про залишення позовної заяви без руху
09 лютого 2022 року Київ № 320/1846/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами до УСЗН Вишгородської РДА Київської області про визнання бездіяльності протиправною, яка призвела до ненарахування та невиплати йому з 19.03.2021 щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну грошову допомогу відповідно до вказаної вище статті Закону та постановою Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991 в розмірі, що дорівнює 40 % від прожиткового розміру для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року з 19.03.2021, яку проводити і в подальшому.
Суд, дослідивши позовну заяву в межах повноважень, наданих ст.171 КАСУ, на предмет дотримання вимог ст.ст.160-161 КАСУ, приходить до висновку про її невідповідність вимогам процесуального закону та вважає за необхідне залишити позов без руху. Недоліки позовної заяви повинні бути усунені шляхом подання позову у новій редакції із зазначенням у ній:
конкретизації п.1 та 2 позовних вимог, в частині кінця спірного періоду; обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги з посиланням на докази, які ці обставини підтверджують, зокрема, час та підстави взяття його на облік як отримувача щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженим споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства з представленням довідки про взяття облік та копії розпорядження про призначення спірної грошової допомоги; надання обґрунтованого розрахунку суми на виплату якої претендує заявник із визначенням всіх її складових та представленням документів, які підтверджують кожну складову розрахунку та методики здійсненого обчислення, в тому числі, із визначення розрахункової величини суми виплат, відповідно до ст.37 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; викладення обставин виникнення у заявника права на отримання щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва особистого підсобного господарства, із зазначенням дати виникнення та посиланням на доказ, яким це право підтверджено; зазначення місцезнаходження оригіналів документів, копії яких додано до позову; надання доказів, які підтвердують проживання заявника в смт.Іванків, станом на день звернення до суду; заяви про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням підстав та з поданням доказів на підтвердженням поважності його пропуску; оригіналу квитанції про сплату судового збору у розмірі 1 984,8 грн., за дві вимоги немайнового характеру, або представлення відповідних документів, які підтверджують звільнення від оплати судового збору відповідно до закону.
Крім того, ОСОБА_1 стверджує, що УСЗН Вишгородської РДА Київської області є відповідачем за цим позовом на підставі розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області №3 від 04.01.2021.
Проте, пунктом 3 вказаного розпорядження встановлено, що саме Вишгородська РДА є правонаступником прав, обов'язків та майна структурних підрозділів Іванківської райдержадміністрації, а не УСЗН Вишгородської РДА. Відтак, позивачеві необхідно у оновленому позові зазначити належного відповідача, код його ЄДРПОУ, місцезнаходження, поштову та електронну адреси, засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Також, в матеріалах позовної заяви міститься заява про поновлення строків пропущеного строку позовної давності. Дослідивши зміст поданої заяви, суд костантує відсутність підстав для поновлення ОСОБА_1 пропущеного строку звернення до суду з огляду на таке:
у відповідності до положень ч.1 ст.122 КАСУ, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. На підставі ч. 2 ст. 122 КАСУ, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За приписами ч.1-2 ст.123 КАСУ, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, яка звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
За загальним правилом, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Верховний Суд у своєму рішенні від 14.05.2019 по справі N 815/3087/18 вказав на те, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Таким чином, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Водночас, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви від 30.08.2006 (справа "Каменівська проти України"), "право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані". Отже, за практикою Європейського Суду з прав людини право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Крім того, безпідставне поновлення строку на оскарження є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини щодо справедливого судового розгляду. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (п.1 ст.32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п.51 рішення від 22.10.1996 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства, п.70 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3)оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Таким чином, триваюча пасивна поведінка позивача не свідчить про дотримання ним строку звернення до суду з урахуванням наявної у нього можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів з огляду на те, що соціальна виплата проводиться щомісячно та носить постійний характер. При цьому, факт встановлення в України карантину не може слугувати підставою для поновлення процесуального строку звернення до суду, а можливість поновлення процесуального строку визначається у взаємозв'язку зі встановленням поважності причин пропуску строку та їх зумовленості обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Отже, подана позивачем заява про поновлення строку звернення до суду, не містить посилання на обґрунтовані та поважні причини пропуску строку звернення до суду та взаємозв'язок таких причин із обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином, а доводи позивача не спростовують позиції суду щодо наявності підстав для обмеження права позивача на звернення до суду шестимісячним строком.
Ураховуючи все вищезазначене, суд констатує порушення позивачем порядку звернення до суду, в частині шестимісячного строку звернення до суду встановленого ст.122 КАСУ.
Відтак, заявникові необхідно в порядку виконання вимог ст.123 КАСУ, подати суду заяву про поновлення строку з наведенням підстав та доказів поважності причин його пропуску.
Поміж іншого, при зверненні до суду позивачем не сплачений судовий збір, та не надані відповідні документи, які підтверджують звільнення ОСОБА_1 від оплати його сплати відповідно до закону. З огляду на що, суд зазначає наступне:
за приписами ч.3 ст.161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України "Про судовий збір"(далі - ЗУ №3674-VI).
На підставі абз.1 ч.1 ст.3 ЗУ №3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством. За подання до суду фізичною особою адміністративного позову немайнового характеру судовий збір справляється у розмірі 0,4 розміру 1-го прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений з 1 січня 2022 року, становить 2 481,00 гривень.
Відповідно до положень абз.2 ч.3 ст.6 ЗУ №3674-VI у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимоги немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
При цьому, у прохальній частині заяви заявлено дві вимоги немайнового характеру, відтак при зверненні до суду необхідно було оплатити судовий збір у розмірі 1 984,8 грн., за дві вимоги немайнового характеру.
Отже, заявникові необхідно надати до суду оригінал квитанції про сплату судового збору у розмірі 1 984,8 грн. або відповідні документи, які підтверджують звільнення від оплати судового збору відповідно до закону.
З огляду на те, що матеріали позовної заяви оформлені неналежним чином, чого вимагає КАСУ, суддя визнав за необхідне залишити позовну заяву без руху та, керуючись ст.ст.123,160-161, 169, 171, 243, 248 КАСУ, суд -
позовну заяву ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - залишити без руху.
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду, - відмовити.
Встановити позивачеві десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали. Копію ухвали надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Брагіна О.Є.