Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"07" лютого 2022 р.м. ХарківСправа № 922/4547/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
секретар судового засідання: Шевченко А.В.
за участю представників учасників справи:
1 позивача: Погуляєва Т.В., самопредставництво
2 позивача: Огребчук А.В., самопредставництво
відповідача: Корицький М.Й., особисто
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Харківської обласної ради, місто Харків та Обласного комунального підприємства Харківської обласної ради "Знахідка", місто Харків,
до фізичної особи-підприємця Корицького Миколи Йосиповича, місто Харків,
про дострокове припинення договору оренди, виселення з орендованого приміщення, стягнення коштів за договором оренди комунального майна та договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна,-
здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами - програмно апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/4547/21.
Позивачі, Харківська обласна рада та Обласне комунальне підприємство Харківської обласної ради "Знахідка", звернулись до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, фізичної особи-підприємця Корицького Миколи Йосиповича, про дострокове розірвання договору оренди комунального майна від 20 березня 2019 року за № 371-Н, виселення фізичної особи-підприємця Корицького Миколи Йосиповича з нежитлових приміщень (част. кімн. № 11, кімн. № № І, 12-26), будівлі літ. "Ж-1, загальною площею 298,2 кв. м., що розташована за адресою місто Харків, вулиця Академіка Павлова, будинок 46, які знаходяться на балансі Обласного комунального підприємства Харківської обласної ради "Знахідка" та зобов'язати повернути зазначене майно Обласному комунальному підприємству Харківської обласної ради "Знахідка" за актом приймання-передачі, стягнення заборгованості по орендній платі у розмірі 85 595,24 грн., заборгованості за договором № 371 Н/В від 20 березня 2019 р. у розмірі 97 225,50 грн. та пені у розмірі 8 481,98 грн.
22 листопада 2021 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Харківської обласної ради та Обласного комунального підприємства Харківської обласної ради "Знахідка" до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/4547/21 підготовче провадження. Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, про відкриття позовного провадження був повідомлений належним чином, шляхом скерування судової кореспонденції за адресою, вказаною у позовній заяві позивачем та яка відповідає відомостям про місцезнаходження відповідача, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, поштовий конверт, у якому на адресу відповідача направлялась копія ухвали суду про відкриття провадження, повернувся з поштовою відміткою про невручення у зв'язку з "відсутністю адресата за вказаною адресою". До пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, в тому числі, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження. Отже, з моменту проставлення у поштовому повідомленні відмітки, починається обрахунок строку, обумовленого статтями 42, 161, 165 Господарського процесуального кодексу України, для подачі відповідачем відзиву. При цьому відповідач не був позбавлений об'єктивної можливості дізнатися про рух справи відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень та скористатись наданими йому процесуальними правами, проте такими можливостями не скористався. Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 30 вересня 2020 року у справі № Б-39/159-10. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою суду від 22 листопада 2021 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України. Згідно статті 114 Господарського процесуального кодексу України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті. 17 січня 2022 року, протокольною ухвалою суду, на підставі пункту 18 частини 2 статті 182, пункту 3 частини 2 та частини 5 статті 185, статей 195, 232 Господарського процесуального кодексу України, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24 січня 2022 року. 24 січня 2022 року суд розпочав розгляд справи по суті, в засіданні суду оголошено перерву по розгляду справи по суті до 07 лютого 2022 року. 07 лютого 2022 року у судовому засіданні, відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів учасників справи фактичним обставинам справи, судом встановлено такі обставини.
20 березня 2019 року між Харківською обласною радою (орендодавець, перший позивач) та фізичною особою-підприємцем Корицьким Миколою Йосиповичем (орендар, відповідач у справі) укладено договір оренди комунального майна № 371 Н (далі за текстом договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення (част. кімн. № 11, кімн. №№ І,12-26) загальною площею 298,2 кв. м. будівлі, літ. "Ж-1", далі - майно, розташоване за адресою: місто Харків, вулиця Академіка Павлова, будинок 46, що знаходиться на балансі Обласного комунального підприємства Харківської обласної ради "Знахідка", з метою розміщення суб'єкта господарювання, що діє на основі приватної власності і провадить господарську діяльність з медичної практики (пункт 1.1. договору). Згідно пункту 2.1. договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі. За пунктом 3.1. договору орендна плати становить на рік 119 316,00 грн. без урахування ПДВ та індексів інфляції. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Пунктом 3.3. договору передбачено, що на підставі рішення обласної ради від 06 грудня 2018 року № 882-- VII "Про розподіл орендної плати" 100% орендної плати, нарахованої у 2019 році, спрямовується щомісячно не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним, Балансоутримувачу. Починаючи з 01 січня 2020 року орендна плата перераховується щомісяця не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітнім у співвідношенні 70% до обласного бюджету, 30% - балансоутримувачу. Пунктом 3.5. договору встановлено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.3. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. Згідно з пунктом 3.7. договору, у разі припинення (розірвання) Договору оренди Орендар сплачує орендну плату до дня повернення Майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії Договору не звільняє Орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до обласного бюджету та Балансоутримувачу. За пунктом 10.1 договір укладено строком на 2 (два) роки 11 (одинадцять) місяців, що діє з 20 березня 2019 року по 19 лютого 2022 року включно. Додатком № 1 контрагентами погоджено розрахунок орендної плати за оренду комунального майна, розташованого за адресою: місто Харків, вулиця Академіка Павлова, будинок 46, літ. "Ж-1". Передача орендованого приміщення в оренду підтверджується актом приймання-передачі орендованого майна від 20 березня 2019 року, оформленим у вигляді додатка № 2 до договору. Додатковою угодою № 1 від 19 травня 2020 року в тому числі викладно в новій редакції пункт 3.3. договору, за яким встановлено, що на підставі рішення обласної ради від 05 грудня 2019 року № 1158 - VII "Про розподіл орендної плати" 100% орендної плати, нарахованої у 2020 році, спрямовується щомісячно не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним, Балансоутримувачу. Починаючи з 01 січня 2021 року орендна плата перераховується щомісяця не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітнім у співвідношенні 70% до обласного бюджету, 30% - балансоутримувачу. Надалі, додатковою угодою № 2 від 30 червня 2020 року сторонами змінено умови договору, шляхом викладення в іншій редакції предмету договору оренди (зокрема, змінено мета задля якої передається орендоване мано - розміщення складу (на площі 72,33 кв. м.) суб'єкта господарювання, що здійснює побутове обслуговування населення (на площі 46,76 кв. м.) та розміщення торговельного об'єкта з продажу ортопедичних виробів (на площі 179,13 кв. м.), розміру орендної плати (зокрема, орендна плати за рік становить 51 466,73 грн. без урахування ПДВ та індексів інфляції. Додатком до додаткової угоди № 2 від 30 червня 2020 року становить перерахунок орендної плати за оренду комунального майна, розташованого за адресою: місто Харків, вулиця Академіка Павлова, будинок 46, літ. "Ж-1". При цьому, 11 березня 2021 року рішенням Харківської обласної ради за № 126 - VIIІ вирішено спрямувати 100% плати за орендну плату (у період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року) нерухомого майна, що знаходиться у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області та обліковується на балансі Обласного комунального підприємства Харківської обласної ради "Знахідка" на розрахунковий рахунок зазначеного підприємств. Крім того, учасники даної справи, на виконання пункту 5.9 договору, уклали 20 березня 2019 року договір № 371 Н/В про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна (далі - договір 2) за умовами якого балансоутримувач (другий позивач у справі) забезпечує обслуговування та експлуатацію нежитлових приміщень (част. кімн. № 11, кімн. №№ І,12-26) загальною площею 298,2 кв. м. будівлі, літ. "Ж-1", (далі - Майно), а орендар не пізніше 5 числа звітного місяця відшкодовує витрати балансоутримувача на оплату експлуатаційних послуг, пов'язаних з утриманням будинків і споруд та прибуткових територій, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором (пункт 1.1., 2.2.4. договору). Додатком до цього договору слугує розрахунок відшкодування щомісячних витрат балансоутримувача із переліком послуг та їх вартості (зокрема, визначено вартість експлуатаційних витрат у розмірі 200,00 грн., інші послуги мають розрахункову складову). 01 січня 2020 року контрагентами укладено додаткову угоду № 1 до договору 2 за умовами якого змінено вартість експлуатаційних витрат до 300,00 грн. та вирішено, що орендар повинен перераховувати витрат балансоутримувачу на утримання орендованого нерухомого майна до 15 числа місяця, наступного за звітнім місяцем, разом з орендною платою. 15 грудня 2020 року балансоутримувач звернувся до Харківської обласної ради з проханням достроково припинити договір оренди комунального майна № 371 Н від 20 березня 2019 року, у зв'язку із невиконання орендарем взятих на себе договірних обов'язків. 12 січня 2021 року другий позивач сформував до відповідача лист за № 01-37/69 з проханням розглянути питання щодо достроково припинення договору оренди комунального майна № 371 Н від 20 березня 2019 року. 12 січня 2021 року відповідач у заяві надав другому відповідачу гарантію сплатити наявну заборгованість до 01 серпня 2021 року, а в разі не сплати - не заперечує проти розірвання договорів. Як зазначають позивачі, відповідач не сплатив в повному обсязі наявну заборгованості по орендним платежам та витратам на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого комунального майна, що послугувало підставою для звернення із даним позовом до суду з метою захисту законних прав та інтересів підприємств позивачів.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Згідно з частино 1 та 2 статті 11, статті 202 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Зі змісту договору оренди, який покладений в основу виникнення правовідносин між першим позивачем та відповідачем, вбачається, що в оренду передано нежитлові приміщення (далі - майно) загальною площею 298,2 кв. м. в будівлі літ. "Ж-1", розташоване за адресою: місто Харків, вулиця Академіка Павлова, будинок 46 за плату, яка визначна в пункті 3.1 договору. Суд, у відповідності до встановленого у статі 204 ЦК України принципу правомірності правочину, приймає договір оренди, як належну підставу, у розумінні норм статті 11 названого Кодексу України, для виникнення у орендодавця та орендаря взаємних цивільних прав та обов'язків.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором оренди комунального майна, який підпадає під правове регулювання статей 759-786 Цивільного кодексу України, статей 283-287 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) та Закону України " Про оренду державного та комунального майна " в редакції, яка була чинна на момент виникнення орендних правовідносин (20 березня 2019 року).
За умовами статті 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди. Так, пунктом 2.1. договору встановлено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна. Матеріалами справи, а саме актом приймання-передачі нерухомого майна від 20 березня 2019 року, підтверджується факт прийняття відповідачем в користування об'єкта оренди за договором оренди № 371 від 20 березня 2019 року.
Згідно з частиною 3 статті 18, статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та частиною 3 статті 285 ГК України орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі. Аналогічна вимога міститься у частині 3 статті 285 ГК України. Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (стаття 286 ГК України). Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності. Орендна плата, встановлена за відповідною методикою, застосовується як стартова під час визначення орендаря на конкурсних засадах. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі. Пунктом 3.3. договору оренди передбачено, що на підставі рішення обласної ради від 06 грудня 2018 року № 882-- VII "Про розподіл орендної плати" 100% орендної плати, нарахованої у 2019 році, спрямовується щомісячно не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним, балансоутримувачу. Починаючи з 01 січня 2020 року орендна плата перераховується щомісяця не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітнім у співвідношенні 70% до обласного бюджету, 30% - балансоутримувачу. Надалі, додатковою угодою № 1 від 19 травня 2020 року в тому числі викладно в новій редакції пункт 3.3. договору, за яким встановлено, що на підставі рішення обласної ради від 05 грудня 2019 року № 1158 - VII "Про розподіл орендної плати" 100% орендної плати, нарахованої у 2020 році, спрямовується щомісячно не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним, балансоутримувачу. Починаючи з 01 січня 2021 року орендна плата перераховується щомісяця не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітнім у співвідношенні 70% до обласного бюджету, 30% - балансоутримувачу. 11 березня 2021 року, рішенням Харківської обласної ради № 126-VІІІ "Про розподіл орендної плати", вирішено спрямувати 100% плати за орендну плату (у період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року) нерухомого майна, що знаходиться у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області та обліковується на балансі Обласного комунального підприємства Харківської обласної ради "Знахідка" на розрахунковий рахунок зазначеного підприємств. Тобто, за умовами договору у відповідача існував обов'язок по вчасній оплаті грошових коштів за користування отриманого ним орендованого майна, шляхом перерахування грошових коштів не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітнім, які в подальшому спрямовуються або на розрахунковий рахунок балансоутримувача або в процентному співвідношенні до обласного бюджету та балансоутримувачу.
На момент формування матеріалів позовної заяви, позивачі рахували за відповідачем заборгованість за користування орендованим нерухомим майном, яка утворилась за період з червня 2020 року по серпень 2021 року, у розмірі 85 595,24 грн.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З огляду на викладене, враховуючи, що відповідач у встановлений договором строк свій обов'язок по перерахуванню грошових коштів за користування орендованим приміщенням не виконав, допустивши прострочення договірних зобов'язань (стаття 610 ЦК України), у зв'язку з чим він вважається таким, що прострочив (стаття 612 ЦК України), а відтак суд дійшов висновку про те, що такими діями відповідача були порушені права та законні інтереси позивачів, за захистом яких вони звернувся до суду, у зв'язку з чим вважає, що позовні вимоги позивачів в частині стягнення з відповідача загальної суми заборгованості у сумі 85 595,24 грн. за договором оренди комунального майна № 371-Н від 20 березня 2019 року обґрунтовані.
Після відкриття провадження у справі відповідачем погашена сума основного боргу у розмірі 85 595,24 грн., що підтверджується сторонами та представленими другим позивачем доказами.
Відповідно пукну 2 частини 1 статті 231 ГПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо, зокрема відсутній предмет спору. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Згідно з висновком, викладеним у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20, суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, від 26 січня 2021 року у справі № 910/15374/19, від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20). Проте поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі N 456/647/18, від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20. Логічно-граматичне тлумачення словосполучення "відсутність предмета спору" в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред'явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв'язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникнення). Подібного правового висновку Верховний Суд дійшов також у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18, від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем сплачено заборгованість, про яку заявлено у позовній заяві щодо користування орендованим нерухомим майном за договором № 371 Н від 20 березня 2019 року. Однак, враховуючи що таку оплату проведено після відкриття провадження у справі, провадження не може бути закритим у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Отже, враховуючи викладене, а також те, що предмет спору мав місце, але припинив своє існування після відкриття провадження у справі внаслідок виконання відповідачем заявлених до нього вимог в частині сплати основного боргу за користування орендованим майном, суд приходить до висновку, що провадження у справі не може бути закрите з підстав, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 231 ГПК України, оскільки з наведеної правової підстави вбачається, що вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні). Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, так як відповідачем погашено наявну основну заборгованість, а відтак суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо стягнення цієї суми заборгованості.
Щодо інших позовних вимог, які окреслені позивачами у прохальній частині позову, то суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 188 ГК України визначено, що зміна та розірвання господарський договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Аналогічно, згідно зі статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Як вбачається з матеріалів справи, першим позивачем 12 січня 2021 року на адресу відповідача направлено лист (вих. № 01-37/69) з проханням розглянути питання дострокового за взаємною згодою припинення договору оренди № 371 Н від 20 березня 2019 року. 12 січня 2021 року відповідач у заяві надав другому відповідачу гарантію сплатити наявної заборгованість до 01 серпня 2021 року, а в разі не сплати - не заперечує проти розірвання договорів.
Як стверджують позивачі, заборгованість до 01 серпня 2021 року погашена не була (що послугувала підставою для звернення з даним позовом до суду з метою захисту майнових інтересів позивачів), а також з боку відповідача не велось жодних активних дій, пов'язаних із достроковим розірванням договору.
Відповідно до пункту 10.6 договору оренди, чинність договору припиняється внаслідок, в тому числі, дострокового за взаємною згодою сторін або за рішенням суду.
Частиною 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України. Відповідно до статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Статтею 785 ЦК України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. За пунктом 10.8 договору оренди, у разі припинення або розірвання цього договору, майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю/балансоутримувачу. Майно вважається повернутим з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі. Обов'язок щодо складання акта приймання-передачі про повернення майна покладається на орендаря (пункт 10.9 договору оренди).
В даному разі, оскільки з боку відповідача наявне систематичне невиконання умов договору оренди, яке полягає у несплаті орендної плати, що, у свою чергу, позбавляє позивачів значною мірою того, на що розраховували при укладенні договору і таким чином цим завдається значна матеріальна шкода, матеріали справи не містять доказів звільнення відповідачем орендованого приміщення та підписання між контрагентами акту приймання передачі в порядку, визначеному пункті 10.9 договору оренди, суд дійшов до висновку про наявність підстав для дострокового розірвання договору оренди комунального майна від 20 березня 2019 року за № 371-Н, виселення відповідача з займаних приміщень з їх передачею другому позивачу за актом приймання-передачі.
Крім того, за відповідачем рахується заборгованість в сумі 97 225,50 грн. по витратам на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого комунального майна, що виникли внаслідок неналежного виконання останнім зобов'язань по договору № 371 Н/В від 20 березня 2019 року по відшкодуванню витрат на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого комунального майна.
Так, згідно розділу 2 договору № 371 Н/В про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна, з урахуванням умов додаткової угоди № 1 від 01 лютого 2020 року, орендар не пізніше 15 числа звітного місяця відшкодовує витрати балансоутримувача на оплату експлуатаційних послуг, пов'язаних з утриманням будинків і споруд та прибуткових територій, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором. Розмір плати за обслуговування і експлуатацію майна залежить від складу робіт і послуг, які надаються балансоутримувачу житлово-експлуатаційними, ремонтно-будівельними організаціями та іншими суб'єктами господарювання, і визначаються розрахунком щомісячних платежів (кошторисом витрат) за обслуговування та експлуатацію приміщення, за податок на землю та інші послуги балансоутримувача (пункт 2.1.1., 2.2.4. договору).
За період з червня 2020 року по серпень 2021 року за відповідачем рахується заборгованість за сплату витрат на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого комунального майна у розмірі 97 225,50 грн.
Відповідно до частини 2 статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження вчасної та повної оплати витрат на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого комунального майна у строки, які обумовлені сторонами в договорі. За таких обставин, оскільки відповідач прийняв та користувався орендованим приміщенням за яке зобов'язався сплачувати витрати на його утримання та експлуатаційне обслуговування, однак не здійснив дій на погашення наявної заборгованості, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивачів, а тому задовольняє позовні вимоги в цій частині та стягує з відповідача 97 225,50 грн. витратам на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого комунального майна.
Щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 8 481,98 грн., суд зазначає наступне.
Пунктом 2.2.5 договору № 371 Н/В про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна від 20 березня 2019 року передбачено, що при несвоєчасному внесенні плати орендар зобов'язаний сплачувати пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми.
Відповідно до статті 611 ЦК України одним з наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно зі статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Як вбачається із розрахунку позивачів, ними нарахована пеня за кожен місяць прострочення платежів з 21 липня 2020 року по 14 грудня 2020 року та з 15 грудня 2020 року по 29 вересня 2021 року.
Відповідно до частини 6 статті 232 ГК нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою встановлено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у якому зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Установивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 ЦК), зокрема можуть пов'язувати період нарахування пені з подією, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Аналогічні положення містяться у постанові КГС ВС від 10 вересня 2020 року у справі № 916/1777/19.
В даному випадку, пункт 2.2.5 договору не містить іншого порядку розрахунків похідної вимоги, отже з урахуванням вищенаведених положень, суд доходить до висновку, що контрагентами не було визначено інший період нарахування пені, ніж визначено частиною 6 статті 232 ГК України (тобто піврічний строк або ж 180 календарних днів, які рахуються на наступний день порушення зобов'язання).
Перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачами, судом встановлено, що він є невірним, оскільки позивачем здійснюється нарахування пені за період з 15 грудня 2020 року по 29 вересня 2021 року (період сплати червень - жовтень) з 15 числа місяця, наступного за місяцем оплати, що не узгоджується із умовами додаткової угоди № 1 від 01 лютого 2020 року, у якій передбачено, що орендар зобов'язується не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітнім, разом із орендною платою, вносити плату балансоутримувачу на відповідний розрахунковий рахунок, за санітарне обслуговування прибуткової території, технічне обслуговування приміщень відповідно до їх загальної площі, експлуатацію відповідно до вартості приміщень, а також комунальні послуги. Таким чином, прострочення здійснення оплати починається з 16 числа, а не з 15, як зазначено позивачами у розрахунку. Крім того, без урахуванням умов додаткової угоди, здійснено нарахування пені за період з червня по жовтень 2020 року з 21 числа місяця за звітнім, що також не є договірною умовою нарахування пені (додаткова угода № 1 від 01 лютого 2020 року визначає крайній строк для проведення орендарем розрахунків - 15 число). При цьому, даний період до стягнення (з червня по жовтень 2021) двічі фігурує у двох різних розрахунках позивачів, що не узгоджується із нормою статті 61 Конституції країни, яка забороняє подвійну відповідальність.
Здійснивши перерахунок штрафної санкції, з урахуванням пункту 2.2.4 та 2.2.5 договору № 371 Н/В від 20 березня 2019 року, приписів статті 232 Господарського кодексу України, а також суми боргу по кожному з акту виконаних послуг з червня 2020 по серпень 2021 року, з урахуванням вірного початкового періоду до стягнення штрафної санкції по кожному місяцю, суд встановив, що арифметично вірною та такою, що повністю відповідає положенням чинного законодавства є сума пені в розмірі 5 452,45 грн.
В частині стягнення пені в розмірі 3 029,53 грн. суд відмовляє в задоволенні позову, у зв'язку з безпідставністю її нарахування.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Suominen v. Finland" від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).
Враховуючи усе вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачів підлягають задоволенню частково, з підстав, наведених вище.
Судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
При цьому, відповідно до частини 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. Тобто, позивач може звернутись до суду із заявою/клопотання про присудження йому понесених у справі судових витрат в частині основного боргу, проте, через відсутність на момент ухвалення рішення суду прохання від позивачів, суд здійснює розподіл витрат згідно процесуального механізму, визначеного у статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 господарський суду Харківської області, -
Позов задовольнити частково.
Достроково розірвати договір оренди комунального майна від 20 березня 2019 року за № 371-Н, укладений між Харківською обласною радою та фізичною особою-підприємцем Корицьким Миколою Йосиповичем
Виселити фізичну особу-підприємця Корицького Миколу Йосиповича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з нежитлових приміщень (част. кімн. № 11, кімн. № № І, 12-26), будівлі літ. "Ж-1, загальною площею 298,2 кв. м., що розташована за адресою місто Харків, вулиця Академіка Павлова, будинок 46, які знаходяться на балансі Обласного комунальному підприємству Харківської обласної ради "Знахідка" та зобов'язати повернути зазначене майно Обласному комунальному підприємству Харківської обласної ради "Знахідка" (61022, місто Харків, вулиця Чернишевська, будинок 51, ідентифікаційний код юридичної особи 14107244) за актом приймання-передачі.
Стягнути з фізичної особи-підприємства Корицького Миколи Йосиповича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Обласного комунального підприємства Харківської обласної ради "Знахідка" (61022, місто Харків, вулиця Чернишевська, будинок 51, ідентифікаційний код юридичної особи 14107244) заборгованість за договором № 371 Н/В від 20 березня 2019 року у розмірі 97 225,50 грн., пеню у розмірі 5 452,45 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 6 080,17 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "08" лютого 2022 р.
Суддя Н.В. Калініченко
справа № 922/4547/21