Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"07" лютого 2022 р.м. ХарківСправа № 922/4863/21
Господарський суд Харківської області у складі:
головуючий суддя Калініченко Н.В.
секретар судового засідання: Шевченко А.В.
за участю представників учасників справи:
позивача: не з'явився
відповідача: не з'явився
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрія-Груп", селище міського типу Великодолинське, Садовий кооператив "Механізатор",
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алма фін груп" , місто Харків,
про стягнення заборгованості,-
здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами - програмно апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/4863/21.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Юрія-Груп", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Алма фін груп", про стягнення заборгованості у розмірі 246 000,00 грн., 20 913,98 грн. пені та 15 113,43 грн. інфляційні втрати.
13 грудня 2021 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрія-Груп" до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/4863/21 підготовче провадження. Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, про відкриття позовного провадження був повідомлений належним чином, шляхом скерування судової кореспонденції за адресою, вказаною у позовній заяві позивачем та яка відповідає відомостям про місцезнаходження відповідача, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, поштовий конверти, у якому на адресу відповідача направлялась копія ухвали суду про відкриття провадження, повернувся з поштовою відміткою про невручення у зв'язку з "відсутністю адресата за вказаною адресою". До пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, в тому числі, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження. Отже, з моменту проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи, починається обрахунок строку, обумовленого статтями 42, 161, 165 Господарського процесуального кодексу України, для подачі відповідачем відзиву. При цьому відповідач не був позбавлений об'єктивної можливості дізнатися про рух справи відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень та скористатись наданими йому процесуальними правами, проте такими можливостями не скористався. Таким чином, відповідача було повідомлено про розгляд справи та як сторона у справі відповідач повинен був вживати заходів, щоб дізнатися про стан провадження. Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 30 вересня 2020 року у справі № Б-39/159-10. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою суду від 13 грудня 2021 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України. Згідно статті 114 Господарського процесуального кодексу України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті. 24 січня 2022 року, протокольною ухвалою суду, на підставі пункту 18 частини 2 статті 182, пункту 3 частини 2 статті 185, частини 5 статті 185, статей 195, 232 ГПК України, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07 лютого 2022 року.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
17 грудня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алма фін груп" (позичальник, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юрія-Груп" (позикодавець, позивач у справі) укладеного договір про надання поворотної фінансової допомоги № 17/12/2020-ЮГ (далі за текстом - договір) за умовами якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в розмірі, установленому договором, а позичальник зобов'язується повернути їх позикодавцю до 17 січня 2021 року (пункт 1.1., 4.1. договору). За пунктом 2.1. договору орієнтовна сума позики становить 496 286,00 грн. Остаточна сума позики становить суму всіх платежів за цим договором в період з 17 грудня 2020 року по 17 січня 2021 року. При простроченні повернення суми коштів (її частини) позичальник сплачує пеню в розмірі 10% річних від простроченої суми до моменту повернення (пункт 6.1 договору). Відповідно до пункту 7.1. договору цей договір набуває чинності з моменту укладення договору та дії до 17 січня 2021 року, але до повного виконання зобов'язань. З матеріалів справи вбачається, що на виконання своїх зобов'язань за договором позивачем була надана відповідачу поворотна фінансова допомога у розмірі 496 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи (а. с. 15-19, том 1). Проте, як зазначає позивач, відповідач надану фінансову допомогу у визначений договором строк не повернув, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 246 000,00 грн., що послугувало підставою для звернення до суду із позовом про стягнення основної заборгованості, а також похідних вимог (пені та інфляції).
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Стаття 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Як вбачається зі змісту умов укладеного сторонами договору, зазначений договір за своєю правовою природою є договором позики.
Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (частина 1 статті 1047 ЦК України). Згідно із частиною 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина 3 згаданої статті). Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України до якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Отже, одним із принципів належного виконання зобов'язання є дотримання строку (терміну) виконання зобов'язання.
Як-то визначено у пункті 4.1. договору, строк повернення позики - до 17 січня 2021 року включно.
Всупереч умовам пункту 4.1. договору, який передбачає строк проведення позики, відповідач не здійснив повного розрахунку з позивачем, заборгувавши 246 000,00 грн.
Відповідно до частини 2 статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження повернення позики у повному обсязі. За таких обставин, оскільки відповідач отримав грошові кошти із строком їх повернення, однак не здійснив повний розрахунок із позивачем, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а відтак задовольняє позов в цій частині та стягує з відповідача основну суму заборгованості в розмірі 246 000,00 грн.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь інфляційні нарахування у розмірі 15 113,43 грн.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень нормативних законодавчих приписів, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, у розумінні положень норми статті 625 ЦК України позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання. Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річні, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, а також визначеного позивачем періоду прострочення по сплаті грошового зобов'язання, господарський суд приходить до висновку, що позивачем не вірно проведено розрахунок похідної вимоги, а арифметично вірною сумою даної похідної вимоги є сума інфляційних втрат у розмірі 17 463,45 грн.
Відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, суд задовольняє позовні вимоги у розмірі, визначеному в прохальній частині позову, а саме в розмірі 15 113,43 грн.
Щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 20 913,98 грн., суд зазначає наступне.
Пунктом 6.1 договору, при простроченні повернення суми коштів (її частини) позичальник сплачує пеню в розмірі 10% річних від простроченої суми до моменту повернення. Відповідно до статті 611 ЦК України одним з наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно зі статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Отже, позивач має право на стягнення пені за прострочення виконання зобов'язання, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. При цьому, суд констатує, що неустойка має подвійну правову природу, а саме: до настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Згідно статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Беручи до уваги пункт 6.1. договору, оскільки пеня є способом стимулювання виконання боржником свого зобов'язання, розмір якої може бути скорегований контрагентами в договорів, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період стягнення, суд констатує, що визначений у пункті 6.1. вид відповідальності за своєю правовою природою є пенею, яка має договірний розмір у 10% річних, який не перевищують подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Як вбачається із розрахунку позивача, останнім нарахована пеня за період з 18 січня 2021 року по 08 листопада 2021 року, тобто понад 6 місяців. Відповідно до частини 6 статті 232 ГК нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Наведеною нормою встановлено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Установивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина 3 статті 6 ЦК України), зокрема можуть пов'язувати період нарахування пені з подією, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Аналогічні положення містяться у постанові КГС ВС від 10 вересня 2020 року у справі № 916/1777/19. В даному випадку, пунктом 6.1. договору сторони визначили нарахування пені до моменту повернення позики. Отже з урахуванням вищенаведених положень, сторонами було визначено інший період нарахування пені, ніж визначено частиною 6 статті 232 ГК України та продовжено його до моменту сплати заборгованості.
Здійснивши перерахунок пені, з урахуванням умов договору, а також визначеного позивачем періоду прострочення по сплаті грошового зобов'язання, з урахуванням проведених відповідачем оплат, господарський суд приходить до висновку, що позивачем не вірно проведено розрахунок похідної вимоги, а арифметично вірною сумою даної похідної вимоги є сума 20 459,99 грн.
Даний розрахунок було зроблено виходячи з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України ). Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.. Як-то вже було вказано вище, строк повернення позики до 17 січня 2021 року. При простроченні повернення суми коштів (її частини) позичальник сплачує пеню в розмірі 10% річних від простроченої суми до моменту повернення (пункт 4.1., 6.1. договору). Прийменник "до" з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь (постанови Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 803/350/17 та у справі № 815/4720/16, від 13 червня 2018 року у справі № 815/1298/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 803/1387/17, від 28 серпня 2018 року у справі № 814/4170/15). Отже, визначений сторонами в договорі кінцевий термін для здійснення повернення позики - 17 січня 2021 року з настанням якого у відповідача має місце прострочення, відповідно з 18 січня 2021 року підставним є нарахування пені з корегуванням як суми боргу, так й розрахунку штрафної санкції, внаслідок здійснених відповідачем оплат (повернення частин позики), яка в зміненому (зменшеному) розмірі з відповідної календарної дати рахується з наступної дати, коли проведено перерахунок грошових коштів на повернення позики.
Суд, здійснивши перерахунок пені з урахуванням пункту 6.1. договору, враховуючи дати проведених відповідачем оплат, а також суми боргу по кожному періоду, встановив, що арифметично вірною та такою, що повністю відповідає положенням чинного законодавства є сума пені в розмірі 20 459,99 грн. Решта вимог пені в 543,99 грн. відхиляється судом через невірний обрахунок, оскільки позивачем, при здійсненні нарахування пені в означеному розмірі, невірно визначено початок строку нарахування, що зумовило збільшення розміру заявленої пені (з 19 січня 2021 року проти вірної дати з 20 січня 2021 року, з 22 січня 2021 року проти 23 січня 2021 року, з 25 січня 2021 року проти 26 січня 2021 року, з 02 лютого 2021 року проти 03 лютого 2021 року, з 04 лютого 2021 року проти 05 лютого 2021 року).
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, у зв'язку з чим позовні вимоги, з урахуванням встановлених судом обставин справи, підлягають задоволенню частково.
Щодо визначених позивачем сум витрат на правову (правничу) допомогу, то суд зазначає наступне.
Згідно частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Так, у частині 8 статті 219 Господарського процесуального кодексу України визначено вимоги щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи. Станом на час прийняття рішення у цій справі у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу. Однак, позовній заяві позивачем було заявлено про понесені витрати на професійну (правничу) допомогу, розрахунок по яким буде надано в подальшому. Враховуючи зазначене, суд звертає увагу позивача, що з дати ухвалення рішення у даній справі, він має присічний строк на представлення документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунки таких витрат, що зумовить застосування судом правого механізму, охопленого пунктом 3 частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алма фін груп" (61002, місто Харків, вулиця Пушкінська, будинок 57, ідентифікаційний код юридичної особи 43520553) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрія-Груп" (67832, Одеська область, Овідіопольський район, селище міського типу Великодолинське, Садовий кооператив "Механізатор", 16/325, ідентифікаційний код юридичної особи 39548012) заборгованість у розмірі 246 000,00 грн., пеню в розмірі 20 459,99 грн., інфляційні втрати у розмірі 15 113,43 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 4 223,60 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "08" лютого 2022 р.
Суддя Н.В. Калініченко
справа № 922/4863/21