Справа № 761/31779/20 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.
19 січня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Епель О.В.,
Кучми А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департамент патрульної поліції про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Управління патрульної поліції у м. Києві, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Інспектора роти №1 батальйону №2 полку 2 Управління патрульної поліції у м. Києві Кулєшова Євгенія Віталійовича щодо тимчасового затримання шляхом евакуації на спеціальний майданчик за адресою: м. Київ, вулиця Г. Хоткевича, 20А 17 лютого 2020 року належного ОСОБА_1 транспортного засобу ALFA ROMEO державний знак НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Управління патрульної поліції у м. Києві відновити за власний рахунок порушене право власності ОСОБА_1 на транспортний засіб ALFA ROMEO державний знак НОМЕР_1 , шляхом повернення транспортного засобу на адресу м. Київ, вулиця Є. Чавдар, 7, з якого транспортний засіб вилучено та затримано інспектором;
- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції компенсацію за заподіяну позивачу моральну шкоду у розмірі 66000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що інспектор роти №1 батальйону №3 Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції, лейтенант поліції Кулєшов Євген Віталійович на вулиці Є. Чавдар, 7 в м. Києві без фактичної наявності встановлених діючим на той час законодавством України підстав, здійснив тимчасове затримання належного позивачу на праві власності, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , автомобіля ALFA ROMEO, д.р.н. НОМЕР_1 , а тому вказаними діями зазначеного суб'єкта владних повноважень протиправно порушено право власності на зазначений автомобіль, що завдало шкоду. За рішенням зазначеного суб'єкта владних повноважень автомобіль тимчасово вибув з володіння і позивач був позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися ним.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2020 року справу №761/31779/20 передано на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідно до частини другої статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що Інспектором роти № 1 батальйону № 3 полку 2 УПП у м. Києві ДПП Кулєшовим Євгенієм Віталійовичем прийнято рішення про евакуацію транспортного засобу, що належить - позивачу, без складання адміністративного матеріалу про адміністративне правопорушення відносно водія ТЗ ALFA ROMEO, державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить позивачу. Позивач вказував у своєму адміністративному позові, що працівники поліції під час складання акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу не надали йому доказів, порушення правил дорожнього руху України (даті ГІДР України) водієм, що керував ТЗ не складено в порушення вимог ст. 255 КУпАП постанови про притягнення до адміністративної відповідальності позивача та в матеріалах справи відсутні фото та відеофіксація порушення позивачем ПДР України. Також, позивач зазначає. що судом першої інстанції не звернув увагу, проігнорував той факт, що власник (позивач) був присутній на місці події, а тому у максимально короткий строк міг би усунути правопорушення, в разі його наявності.
Відповідач заперечує проти задоволення апеляційної скарги позивача у повному обсязі з підстав зазначених у відзиві на апеляційну скаргу. В обґрунтування відзиву відповідач зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог законодавства.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, що відповідно до акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу 17 лютого 2020 року о 20 год. 35 хв. в м. Києві, вул. Є. Чавдар, 7 відповідно до статті 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) інспектором роти №1 батальйону №3 полку №2 управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції Кулєшовим Є.В., в присутності двох свідків, здійснено огляд та тимчасове затримання транспортного засобу ALFA ROMEO НЗ НОМЕР_1 , шляхом доставлення для зберігання на спеціальний майданчик за адресою вул. Гната Хоткевича. 20-Б, м. Київ у зв'язку з суттєвим перешкоджанням іншим учасникам руху. Транспортний засіб для його примусового переміщення прийняв КП ЦОДР, місцезнаходження вул. Чистяківська, 19-А, м. Київ, т. 044-400-85-58, автомобілем-евакуатором НЗ НОМЕР_3 , водій ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції зазначив, що суттєве перешкоджання ТЗ позивача підтверджується поясненнями громадян ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому зазначено, що 17.02.2020 транспортний засіб ALFA ROMEO НЗ НОМЕР_1 був припаркований у такий спосіб, що суттєво заважав іншим учасникам дорожнього руху.
З заявою про кримінальне правопорушення 18.02.2020 року позивач звернувся до Дарницького управління поліції ГУ НІ1 в м. Києві. Заява зареєстрована у CO № 10616 та направлено для розгляду на ім'я начальника Управління патрульної поліції у м. Києві, за адресом: м. Київ, вул. Народного Ополчення, 9 за вих. № 3695/125/48/02-2020 від 19.02.2020 року.
Так, 24.03.2020 року на адресу позивача направлено відповідь вих. № Б- 2178/42/1 1/2/02-2020 стосовно його звернення про неправомірні дії працівників поліції з затримання транспортного засобу, що сталося 17.02.2020 року.
Після чергового звернення до Управління патрульної поліції в м. Києві на адресу позивача надійшло поштове відправлення 29.05.2020 року з двома відповідями поліції: перша датована 26.05.2020 року та інша від 08.04.2020 року.
Зазначеними відповідями вказано на те, що застосування фізичної сили до позивача, 17.02.2020 року та 19.02.2020 року не підтвердилось.
Суд першої інстанції зазначив, що питання застосування до позивача фізичної сили не є предметом розгляду у даній справі.
Вважаючи протиправним рішення інспектора роти №1 батальйону №3 Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції, лейтенанта поліції Кулєшова Євгена Віталійовича про тимчасове вилучення транспортного засобу, що належить на праві приватної власності позивачу на спеціальний майданчик чи стоянку для зберігання, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що доказів, які б спростовували факт вчинення позивачем правопорушення чи допущення відповідачем процесуальних порушень під час складання акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, судом не встановлено, а ті обставини, з яких позивач просить визнати протиправними дії відповідача, не є підставою для задоволення позову, отже і вимоги про визнання протиправними дій та зобов'язання повернути транспортний засіб за власний рахунок також не підлягають задоволенню.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дії Інспектора роти №1 батальйону №2 полку 2 Управління патрульної поліції у м. Києві Кулєшова Євгенія Віталійовича щодо тимчасового затримання шляхом евакуації на спеціальний майданчик за адресою: м. Київ, вулиця Г. Хоткевича, 20А 17 лютого 2020 року належного ОСОБА_1 транспортного засобу ALFA ROMEO державний знак НОМЕР_1 , колегія суддів зазначає наступне.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (надалі - ПДР України).
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу положень статті 23 Закону України "Про Національну поліцію", поліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
Відповідно до частини 1 статті 265-2 КУпАП у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені, зокрема частинами третьою, четвертою і п'ятою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, порушення правил зупинки чи стоянки на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю), працівник уповноваженого підрозділу України, що забезпечує безпеку дорожнього руху, тимчасово затримує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку, що дозволяється виключно у випадку, якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху (якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху), в тому числі за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора. Про тимчасове затримання робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення.
Згідно з частиною 3 статті 265-2 КУпАП у разі якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво не перешкоджає дорожньому руху, такий транспортний засіб не може бути доставлений для зберігання на спеціальний майданчик.
Частиною 4 статті 265-2 КУпАП передбачено, що транспортний засіб може бути тимчасово затриманий на строк до вирішення справи про адміністративне правопорушення, але не більше трьох днів з моменту такого затримання.
Частина 5 статті 265-2 КУпАП визначає, що після закінчення триденного строку тимчасового затримання транспортного засобу особа має право звернутися за отриманням тимчасово затриманого транспортного засобу. Таке звернення особи є обов'язковим для його виконання незалежно від стадії вирішення справи про адміністративне правопорушення.
Відповідно до частини 6 статті 265-2 КУпАП за подання такого звернення та повернення особі тимчасово затриманого транспортного засобу не може стягуватися плата.
З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що виключною підставою для доставлення затриманого транспортного засобу для зберігання на спеціальний майданчик дозволяється лише у випадку, якщо транспортний засіб суттєво перешкоджає дорожньому руху.
Колегія суддів звертає увагу, що системний аналіз вказаних норм дає підстави вважати, що уповноважена особа має всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, зокрема, на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення особою адміністративного правопорушення.
Згідно пункту 1.3. Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати передбачені ними вимоги, а особи, які порушують їх, відповідно до п. 1.9. цих Правил несуть відповідальність згідно із законодавством.
Так, пунктом 15.10 «д» ПДР встановлено, що стоянка забороняється у місцях, де транспортний засіб, що стоїть, зробить неможливим рух інших транспортних засобів або створить перешкоду для руху пішоходів.
Частиною 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух; не створювати перешкод для проїзду спеціалізованого санітарного транспорту бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, який рухається з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом; у випадках, визначених Законом України «Про екстрену медичну допомогу», надавати необхідну домедичну допомогу та вживати всіх можливих заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги, у тому числі потерпілим внаслідок дорожньо-транспортних пригод.
Відповідно до частини 3 статті 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п'ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Примітка. Суб'єктом правопорушення в цій статті є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, а в разі вчинення передбачених частинами першою - третьою цієї статті правопорушень у виді перевищення обмеження швидкості руху транспортних засобів, проїзду на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху, порушення правил зупинки, стоянки, а також установленої для транспортних засобів заборони рухатися смугою для маршрутних транспортних засобів, тротуарами чи пішохідними доріжками, виїзду на смугу зустрічного руху, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі, а також у разі порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладення адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом третім частини першої статті 279-3 цього Кодексу, суб'єктом цього правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису).
Положеннями статті 14-2 КУпАП встановлено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Нормами частин 1-3 статті 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Частинами 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний довести правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності, а позивач повинен заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.
Згідно з частиною 1 ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Колегія суддів зазначає, що хоча ст. 258 КУпАП і передбачає винесення постанови на місці вчинення правопорушення без складення протоколу про адміністративне правопорушення, але не забороняє скласти такий протокол, який в розумінні КУпАП є доказом в справі про адміністративне правопорушення та має підтверджувати або спростовувати наявність складу адміністративного правопорушення та винність особи, якщо вона заперечує та оспорює факт вчинення такого правопорушення.
Так, перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що відповідно до акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу 17 лютого 2020 року о 20 год. 35 хв. в м. Києві, вул. Є. Чавдар, 7 відповідно до статті 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) інспектором роти №1 батальйону №3 полку №2 управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції Кулєшовим Є.В., в присутності двох свідків, здійснено огляд та тимчасове затримання транспортного засобу ALFA ROMEO НЗ НОМЕР_1 , шляхом доставлення для зберігання на спеціальний майданчик за адресою вул. Гната Хоткевича, 20-Б, м. Київ у зв'язку з суттєвим перешкоджанням іншим учасникам руху. Транспортний засіб для його примусового переміщення прийняв КП ЦОДР, місцезнаходження вул. Чистяківська, 19-А, м. Київ, т. 044-400-85-58, автомобілем-евакуатором НЗ НОМЕР_3 , водій ОСОБА_2 .
В матеріалах справи міститься Лист від 02.05.2020 (виправлення 02.06.2020) №667-АЗ/41/11/2/01-2020 за підписом начальника Ю. Зозуля Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції у місті Києві, в якому зазначається, що в ході евакуації транспортного засобу, адміністративні матеріали відносно ОСОБА_1 не складалися. Складався акт евакуації транспортного засобу, згідно якого, автомобіль доставлено на спеціальний майданчик за адресою: м. Київ, вул. м. Київ, вул. Г. Хоткевича, 20-А (стор. 29 том І).
Колегією суддів досліджено матеріали справи та встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази складання протоколу, постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, де встановлено суттєве перешкоджання іншим учасникам руху ТЗ, який належить на праві власності позивачу.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що вищезазначеними нормами права чітко передбачено, що інспекторами патрульної поліції повинні скласти протокол (винести постанову), в якому повинно чітко бути зафіксовано, яке порушення вчинено водієм (власником) транспортного засобу, а вже в подальшому даний ТЗ підлягає евакуації.
Суд першої інстанції звертає увагу, що представником Департаменту патрульної поліції надано суду відео файли з нагрудної камери, на яких наявний факт евакуації транспортного засобу, державний номерний знак НОМЕР_1 , в момент вчинення правопорушення, з яких вбачається, що транспортний засіб позивача унеможливлює закінчення руху пішоходів через дорогу по нерегульованому пішохідному переходу та вихід з дороги на тротуар, а пішохідний перехід, в свою чергу, позначений знаком 5.35.2 "Пішохідний перехід" та дорожньою розміткою 1.14.1.
Колегія суддів критично ставиться до даних доказів, як підстави правомірності дій інспекторів патрульної поліції, оскільки підставою для евакуації транспортного засобу є встановлення адміністративного правопорушення, а не відео на якому зафіксовано евакуацію ТЗ.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що не може слугувати доказом порушення позивачем Прави дорожнього руху виключно Акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу 17 лютого 2020 року та пояснення свідків, оскільки вимогами КУпАП чітко передбачає зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) самого порушення та складання протоколу, постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Під час розгляду даної справи колегія суддів доходить висновку, що відповідач, заперечуючи проти позову (апеляційної скарги), не довів належними доказами факт вчинення позивачем зазначеного вище адміністративного правопорушення, та в свою чергу з відео носія дослідженого судом апеляційної інстанції, яким зафіксовано виключно евакуацію транспортного засобу, не вбачається порушення транспортним засобом правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.
Також, колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції не надано належної оцінки діям інспектора поліції щодо евакуації транспортного засобу не зважаючи на те, що позивач є інвалідом (підтверджується довідкою МСЕК серія АВ №0082632) та у відповідності до ч. 3 ст. 265-2 КУпАП, такий ТЗ взагалі не підлягає доставці на спеціалізовані майданчики.
З аналізу вищезазначених норм права та матеріалів справи, колегія суддів доходить висновку, що позовні вимоги позивача в частині визнання протиправними дії Інспектора роти №1 батальйону №2 полку 2 Управління патрульної поліції у м. Києві Кулєшова Євгенія Віталійовича щодо тимчасового затримання шляхом евакуації на спеціальний майданчик за адресою: м. Київ, вулиця Г. Хоткевича, 20А 17 лютого 2020 року належного ОСОБА_1 транспортного засобу ALFA ROMEO державний знак НОМЕР_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 червня 2020 року по справі №686/14075/16-а (касаційне провадження №К/9901/15401/18) та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Щодо позовних вимог зобов'язати Управління патрульної поліції у м. Києві відновити за власний рахунок порушене право власності ОСОБА_1 на транспортний засіб ALFA ROMEO державний знак НОМЕР_1 , шляхом повернення транспортного засобу на адресу м. Київ, вулиця Є. Чавдар, 7, з якого транспортний засіб вилучено та затримано інспектором, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно пункту 3 Порядку тимчасового затримання, доставлення транспортного засобу на спеціальний майданчик чи стоянку здійснюється за допомогою спеціальних автомобілів - евакуаторів (далі - евакуатор), у тому числі тих, що належать підприємствам, установам та організаціям, які провадять діяльність, пов'язану з транспортуванням транспортних засобів, і з якими територіальним органом Національної поліції укладені в установленому порядку договори.
Для доставлення транспортного засобу на спеціальний майданчик чи стоянку поліцейський викликає евакуатор через чергового відповідного територіального органу Національної поліції.
Пунктом 4 Порядку тимчасового затримання визначено, у разі тимчасового затримання транспортного засобу складається акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу згідно з додатком із зазначенням:
дати, часу, місця порушення і підстави для тимчасового затримання транспортного засобу;
прізвища, імені та по батькові, спеціального звання, посади, найменування органу (підрозділу ), у якому проходить службу поліцейський, який приймає рішення про тимчасове затримання транспортного засобу;
типу, марки, номерного знака, переліку візуальних недоліків та пошкоджень транспортного засобу, що тимчасово затримується.
Акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу складається у присутності двох понятих, а у разі прийняття рішення про доставлення транспортного засобу на спеціальний майданчик чи стоянку - особи, яка виконує роботи з доставлення транспортного засобу на спеціальний майданчик чи стоянку.
Акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу підписують: поліцейський, який прийняв рішення про таке затримання, два понятих, а у разі доставлення транспортного засобу на спеціальний майданчик чи стоянку - особа, яка виконує роботи з доставлення такого засобу на спеціальний майданчик чи стоянку.
Вказаний акт також підписують відповідальна особа, зазначена в частині першій статті 14-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, або особа, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення правопорушення, а також аварійний комісар у разі їх присутності.
Згідно акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу 17 лютого 2020 року транспортний засіб ALFA ROMEO НЗ НОМЕР_1 , підлягав доставлення для зберігання на спеціальний майданчик за адресою вул. Гната Хоткевича, 20-Б, м. Київ.
Крім того, Листом від 02.05.2020 (виправлення 02.06.2020) №667-АЗ/41/11/2/01-2020 за підписом начальника Ю. Зозуля Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції у місті Києві, в якому зазначається, що автомобіль доставлено на спеціальний майданчик за адресою: м. Київ, вул. м. Київ, вул. Г. Хоткевича, 20-А (стор. 29 том І).
З аналізу матеріалів справи вбачається, що ТЗ позивача підлягав доставленню на зберігання на спеціальний майданчик за адресою: м. Київ, вул. м. Київ, вул. Г. Хоткевича, 20-А, який належить Комунальному підприємству «Центр організації дорожнього руху», який не є стороною по даній справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що в даному випадку позивач не позбавлений права звернутися до КП «Центр організації дорожнього руху» про повернення позивачу транспортного засобу або звернутися до суду з відповідним позовом.
З аналізу матеріалів справи та норм права колегія суддів доходить висновку, що в даному випадку позовні вимоги в даній частині не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції компенсацію за заподіяну позивачу моральну шкоду у розмірі 66000,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов'язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов'язаннями України. Зокрема, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява N 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України).
Згідно пункту 6 частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у п. п. 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі N 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року по справі N 750/6330/17 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Колегію суддів під час розгляду справи визнано протиправні дії Інспектора роти №1 батальйону №2 полку 2 Управління патрульної поліції у м. Києві Кулєшова Євгенія Віталійовича щодо тимчасового затримання шляхом евакуації на спеціальний майданчик за адресою: м. Київ, вулиця Г. Хоткевича, 20А 17 лютого 2020 року належного ОСОБА_1 транспортного засобу ALFA ROMEO державний знак НОМЕР_1 , чим позбавлено права позивача користуватися транспортним засобом, який є інваліди ІІ групи.
Отже, в даному випадку судом апеляційної інстанції встановлено протиправність дій інспектора поліції, а отже позбавлення позивача користуватися тривалий час власним майном підтверджується спричинення моральної шкода, яка виражається у душевних стражданнях, втрату впевненості у своїх можливостях забезпечити належне забезпечення своє життя, зокрема, пересування на транспортному засобі.
Проте, приписами частини 1 статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Згідно частини 1 статті 13 Закону України "Про Національну поліцію" систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції.
Територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання (ч.1 ст.15 ЗУ "Про Національну поліцію").
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що при розгляді адміністративних справ відповідачем має бути Департамент патрульної поліції Національної поліції України, а не управління, яке є його структурним підрозділом.
Відповідно до статтей 25, 26, 42 Кодексу адміністративного судочинства України на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. Водночас позивач не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про залучення до участі у справі співвідповідачів і третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог.
Однак, Департамент, як суб'єкт владних повноважень, до участі у розгляді цієї адміністративної справи, як відповідач, судом першої інстанції залучений не був, заміну неналежного відповідача судом проведено також не було.
Отже, позивачем заявлено вимоги про стягнення моральної шкоди до третьої особи, а не до відповідача.
Належним відповідачем у даній справі є Департамент патрульної поліції, тобто, відповідний суб'єкт владних повноважень, оскільки, Управління патрульної поліції у м. Києві є територіальним підрозділом Департаменту патрульної поліції.
Тобто, у даному випадку суд першої інстанції повинен був за правилами статті 48 КАС України змінити первісного відповідача належним або залучити як другого відповідача.
Поряд з цим, Департамент патрульної поліції Національної поліції України до участі у справі в якості належного відповідача судом першої інстанції залучено не було.
За приписами частини 3 статті 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. Після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Отже, з наведеної норми слідує, що можливість заміни неналежного відповідача може здійснюватися виключно під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Аналогічна правова позиція викладені у постанові Верховним Судом у постанові від 02 вересня 2020 року по справі №162/445/16-а та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження, позбавлений можливості, в межах наданих йому КАС України процесуальних повноважень, виправити вказаний процесуальний недолік суду першої інстанції та здійснити заміну первинного відповідача належним відповідачем чи залучити співвідповідача.
Так само, в силу приписів ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями направляти справу на новий розгляд, у разі виявлення порушень норм процесуального права, які є безумовною підставою до скасування судового рішення.
При цьому, колегія суддів зауважує, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення моральної шкоди та судових витрат не підлягають задоволенню, оскільки заявлені до неналежного відповідача.
Таким чином, апеляційна скарга апелянта підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення у справі про задоволення позовних вимог частково, оскільки прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, апеляційна скарга апелянта підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення у справі про задоволення позовних вимог частково, оскільки прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями ст. ст. 34, 242, 243, 246, 250, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2021 року -скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовільнити частково.
Визнати протиправними дії Інспектора роти №1 батальйону №2 полку 2 Управління патрульної поліції у м. Києві Кулєшова Євгенія Віталійовича щодо тимчасового затримання шляхом евакуації на спеціальний майданчик за адресою: м. Київ, вулиця Г. Хоткевича, 20А 17 лютого 2020 року належного ОСОБА_1 транспортного засобу ALFA ROMEO державний знак НОМЕР_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.В. Епель
А.Ю. Кучма