24 січня 2022 р. Справа № 160/1080/22
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Бондар М.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про скасування арешту майна, -
18.01.2022 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), у якій просить:
- скасувати арешт на все майно, накладений постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Осельською Тетяною Петрівною від 20 квітня 2015 року в рамках виконавчого провадження № 47295844 з примусового виконання виконавчого листа виданого Солом'янським районним судом м Києва від 13 березня 2015 року по справі №760/8140/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок збереження майна без достатньої правової підстави в сумі 7 427 687 гривень 06 копійок;
- зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного мІжрегіонального управління Міністерства юстиції України вчинити дії щодо зняття арешту з усього майна, що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , накладеного постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Осельською Тетяною Петрівною від 20 квітня 2015 року в рамках виконавчого провадження № 47295844 з примусового виконання виконавчого листа виданого Солом'янським районним судом м Києва від 13 березня 2015 року по справі №760/8140/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок збереження майна без достатньої правової підстави в сумі 7 427 687 гривень 06 копійок
Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Суд зазначає, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Положеннями частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
З позовної заяви вбачається, що постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області Осельської Тетяни Петрівни від 20 квітня 2015 року було відкрито виконавче провадження №47295844 з примусового виконання виконавчого листа виданого Солом'янським районним судом м. Києва від 13 березня 2015 року по справі №760/8140/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок збереження майна без достатньої правової підстави в сумі 7 427 687 гривень 06 копійок, а також накладено арешт на все майно ОСОБА_1 , оголошено заборону на його відчуження в межах суми стягнення - 7 427 687 гривень 06 копійок.
Позивач звернувся до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою про закриття виконавчого провадження № 47295844 та зняття арешту на все майно та отримав відповідь на заяву від 22 грудня 2021 року, у якій відповідач зазначив, що за даними спецрозділу автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 47295844 з примусового виконання виконавчого листа виданого Солом'янським районним судом м Києва від 13 березня 2015 року по справі №760/8140/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок збереження майна без достатньої правової підстави в сумі 7 427 687 гривень 06 копійок. Державним виконавцем 19 листопада 2015 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, а матеріали виконавчого провадження №47295844 знищені після закінчення строку зберігання
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з вимогами частиною 2 статті 30 Цивільного процесуального кодексу України позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
Відповідно до статті 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Таким чином, спір, який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби, з приводу зняття арешту майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судом загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у відкритті провадженні за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро)" про скасування арешту майна слід відмовити.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 170, статтями 248, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Відмовити у відкритті провадження у справі №160/1080/22 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про скасування арешту майна.
Роз'яснити позивачу, що для захисту порушеного права позивач має право звернутись до місцевого районного суду в порядку цивільного судочинства.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини 5 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали та позовну заяву з додатками надіслати позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у строки, встановлені статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Бондар