07 лютого 2022 року справа №320/10908/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 19.03.2021 №103950002210 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з моменту настання права - 15.01.2021.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що спірним рішенням йому відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058) зі зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796) з підстав ненадання документів, які підтверджують його проживання або роботу в зоні посиленого радіологічного контролю протягом не менше 4 років до 01.01.1993.
Позивач не погоджується зі спірним рішенням та вважає, що ним було надано всі необхідні документи, які підтверджують його проживання або роботу в зоні посиленого радіологічного контролю протягом не менше 4 років до 01.01.1993, у тому числі, і посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю (категорії №4) серії НОМЕР_1 від 04.09.1993.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що позивачем до заяви про призначення пенсії не було надано документи, які підтверджують постійне проживання або роботу в зоні посиленого радіологічного контролю протягом не менше 4 років до 01.01.1993, а тому відповідач вважає, що спірне рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку було прийнято правомірно та обґрунтовано.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З огляду на зазначене, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Фастівським МРВГУ МВс України в Київській області, 01.11.1996.
04.09.1993 Київською обласною державною адміністрацією було видано позивачу посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіологічного контролю у 1986 р. (категорії №4) серії НОМЕР_1 .
Судом встановлено, що 16.03.2021 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796, за результатом розгляду вказаних документів відповідачем було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком №103950002210 від 19.03.2021.
У вказаному рішенні відповідачем зазначено, що посвідченням громадянина (громадянки), який постійно проживає на території посиленого радіологічного контролю у 1988-1993 р. 4 категорії (серії НОМЕР_1 ), записами трудової книжки, паспортними даними підтверджено проживання у зоні посиленого радіологічного контрою до 01.01.1993 - 1 рік 7 місяців 9 днів (з 22.05.1991 по 01.01.1993).
Відповідач вказав на те, що довідка Фастівської міської ради від 15.03.2021 №22-13/684 не може бути підтвердженням проживання ОСОБА_1 в зоні посиленого радіологічного контролю, оскільки відповідно до довідки Фастівського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки заявник перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 , яка розташована в м.Бердичів Житомирської області, яке не відноситься до зони посиленого радіологічного контролю.
У спірному рішенні вказано, що оскільки заявник не підтвердив період проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю 4 роки до 01.01.1993, підстави для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відсутні.
За наданими документами страховий стаж позивача становить 34 роки 11 місяців 18 днів.
Відповідач зазначив, що за наявного страхового стажу право на призначення пенсії за віком ОСОБА_1 набуде до 60 років.
Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 15 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон № 1788-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 55 Закону №796 особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, - вік зменшується на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Згідно з приміткою до цієї норми початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.
Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
З матеріалів пенсійної справи вбачається, що страховий стаж позивача для розрахунку пенсії складає 34 роки 11 місяців та 18 днів.
Оскільки позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсія за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до положень статті 55 Закону №796, у разі підтвердження права на таке зниження, може бути призначена при досягненні ним 55 років, тобто з 15.01.2021.
Частиною першою статті 44 Закону №1058-IV обумовлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Підпунктом 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року №22-1, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Згідно зі статтею 9 Закону №796 (в редакції Закону, яка була чинна на момент видачі позивачу посвідчення категорії 4 серії НОМЕР_4 від 05.04.1994) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до статті 11 Закону №796 до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать: особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років.
Статтею 14 Закону №796 передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Згідно з частинами третьою-четвертою статті 15 Закону №796 підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - місцевими Радами народних депутатів на цих територіях.
Відповідно до пункту 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (який був чинний на момент видачі позивачу посвідчення категорії 4 серії НОМЕР_4 від 05.04.1994), громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.
Згідно з пунктом 10 Порядку видача посвідчень провадиться: народним депутатам України, керівним і відповідальним працівникам Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Верховного Суду України, Генеральної Прокуратури, Вищого Арбітражного Суду, Кабінету Міністрів, а також керівникам центральних органів державної виконавчої влади, представникам Президента України в областях і містах Києві та Севастополі, працівникам підприємств і організацій, розташованих в зоні відчуження - Міністерством у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; іншим потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС - Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання.
З аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю 4 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Закону №796, є відповідне посвідчення.
Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21.11.2019 у справі №572/47/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85804084) та від 15.01.2021 у справі №520/7846/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 94171730).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Таким чином посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986 р. надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, у тому числі, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
Як було вказано раніше, 01.09.1993 Київською обласною державною адміністрацією було видано позивачу посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зон посиленого радіоекологічного контролю (категорії 4), серії НОМЕР_1 .
Суд наголошує на тому, що матеріали справи не містять доказів визнання недійсним цього посвідчення як на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії, так і на момент розгляду даної справи.
У спірному рішенні відповідач, відмовляючи у призначенні позивачу пенсії, зазначив, що довідка Фастівської міської ради від 15.03.2021 №22-13/684 не може бути підтвердженням проживання ОСОБА_1 в зоні посиленого радіологічного контролю, оскільки відповідно до довідки Фастівського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки заявник перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 , яка розташована в м.Бердичів Житомирської області, яке не відноситься до зони посиленого радіологічного контролю.
Проте, суд зазначає, що документом, який підтверджує, що документом, який підтверджує факт проживання або роботи позивача в зоні посиленого радіологічного контролю протягом не менше 4 років до 01.01.1993 є саме посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зон посиленого радіоекологічного контролю (категорії 4), серії НОМЕР_1 , яке, як було вказано вище, видавалося лише за умови, що станом на 1 січня 1993 року такий громадянин прожив у цій зоні не менше чотирьох років.
Згідно з довідкою Фастівської міської ради від 15.03.2021 №22-13/684 ОСОБА_1 зареєстрований з 10.07.1990 по теперішній час за адресою: АДРЕСА_1 .
Місце проживання позивача з 06.02.1987 по 21.10.1988 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки Фастівського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 16.03.2021 №5/65 ОСОБА_1 , 15.01.1966, служив у Збройних силах СРСР: строкова служба з 21.11.1984 по 16.12.1986; військова служба з 25.10.1988 по 21.05.1991, з якої: з 25.10.1988 по 01.12.1988 - начальник радіостанції Р-140; з 01.12.1988 по 24.05.1989 - курсант школи прапорщиків в/ч НОМЕР_3 ; з 24.05.1988 по 26.04.1991 - начальник приймального радіовузла Р-450.
Як вбачається з військового квитка серії НОМЕР_5 від 21.11.1984, ОСОБА_1 проходив військову службу:
- з жовтня 1988 року по грудень 1988 року у військовій частині НОМЕР_6 (начальник радіостанції);
- з грудня 1988 року по травень 1989 року у військовій частині НОМЕР_3 (шкода прапорщиків);
- з травня 1989 року по травень 1991 року (прапорщик).
Отже, матеріали справи свідчать про те, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 лише у період з 01.12.1988 по 24.05.1989.
У зв'язку з цим, суд вважає, що неврахування відповідачем даних довідки Фастівської міської ради від 15.03.2021 №22-13/684 щодо місця проживання (реєстрації) позивача є безпідставним.
Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_7 від 27.07.1984, позивач, зокрема, працював:
- з 23.02.1987 по 19.05.1987 - слюсарем-інструментальником на Заводі газомазутних пальникових приладів та газовикористовуючої апаратури;
- з 01.06.1987 по 05.09.1988 - слюсарем у Промисловому об'єднанні "Завод Арсенал";
- з 27.05.1991 по 02.11.1992 - робітником на Фастівському орендному підприємстві "Молпродукт";
- з 09.11.1992 по 19.01.1993 - учнем електрозварювальника на Малому підприємстві фірма "Факел 2К".
Крім того, судом встановлено, що 10.09.1988 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_8 від 10.09.1988.
У свідоцтві у графі "місце реєстрації" вказано Відділ рацсу Фастівського виконкому Київської області.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_9 від 24.05.1989.
У свідоцтві у графі "місце реєстрації" вказано Відділ рацсу Фастівського виконкому Київської області.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української СРС від 23.07.1993 №106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" м.Фастів, Київської області належить до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Отже, подані позивачем документи не викликають сумнівів щодо його проживання в зоні посиленого радіологічного контролю протягом періоду, достатнього для виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796 за умови досягнення ним 55 років.
З матеріалів справи вбачається, що позивач на момент звернення до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії досяг віку, необхідного для такого призначення - 55 років (дата досягнення віку - 15.01.2021).
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 19.03.2021 №103950002210 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Закону №796 з 15.01.2021, суд зазначає таке.
Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідач неправомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, у той час як право на отримання пенсії підтверджується документально, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Таким чином, оскільки позивач досягнув пенсійного віку (55 роки) 15.01.2021, необхідного для призначення пенсії за віком, тримісячний строк для подання заяви про таке призначення почав свій перебіг з 16.01.2021.
Матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії позивач звернувся 16.03.2021, тобто протягом трьохмісячного строку, передбаченого для подання заяви про призначення пенсії, внаслідок чого пенсія має бути призначена з дня, що слідує за днем досягнення позивачем пенсійного віку, тобто з 16.01.2021, а не з 15.01.2021, як просить позивач.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією від 18.08.2021 №160.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, становить 908,00 грн.
Керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 19.03.2021 №103950002210 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
3.Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 16 січня 2021 року пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
4. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_10 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім грн. коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код: 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська обл., м.Фастів, вул.Саєнка Андрія, буд.10).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.