08 лютого 2022 року ЛуцькСправа № 140/14721/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Лозовського О.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області про визнання дій протиправними та стягнення суддівської винагороди,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд із позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області (далі - ТУ ДСА у Волинській області, відповідач-1), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області про визнання протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області щодо нарахування та виплати судді - голові Нововолинського міського суду Ференс- ОСОБА_2 суддівської винагороди в обмеженому розмірі за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 згідно зі статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020; стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 228981,58 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 позивач отримала суддівську винагороду у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020, тобто у розмірі, який значно менший, ніж законом; загальна сума обмеження винагороди становить 228891,58 грн.
Позивач вказала, що норми статті 130 Конституції України, частини другої статті 4, частини першої статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” (далі - Закон №1402-VIII) мають імперативний характер та чітко встановлюють умову, згідно з якою розмір суддівської винагороди визначається виключно Законом України “Про судоустрій і статус суддів” та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Також ОСОБА_1 зауважила, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач ТУ ДСА України в Волинській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила на 2020 рік. Виплата заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів та працівників апаратів судів здійснюється за рахунок бюджетної програми КПКВК 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів”, головним розпорядником якої є ДСА України. З цих підстав ДСА України є належним відповідачем за позовною вимогою про стягнення суми недоотриманої суддівської винагороди за рахунок коштів окремої бюджетної програми КПКВК 0501150.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 06.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, її судовий розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У відзиві на позовну заяву відповідач - ТУ ДСА України в Волинській області позов не визнав та просив відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що він як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом №294-ІХ зі змінами. При цьому рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020, яким визнано такими, що не відповідають конституції України (є неконституційними) положення частин першої, третьої статті 29 Закону №294-ІХ зі змінами, на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення.
Крім того, ТУ ДСА України в Волинській області заявлено клопотання про залучення до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державну судову адміністрацію України.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 відмовлено в задоволення клопотання представника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача та залучено до участі у справі як другого відповідача Державну судову адміністрацію України (01601, місто Київ, вулиця Липська, 18/5, ідентифікаційний код юридичної особи 26255795) (далі - ДСА України, відповідач-2).
Суд також наголошує, що за змістом статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у відзиві на позовну заяву відповідач викладає виключно заперечення проти позову, відзив не може містити будь-яких заяв чи клопотань, позаяк заяви та клопотання учасники справи подають окремо у письмовій формі із зазначенням підстав та з дотриманням інших вимог статті 167 КАС України. Отже, заявлене у відзиві ТУ ДСА України в Волинській області клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження не підлягало судом вирішенню по суті.
Відповідач Державна судова адміністрація України правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.
У поясненнях на позовну заяву третя особа - ГУ ДКСУ у Волинській області - вказала, що ТУ ДСА України в Волинській області діяло відповідно до вимог чинного у період виникнення спірних правовідносин законодавства, тому позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню (а.с.38-42).
Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.
Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що Указом Президента України від 14.10.2002 №926/2002 ОСОБА_3 призначено на посаду судді Нововолинського міського суду Волинської області строком на п'ять років.
Постановою Верховної Ради України №298-VI від 22.05.2008 ОСОБА_1 (змінено прізвище у зв'язку з одруженням на підставі свідоцтва про шлюб, виданим Радехівським відділом реєстрації актів цивільного стану районного управління юстиції Львівської області від 26.02.2005 серії НОМЕР_1 ) обрано на посаду судді Нововолинського міського суду Волинської області безстроково.
З 18.04.2020 по 27.08.2020 суддівська винагорода позивачу була виплачена в обмеженому розмірі, що підтверджується довідкою ТУ ДСА у Волинській області від 01.12.2021 №392 (а. с. 22) та не заперечується відповідачем-1, і така сума обмеження становить 228 981,58 грн.
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону №1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Як встановлено частиною першою статті 4 Закону №1402-VIII, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (частина друга статті 4).
Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За приписами частини другої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно із частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII (яка згідно з рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2020 №4-р/2020 діє в редакції Закону №1774-VІІІ) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року
18.04.2020 набрав чинності Закон №553-ІХ, згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон №294-ІХ доповнено, зокрема, статтею 29 (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020). За змістом цієї статті установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті) (частина третя).
Крім того, при вирішенні спору суд відповідно до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.03.2021 у справі №340/1916/20, які полягають у такому.
З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VІІІ “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)” (далі - Закон №1401-VIII). Цим Законом, з-поміж іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що “розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій”. З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які у поєднанні (системному зв'язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що позаяк Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на користь спеціального закону (про судоустрій). Норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина четверта статті 7 КАС України).
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України. Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було.
Щодо Закону №553-ІХ (яким внесено зміни до Закону №294-ІХ), то цей Закон не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), та він не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами різних законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом №553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону №1402-VIII. Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ).
Закон №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18.04.2020, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ; тут ці закони - у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) було неправомірним. Оскільки розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону №1402-VIII, тому позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість).
Слід зауважити, що Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 у справі №340/1916/20 (в аналогічних правовідносинах) зазначив, що причиною невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби. У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов'язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону №1402-VIII), відповідно як суб'єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді). Воднораз у вимірі обставин цієї справи не можемо заперечити існування ситуації, коли ДСА України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу) з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач натомість розпорядився цими коштами з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону № 294-IX (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ ). Тоді є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати (перед позивачем), є результатом дій/рішень відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов'язуватися з цими діями та їх наслідками.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що оскільки ТУ ДСА України в Волинській області, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням статті 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ), діяло з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, тому позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача ТУ ДСА України в Волинській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди в обмеженому розмірі за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 згідно зі статтею 29 Закону №294-ІХ у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020, належить задовольнити.
При вирішенні позовної вимоги про стягнення недорахованої та невиплаченої суддівської винагороди суд враховує, що за правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України. Отже, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач ТУ ДСА України в Волинській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила на 2020 рік.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 05.06.2012 №4901-VI “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” (далі - Закон №4901-VI) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень. Пунктом 8 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип цільового використання бюджетних коштів, відповідно до якого бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.
В Україні запроваджена і діє бюджетна програма КПКВК 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів”, метою якої є виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, а завданням цієї програми є виплата заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів та працівників апаратів судів (зокрема, паспорт вказаної бюджетної програми на 2021 рік затверджений розпорядчим документом ДСА України від 12.02.2021 №50). При цьому саме в межах бюджетної програми КПКВК 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів” передбачено бюджетні призначення та асигнування на виплату заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів та працівників апаратів судів, яка стягується у безспірному порядку на підставі Закону №4901-VI та постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 “Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників” (далі - Постанова №845). Крім того, таке стягнення на підставі пункту 9 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України, Закону №4901-VI, Постанови №845 здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, який відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII “Про виконавче провадження”, не є органом примусового виконання.
Відповідно до статті 3 Закону №4901-VI, пункту 25 Постанови №845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Отже, оскільки у головного розпорядника бюджетних коштів ДСА України наявна окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень суду (КПКВК 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів”), тому безспірне списання коштів на виконання рішення судів на користь суддів може бути здійснено центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів лише за цією бюджетною програмою. Звідси, саме ДСА України є належним відповідачем за позовною вимогою про стягнення на користь позивача суми недоотриманої суддівської винагороди за рахунок коштів окремої бюджетної програми КПКВК 0501150.
Таким чином, належним способом захисту порушених прав позивача є задоволення позовних вимог про стягнення коштів шляхом прийняття судом рішення про стягнення з ДСА України на користь позивача недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 228 981,58 грн (з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів”.
Позивач просив звернути рішення суду про присудження виплати суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць до негайного виконання.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Суд не вбачає підстав для застосування негайного виконання рішення суду, оскільки у пункті 2 частини першої статті 371 КАС України йдеться про негайне виконання стягнення заробітної плати у разі позбавлення робітника такої заробітної плати. У такому випадку інститут негайного виконання заробітної плати за один місяць виконує функцію запобіжника позбавлення особи засобів існування на час вирішення юридичного спору.
У цій же справі не йде мова про позбавлення позивача заробітної плати, позбавлення його засобів існування, а лише вирішується спір щодо належного розміру заробітної плати (суддівської винагороди), яка позивачу виплачувалася, однак не у повному обсязі.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області (43000, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Сенаторки Левчанівської, 1, ідентифікаційний код юридичної особи 26276277), Державної судової адміністрації України (01601, місто Київ, вулиця Липська, 18/5, ідентифікаційний код юридичної особи 26255795), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області (43005, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Стрілецька, 4-а, ідентифікаційний код юридичної особи 38009371) про визнання дій протиправними та стягнення суддівської винагороди задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди в обмеженому розмірі за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року згідно зі статтею 29 Закону України від 14 листопада 2019 року №294-ІХ “Про Державний бюджет України на 2020 рік” в редакції Закону України від 13 квітня 2020 року №553-ІХ “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.
Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 228 981 (двісті двадцять вісім тисяч дев'ятсот вісімдесят одну) гривню 58 копійок шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів” (з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.А. Лозовський