Справа № 340/4082/21 Головуючий у І інстанції - Гаврилюк В.О.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
03 лютого 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,
при секретарі: Черніченко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Кіровоградського окружного адміністративного суду на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградського окружного адміністративного суду, третя особа: Державна судова адміністрація України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Кіровоградського окружного адміністративного суду, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Кіровоградського окружного адміністративного суду щодо невиплати у повному обсязі належну ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020;
- зобов'язати Кіровоградський окружний адміністративний суду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у повному обсязі суддівську винагороду у розмірі, визначеному Законом України Про судоустрій та статус суддів за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в порушення положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України ''Про судоустрій і статус суддів'' Відповідач протягом спірного періоду здійснював нарахування та виплату їй суддівської винагороди з обмеженням її розміру, що, зокрема, підтверджено у рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 у справі № 10-р/2020.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року адміністративний позов задоволено частково.
Зобов'язано Кіровоградський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18.04.2020 до 27.08.2020, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік, з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків і зборів.
У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням Кіровоградський окружний адміністративний суд подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі Відповідач, посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Апеляційна скарга мотивована також тим, що Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020 № 10-р/2020 не визначав механізм відновлення порушеного права, а лише вказав у мотивувальній частині на необхідності його встановлення у разі запровадження обмеження розміру суддівської винагороди.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Кіровоградського окружного адміністративного суду на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження з 17 січня 2022 року.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2022 року залучено Державну судову адміністрацію України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Зобов'язано Державну судову адміністрацію України надати суду до 31 січня 2022 року письмові пояснення та їх документальне підтвердження щодо:
- обсягу виділення коштів на виплату суддівської винагороди протягом періоду з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року включно;
- виділення бюджетних асигнувань для виплати суддівської винагороди у повному обсязі відповідно до вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" протягом періоду з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року включно;
- обсягу бюджетних асигнувань, призначених для виплати суддівської винагороди протягом періоду з 18.04.2020 року. по 28.08.2020 року включно, Кіровоградському окружному адміністративному суду.
Призначено розгляд апеляційної скарги Кіровоградського окружного адміністративного суду на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року, у відкритому судовому засіданні на 03 лютого 2022 року.
Позивачем подано заяву, в якій вона просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.
Третьою особою подано відзив на апеляційну скаргу Кіровоградського окружного адміністративного суду, в якому просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Указом Президента України «Про призначення суддів» № 788/2010 від 28.07.2010, зокрема Позивача призначено на посаду судді Кіровоградського окружного адміністративного суду строком на п'ять років.
Указом Президента України «Про призначення суддів» № 297/2017 від 28.09.2017, зокрема Позивача призначено на посаду судді Кіровоградського окружного адміністративного суду безстроково.
За період з 01.01.2020 по 18.04.2020 Позивачу була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року та відповідних доплат.
Проте, за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 суддівську винагороду Позивачу нараховано та виплачено не відповідно до положень ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в обмеженому розмірі згідно зі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.
Вказані обставини підтверджуються Довідкою Відповідача про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за період з 18.04.2020 по 28.08.2020.
Враховуючи неправомірним обмеження нарахування та виплату суддівської винагороди за спірний період, Позивач звернулася з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.
Задовольняючи адміністративний позов частково суд першої інстанції виходив з того, що Позивач має право на отримання суддівської винагороди за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 у розмірі, передбаченому статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
З метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів Позивача, суд першої інстанції вважав, що способом відновлення порушеного права Позивача є зобов'язання Кіровоградського окружного адміністративного суду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 до 27.08.2020, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків і зборів.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Статтею 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Отже, розмір суддівської винагороди, у тому числі будь-які його обмеження, можуть визначатися виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Разом з тим, 12.03.2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 року на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18.04.2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту:
«Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).».
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно частин 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, то суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 визнано неконституційними вказані положення частини першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії підстави для їх застосування втрачені у зв'язку з цим обмеженням, а кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів робить висновок, що обмежуючи розмір суддівської винагороди, шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», всупереч вимогам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, а також правовим позиціям Конституційного Суду України щодо незалежності суддів, законодавець створив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії незалежності суддів, в тому числі Позивача по даній справі.
Так, Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 року у справі № 340/1916/20 зазначив, що Закон № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема доповнено його ст. 29 (п. 10 розділу І Закону № 553-ІХ) не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону № 1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), а тому такий закон не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII.
Нормотворчі колізії є непоодиноким явищем всередині системи права, тому якщо усе ж склалася ситуація із суперечливим правовим регулюванням, як у цій справі, її вирішення, на думку колегії суддів, має ґрунтуватися на підході, відповідно до якого перевагу у застосуванні має спеціальна правова норма, якщо її видання передбачено актом вищої юридичної сили.
Верховний Суд зазначив, що для спірних правовідносин спеціальними є норми ст. 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення ч. 2 ст. 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).
Закон № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в ч. 2 ст. 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному Кодексі України. Вказаний закон не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Зважаючи на вказане, Верховний Суд констатує, що обмеження виплати Позивачеві, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ) було неправомірним.
Проте, Верховний Суд зазначає, що за правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Згідно з ч. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Частиною 1 статті 23 БК України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої статті 22, частини першої статті 23 БК України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких (зокрема щодо Кіровоградського окружного адміністративного суду) є ДСА України. Територіальне управління ДСА України в Кіровоградській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).
Тому для правильного вирішення даної справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судом першої інстанції потрібно було з'ясувати також участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) та Територіального управління ДСА України в Кіровоградській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди, передбачених частинами першою, третьою статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ).
У даній адміністративній справі Позивач заявив позов до Кіровоградського окружного адміністративного суду, вимагаючи нарахувати та виплатити недоотримані кошти, позаяк вважає, що цей орган безпідставно виплачував йому суддівську винагороду (протягом спірного періоду) у меншому розмірі, ніж належить.
В обсязі встановлених обставин цієї адміністративної справи колегія суддів, зважаючи на наведені мотиви, не може беззастережно погодитися з висновком суду першої інстанції (як і категорично його заперечити) про обґрунтованість звернення з цими позовними вимогами виключно до Відповідача, адже окреслений вище аспект справи (обсяги виділення коштів на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду, участь ДСА України та її територіального управління в Кіровоградській області у розпорядженні ними, та сума заборгованості, яка підлягає стягненню/виплаті) суд першої інстанцій не досліджував.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 48 КАС України суд першої інстанції, встановивши, що з позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, може за згодою позивача та особи, якій належить право вимоги, допустити заміну первинного позивача належним позивачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
Частиною 3 статті 48 КАС України передбачено, що якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні адміністративного позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави (частина 4 статті 48 КАС України).
Отже, визначення Відповідачів, предмета та підстав спору є правом Позивача. Проте, встановлення належності Відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов'язком суду першої інстанції є встановлення належності Відповідачів та їх заміна у разі необхідності.
Відповідно до ч. 7 ст. 48 КАС України заміна позивача допускається до початку судового розгляду справи по суті. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що адміністративне процесуальне законодавство не передбачає можливості здійснювати заміну або залучати відповідача, співвідповідача на стадії апеляційного перегляду.
У разі якщо за змістом норми матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою Позивача, учасником спірних відносин та зобов'язаною особою є інша, ніж особа, до якої пред'явлено позов, підстави для задоволення позову відсутні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 26 грудня 2019 року у справі № 724/716/16-а, від 26 червня 2019 року у справі № 303/3795/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 813/5425/15, від 30 вересня 2019 року у справі № 140/72/19 та від 09 липня 2020 року у справі № 2040/5355/18.
А згідно з частиною п'ятою ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки нарахування Позивачу суддівської винагороди здійснюється Державною судовою адміністрацією та її Територіальним управлінням в Кіровоградській області, як розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, суд першої інстанції мав залучити їх у якості співвідповідачів.
Проте, суд першої інстанції вищенаведених вимог процесуального закону не дотримався, та, вирішуючи даний спір, не з'ясував хто є належним Відповідачем у даній адміністративній справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі належного Відповідача чи Співвідповідача.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Колегія суддів звертає увагу, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного Відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє Позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного Відповідача.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги спростовують правомірність висновків суду першої інстанції.
Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розглянувши доводи Кіровоградського окружного адміністративного суду, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з'ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Кіровоградського окружного адміністративного суду - задовольнити.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Кіровоградського окружного адміністративного суду, третя особа: Державна судова адміністрація України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: І.О. Лічевецький
О.М. Оксененко
Повний текст складено 03.02.2022 року.