07 лютого 2022 року м. Київ № 320/13283/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову (у перерахунку) пенсії з 05.08.2020 відповідно до ч.3 ст.59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 25.04.2019 №1-р(ІІ)/2019 у справі №3-14/2019;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести позивачу з 05.08.2020 перерахунок та виплату пенсії з врахуванням проведених виплат відповідно до ч.3 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», обчисленої з п'ятикратного розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 01 січня відповідного року без застосування формули, визначеної пунктом 9-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 № 1210.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що він має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1), перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Київській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Крім того, позивач стверджує, що він як військовослужбовець приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 28.10.1986 по 28.11.1986 при військовій частині № НОМЕР_1 . Позивач вважає, що після ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, втратив професійну здатність на 70%, внаслідок чого став інвалідом 2 групи, захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Позивач вважає, що отримавши у зв'язку з цим інвалідність, належить до числа осіб, на яких поширюється дія статті 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та яким, на її підставі має бути перерахунок пенсії, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
Ухвалою суду від 21.12.2020 року відкрито провадження у справі, розгляд якої здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
На адресу суду надійшов відзив на адміністративний позов Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, де відповідач просив суд поновити строк для подання відзиву на адміністративний позов. В обгрунутвання доводів щодо поважності причин поновлення строку для подачі візиву відповідач зазначив, що для підготовки відзиву на позов була необхідна пенсійна справа позивача, яка знаходилась у місті Тараща. Вказана пенсійна справа надійшла до відповідача 10.02.2021.
Частинами першою-третьою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати:1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
Враховуючи наведені відповідачем обставини щодо необхідності отримання матеріалів пенсійної справи позивача, з метою повного та об'єктивного дослідження матеріалів справи, суд вважає за необхідне поновити відповідачу строк для подачі відзиву на позов.
Зі змісту відзиву на адміністративний позов вбачається, що відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Свої заперечення відповідач мотивував тим, що позивачу виплачується пенсія по інвалідності, що була призначена йому відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відповідач стверджує, що позивач був відряджений в м.Чорнобиль з 28.10.1986 по 28.11.1986 та 28.06.1987 по 28.07.1987 по місцю роботи в Автопідприємстві 31043 Київського обласного управління пасажирського автотранспорту, працювавши на посаді водія.
Тобто, на момент ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС позивач працював і отримував заробітну плату за основним місцем роботи та відповідні виплати внаслідок командирування його на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії та учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_2 від 30.12.2004.
Згідно посвідчення серії НОМЕР_3 від 06.02.2006 позивач є інвалідом 2 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
Відповідно до витягу із акта огляду МСЕК сер. КИО-1 № 232794 від 27.12.2004 року позивачу довічно встановлено II групу інвалідності у зв'язку із захворюваннями, пов'язаними з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що також підтверджується посвідченням.
Також випискою з акта огляду МСЕК серії КИО-1 № 232794 від 27.12.2004 року про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги, встановлено ступінь втрати професійної працездатності позивача з 20.12.2004 року 70% - довічно.
Відповідно до експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв'язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від 21.12.2004 року № 10 визначено, що захворювання позивача пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності 2 групи, каліцтво/захворювання, пов'язане з ліквідацією аварії на ЧАЕС (під час призову з запасу ВС) призначену відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що підтверджується копією розрахунку пенсії від 25.01.2019 версія 1.6.35.
Згідно з довідкою Таращанського районного військового комісаріату Київської області від 22.09.2020 № 190 позивач приймав участь в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 28.10.1986 по 28.11.1986 при військовій частині № 74161.
За змістом долученої позивачем до матеріалів позову копії військового квитка серії НОМЕР_4 , виданого позивачу 08.01.1980 Таращанським районним військовим комісаріатом Київської області вбачається, що позивач у період з 28.10.1986 по 28.11.1986 приймав участь в роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
У позовній заяві позивач зазначив, що 05.08.2020 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про перерахунок пенсії відповідно до частини 3 статті 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
Листом від 05.08.2020 ГУ ПФУ у Київській області повідомило позивача про відсутність підстав для перерахунку його пенсії з тих підстав, що позивач брав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС не під час військових навчань із застосуванням ядерної зброї, не під час проходження військової служби (військових зборів) і не як військовозобов'язаний.
Вважаючи протиправною відмову відповідача у перерахунку пенсії відповідно до частини третьої статті 59 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, є Закон України від 28.02.1991 р. № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (надалі по тексту також - Закон № 796-XII).
Відповідно до ст. 59 Закону № 796-XII (у редакції Закону України від 05.10.2006 № 231-V), пенсії військовослужбовцям призначаються з їх грошового забезпечення згідно з цим Законом та іншими законодавчими актами. Додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається відповідно до статті 51 цього Закону.
Військовослужбовцям пенсії по інвалідності, а членам їх сімей пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи за їх бажанням можуть призначатися на умовах і в порядку, визначених законодавством України для осіб, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків) або відповідно до статті 54 цього Закону.
Особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням цих осіб з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, що був встановлений на час їхнього перебування в зоні відчуження.
Отже, частина 3 статті 59 Закону № 796-XII (до внесення змін Законом України від 03.10.2017 року № 2148-VІІІ), регулювала порядок обчислення пенсії тільки однієї категорії осіб, а саме: осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами.
Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», статтю 59 Закону викладено у новій редакції: «Пенсії військовослужбовцям призначаються з їх грошового забезпечення згідно з цим Законом та іншими законодавчими актами. Додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається відповідно до статті 51 цього Закону.
Військовослужбовцям пенсії по інвалідності, а членам їх сімей пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї за їх бажанням можуть призначатися на умовах і в порядку, визначених законодавством для осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), або відповідно до ст. 54 цього Закону.
Особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року».
Закон № 2148-VIII в частині внесених змін, згідно Прикінцевих та перехідний положень, набрав чинності з 01 жовтня 2017 року.
Порівняльний аналіз попередньої та чинної редакцій частини 3 статті 59 Закону № 796-XII свідчить про те, що дана норма регулювала та регулює порядок обчислення пенсії особам, які проходили дійсну строкову службу, але, внісши зміни до частини 3 цієї статті, законодавець, на виконання мети та основних завдань закону, розширив перелік осіб, які мають право на обчислення пенсії у п'ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановивши у переліку окрім осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами, ще й інших осіб, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.
Таким чином, дія статті 59 Закону № 796-XII (обчислення пенсії по інвалідності за особливою процедурою), поширюється на осіб, які відповідають наступним визначальним критеріям: 1) особа брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, або 2) особа брала участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій та випробувань, або 3) особа брала участь у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї.
Таке право виникає у зазначених осіб лише за наявності у сукупності трьох умов (розширене тлумачення зазначеної статті без внесення змін до частини третьої статті 59 Закону № 796-XII не допускається): 1) особа має статус особи з інвалідністю; 2) особа отримала статус особи з інвалідність виключно внаслідок участі у ліквідації відповідних наслідків та у військових навчаннях;
3) особа брала участь у ліквідації відповідних наслідків та військових навчаннях лише під час проходження дійсної строкової служби.
Отже, обов'язковою умовою для застосування положень ч. 3 ст. 59 Закону № 796-XII, є участь особи у ліквідації наслідків ЧАЕС під час проходження дійсної строкової служби.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 08.05.2018 у справі № 820/1148/18 (адміністративне провадження № Пз/9901/33/18), від 21.05.2018 у справі № 816/1159/18 (провадження № Пз/9901/37/18), від 11.06.2018 у справі № 820/2589/18 (провадження № Пз/9901/39/18).
Разом з тим, суд бере до уваги, що рішенням Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 3 ст. 59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 25 квітня 2019 року № 1-р (ІІ)/2019 у справі № 3-14/2019 було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), словосполучення «дійсної строкової служби», яке міститься у положеннях ч. 3 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ зі змінами, за якими визнання розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.
У згаданому рішенні Конституційного Суду України наголошується на тому, що закріплений у Конституції України обов'язок громадян України потребує поваги, а статус військовослужбовців будь-яких категорій обумовлюється військовою службою, інститут якої надає їм спеціальний статус.
Викладене, свідчить про те, що положення ч. 3 ст. 59 Зaкoну Укрaїни «Прo стaтус і сoціaльний зaxист грoмaдян, які пoстрaждaли внaслідoк Чoрнoбильськoї кaтaстрoфи», в частині «дійсної строкової», втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення 25 квітня 2019 року.
Разом з тим, для виникнення права на обчислення пенсії по інвалідності за особливою процедурою незмінною залишилась умова щодо наявності у особи статусу військовослужбовця, на яких і розповсюджується норма ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у чинній редакції.
Так, стаття 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» містить назву - Пенсії військовослужбовцям, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Крім того, ст. 10 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановлено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.
Згідно примітки до ст. 10 Закону № 796-XII, тут і надалі до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов'язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.
Отже, в розумінні вказаної статті військовозобов'язані, призвані на військові збори для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є військовослужбовцями та прирівнюються до осіб, які перебувають на дійсній строковій військовій службі.
Судом встановлено, що позивач приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 28.10.1986 по 28.11.1986 у складі військової частини № 74161.
Даний факт підтверджений записами у військовому квитку позивача серії НОМЕР_4 та довідкою Таращанського районного військового комісаріату Київської області від 22.09.2020 № 190.
Крім того, в експертному висновку № 10 від 21.12.2004 зазначено, що захворювання позивача пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
А тому факт перебування позивача на той час у трудових відносинах з підприємством, не спростовує факту призову позивача як військовозобов'язаного для участі у ліквідації аварії на ЧАЕС.
У період ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС діяв Закон СРСР від 12 липня 1967 року № 1950-VII «Про загальний військовий обов'язок».
Відповідно до статей 5, 6 цього Закону (зі змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 грудня 1980 року № 3535-X) військова служба складається з дійсної військової служби та служби в запасі Збройних Сил СРСР. Громадяни, які перебувають на дійсній військовій службі, іменуються військовослужбовцями, а ті, що перебувають у запасі, - військовозобов'язаними.
За правилами статей 7-9 цього Закону військовослужбовці і військовозобов'язані приймають військову присягу на вірність своєму народові, поділяються на солдатів, матросів, сержантів, старшин, прапорщиків, мічманів і офіцерський склад та кожному присвоюється відповідне військове звання.
Військовослужбовці і призвані на військові збори військовозобов'язані користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод і несуть усі обов'язки громадян СРСР, передбачені Конституцією СРСР.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу", який набрав чинності з 12.05.1992.
Відповідно до ч. 9 ст. 1 цього Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" щодо військового обов'язку громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії: військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Усі військовослужбовці мають відповідні військові звання, користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод, виконують обов'язки громадян України, передбачені Конституцією України.
Права й обов'язки військовослужбовців, які випливають з умов військової служби, визначені Законами України, військовими статутами, інструкціями, положеннями, а також наказами командирів і начальників.
Військовослужбовці перебувають на державному утриманні (грошовому і натуральному продовольчому забезпеченні).
За правилами ч. 1 ст. 16 Закону України "Про Збройні Сили України" від 06.12.1991 № 1934-XII, держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, та військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників ЗС України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов'язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обов'язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов'язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
Зазначене вище кореспондується зі ст. 10 Закону № 796-ХІІ, згідно з якою до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов'язані, призвані на військові збори.
Системний аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що громадяни із числа військовослужбовців, призваних на військові збори у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні з іншими військовослужбовцями.
До такого ж висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 01 березня 2016 року у справі № 21-1887а15.
Таким чином, беручи до уваги той факт, що позивач приймав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, будучи військовослужбовцем, призваним на військові збори, до нього застосовуються положення частини третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій".
Саме такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2021 року у зразковій справі № 520/1972/19.
Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що відмовляючи позивачу у перерахунку пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, відповідач діяв всупереч вимог чинного законодавства.
Разом з тим, перевіряючи обґрунтованість позовних вимог щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача без застосування формули, яка визначена пунктом 9-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 № 1210 на стадії виниклих між сторонами правовідносин, суд дійшов висновку, що це є дискреційними повноваженнями відповідача, як уповноваженого органу на здійснення призначення та перерахунку пенсійних виплат, які на теперішній час ним ще не реалізовані. Отже, відповідні права позивача - не порушені.
Враховуючи викладене, у цій частині позовних вимог позов задоволенню не підлягає.
Згідно з ч. 4 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа; у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.
Оскільки позивач звернувся до пенсійного органу з заявою про перерахунок пенсії 05.08.2020, суд вважає, що такий має бути проведений з 01.08.2020.
Отже, з огляду на встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позивач приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, як військовослужбовець, має статус особи з інвалідністю, внаслідок виконання військового обов'язку у ліквідації відповідних наслідків та відповідно набув право на перерахунок пенсії. У зв'язку з цим суд також дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу в проведенні перерахунку пенсії, шляхом обчислення пенсії позивачу із п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року у відповідності до положення ч. 3 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У силу норм п.п. 3, 4 і 6 ч. 2, абз. 1 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У даній справі суд встановив, що відмова відповідача у здійсненні позивачу перерахунку пенсії відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону №796-ХІІ є протиправною, а тому суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
У зв'язку з цим суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, починаючи з 01.08.2020 провести перерахунок та обчислення пенсії по інвалідності з 01.08.2020, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2019 року, у відповідності до положень ч. 3 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (з урахуванням висновку Конституційного Суду України, викладеного у рішенні від 25.04.2019 №1-р(II)/2019 (у справі №3-14/2019 (402/19, 1737/19).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з даним позовом до суду, позивач судовий збір не сплачував, оскільки на підставі пункту 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» є звільненим від його сплати.
Позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн., з приводу чого суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15.
При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що між позивачем (замовник) та Адвокат Якименко Олег Васильович (виконавець) було укладено договір № 246/20 про надання правничої допомоги адвокатом від 03.12.2020, за умовами адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.
Пунктом 2.1 договору обумовлено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до виконання сторонами своїх зобов'язань. Оплата за надання правничої допомоги здійснюється за домовленістю сторін та підтверджується відповідними платіжними квитанціями та актами виконаних робіт (п.3.1 Договору).
Відповідно до відомостей підписаного сторонами акта виконаних робіт до договору про надання правничої допомоги адвокатом від 03.12.2020, виконавець надав а змовник прийняв юридичні послуги у формі: надання консультації, копіювання документів; підготування звернень до УПФУ; - направлення адвокатських запитів; підготування позовної заяви до ГУ ПФУ України в Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії. Вартість виконаних робіт складає 2500 грн. Виконано повністю, претензій та зауважень щодо надання правничої допомоги немає.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем подано копію квитанції від 03.12.2020 № 246/20 на суму 2500,00 грн.
Відповідачем під час розгляду справи не було заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката та, відповідно, ніяким чином не спростовано правомірність заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на правничу допомогу.
Дослідивши вищевказані документи, суд дійшов висновку про те, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами) відтак суд вважає, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн.
Разом з тим, суд зазначає, що у прохальній частині позовної заяви позивач просив звернути рішення суду до негайного виконання.
Відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про наявність підстав для негайного виконання рішення суду, а саме в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду звернути до негайного виконання.
Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. А.Саєнка, 10) у перерахунку пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) з 01.08.2020 відповідно до ч.3 ст.59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 25.04.2019 №1-р(ІІ)/2019 у справі №3-14/2019.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, місце знаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10), провести перерахунок та обчислення пенсії по інвалідності ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) з 01.08.2020, виходячи із п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2019 року, у відповідності до положень ч. 3 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (з урахуванням висновку Конституційного Суду України, викладеного у рішенні від 25.04.2019 № 1-р(II)/2019 (у справі № 3-14/2019 (402/19, 1737/19).
4. В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду звернути до негайного виконання.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. А.Саєнка, 10).
6. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.