Іменем України
08 лютого 2022 рокуСєвєродонецькСправа № 360/8595/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
28.12.2021 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного Фонду України в Луганській області (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо незарахування ОСОБА_1 до пільгового стажу для обчислення пенсії за віком по списку 1 періодів з 31.07.1986 по 03.10.1986, з 12.10.1986 по 29.11.1988, з 06.02.1989 по 24.06.1989, з 01.08.2014 по 22.03.2016;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області провести ОСОБА_1 розрахунок пенсії за віком по списку 1 з 01.11.2021 року, зарахувавши до пільгового стажу роботи на підземних роботах по списку 1 відповідно до ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058 періоди: з 31.07.1986 по 03.10.1986 на шахті «Слов'яносербська» виробничого об'єднання «Ворошиловградвугілля» на посаді підземного гірничого майстра з повним робочим днем під землею; з 12.10.1986 по 29.11.1988 - період проходження строкової військової служби; з 06.02.1989 по 24.06.1989 на шахті «Ворошиловградська №1» виробничого об'єднання «Ворошиловградвугілля» на посаді підземного гірничого майстра з повним робочим днем під землею; з 01.08.2014 по 22.03.2016 на відокремленому підрозділі - шахтоуправління «Луганське» державного підприємства «Луганськвугілля» на посаді підземним машиністом гірничо виїмних машин з повним робочим днем під землею;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області проводити ОСОБА_1 розрахунок пенсії з 01.12.2021 року, відповідно до статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» від 02 вересня 2008 року № 345 у розмірі 80 відсотків заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з якої обчислюється пенсія, як особі, яка відпрацювала на підземних роботах не менш як 15 років.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він протягом трудової діяльності працював понад 18 років на посадах, які відносяться до шкідливих і дають йому право на обчислення пенсії за сп.1 відповідно до ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та на обчислення пенсії у розмірі 80 відсотків його заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з якої обчислюється пенсія, відповідно до ст. 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» №45 від 02.09.2008 року як особа яка відпрацювала на підземних роботах не менш як 15 років.
Вважаючи свій розмір пенсії таким, що не відповідає розміру пенсії у осіб, на яких поширюється дія ст. 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», адвокат Осьмак Яніна Валеріївна (представник ОСОБА_1 ) 08.12.2021 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (правонаступника Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області) із заявою, у якій просила надати детальний розрахунок пенсії позивача та повідомити про причини неврахування до пільгового стажу усього періоду пільгової роботи, який складає понад 15 років, що призвело до суттєвого заниження його розміру пенсії.
Відповіддю відповідача від 10.12.2021 повідомлено, що пільговий стаж позивача складає 13 років 11 місяців 06 днів, що недостатньо для обчислення пенсії ст. 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці».
До стажу роботи на підземних роботах по списку 1 відповідачем враховано період на шахтоуправлінні «Луганське» Дочірнього підприємства «Луганськвугілля» з 28.08.2000 по 31.07.2014 на посадах підземного гірника, підземного машиніста підземних установок, підземним машиністом гірничо виїмних машин з повним робочим днем під землею.
Проте відповідачем не враховано до пільгового стажу роботи позивача за списком 1 на підземних роботах спірні періоди роботи.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Ухвалою суду від 30.12.2021 позов було залишено без руху для усунення недоліків.
Ухвалою суду від 10.01.2022 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
20.01.2022 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (арк. спр. 52-54), в обґрунтування якого останній послався на таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України Луганської області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком 1. Загальний стаж позивача складає - 22 роки 3 місяці, в тому числі пільговий стаж за Списком 1 - 13 років 11 місяців 6 днів.
Період роботи з 31.07.1986 по 03.10.1986 на шахті «Слов'яносербська» та період з 06.02.1989 по 24.06.1989 на шахті «Ворошиловградська № 1» не зараховано до пільгового стажу, у зв'язку з відсутністю довідок, уточнюючих особливий характер роботи, що не відповідає вимогам Порядку підтвердження наявного трудового стажу № 637. Період з 01.08.2014 по 22.03.2016 не зараховано в загальний і пільговий стаж у зв'язку з тим, що в реєстрі застрахованих осіб ОСОБА_1 відсутні дані про заробітну плату та сплату страхових внесків.
Період проходження строкової військової служби з 12.10.1986 по 29.11.1988 не зараховано у зв'язку з тим, що періоди роботи, що передують військовій службі, не зараховані до пільгового стажу роботи.
Довідка від 29.09.2021 № 4290/к, видана унітарним підприємством «Вуглереструктуризація», та довідка від 29.09.2021 № 2139, видана виробничим підрозділом Шахтоуправління «Луганське», що уточнюють особливий характер роботи, розташовані та зареєстровані на території, яка тимчасово не підконтрольна українській владі, врахувати їх при перерахунку пенсії неможливо, оскільки зазначені довідки є недійсними на території України та не створюють жодних правових наслідків.
Страховий стаж роботи позивача складає 35 років 03 місяці 00 днів, у тому числі пільговий стаж роботи за Списком № 1 - 13 років 11 місяців 06 днів, що не відповідає вимогам ст. 8 Закону України «Про престижність шахтарської праці».
На підставі викладеного відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов такого.
Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , є пенсіонером, перебуває на обліку в ГУПФУ в Луганській області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах (арк. спр. 9-11, 55-56).
08.12.2021 представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом щодо незарахування до пільгового стажу позивача спірних періодів роботи.
Листом від 10.12.2021 № 1200-0202-8/57036 ГУПФУ в Луганській області повідомило представника позивача про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України Луганської області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком 1. Загальний стаж ОСОБА_1 складає 22 роки 3 місяці, в тому числі пільговий стаж за Списком 1 - 13 років 11 місяців 6 днів. Пільговий стаж ОСОБА_1 обчислено за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування з 28.08.2000 по 31.07.2014. Період роботи з 31.07.1986 по 03.10.1986 на шахті «Слов'яносербська» та період з 06.02.1989 по 24.06.1989 на шахті «»Ворошиловградська № 1» не зараховано до пільгового стажу, у зв'язку з відсутністю довідок, уточнюючих особливий характер роботи, що не відповідає вимогам Порядку підтвердження наявного трудового стажу № 637. Період з 01.08.2014 по 22.03.2016 не зараховано в загальний і пільговий стаж у зв'язку з тим, що в реєстрі застрахованих осіб ОСОБА_1 відсутні дані про заробітну плату та сплату страхових внесків. Період проходження строкової військової служби з 12.10.1986 по 29.11.1988 не зараховано у зв'язку з тим, що періоди роботи, що передують військовій службі, не зараховані до пільгового стажу роботи. При розрахунку пенсії ОСОБА_1 не застосовано норми статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», оскільки не достатньо необхідного пільгового стажу (15 років). Довідка від 29.09.2021 № 4290/к, видана унітарним підприємством «Вуглереструктурізація», та довідка від 29.09.2021 № 2139, видана виробничим підрозділом Шахтоуправління «Луганське», що уточнюють особливий характер роботи, розташовані та зареєстровані на території, яка тимчасово не підконтрольна українській владі, врахувати їх при перерахунку пенсії неможливо, оскільки зазначені довідки є недійсними на території України та не створюють жодних правових наслідків (арк. спр. 44-45).
Трудова книжка НОМЕР_2 щодо спірних періодів роботи позивача містить такі записи:
Шахта «Слов'яносербська» виробничого об'єднання «Ворошиловградвугілля»:
запис від 31.07.1986 - прийнято підземним гірничим майстром з повним робочим днем під землею;
запис від 03.10.1986 - звільнено у зв'язку з призовом на військову службу;
з 12.10.1986 по 29.11.1988 - служба в лавах Радянської Армії;
Шахта «Ворошиловградська №1» виробничого об'єднання «Ворошиловградвугілля»:
запис від 06.02.1989 - прийнято підземним гірничим майстром з повним робочим днем під землею;
запис від 24.06.1989 - звільнено за власним бажанням;
Відокремлений підрозділ шахтоуправління «Луганське» державного підприємства «Луганськвугілля»:
запис від 28.08.2000 - прийнято підземним гірником з повним робочим днем під землею;
запис від 21.03.2009 - переведено підземним машиністом гірничо виїмних машин з повним робочим днем під землею;
запис від 22.03.2016 - звільнено за власним бажанням (арк. спр. 12-15).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. […].
Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Абзацами 9, 10 частини 3 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Статтею 44 Закону № 1058-IV визначено, що:
- заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (частина перша);
- заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку (частина друга);
- органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина третя).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Частиною четвертою статті 45 Закону № 1058-IV визначено, що перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки:
у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа;
у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.
Згідно з частиною п'ятою статті 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Відповідно до статті 28 Закону № 1058-IV мінімальний розмір пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці", та працівникам, зайнятим повний робочий день під землею обслуговуванням зазначених осіб, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 року для жінок за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи у розмірі 80 відсотків заробітної плати (доходу) застрахованої особи, визначеної відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Законом, що відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (надалі - Закон № 1788-XII).
Частиною першою статті 114 Закону № 1058 визначено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону № 1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено п. 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за N 22-1.
Щодо незарахування відповідачем до пільгового стажу за списком № 1 спірних періодів роботи позивача з 31.07.1986 по 03.10.1986 на шахті «Слов'яносербська» виробничого об'єднання «Ворошиловградвугілля» та з 06.02.1989 по 24.06.1989 на шахті «Ворошиловградська №1» виробничого об'єднання «Ворошиловградвугілля», суд зазначає таке.
Як на підставу для відмови в зарахуванні до пільгового стажу вказаних періодів роботи, відповідач посилається на те, що позивачем не надано пільгові довідки, уточнюючі особливий характер роботи.
Згідно з частиною першою статті 48 КЗпП України та статтею 62 Закону № 1788 основним документом про трудову діяльність працівника, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до абзаців 1, 2 п. 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Як установлено судом, відповідно до записів трудової книжки позивача в період з 31.07.1986 по 03.10.1986, з 06.02.1989 по 24.06.1989 ОСОБА_1 працював підземним гірничим майстром з повним робочим днем під землею на шахті «Слов'яносербська» виробничого об'єднання «Ворошиловградвугілля» та на шахті «Ворошиловградська №1» виробничого об'єднання «Ворошиловградвугілля».
Таким чином, судом установлено, що в спірний період ОСОБА_1 працював на шахті «Слов'яносербська» виробничого об'єднання «Ворошиловградвугілля» та на шахті «Ворошиловградська №1» виробничого об'єднання «Ворошиловградвугілля» на посадах, які дають йому право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
Записи у трудовій книжці проведено у відповідності до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального забезпечення України від 29.07.1993 № 58.
Суд зазначає, оскільки частиною другою статті 114 Закону № 1058 прямо визначено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, трудова книжка позивача містить всі необхідні відомості, що визначають право позивача на пенсію на пільгових умовах, а тому підтвердження спеціального трудового стажу уточнюючими довідками є зайвим.
Таким чином, посилання відповідача на ту обставину, що для підтвердження пільгового стажу необхідно надання уточнюючих довідок, передбачених п. 20 Порядку № 637, суд не бере до уваги, оскільки робота позивача з повним робочим днем під землею у спірний період підтверджується записами в трудовій книжці. В розумінні п. 20 Порядку № 637 довідка надається лише в випадках відсутності трудової книжки або відповідних записів у них, а в даному випадку всі відповідні записи в трудовій книжці позивача наявні.
Окрім того, позивачем надано суду документи, видані установою, розташованою на непідконтрольній українській владі території, зокрема: довідки від 29.09.2021 № 2139, № 4290/к про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, якою підтверджується, що ОСОБА_1 у період з 31.07.1986 по 03.10.1986, з 06.02.1989 по 24.06.1989 працював на підземних роботах на шахті «Слов'яносербська» виробничого об'єднання «Ворошиловградвугілля» та на шахті «Ворошиловградська №1» виробничого об'єднання «Ворошиловградвугілля» за професіями, які передбачені Списком № 1 розділ 1 підрозділ 1; довідку про заробітну плату, довідку про перейменування підприємства, накази шахти «Про прийняття на роботу», «Про звільнення» (арк. спр. 19-35).
Оцінюючи спірні правовідносини, суд бере до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.
Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, "Loizidou v. Turkey", "Cyprus v. Turkey"), проти Молдови та Росії (зокрема, "Mozer v/ the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Others v. Moldova and Russia"), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibiacase), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Як зазначив ЄСПЛ у справі “Andrejeva v. Latvia” (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.
У справі “Будченко проти України” (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.
Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, ст. 14 Закону № 1788, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі “Ковач проти України”, п.59 рішення у справі “Мельниченко проти України”, п.50 рішення у справі “Чуйкіна проти України” тощо). Суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Аналізуючи наведені положення законодавства, суд зазначає, що відсутність у позивача пільгових довідок та первинних документів, що стало підставою для відмови позивачу у зарахуванні спірних періодів роботи до пільгового стажу, не спростовує наявність у позивача пільгового стажу, що дає йому право на пенсію на пільгових умовах.
При цьому позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться записи про відповідний трудовий стаж із відомостями, які відповідають вимогам законодавства на підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах.
Також суд вважає за необхідне зауважити те, що ненадання позивачем документів на підтвердження умов, необхідних для призначення/перерахунку пенсії на пільгових умовах по Списку №1, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу. Відсутність документів, не може нівелювати відомості трудової книжки, оформлені належним чином, та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі “Ковач проти України” від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі “Мельниченко проти України” від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі “Чуйкіна проти України” від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі “Швидка проти України” від 30.10.2014 тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Отже, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Відповідно до консультативного висновку “Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії” від 21 червня 1971 року Міжнародного суду ООН документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Суд приймає до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” має застосовуватися при розгляді справ як джерело права. Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, "Loizidou v. Turkey", "Cyprus v. Turkey"), проти Молдови та Росії (зокрема, "Mozer v/ the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Others v. Moldova and Russia"), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони. Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого “намібійського винятку”, який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи “намібійський виняток” у справі "Cyprus v. Turkey", ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Таким чином, документи, видані органами та установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом із іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку.
Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З наведених підстав суд приймає до уваги інформацію, що міститься у вищенаведених довідках, виданих установою, яка розміщується на тимчасово окупованій території України, оскільки зазначені в них відомості підтверджуються також записами, які містить трудова книжка позивача.
З огляду на наведене суд вважає, що періоди роботи ОСОБА_1 з 31.07.1986 по 03.10.1986, з 06.02.1989 по 24.06.1989 повинні бути враховані до пільгового стажу позивача.
Щодо незарахування відповідачем періоду проходження військової служби з 12.10.1986 по 29.11.1988 до пільгового стажу, суд зазначає таке.
У відзиві на позов в обґрунтування незарахування періоду проходження позивачем військової служби до пільгового стажу відповідач послався на те, що періоди роботи, що передують військовій службі, не зараховані до пільгового стажу роботи.
Згідно з військовим квитком НОМЕР_3 ОСОБА_1 проходив строкову військову службу в період з 12.10.1986 по 29.11.1988 (арк. спр. 72).
Відомості про проходження військової служби у цей період містяться також у трудовій книжці позивача.
Законодавство колишнього СРСР і чинне законодавство України передбачають зарахування періоду проходження військової служби до різних видів трудового стажу.
Так, статтею 56 Закону № 1788 передбачено, що у стаж роботи, що дає право на трудову пенсію, зараховується військова служба, незалежно від місця її проходження.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу” військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з положеннями частини першої статті 8 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Записами у трудовій книжці позивача підтверджується, що на момент призову на строкову військову службу ОСОБА_1 працював за професією, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах - підземним гірничим майстром з повним робочим днем під землею, та звільнений саме у зв'язку з призовом на військову службу, тому період з 12.10.1986 по 29.11.1988 відповідач повинен був зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Щодо незарахування відповідачем періодів роботи позивача з 01.08.2014 по 22.03.2016 на відокремленому підрозділі шахтоуправління «Луганське» державного підприємства «Луганськвугілля» суд зазначає таке.
Як на підставу для відмови в зарахуванні як до страхового, так і до пільгового стажу позивача вказаних періодів роботи відповідач посилається на те, що в індивідуальних відомостях про застраховану особу (Форма ОК-5) відсутні відомості про сплату страхових внесків до Державного реєстру застрахованих осіб.
Як вже зазначалося судом, відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з частиною шостою статті 20 Закону № 1058 страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Положеннями статті 24 Закону № 1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Пунктом 1 частини першої статті 64 Закону № 1058 передбачено, що Виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право: отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Аналіз наведених приписів законодавства свідчить про те, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника таких внесків.
Позивач у період з 01.08.2014 по 22.03.2016 працював в відокремленому підрозділі шахтоуправління «Луганське» державного підприємства «Луганськвугілля», що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці.
Внаслідок невиконання роботодавцем позивача обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за окремі періоди роботи на вказаному підприємстві.
Позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення вказаних періодів роботи до страхового стажу за порушення, вчинене страхувальником, оскільки згідно з Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник.
Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16).
З урахуванням викладеного суд вважає, що відмова в зарахуванні спірних періодів роботи як до страхового, так і до пільгового стажу позивача у зв'язку з несплатою страхувальником страхових внесків (єдиного внеску) є непропорційним втручанням держави в права позивача та порушує його право на своєчасне отримання пенсії в належному розмірі.
Таким чином, суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається відповідач, є необґрунтованими та не можуть порушувати законне право позивача на включення спірного періоду до пільгового стажу роботи.
З зазначених підстав суд дійшов висновку про неправомірність незарахування до страхового та до пільгового стажу позивача періодів роботи в відокремленому підрозділі шахтоуправління «Луганське» державного підприємства «Луганськвугілля» з 01.08.2014 по 22.03.2016 з підстав відсутності відомостей про сплату щомісячних внесків та ЄСВ за цей період роботи, оскільки в трудовій книжці позивача наявні належним чином вчинені записи про пільгову роботу.
Відповідно до статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці”, та працівникам, зайнятим повний робочий день під землею обслуговуванням зазначених осіб, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 року для жінок за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи у розмірі 80 відсотків заробітної плати (доходу) застрахованої особи, визначеної відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про підвищення престижності шахтарської праці” дія цього Закону поширюється на працівників, які видобувають вугілля, залізну руду, руди кольорових і рідкісних металів, марганцеві, уранові, магнієві (солі калієво-магнієві та солі магнієві) та озокеритні руди, працівників шахтобудівних підприємств, які зайняті на підземних роботах повний робочий день, та працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань) у вугільній промисловості - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Кабінетом Міністрів України (далі - шахтарі), та членів їх сімей.
Згідно зі статтею 8 Закону України “Про підвищення престижності шахтарської праці” вбачається, що мінімальний розмір пенсії шахтарям, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 років для жінок за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи, у розмірі 80 відсотків його заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до статті 40 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з якої обчислюється пенсія, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Для обчислення розміру пенсій за віком за кожний повний рік стажу роботи на підземних роботах до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Згідно зі списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162, який діяв до 16 січня 2003 року, правом пільгового пенсійного забезпечення користуються всі робітники, зайняті повний робочий день на підземних роботах в шахтах, рудниках і копальнях на видобуванні корисних копалин, в геологорозвідці, на дренажних шахтах, на будівництві шахт, рудників, копалень, у тому числі директори, начальники.
Частиною четвертою статті 45 Закону України № 1058 визначено, що перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
З врахуванням спірного стажу роботи та стажу, який не заперечується відповідачем (13 років 11 місяців 06 дні), пільговий стаж позивача складає більше 15 років, а відтак суд дійшов висновку, що позивач має достатній стаж для реалізації прав, передбачених статтею 8 Закону № 345-VІ та абз. 3 ст. 28 Закону № 1058-ІV.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не зарахував до пільгового стажу позивача за списком № 1 періоди його роботи з 31.07.1986 по 03.10.1986 на шахті «Слов'яносербська» виробничого об'єднання «Ворошиловградвугілля», з 06.02.1989 по 24.06.1989 на шахті «Ворошиловградська №1» виробничого об'єднання «Ворошиловградвугілля», період проходження військової служби з 12.10.1986 по 29.11.1988, до загального страхового стажу та пільгового стажу за списком № 1 періоди роботи з 01.08.2014 по 22.03.2016 на відокремленому підрозділі шахтоуправління «Луганське» державного підприємства «Луганськвугілля», чим допустив бездіяльність, що призвела до протиправного незастосування відповідачем до спірних правовідносин статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» та отримання позивачем пенсії в розмірі, меншому ніж 80 % заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до статті 40 Закону № 1058-IV, оскільки сукупний стаж роботи позивача шахтарем з урахуванням спірного періоду є більшим 15 років. Відповідно вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Як наслідок задоволення основної вимоги, підлягає задоволенню й похідна вимога позивача щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок його пенсії з 01.12.2021 відповідно до статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» із зарахуванням до пільгового стажу за списком № 1 періоду роботи позивача з 31.07.1986 по 03.10.1986 на шахті «Слов'яносербська» виробничого об'єднання «Ворошиловградвугілля», з 06.02.1989 по 24.06.1989 на шахті «Ворошиловградська №1» виробничого об'єднання «Ворошиловградвугілля», періоду проходження військової служби з 12.10.1986 по 29.11.1988, до загального страхового стажу та пільгового стажу за списком № 1 періоду роботи з 01.08.2014 по 22.03.2016 на відокремленому підрозділі шахтоуправління «Луганське» державного підприємства «Луганськвугілля».
Що стосується інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника. Виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, які слід задовольнити.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з матеріалами справи позивач при зверненні до суду з позовом сплатив 908,00 грн судового збору (арк. спр. 6).
У зв'язку з задоволенням позовних вимог у повному обсязі, суд дійшов висновку, що всі судові витрати в сумі 908,00 грн, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (код за ЄДРПОУ 21782461, місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо незарахування ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи за списком № 1 періодів роботи з 31.07.1986 по 03.10.1986 на шахті «Слов'яносербська» виробничого об'єднання «Ворошиловградвугілля», з 06.02.1989 по 24.06.1989 на шахті «Ворошиловградська №1» виробничого об'єднання «Ворошиловградвугілля», періоду проходження військової служби з 12.10.1986 по 29.11.1988, до загального страхового стажу та до пільгового стажу за списком № 1 періоду роботи з 01.08.2014 по 22.03.2016 на відокремленому підрозділі шахтоуправління «Луганське» державного підприємства «Луганськвугілля».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01 грудня 2021 року відповідно до статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» із зарахуванням до пільгового стажу за списком № 1 періодів роботи ОСОБА_1 з 31.07.1986 по 03.10.1986 на шахті «Слов'яносербська» виробничого об'єднання «Ворошиловградвугілля», з 06.02.1989 по 24.06.1989 на шахті «Ворошиловградська №1» виробничого об'єднання «Ворошиловградвугілля», періоду проходження військової служби з 12.10.1986 по 29.11.1988, до загального страхового стажу та до пільгового стажу за списком № 1 періоду роботи з 01.08.2014 по 22.03.2016 на відокремленому підрозділі шахтоуправління «Луганське» державного підприємства «Луганськвугілля».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908,00 грн (дев'ятсот вісім грн 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Суддя І.О. Свергун