31 січня 2022 р.Справа № 440/7652/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бартош Н.С.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М. ,
за участю секретаря судового засідання Дуднєва М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції С.О. Удовіченко) від 08.09.2021 року по справі № 440/7652/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-464-23 від 17 травня 2021 року у розмірі 23 225 грн.
В обґрунтування позовної заяви позивач вказував на протиправність оскаржуваної вимоги. Зазначив, що з оскаржуваної вимоги неможливо встановити за який період нараховано заборгованість. Крім того, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року по справі № 440/7494/20, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу в розмірі 17 811,66 грн від 12 червня 2020 року № Ф-464-23. Наполягала на тому, що з 26 квітня 2018 року є інвалідом II групи, а тому взагалі звільнена від сплати єдиного внеску.
Також, позивачем було надано заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу № Ф-464-23 від 10 червня 2021 року на суму 23 225 грн.
В обґрунтування заяви про збільшення позовних вимог позивач зазначив, що після подання позовної заяви про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу № Ф-464-23 від 17 травня 2021 року на суму 23 225 грн, від ГУ ДПС у Полтавській області отримано ще одну вимогу про сплату боргу № Ф-464-23 від 10 червня 2021 року на ту ж суму 23 255 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату позивачем боргу (недоїдки) з єдиного внеску від 17 травня 2021 року № Ф-464-23 в розмірі 13 660,50 грн (код бюджетної класифікації доходів 71040000).
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату позивачем боргу (недоїдки) з єдиного внеску від 10 червня 2021 року № Ф-464-23 в розмірі 13 660,50 грн (код бюджетної класифікації доходів 71040000).
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач та відповідач подали апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповноту дослідження доказів та неправильне встановлення обставин справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове, яким визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату позивачем боргу (недоїдки) з єдиного внеску від 17 травня 2021 року та від 10 червня 2021 року № Ф-464-23 в розмірі 9564,50 грн.
Вказує, що судовим рішенням по справі №440/7494/20, що набрало законної сили, скасовано вимогу про сплату боргу в сумі 17811,66 грн., куди були внесені суми недоїмки зі сплати ЄВ ФОП за себе в розмірі 8247,16 грн., так і ЄВ, нарахований роботодавцем на суми заробітної плати в розмірі 9564,50 грн. Відтак, за відсутності (скасуванні) недоїмки нарахування пені, штрафних санкцій є неправомірним. Натомість, відповідачем порушено норми податкового законодавства, а також Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», зокрема не відкликана скасована судом вимога, не приведено інтегровану картку платника податків у відповідність із рішенням суду, як наслідок винесено оскаржувані вимоги. А тому висновки суду про відмову в задоволенні частини позовних вимог є помилковими.
Відповідач в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, просить скасувати його та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Зазначив, що оскільки в інтегрованій картці платника єдиного внеску за кодом платежу 71040000 станом на 30 квітня рахувалася заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 13660,50 грн, в автоматичному режимі сформовано вимогу. Крім того, станом на 30 квітня 2021 року за позивачем рахується заборгованість по єдиному внеску по коду платежу 71010000 в сумі 9564,50 грн. Оскільки позивач, маючи обов'язок сплатити єдиний внесок відповідно до вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", його не сплатив, відповідачем правомірно було сформовано оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Позивач надала письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просила відмовити в її задоволенні, а рішення суду в частині задоволених позовних вимог залишити без змін.
Відповідач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просив залишити її без задоволення та задовольнити апеляційну скаргу відповідача.
Сторони про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.
Позивач надала заяву, в якій просила провести розгляд справи без її участі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційних скарг та відзиви на них, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що ОСОБА_1 з 06 серпня 2003 року зареєстрована, як фізична особа-підприємець, номер запису 25880170000008060 (а.с. 10).
З 26 квітня 2018 року ОСОБА_1 встановлено II групу інвалідності (а.с. 20).
12 червня 2020 року ГУ ДПС у Полтавській області складено вимогу №Ф-464-23, якою ФОП ОСОБА_1 нараховано суму боргу зі сплати єдиного внеску в розмірі 17 811,66 грн.
Не погоджуючись із даною вимогою позивач оскаржила її до суду.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року по справі № 440/7494/20, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 12 червня 2020 року №Ф-464-23.
17 травня 2021 року ГУ ДПС у Полтавській області складено вимогу №Ф-464-23, якою від ФОП ОСОБА_1 вимагається сплати заборгованість в загальному розмірі 23 225 грн, в тому числі на рахунок НОМЕР_1 (код 71010000) всього 9 564,50 грн, в тому числі недоїмка - 9 564,50 грн, штраф - 0 грн, пеня - 0 грн; UA098999980000355609204021631 (код 71040000) всього - 13 660,50 грн, в тому числі недоїмка - 4 488,22 грн, штрафи - 3 822,31 грн, пеня - 5 349,97 грн (а.с. 18).
Також, 10 червня 2021 року ГУ ДПС у Полтавській області складено вимогу №Ф-464-23, якою від ФОП ОСОБА_1 вимагається сплати заборгованість в загальному розмірі 23 225 грн, в тому числі на рахунок НОМЕР_1 (код 71010000) всього 9 564,50 грн, в тому числі недоїмка - 9 564,50 грн, штраф - 0 грн, пеня - 0 грн; UA098999980000355609204021631 (код 71040000) всього - 13 660,50 грн, в тому числі недоїмка - 4 488,22 грн, штрафи - 3 822,31 грн, пеня - 5 349,97 грн (а.с. 64).
Не погоджуючись із правомірністю вказаних вимог про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги про сплату боргу від 17 травня 2021 року та від 10 червня 2021 року № Ф-464-23 на суму боргу зі сплати єдиного внеску в розмірі 13 660,50 грн (код бюджетної класифікації доходів 71040000) є протиправними та підлягають скасуванню у судовому порядку. При цьому, відмовляючи в задоволенні іншої частини позовних вимог суд, з урахуванням встановленого під час розгляду справи № 440/7494/20 факту наявності у позивача боргу по єдиному внеску (код платежу 71010000) в сумі 9564,50 грн., дійшов висновку, що оскаржувані вимоги про сплату боргу у вказаній частині скасуванню не підлягають.
Колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції , виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст. 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до положень пункту 41.1 статті 41 ПК України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (надалі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VIєдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно зі ст. 2 Закону № 2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
У відповідності до частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що фізичні особи-підприємці, звільняються від сплати єдиного внеску за себе за умови, якщо вони є пенсіонерами за віком та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу з часу досягнення ними віку з якого призначається пенсія за віком або за умови якщо вони є інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу - з моменту настання вказаних обставин.
Принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, види пенсійних виплат, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням визначено Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", статтею 1 якого визначено, що пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Пунктом 1 частини першої статті 9 Закону №1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначається, зокрема, такий вид пенсії як пенсія по інвалідності.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачу встановлено другу групу інвалідності.
Таким чином, у позивача настали обставини за якими останній, звільняється від сплати за себе єдиного внеску, окрім випадку його добровільної участі в системі загальнообов'язкового страхування.
Порядок нарахування, обчислення i добровільної сплати єдиного внеску, врегульований статтею 10 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Так, частиною першою статті 10 Закону № №2464-VI визначено, що платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, зокрема є особи, які досягли 16-річного віку та не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, визначеними пунктом 1 частини першої статті 4, та не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до частини третьої статті 10 Закону №2464-VI (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), особи, зазначені в частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з частиною сьомою статті 10 Закону №2464-VI, орган доходів і зборів відмовляє в укладенні договору про добровільну участь у разі, якщо особа: підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; не відповідає іншим вимогам, визначеним частиною першою цієї статті; подала неповні або недостовірні відомості; раніше уклала договір про добровільну участь, дія якого не припинена або за яким не виконано передбачені договором умови; бажає укласти договір на строк менше одного року. В інших випадках відмова в укладенні договору про добровільну участь не допускається.
Позивач стверджує, що заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не подавала, договір не укладався. Відповідач зазначене не спростовує, доказів інших обставин до справи не надав.
Тобто, позивач у добровільному порядку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не перебував, а тому обов'язок сплачувати єдиний внесок у нього був відсутній.
Водночас, подання особою "Звіту про суму нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску" не свідчить про добровільну участь особи у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та не створює для пенсіонера жодних обов'язків перед фіскальним органом.
Отже, подання особою звітності про нарахування єдиного внеску не є визначальним для прийняття податкової вимоги, оскільки добровільна участь у сплаті єдиного внеску підтверджується не шляхом подання звітності, а шляхом укладення договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та сплати коштів.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2020 року у справі №806/1503/16.
Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як було встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, 11 лютого 2019 року позивачем подано "Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску" Форми № Д5 (річна), в якому самостійно визначила суму нарахованого єдиного внеску в розмірі 9 828,72 грн.
Правомірність визначення суми єдиного внеску в сумі 9 828,72 грн на підставі вищевказаного Звіту була предметом дослідження при розгляді справи № 440/7494/20.
Так, суд при розгляді справи № 440/7494/20 встановив, що "... позивач звертався до відповідача із заявою про анулювання помилково поданого звіту по нарахуванню ЄСВ за 2018 рік, оскільки він є пенсіонером і не зобов'язаний сплачувати єдиний внесок.
Відповідачем, в свою чергу, повідомлено, що позивачем подано звіт за 2018 рік, в якому самостійно визначено базу нарахування та суму сплати єдиного внеску, тому відсутні підстави для зняття нарахування самостійно визначених позивачем зобов'язань зі сплати ЄСВ.
... Враховуючи відсутність у позивача обов'язку щодо сплати єдиного внеску та відповідно обов'язку щодо подання звітності з єдиного внеску щодо себе, суд погоджується із твердженням позивача про помилковість подання ним Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску форми №Д5 за 2018 рік із визначенням до сплати єдиного внеску в сумі 9828,72 грн.
Суд зазначає, що способи та порядок виправлення помилок у Звіті визначений Розділом V Порядку №435. Разом з тим, суд зазначає, що даний Розділ Порядку №435 взагалі не містить механізму виправлення помилок у Звіті згідно із додатком 5 (форма №Д5) до цього Порядку.
Розділом І Порядку № 435 визначено, що початковий документ - Звіт страхувальника із зазначенням типу форми "початкова", на підставі якого створюється відповідний електронний звіт у базі даних органу доходів і зборів; скасовуючий документ - Звіт страхувальника із зазначенням типу форми "скасовуюча", який є підставою для повного скасування інформації, що попередньо була подана до органів доходів і зборів у формі "початкова".
Разом з тим, із додатку 5 до Порядку № 435, суд вбачає, що Звіт форми №Д5 містить типи форми як "початкова", "ліквідаційна", "призначення пенсії" та не містить такої форми як "скасовуюча".
Суд зазначає, що відсутність механізму виправлення помилок або скасування інформації, що попередньо була подана до органів доходів і зборів у формі Звіту №Д5 не може бути підставою для фактичного позбавлення позивача пільг, що гарантовані йому законодавством ...".
Суд апеляційної інстанції вказує, що згідно наданого відповідачем під час розгляду справи розрахунку, заборгованість по єдиному внеску за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) станом на червень 2021 року становить 13 660,50 грн, в тому числі станом на 01 січня 2019 року - 2253,01 грн, донараховано 8 190,60 грн (згідно Звіту № 28057 від 11 лютого 2019 року) та згідно Рішення № 0020272405 від 12 квітня 2021 року нараховано штраф в розмірі 3 822,31 грн та пеню в розмірі 5 349,97 грн (а.с. 96 зворотній бік).
З вищевикладеного випливає, що позивачу нараховано суму заборгованості зі сплати єдиному внеску за кодом платежу 71040000 станом на червень 2021 року в розмірі 13 660,50 грн, як по періодах коли позивач не мав пільг визначених частиною четвертою статті 4 Закону №2464-VI так і по періодах коли позивач набув такі пільги.
При цьому, правомірність відмови відповідача врахувати відкликання ФОП ОСОБА_1 . Звіту форми Д5 за 2018 року була надана під час розгляду справи № 440/7494/20.
Крім того, як вбачається із Рішення № 0020272405 від 12 квітня 2021 року позивачу нараховано штраф та пеню за період з 21 квітня 2015 року по 27 червня 2019 року, при цьому, як випливає із розрахунку штрафних санкцій штраф та пеня, зокрема, розраховувалися і в періоди коли позивач набув право на пільги щодо сплати єдиного внеску (а.с. 69-70).
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що визначаючи позивачу суму боргу зі сплати єдиного внеску на суму 13 660,50 грн, податковий орган діяв не у спосіб та порядок визначений чинним законодавством України.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 13 660,50 грн (код бюджетної класифікації доходів 71040000), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату позивачем боргу (недоїдки) з єдиного внеску від 17 травня 2021 року та від 10 червня 2021 року № Ф-464-23 в розмірі 13 660,50 грн (код бюджетної класифікації доходів 71040000) є протиправними та підлягають скасуванню у судовому порядку.
Перевіряючи правомірність висновків суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування вимог Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату позивачем боргу (недоїдки) з єдиного внеску від 17 травня 2021 року та від 10 червня 2021 року № Ф-464-23 на суму 9564,50 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до абзацу 7 пункту 1 частини першої статті 4 Закону України № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб: військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу; осіб, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, Службі безпеки України, органах Міністерства внутрішніх справ України та службу в органах і підрозділах цивільного захисту.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України № 2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Єдиний внесок, відповідно до абзацу 2 пункту 1 частини першої статті 7 Закону України № 2464-VI, нараховується для платників, зазначених в абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму грошового забезпечення кожної застрахованої особи, оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами; допомоги, надбавки або компенсації відповідно до законодавства.
Відповідно до частини п'ятої статті 7 Закону України № 2464-VI єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.
Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (абз.1 частини п'ятої статті 9 Закону України № 2464-VI).
Відповідно до абзацу 1, 2 частини восьмої статті 9 Закону України № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Як встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, позивачем 14 серпня 2017 року, згідно платіжного доручення № 31, сплачено 1 606 грн; 31 липня 2017 року, згідно платіжного доручення № 26, сплачено 2 365 грн та 03 серпня 2018 року; згідно платіжного доручення № 83, сплачено 5 593,50 грн (а.с. 80-81).
Згідно відомостей з інтегрованої картки дані кошти сплачено та зараховано на бюджетний рахунок 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність).
При цьому, під час розгляду справи № 440/7494/20 судом було встановлено, що " ... за позивачем рахується борг зі сплати єдиного внеску на суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, надбавки, компенсації) застрахованих осіб за 2017 рік та згідно поданого звіту за липень 2018 року, всього на суму 9564,50 грн.
Згідно відповіді на відзив на позовну заяву, позивачем сплачувався ЄВ в розмірі 9564,50 грн, згідно платіжних доручень від 31.07.2017 № 26 на суму 2365,00 грн, від 14.08.2017 №31 на суму 1606,00 грн, від 03.08.2018 №83 на суму 5593,50 грн., який помилково перераховано ФОП ОСОБА_1 на бюджетні рахунки, призначені для обліку зобов'язань з ЄСВ для фізичних осіб-підприємців (у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування) за кодом бюджетної класифікації 71040000.
Відповідно до листа Управління у м. Полтаві ГУ ДПС у Полтавській області від 22.01.2020 №ФОП/Ч/397/16-31-50-33-22 позивачу відмовлено у перерахунку коштів в сумі 9564,50 грн., з рахунку № НОМЕР_2 на рахунок № НОМЕР_3 , оскільки відповідно до баз даних ДПІ у м. Полтаві в ІКП єдиного внеску по ФОП ОСОБА_1 станом на 20.01.2020 обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску в ІКП 71040000 для фізичних осіб-підприємців в сумі 6502,58 грн.
Водночас, суд враховує, що у зв'язку зі помилковою сплатою єдиного внеску в сумі 9564,50 грн. по коду класифікації доходів бюджету 71040000, позивачем сплачено борг по сплаті єдиного внеску, який нею нараховано у 2017 році та не оплачено в сумі 6509,64 грн., тобто до набуття статусу особи з інвалідністю та відсутністю пільг щодо сплати єдиного внеску.
Отже, внаслідок помилкової сплати позивачем єдиного внеску нарахованого на заробітну плату найманих працівників не на той розрахунковий рахунок, за ФОП ОСОБА_1 рахується борг по єдиному внеску (код платежу 71010000) в сумі 9564,50 грн.
Разом з тим, вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 12.06.2020 року №Ф-464-23, нараховано ФОП ОСОБА_1 суму боргу зі сплати єдиного внеску в розмірі 17811,66 грн, в тому числі недоїмку в сумі 17811,66 грн., як за порушення сплати єдиного внеску за себе, як пенсіонера по інвалідності, так і сплати єдиного внеску, нарахованого на заробітну плату найманих працівників, без розподілу її по коду класифікації доходів бюджету.
Враховуючи те, що суд не наділений повноваженнями щодо порядку застосування фінансової відповідальності, визначення розміру штрафних санкцій, а також не має права і повноважень самостійно, на власний розсуд, поділити суми нарахованої недоїмки, то, встановивши часткову протиправність вимоги від 12.06.2020 року №Ф-464-23, зобов'язаний поновити порушене право позивача, скасувавши зазначену вище вимогу повністю ...".
Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином судом при розгляді справи № 440/7494/20 встановлено, що за позивачем рахується борг по єдиному внеску (код платежу 71010000) в сумі 9564,50 грн.
В зв'язку з чим, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги позивача, що судовим рішенням у справі №440/7494/20 скасовано вимогу про сплату боргу від 12.06.2020 року №Ф-464-23, оскільки скасування судом вказаної вимоги, у т.ч. на суму 9564,50 грн., не було викликано відсутністю у позивача боргу по єдиному внеску (код платежу 71010000), а навпаки встановлено, що за позивачем рахується борг у даному розмірі.
На підставі наведених вище обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення вказаної частини позовних вимог, а саме, визнання протиправними та скасування вимог Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату позивачем боргу (недоїдки) з єдиного внеску від 17 травня 2021 року та від 10 червня 2021 року № Ф-464-23 на суму 9564,50 грн.
За таких обставин, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційних скарг їх не спростовують з наведених вище підстав.
Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 року по справі №440/7652/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош
Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло А.М. Григоров
Повний текст постанови складено 10.02.2022 року