П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 лютого 2022 р.м.ОдесаСправа № 400/5672/20
Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Кравченка К.В.,
судді -Джабурія О.В.,
судді -Вербицької Н.В.,
при секретарі -Яценюк О.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про стягнення заборгованості,-
В грудні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Національної поліції України (далі - відповідач, НПУ), в якому, з урахуванням уточненого позову, просив суд стягнути з НПУ 333182,05 грн., з яких: 7599,51 грн. - надбавка за вислугу років, 10445,12 грн. - заробітна плата за 7 робочих днів за період з 11 до 20 лютого 2020 року, 34611,34 грн. - вихідна допомога при звільненні та 280526,08 грн. - середній заробіток за період з 21.02.2020 року до 20.11.2020 року за несвоєчасну виплату належних позивачу сум при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.
Стосовно стягнення надбавки за вислугу років в сумі 7599,51 грн. позивач стверджує, що стаж його державної служби загалом складає 23 роки 5 місяців 4 дні, який він набув ще до прийняття на державну службу до НПУ. Нараховуючи надбавку за вислугу років, відповідач помилково брав до уваги значно менший стаж державної служби, що призвело до зменшення розміру надбавки. На вимогу позивача, відповідач перерахував стаж державної служби та надбавку за вислугу років, але такий перерахунок здійснено починаючи лише з 1 липня 2017 року, тоді як перерахунок слід було зробити з дня прийняття на службу до НПУ (27.09.2016 року), відповідно, у період з моменту прийняття на службу і до часу здійснення перерахунку, надбавка за вислугу років була нарахована у меншому ніж належить розмірі і в наступному не перерахована відповідачем. За розрахунком позивача, розмір невиплаченої надбавки за вказаний період складає 7599,51 грн..
Стосовно стягнення заробітної плати за 7 робочих днів з 11 до 20 лютого 2020 року в розмірі 10445,12 грн., позивач вказує на те, що його було звільнено з державної служби в поліції 11.02.2020 року, проте трудова книжка видана тільки 20.02.2020 року. Відповідно до приписів п.4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 року №58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110 (надалі - Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників), у разі затримки видачі трудової книжки, днем звільнення є день видачі трудової книжки. За таких обставин, датою звільнення позивача слід вважати дату видачі трудової книжки - 20.02.2020 року, а тому відповідач повинен сплатити йому заробітну плату за 7 робочих днів, з 11 до 20 лютого 2020 року.
Відносно стягнення вихідної допомоги при звільненні в сумі 34611,34 грн., позивач посилається на ч.4 ст.87 Закону України «Про державну службу», яка передбачає виплату вихідної допомоги в розмірі двох середньомісячних заробітних плат у разі звільнення державного службовця на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті. Так як позивача звільнено саме на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» (скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу), то відповідач протиправно виплатив вихідну допомогу в розмірі лише однієї середньомісячної заробітної плати, тим самим не доплативши вихідну допомогу на суму 34 611,34 грн..
Стосовно стягнення середнього заробітку за період з 21 лютого до 20 листопада 2020 року в розмірі 280526,08 грн., то позивач вказує на те, що оскільки в момент його звільнення відповідач не виплатив всі належні йому суми, то на підставі ст.ст.116, 117 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП) відповідач він повинен був виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, який за підрахунком позивача складає 280526,08 грн..
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.11.2021 року позов задоволено частково наступним чином:
- зобов'язано НПУ нарахувати та виплатити позивачу надбавку за вислугу років за період з 27.09.2016 року до 30.06.2017 року;
- в решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 27.09.2016 року позивач був прийнятий на роботу до НПУ, а 29.09.2016 року, наказом НПУ №734 о/с він був призначений головним спеціалістом відділу уповноваженого Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини (а.с.29, 37).
В цьому наказі стаж державної служби позивача, який надає право на надбавку за вислугу років станом на 27.09.2016 року обраховано в розмірі 9 років 6 місяців 25 днів.
25.01.2017 року наказом НПУ №59 о/с, стаж державної служби позивача установлено в розмірі 12 років 9 місяців 19 днів (а.с.36).
Не погодившись із установленим вищезазначеним наказом стажем державної служби, позивач подав заяву, в якій просив здійснити перерахунок стажу державної служби, шляхом включення до нього деяких періодів роботи (служби) та встановити стаж державної служби в 23 роки 5 місяців 4 дні (а.с.31-35).
Наказом від 28.08.2017 року №562 о/с (надалі - Наказ №562 о/с), стаж державної служби ОСОБА_1 відповідачем установлено в 24 роки 5 місяців 26 днів (а.с.38).
Як вбачається з листа Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку НПУ від 06.09.2017 року, у зв'язку з перерахунком стажу державної служби позивача, йому з 1 липня 2017 року здійснено перерахунок, в тому числі, і надбавки за вислугу років, яка виплачена в серпні 2017 року (а.с.39).
11.02.2020 року наказом №170 о/с (надалі - Наказ №170 о/с) (а.с.22) державна служба позивача була припинена із звільненням з займаної посади на підставі ст.87 ч.1 п.1 Закону України «Про державну службу» (скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу).
Суд першої інстанції вірно визначився, що спір в частині надбавки за вислугу років полягає не у правомірності включення до стажу державної служби позивача певних періодів роботи, оскільки Наказом №562 о/с відповідач повністю включив визначені позивачем періоди його роботи (служби) до стажу державної служби, а стосується виключно періоду виплати перерахованої в липні 2017 року надбавки за вислугу років.
Частиною ч.2 ст.50 Закону України «Про державну службу» визначено, що заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).
Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу (ст.52 ч.1 Закону України «Про державну службу»).
Задовольняючи позов в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу надбавку за вислугу років за період з 27.09.2016 року до 30.06.2017 року, суд першої інстанції вірно виходив з того, що на момент прийняття позивача на державну службу до НПУ, відповідач невірно обрахував стаж його державної служби, а в наступному виправив власну помилку Наказом №562 о/с, а тому позивач мав право на виплату йому надбавки за вислугу років, виходячи зі стажу його державної служби в 23 роки 5 місяців 4 дня, набутого ще до початку роботи в НПУ, і починаючи саме з дня прийняття на службу до НПУ, тобто з 27.09.2016 року.
Оскільки відповідач після перерахунку стажу державної служби позивача здійснив перерахунок надбавки за вислугу років лише з 1 липня 2017 року, що підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунковим листом (а.с.53), і відповідач не навів будь-яких доказів виплати позивачу надбавки за вислугу років з 27.09.2016 року (день прийняття позивача на службу до НПУ) до 30.06.2017 року (останній день місяця, який передував виплаті перерахованої надбавки), тому суд першої інстанції вірно встановив обов'язок відповідача нарахувати та виплатити позивачу надбавку за вислугу років за цей період.
При цьому суд першої інстанції вірно виходив з того, що визначення судом в рамках даного спору конкретного розміру надбавки за вислугу років є передчасним, оскільки розрахунок конкретного розміру надбавки за вислугу років є компетенцією роботодавця, який володіє всією повнотою даних, які впливають на визначення її розміру за правилами ст.52 ч.1 Закону України «Про державну службу», а тому на відповідача, як роботодавця, слід покласти обов'язок по нарахуванню та виплаті позивачу надбавки за вислугу років, з урахуванням висновку суду про наявність у останнього такого права.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заробітної плати за 7 робочих днів з 11 до 20 лютого 2020 року в розмірі 10445,12 грн., суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено винної протиправної поведінки відповідача, яка призвела до несвоєчасного отримання позивачем трудової книжки - так як трудова книжка позивача знаходилась в Департаменті кадрового забезпечення НПУ (м. Київ), до якого позивач за власною ініціативою прибув 20.02.2020 року, і саме в цей день вона і була йому видана, що засвідчується розпискою від 20.02.2020 року (а.с.132).
При цьому, суд першої інстанції відхилив посилання позивача на те, що оскільки наказ №70 о/с не було доведено до його відома в день його прийняття, то він продовжував виходити на роботу до 20.02.2020 року, зазначивши, що відповідно до даних табеля обліку робочого часу, який є належним та допустимим доказом відпрацьованого робочого часу, останнім робочим днем позивача є 11.02.2020 року, тобто день звільнення Наказом №170 о/с (а.с.133), і будь-яких доказів продовження позивачем виконання своїх посадових обов'язків після 11.02.2020 року суду не надано.
Колегія суддів погоджується з наданою судом першої інстанції оцінкою факту видачі позивачу трудової книжки 20.02.2020 року в Департаменті кадрового забезпечення НПУ (м. Київ).
Так, відповідно до п.4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, на який посилався позивач в обґрунтування своєї позиції, при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що затримка у видачі трудової книжки, про яку йдеться у п.4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок даному контексті, передбачає свідоме ухилення роботодавця від видачі трудової книжки після звернення особи за її отриманням, за наявності об'єктивної можливості видати її своєчасно. Однак такого факту в ході судового розгляду не встановлено, і трудова книжка була видана позивачу в день його звернення до Департаменту кадрового забезпечення НПУ в м. Києві, де і зберігалась трудова книжка позивача.
Також суд першої інстанції вірно виходив з того, що відповідно до наказу Державного комітету статистики України від 05.12.2008 року №489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці», табель обліку використання робочого часу є належним та допустимим доказом відпрацьованого робочого часу.
Відповідачем до матеріалів справи надана копія табеля обліку робочого часу працівників Управління дотримання прав людини Національної поліції України з 01 по 29 лютого 2020 року, яка містить підпис т.в.о. начальна управління Кондрашенко С., та містить в собі дані щодо обліку робочого часу 29 працівників цього Управління, у тому числі і позивача. В цьому табелі відсутні дані про роботу позивача з 12.02.2020 року.
Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на відсутність посвідчення копії цього табеля в якості обґрунтування неналежності цього доказу, оскільки такий недолік подання суду письмового доказу сам по собі не спростовує вірність відображених в ньому даних, а апелянт відповідно до ч.6 ст.94 КАС України не ставить під сумнів відповідність поданої копії цього документу його оригіналу, що могло бути підставою для витребовування судом оригіналу такого письмового доказу.
Незважаючи на те, що позовні вимоги позивача ґрунтуються саме на його твердженнях про продовження виконання ним своїх службових повноважень після 11.02.2020 року, тобто після винесення наказу про його звільнення, проти чого заперечує відповідач, позивач в порушення вимог ч.1 ст.77 КАС України не надав суду жодного доказу таких своїх тверджень.
Отже, судом не встановлено факту продовження виконання позивачем своїх службових повноважень після 11.02.2020 року.
З таких підстав колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що днем звільнення позивача є 11.02.2020 року, і відповідач правомірно виплатив йому заробітну плату по день звільнення включно.
Встановивши таку дату звільнення, суд першої інстанції цілком обґрунтовано дійшов висновку, що станом на 11.02.2020 року відповідач правильно нарахував та виплатив позивачу вихідні допомогу в розмірі однієї середньої місячної заробітної плати, оскільки на час звільнення позивача 11.02.2020 року діяла наступна редакція ст.87 ч.4 Закону України «Про державну службу»: «У разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати».
Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 року №440-IX до наведеної норми були внесені зміни шляхом заміни слів «середньої місячної заробітної плати» - словами «двох середньомісячних заробітних плат». Цей Закон набрав чинності 13.02.2020 року, тобто після звільнення позивача 11.02.2020 року.
Оскільки статтею 58 Конституції України закріплений принцип дії нормативно-правових актів у часі, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що редакція частині 4 статті 87 Закону України «Про державну службу», яка вступила в силу 13.02.2020 року і передбачає виплату вихідної допомоги при звільненні в розмірі двох середньомісячних заробітних плат, не може бути застосована до спірних правовідносин.
Що стосується вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу при звільненні всіх належних йому сум, то суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні таких вимог, як передчасних, вірно зазначивши, що обов'язковою передумовою для виплати (стягнення) середнього заробітку за час затримки розрахунку, є попереднє вирішення питання про конкретний розмір належним позивачу сум. А оскільки, з мотивів, наведених судом вище, суд не визначав конкретного розміру надбавки за вислугу років, яка підлягає виплаті позивачу, то в такому випадку і вирішення спору щодо стягнення середнього заробітку за час прострочки виплати такої надбавки, є передчасним.
Така позиція суду першої інстанції узгоджується з положеннями статей 116-117 КЗпП, якими передбачено наступне.
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (ст.116 КЗпПУ).
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст.117 КЗпПУ).
Обов'язковою передумовою для вирішення питання про розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, є попереднє вирішення питання про конкретний розмір належним позивачу сум та період затримки у їх виплати.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те,з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненнімайнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Оскільки при вирішенні даного спору судом, з мотивів, наведених вище, не визначався конкретний розмір надбавки за вислугу років, яка підлягає виплаті позивачу, то вирішення судом на даний час питання про стягнення з відповідача середнього заробітку за час прострочення виплати такої надбавки, є передчасним, про що також вірно зазначив і суд першої інстанції.
Підсумовуючи все вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив вірне по суті рішення про задоволення позовних вимог з дотриманням норм матеріального та процесуального права, і підставі для його зміни чи скасування відсутні.
Наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.
За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2021 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Повне судове рішення складено та підписано 10 лютого 2022 року
Головуючий суддя Кравченко К.В.
Судді Джабурія О.В. Вербицька Н. В.