Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"02" лютого 2022 р.м. ХарківСправа № 922/4748/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут", м. Харків
до Комунального підприємства "АКВА" Шевченківської селищної ради, смт. Шевченкове Харківської області
про стягнення коштів
без виклику учасників справи
02 грудня 2021 року Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут" (Позивач) звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою про стягнення з Відповідача - Комунального підприємства "АКВА" Шевченківської селищної ради заборгованість за електричну енергію в сумі 43770,15 грн.; пеня - 1238,64 грн.; 3% річних - 229,04 грн.; індекс інфляції - 56,67 грн.), а також судовий збір в розмірі 2270,00грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 07 грудня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/4748/21 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
При цьому, повідомлено сторін про надання відзиву Відповідачу на підставі ст. 251 ГПК України (встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали), запропоновано Позивачеві надати відповідь на відзив, згідно вищезазначеної статті (встановивши строк 5 днів на подання до суду такої відповіді з дня отримання ухвали), а також повідомлено сторін, що додаткові письмові докази, висновки експертів, клопотання, заяви та пояснення можуть бути подані ними до суду у строк до 22.12.2021.
Ухвала про відкриття провадження у справі, яка направлялась Позивачу та Відповідачу, була отримана ними, про що свідчать поштові повідомлення, які повернулись до суду з відміткою про вручення.
Відповідач через канцелярію суду за вх. № 29374 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги Позивача визнає повністю та просить при вирішенні питання щодо стягнення судового збору застосувати ч. 1 ст. 130 ГПК України та стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 50%, а 50% судового збору повернути позивачу з державного бюджету.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
При цьому, застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України,статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини'при розгляді справи частину 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані позивачем докази, суд встановив наступне.
У зв'язку з відокремленням функції з розподілу електричної енергії від функцій постачання електричної енергії, що визначено положеннями Закону України "Про ринок електричної енергії" від 13.04.2017 р., з 01.01.2019 р. ПрАТ "Харківенергозбут" є постачальником електричної енергії за вільними цінами на підставі Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 19.06.2018 р. № 505.
ПрАТ "Харківенергозбут" як постачальник електричної енергії за вільними цінами здійснює постачання електричної енергії з 01.01.2019 р. в порядку, визначеному "Правилами роздрібного ринку електричної енергії", затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 р. № 312 та на умовах договору постачання електричної енергії споживачу
На виконання п. 13 розд. XVII Закону, під час здійснення заходів з відокремлення було створено електропостачальника ПрАТ "Харківенергозбут", а АТ "Харківобленерго" виконує функції з розподілу електричної енергії на території Харківської області та є оператором системи розподілу.
Договір про постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем в певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.
П. 3.2.1. Правил передбачено, що електропостачальники, які постачають електричну енергію споживачам на роздрібному ринку, мають самостійно розробити форму відповідного договору на основі примірного чи типового договору, який є додатком до цих Правил. Розроблені форми договорів електропостачальники мають оприлюднювати на своїх офіційних веб-сайтах.
Згідно п. 3.2.5. Правил укладення споживачем договору про постачання електричної енергії споживачу відбувається шляхом приєднання споживача до договору на умовах обраної споживачем комерційної пропозиції, для чого споживач подає такому електропостачальнику заяву-приєднання.
Згідно п. 3.2.10., за наявності публічних комерційних пропозицій електропостачальник розміщує на веб-сайті та в центрах обслуговування споживачів бланк заяви-приєднання до договору постачання електричної енергії споживачу.
Враховуючи, що Комунальним підприємством Борівської сільської ради Шевченківського району Харківської області "Верба 2013" було надано підписану заяву-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії споживачу на умовах комерційної пропозиції № 1 Ф-П, фактично споживалась електрична енергія - договір про постачання електричної енергії споживачу № 65-478 від 01.01.2021 р. вважається укладеним.
Рішенням Шевченківської селищної ради від 28.01.2021 р. № 7/6-VІІІ вирішено прийняття Шевченківською селищною радою прав засновника на заклади, розташовані на території сіл селищної ради, а саме на Комунальне підприємство Борівської сільської ради Шевченківського району Харківської області "Верба 2013".
Рішенням Шевченківської селищної ради від 25.03.2021 р. № 15/8-VІІІ вирішено питання щодо реорганізації комунальних підприємств, припинено діяльність Комунального підприємства Борівської сільської ради Шевченківського району Харківської області "Верба 2013" та визначено правонаступника активів, пасивів, всіх майнових прав та обов'язків - Комунальне підприємство "Аква" Шевченківської сільської ради.
Отже, Комунальне підприємство "Аква" Шевченківської сільської ради є правонаступником Комунального підприємства Борівської сільської ради Шевченківського району Харківської області "Верба 2013" .
Пп. 4.12, 4.13 розділу IV Правил, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 р. № 312, розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії.
Відповідно до п. 10 Постанови до запуску електронної платформи Датахаб адміністратора комерційного обліку функції адміністратора комерційного обліку на роздрібному ринку електричної енергії, в т.ч. адміністрування процедури зміни постачальника електричної енергії в межах території ліцензованої діяльності, виконує відповідний оператор системи розподілу.
Згідно п. 4.3. Правил, дані, необхідні для формування платіжних документів, в т.ч. щодо обсягів електричної енергії надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних згідно умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг.
За вимогами п. 9.1.1. Роздлілу IX Кодексу комерційного обліку електричної енергії обмін даними між адміністратором комерційного обліку постачальником послуг комерційного обліку та учасниками ринку здійснюється у вигляді електронних документів відповідно до стандартів інформаційного обліму Датахаб що розробляються адміністратором комерційного обліку та затверджуються регулятором.
Комунальне підприємство "Аква" Шевченківської сільської ради приєдналось до умов договору № 65-478 з 01.01.2021 р. шляхом підписання заяви-приєднання на умовах комерційної пропозиції № 1 Ф-П.
Згідно п. 2.1. договору, постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно умов договору.
Відповідно до п. 5.5. договору, розрахунковим періодом є календарних місяць. П. 5.6. та п. 5.10. договору, оплата вартості електричної енергії здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
Згідно п. 5.7. договору, оплата рахунка постачальника має бути здійснена споживачем в строк, визначений в комерційній пропозиції.
За умовами п. 4 Комерційної пропозиції № 1 Ф-П, розрахунковим періодом є календарний місяць; оплата електричної енергії та послуги з розподілу електричної енергії здійснюється споживачем один раз за фактичний обсяг спожитої електричної енергії, визначений за показами розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом), на підставі виставленого рахунка споживачу, в якому зазначаються сума до сплати за електричну енергію.
Згідно п. 6.2. договору, споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії відповідно до умов цього договору та пов'язаних з постачанням електричної енергії послуг згідно з умовами цього договору.
П. 5 Комерційної пропозиції № 1 Ф-П визначено, що рахунок за спожиту електричну енергію має бути оплачений протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка споживачем. В разі неотримання споживачем рахунку, постачальник направляє рахунки споживачу поштовим зв'язком. В такому випадку рахунки вважаються отриманими споживачем з дня їх відправлення.
Відповідно до п. 5.8. договору, якщо споживач не здійснив оплату за цим договором в строки, передбачені комерційною пропозицією, постачальник має право здійснити заходи з припинення постачання електричної енергії споживачу у порядку, визначеному ПРРЕЕ. У разі порушення споживачем строків оплати постачальник має право вимагати сплату пені. Пеня нараховується за кожен прострочений день оплати. Споживач сплачує за вимогою постачальника пеню в розмірі, що визначається у комерційній пропозиції.
П. 8 Комерційної пропозиції № 1 Ф-П визначено, що в разі порушення споживачем строків оплати електричної енергії, передбачених п. 5 комерційної пропозиції, постачальник має право провести нарахування за весь час прострочення, в т.ч. за день оплати: пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюється нарахування від суми боргу за кожен день прострочення платежу; 3% річних з простроченої суми. При цьому сума грошового зобов'язання за договором повинна бути сплачена споживачем з урахуванням встановленого індексу інфляції. Сума пені, 3% річних та індексу інфляції повинні бути оплачені протягом 5 робочих днів від дня його отримання споживачем.
Так, Відповідачу були сформовані та виставлені рахунки за спожиту електричну енергію за квітень 2021 р. в сумі 21284,69 грн. (був оплачений платіжними дорученнями № 61 від 23.06.2021 р. на суму 7800,00 грн., № 63 від 29.06.2021 р. на суму 7000,00 грн. та № 66 від 09.07.2021 р. на суму 6484,69 грн.), за травень 2021 р. в сумі 14101,16 грн. (був оплачений платіжними дорученнями № 73 від 19.07.2021 р. на суму 5000,00 грн., № 75 від 26.07.2021 р. на суму 4500,00 грн. та № 79 від 27.07.2021 р. на суму 4601,16 грн.), за червень 2021 р. на суму 19266,22 грн., який Відповідачем не оплачений та за липень 2021 р. на суму 24503,93 грн., який не оплачений.
Отже, сума заборгованості за спожиту електричну енергію по договору № 65-478 від 01.01.2021 р. за червень-липень 2021 р. складає 43770,15 грн.
Згідно п. 9.1. договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством.
Також згідно Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст. 232 ГК України та п. 8 Комерційної пропозиції № 1 Ф-П, п. 5.8. договору, в якому зазначено, що при порушенні термінів розрахунку за спожиту електричну енергію споживач сплачує постачальнику суму богу з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення. Сума пені складає 1238,64 грн.
Ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 3% річних складає 229,04 грн. та індекс інфляції в сумі 56,67 грн.
Обставини щодо стягнення вказаної суми боргу у примусовому порядку стали підставою для звернення Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" до суду із даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд вирішив, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступного.
На підставі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Стаття 610 ЦКУ визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту електроенергію та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
За ч. 2 ст. 276 Цивільного кодексу України, оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з'являються внаслідок "помилок" законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.
Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.
Свого часу, Верховний Суд застосував західну доктрину "Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)", у вирішенні договірного спору, який тлумаченні умов договору (Постанови ВС по справам № №753/11000/14-ц, № 910/16011/17).
Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обгрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).
Суд, також нагадує, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 130 ГПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Приймаючи до уваги, що судом задоволено позов у повному обсязі за результатами підготовчого засідання у зв'язку визнання позову відповідачем, враховуючи правила розподілу судових витрат, визначених ст. 130 ГПК України та частиною 3 статті 7 ЗУ "Про судовий збір", суд дійшов висновку про те, що 50 відсотків судового збору, сплаченого при подані позову підлягають поверненню позивачу із державного бюджету, а інші 50 відсотків суми судового збору, яка була сплачена при подані позову необхідно покласти на відповідача.
Згідно квитанції № 33870 від 29 листопада 2021 року, оригінал якого знаходиться у матеріалах справи, позивачем було сплачено судовий збір при подані позовної заяви у розмірі 2270,00 грн., а 50 відсотків від вказаної суми становить 1135,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129,130, 185, 191,233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Комунального підприємства "Аква" Шевченківської селищної ради (63601, Харківська область, смт. Шевченкове, пров. Ломоносова, 5, код ЄДРПОУ 41390693) на користь Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 126, код ЄДРПОУ 42206328) заборгованість за електричну енергію в сумі 43770,15 грн., пеню в сумі 1238,64 грн., 3% річних в сумі 229,04 грн., індекс інфляції в сумі 56,67 грн., а також суму судового збору у розмірі 1135,00 грн.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Управлінню державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова повернути Приватному акціонерному товариству "Харківенергозбут" (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 126, код ЄДРПОУ 42206328) з Державного бюджету 1135,00 грн. судового збору, сплаченого останнім до господарського суду Харківської області згідно платіжного доручення № 33870 від 29 листопада 2021 року, відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", оригінал яких залишаються в матеріалах справи.
Повне рішення складено "07" лютого 2022 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Суддя І.П. Жигалкін