П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 лютого 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/11600/21
Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Турецької І. О.,
суддів - Шевчук О. А., Шеметенко Л. П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Ковальської Станіслави Євгенівни, що діє в інтересах громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Подільського прикордонного загону про визнання протиправним та скасування рішення
Короткий зміст позовних вимог.
06.07.2021 адвокат Ковальська С. Є., представляючи інтереси позивачки, звернулася до суду першої інстанції з позовом до Подільського прикордонного загону в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову від 14 червня 2021 року про заборону в'їзду в Україну строком на 5 (п'ять) років до 14.06.2026 громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Представниця позивачки, обґрунтовуючи заявлені вимоги, вказувала, що попри незаконного перетинання її довірителькою державного кордону України, оскаржуване рішення суперечить принципу пропорційності, передбаченого пунктом 8 частини 2 статті 2 КАС України, за яким, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Про порушення принципу пропорційності, на думку адвоката Ковальської С.Є., свідчить неврахування суб'єктом владних повноважень, при прийнятті оскаржуваного рішення, обставин того, що громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 є матір'ю двох малолітніх дітей, які постійно проживають в Україні. Окрім того, як пояснила представниця позивачки, її чоловік ОСОБА_2 також постійно проживає в Україні на підставі посвідки на тимчасове проживання, має зареєстроване місце проживання.
Наведене, як вважає адвокат, свідчить про наявність у ОСОБА_1 міцних соціальних зв'язків на території України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.10.2021, ухваленого за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, в задоволенні позову громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 - відмовлено.
Вирішуючи справу по суті та відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, що Подільський прикордонний загін діяв в межах та на підставі законодавства, а саме: відповідно до статті 14 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Суд наголосив, що за результатами офіційного з'ясування обставин справи, він не встановив законодавчо визначених підстав для визнання оскаржуваної постанови протиправною.
Оцінюючи доводи адвоката про наявність у позивача малолітніх дітей, суд зазначив, що така обставина не може стати самостійною підставою для скасування рішення, прийнятого на підставі та в порядку, визначеного діючим законодавством України.
Короткий зміст апеляційної скарги та відзиву.
Не погоджуючись з даним судовим рішенням, покликаючись, в апеляційній скарзі, на неврахуванням судом першої інстанції обставин справи, що мають суттєве значення для вирішення справи, адвокат Ковальська С.Є. просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Обґрунтування апеляційної скарги складається з того, що дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням визначають відповідно до закону, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини.
Покликаючись на пункт 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 №789-ХІІ, адвокат наголошує про зобов'язання Держав - Учасниць даної Конвенції забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя.
Вважає, що оскаржувана постанова Подільського прикордонного загону порушує пункт 1 статті 9 Конвенції, де заборонено розлучення дитини з батьками.
У відзиві на апеляцію Подільський прикордонний загін указує на її необґрунтованість та вважає, що вона не підлягає задоволенню.
Доводами відзиву є ретельне дослідження судом першої інстанції обставин справи та змісту правовідносин, наявність в судовому рішення мотивованої оцінки кожного аргументу представниці позивачки щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Фактичні обставини справи.
13.09.2020 о 01 годині 24 хвилини громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 незаконно перетнула державний кордон України поза пунктом пропуску через державний кордон.
Наведене стало підставою для її затримання та складення протоколу за частиною 2 статті 204-1 КУпАП, яка передбачає відповідальність за незаконне перетинання державного кордону.
Постановою Роздільнянського районного суду Одеської області від 17.06.2021 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення за частиною 2 статті 204-1 КУпАП та накладено штраф в сумі 8 500 грн.
14.06.2021 Подільським прикордонним загоном прийнято рішення про примусове повернення до країни походження громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 та зобов'язано покинути територію України до 01.07.2021.
Постановою Подільського прикордонного загону від 14.06.2021 заборонено громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 в'їзд в Україну строком на 5 років, до 14.06.2026, у зв'язку з незаконним перетинанням державного кордону України.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та позиція суду апеляційної інстанції щодо доводів апеляційної скарги і висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.
Статтею 33 Конституції України закріплено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначений Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI).
Пункти 6, 7 статті 1 Закону № 3773-VI надають такі визначення:
іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;
іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Приписи статті 13 Закону №3773-VI установлюють підстави для заборони в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, відповідно до частини першої якої в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, зокрема, якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України.
Частиною 2 статті 14 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства в разі незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України затримуються та в разі, якщо порушення ними законодавства України не передбачає кримінальної відповідальності, повертаються до країни попереднього перебування у встановленому порядку.
Таким іноземцям та особам без громадянства органами охорони державного кордону забороняється в'їзд в Україну строком на п'ять років. Відомості про них в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежується право виїзду з України.
Пунктом 5 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Служби безпеки України 23.04.2012 №353/271/150 підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є, у тому числі, затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.
За проведеним аналізом викладених норм, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що орган державної прикордонної служби, приймаючи спірну постанову діяв в межах наданих йому повноважень та відповідно до вимог законодавства.
Варто відзначити, що право на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави Україна.
Відповідаючи на доводи адвоката Ковальської С. Є., що в контексті спірних правовідносин слід ураховувати наявність у позивачки малолітніх дітей, які будуть розлучені з матір'ю, колегія суддів зазначає таке.
Верховний Суд в постанові від 18.03.2021 у справі №522/14416/18 за подібними правовідносинами, скасовуючи рішення апеляційного суду, яке було мотивоване тим, що іноземець має право на повагу до свого приватного і сімейного життя і суб'єкт владних повноважень повинен був врахувати обставини його сімейного стану, під час прийняття оскаржуваного рішення, наголосив, що чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і наявність сім'ї не звільняє особу від необхідності дотримання міграційного законодавства України.
Є, на думку суду апеляційної інстанції, доречним також звернутися до Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб (пункти 1-3 статті 2).
Отож, слід погодитися з висновком суду першої інстанції, що наявність у позивачки малолітніх дітей, не може слугувати підставою для визнання протиправним та скасування рішення Подільського прикордонного загону, який діяв в межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного оскарження, розподіл судових витрат не проводився.
Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.
Керуючись статтями: 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Ковальської Станіслави Євгенівни, що діє в інтересах громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Подільського прикордонного загону про визнання протиправним та скасування рішення - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя О. А. Шевчук
суддя Л. П. Шеметенко