 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про те, що, оскільки в матеріалах пенсійної справи відсутня інформація щодо проходження військової служби, то підстави для здійснення перерахунку пенсії згідно статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відсутні.
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII).
Згідно зі статтею 10 Закону № 796-XII учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців*, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно примітки «*» тут і надалі до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов'язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.
У відповідності до частини 3 статті 59 Закону № 796-XII у редакції, яка діяла до 24 квітня 2019 року, було передбачено, що особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
Рішенням Конституційного Суду України 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019 було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), словосполучення «дійсної строкової», яке міститься у положеннях частини 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.
Положення частини 3 статті 59 Зaкoну Укрaїни «Прo стaтус і сoціaльний зaxист грoмaдян, які пoстрaждaли внaслідoк Чoрнoбильськoї кaтaстрoфи» в частині «дійсної строкової» втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, особи, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби та є інвалідами внаслідок цього, мають право на обчислення пенсії, виходячи з п'ятикратного розміру згідно з частиною третьою статті 59 Зaкoну Укрaїни «Прo стaтус і сoціaльний зaxист грoмaдян, які пoстрaждaли внaслідoк Чoрнoбильськoї кaтaстрoфи» з 26 квітня 2019 року.
Отже, на час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, частина 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачала, що право на обчислення пенсії з такого розміру мали: - особи, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань під час проходження служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю; - особи, які брали участь у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.
При цьому, право у зазначених осіб виникає лише за наявності у сукупності трьох умов (розширене тлумачення зазначеної статті без внесення змін до частини 3 статті 59 Закону № 796-XII не допускається): 1) особа має статус особи з інвалідністю; 2) особа отримала статус особи з інвалідність виключно внаслідок участі у ліквідації відповідних наслідків та у військових навчаннях; 3) особа брала участь у ліквідації відповідних наслідків та військових навчаннях лише під час проходження служби.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач з 08.05.1986 по 11.05.1986 приймав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та належить до кола осіб, визначених у статті 10 Закону № 796-XII. Крім того, матеріалами справи підтверджується наявність у позивача захворювань та інвалідності внаслідок участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме як військовослужбовець.
В даному випадку, позивач приймав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі невоєнізованого формування Цивільної оборони Спеціалізованого управління №1 тресту «Будмеханізація». Разом з тим, учасники таких формувань не є військовослужбовцями у розумінні Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Верховний Суд у постанові від 03 червня 2021 року у справі № 320/4932/19, з метою формування єдиної правозастосовчої практики, сформував правовий висновок, відповідно якого право на обчислення пенсії по інвалідності, яке реалізується на підставі частини третьої статті 59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, пов'язується із наявністю у особи станом на момент ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС статусу військовослужбовця, з врахуванням висновків, викладених в рішенні Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року № 1-р (ІІ)/2019 у справі № 3-14/2019.
В свою чергу, матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності у позивача станом на момент ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС статусу військовослужбовця.
За такого правового регулювання та обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про правомірність відмови відповідача у проведенні перерахунку пенсії позивача відповідно до частини 3 статті 59 Закону №796-XII з огляду на відсутність доказів його участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження військової служби.
Стосовно посилання позивача на рішення Верховного Суду у зразковій справі №520/1972/19 колегія суддів зазначає, що це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є обчислення пенсії по інвалідності у п'ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року для осіб, які отримують пенсію по інвалідності та брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час військових зборів і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.
За встановленими у справі №520/1972/19 обставинами позивач виконував обов'язки з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС під час перебування на військових зборах у військовій частині НОМЕР_1 .
Оскільки матеріалами справи, що розглядається, не підтверджується, що позивач брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження військової служби, дана справа не є типовою по відношенню до справи №520/1972/19.
Стосовно заявлених апелянтом клопотань, колегія суддів зазначає, що такі задоволенню не підлягають з огляду на їх необґрунтованість. Повноважень щодо направлення справи до Верховного Суду або Конституційного Суду України, з підстав зазначених заявником, суду апеляційної інстанції процесуальним законом не надано. Підстав для звернення до Верховного Суду в порядку статті 7 КАС України колегією суддів не встановлено, як і не встановлено підстав для постановлення окремих ухвал щодо дій посадових осіб в порядку статті 249 КАС України.
Перелік питань, з яких судом окремим документом викладаються ухвали визначено частиною 5 статті 243 КАС України. З огляду на положення частини 5 статті 243 КАС України підстави для прийняття процесуальних ухвал за наслідками заявлених апелянтом клопотань відсутні.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя І.О.Лічевецький
Суддя В.П.Мельничук
Суддя О.М.Оксененко