79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
13.01.2022 Справа № 914/2844/21
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Андрусика В.Д., розглянув матеріали позовної заяви
за позовом: ОСОБА_1 , с. Ременів, Львівська область
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-Ком», м. Львів
про визнання договору недійсним
за участю представників:
від позивача: Козій Т.В. - адвокат;
від відповідача: Горонний О.О. - адвокат;
Обставини розгляду справи.
16.09.2021 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , с. Ременів, Львівська область до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-Ком», м. Львів визнання недійсним договору та зобов'язання повернути земельні ділянки.
Ухвалою суду від 21.09.2021 позовну заяву залишено без руху.
27.09.2021 на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви
Ухвалою суду від 29.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.10.2021.
18.10.2021 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-Ком» надійшли заява про застосування строку позовної давності (вх. №24123/21 від 18.10.2021) та відзив на позовну заяву (вх. №24125/21 від 18.10.2021).
В підготовчому засіданні 18.10.2021 було оголошено перерву до 08.11.2021.
08.11.2021 через канцелярію суду від ОСОБА_1 надійшли клопотання про витребування (вх. №26170/21 від 08.11.2021), клопотання про витребування доказів (вх. №26173/21 від 08.11.2021) та заперечення на заяву про застосування строку позовної давності (вх. №26174/21 від 08.11.2021).
В підготовчому засіданні 08.11.2021 було оголошено перерву до 29.11.2021.
З огляду на те, що за результатами підготовчого провадження було вирішено усі необхідні завдання, сторонами подані усі докази, які доводять обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, суд ухвалою від 29.11.2021 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 20.12.2021, викликав у судове засідання 20.12.2021 для допиту свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
В судовому засіданні 20.12.2021 було оголошено перерву до 13.01.2022.
Заяв про відвід суду не поступало.
Суть спору та правова позиція сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що між позивачем та відповідачем 10.05.2017 був укладений договір №01-10/05-17 купівлі-продажу будівельних матеріалів. Вказаний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тобто є фіктивним. Згідно ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається недійсним. Таким чином, договір №01-10/05-17 купівлі-продажу будівельних матеріалів від 10.05.2017 необхідно визнати недійсним відповідно до ч. 5 ст. 203, ст. 234 ЦК України.
В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. В своїх запереченнях зазначив, що відповідачем на виконання умов спірного договору було перераховано позивачу 284 500,00 грн. Такі дії відповідача свідчать про наявність у нього наміру щодо виконання умов спірного договору. Водночас, позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір не направлений на настання реальних правових наслідків, передбачених ним. Посилання позивача на обставини укладення спірного договору без наміру продати будівельні матеріали є лише припущенням з боку позивача та не свідчить про його недійсність до моменту доведення зворотнього. Також зазначив, що посилання позивача в обґрунтування своїх доводів на рішення Господарського суду Львівської області від 09.10.2018 у справі №914/1492/18 є безпідставним, оскільки у вказаному рішенні відсутні будь-які висновки щодо фіктивності спірного договору. Натомість суд дійшов висновку про передчасність заявленого позову. Таким чином позовні вимоги є безпідставними, просив в їх задоволенні відмовити.
У процесі розгляду справи суд встановив наступне.
10.05.2017 між фізичною особою-підприємцем Корманом Назаром Петровичем (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еталон-Ком» (покупець) було укладено договір №01-10/05-17 купівлі-продажу будівельних матеріалів.
За цим договором продавець (позивач) зобов'язувався передати у власність покупця (відповідача) будівельні матеріали, надалі товар, а покупець зобов'язувався прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 2.1.1. договору продавець зобов'язувався передати покупцеві товар в номенклатурі та у встановлені строки згідно замовлення покупця.
Право власності на товар переходить до покупця в момент отримання товару (п. 3.1. договору).
Загальна вартість товару визначається за домовленістю сторін, згідно рахунків та накладних на момент відвантаження товару (п. 5.1. договору).
Згідно п. 5.2. договору сторони цього договору дійшли згоди про те, що до терміну поставки заявленого товару покупець здійснює попередню оплату в розмірі 30 відсотків від його загальної вартості.
На виконання умов договору відповідач перерахував фізичній особі-підприємцю Корману Н.П. грошові кошти в розмірі 284 500,00 грн, а саме: 15 000,00 грн на підставі платіжного доручення №499 від 15.05.2017; 25 000 грн на підставі платіжного доручення №650 від 16.06.2017; 28 000 грн на підставі платіжного доручення №766 від 20.07.2017; 3 000 грн на підставі платіжного доручення №829 від 07.08.2017; 35 000 грн на підставі платіжного доручення №867 від 15.08.2017; 3 500 грн на підставі платіжного доручення №952 від 08.09.2017; 80 000 грн на підставі платіжного доручення №982 від 14.09.2017; 95 000 грн на підставі платіжного доручення №1093 від 02.11.2017.
Відповідно до п. 9.1. договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.05.2018, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
09.08.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «Еталон-Ком» звернулося до Господарського суду Львівської області із позовом до фізичної особи-підприємця Кормана Назара Петровича про стягнення грошових коштів в розмірі 284 500,00 грн, сплачених згідно договору №01-10/05-17 купівлі-продажу будівельних матеріалів від 10.05.2017.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 09.10.2018 у справі №914/1492/18, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.02.2019, в задоволенні позову Товариство з обмеженою відповідальністю «Еталон-Ком» до фізичної особи-підприємця Кормана Назара Петровича відмовлено.
Вищевказаним рішенням суду встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Еталон-Ком» надсилало фізичній особі-підприємцю Корману Назару Петровичу претензію №1 від 19.07.2018 про повернення коштів за договором №01-10/05-17 від 10.05.2017 у розмірі 284 500,00 грн, однак, відповідач відповіді на претензію не надав, кошти не повернув. Проте, строк передачі товару (як і відомості про товар) у договорі не визначено, доказів того, що позивач вимагав поставку товару за договором (ч. 2 ст. 530 ЦК України) матеріали справи не містять. Неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, тобто, у встановлені строки, не доведено, відтак, умови для застосування положень ч. 2 ст. 693 ЦК України відсутні. Доказів розірвання договору матеріали справи не містять і на такі обставини сторони не посилалися. Строк дії договору встановлено до 31.12.2019, сторони погодили (п. 9.1) що договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Таким чином, виходячи із вищенаведеного, суд у справі №914/1492/18 прийшов до висновку, що позов безпідставний, не обгрунтований, а заявлена Товариством з обмеженою відповідальністю «Еталон-Ком» вимога є передчасною.
29.01.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Еталон-Ком» надіслало ОСОБА_1 письмову вимогу про поставку товару за договором №01-10/05-17 від 10.05.2017 протягом десяти календарних днів з дня отримання зазначеної вимоги. Вказана вимога залишена ОСОБА_1 без задоволення.
Надалі Товариство з обмеженою відповідальністю «Еталон-Ком» звернулося до Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів в розмірі 284 500,00 грн, сплачених згідно договору №01-10/05-17 купівлі-продажу будівельних матеріалів від 10.05.2017.
Рішенням Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 05.12.2019 у справі №446/414/19, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 20.10.2020, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-Ком» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-Ком» грошові кошти в розмірі 284 500,00 грн згідно договору купівлі-продажу будівельних матеріалів № 01-10/05-17 від 10.05.2017 та судовий збір у розмірі 4 267,50 грн.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.04.2021 рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 05.12.2019 та постанову Львівського апеляційного суду від 20.10.2020 у справі №446/414/19 скасовано, провадження закрито.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного від 26.05.2021 справу №446/414/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон-Ком» до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором купівлі-продажу передано для продовження розгляду до Господарського суду Львівської області.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.10.2021 провадження у справі №446/414/19 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
В судовому засіданні, яке відбулося 20.12.2021, свідки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ствердили, що спірний договір є фіктивним, оскільки не був спрямований на створення правових наслідків, які обумовлювалися цим договором. Відповідач ніколи не займався продажем будівельних матеріалів, а кошти, отримані за спірним договором, використовувались на інші цілі, зокрема були внеском керівника відповідача у спільний з позивачем швейний бізнес.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Так, відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 234 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним. Якщо сторони не вчиняють жодних дій для здійснення фіктивного правочину, суд тільки приймає рішення про визнання такого правочину недійсним, без застосування реституції. Якщо ж на виконання правочину було передано майно або майнові права, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №910/11715/17, від 08.08.2018 у справі №920/1144/17, від 21.08.2018 у справі №910/11565/17, від 26.02.2019 у справі №925/1453/16.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №910/9195/17, від 11.04.2019 у справі №910/3834/18, позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов оспорюваного договору його сторони вчинили дії, спрямовані на реальне настання правових наслідків, зумовлених цим договором, а саме: відповідач сплатив кошти по спірному договору у сумі 284 500,00 грн, позивач товар не передав, кошти відповідачу не повернув, відповідач звертався із вимогою про передання товару та, надалі, із вимогою про повернення коштів.
Водночас, доводи позивача не спростовують наведених вище обставин - позивачем не долучено до матеріалів справи жодних належних та допустимих доказів, які б вказували на фіктивність спірного договору. Як вбачається із рішення Господарського суду Львівської області від 09.10.2018 у справі №914/1492/18, позивач не заперечував позовні вимоги фіктивністю спірного правочину, натомість зазначив, що позов є передчасним. Під час розгляду справи №446/414/19 у Кам'янка-Бузькому районному суді Львівської області позивач заперечив позовні вимоги тим, що у договорі не була погоджена загальна ціна договору,тому згідно із законодавством цей договір вважається неукладеним, натомість сплачені кошти в сумі 284 500,00 грн є попередньою оплатою, а не повною платою, згідно договору, оскільки погоджена вартість товару становить 2 000 000,00 грн.
Судом не беруться до уваги показання свідків, якими виступили позивач та його дружина, оскільки вони є зацікавленими у позивному вирішенні даного спору, а також у зв'язку з тим, що в силу положень ч. 2 ст. 87 ГПК України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Свідчення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо того, що сплачені відповідачем в якості передоплати за товар по оспорюваному договору грошові кошти фактично були внеском ОСОБА_3 (керівника відповідача) у спільний з ОСОБА_1 швейний бізнес, судом до уваги не беруться, оскільки повідомлені свідками обставини підлягали відображенню у первинних документах бухгалтерського обліку сторін спірного договору. Позивачем не доведено суду існування обставин, які б перешкоджали оформленню договірних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо створення іншого бізнесу в передбачений чинним законодавством спосіб, зокрема, із створенням юридичної особи та внесенням учасниками внесків до статутного фонду.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Зважаючи на наведене, факт правомірності договору купівлі-продажу є встановленим з огляду на більшу імовірність доказів, які встановлюють такий факт.
За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним. Слід також зазначити, що невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором є предметом окремого судового розгляду у справі №446/414/19 і посилання позивача в цій частині зводяться до дослідження окремих обставин виконання договору купівлі-продажу, що не входить до предмета доказування у даній справі про визнання недійсним правочину.
Згідно ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому, особа повинна використовувати належні способи захисту, зокрема, наведені ст. 16 ЦК України: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право та ін.
Матеріали справи та позовна заява не містять посилань на фактичне порушення прав позивача з боку відповідача внаслідок укладення спірного договору та доказів на підтвердження фактів порушення права.
Відповідачем також подано заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Водночас, позивачем не пропущено строк позовної давності, зважаючи на наступне.
11.03.2020 у зв'язку з розповсюдженням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Вказаною постановою на всій території України запроваджено карантин в період з 12.03.2020 по 03.04.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239 строк карантину продовжено до 24.04.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 №291 строк карантину продовжено до 11.05.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 №343 строк карантину продовжено до 22.05.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 строк карантину продовжено з 22.05.2020 до 22.06.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 №500 строк карантину продовжено до 31.07.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №641 строк карантину продовжено до 19.12.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (в редакції станом на дату розгляду справи) на території України установлено карантин з 19.12.2020 до 31.03.2022.
Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний закон набрав чинності 02.04.2020.
Таким чином, вищевказаним законом трирічний строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, продовжено на строк дії карантину.
Враховуючи, що закінчення трирічного строку позовної давності за вимогою про визнання договору недійсним припало на строк дії карантину та після набрання чинності положенням ЦК України, яким строк позовної давності на період карантину продовжено, суд вважає що трирічний строк позовної давності щодо вищевказаної вимоги не сплинув.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
За вказаних обставин суд вважає, що позивачем не доведено суду факту відсутності в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки при укладенні оспорюваного договору, тому у позові про визнання договору недійсним з підстав його фіктивності слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оскільки спір виник з вини позивача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на позивача.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326 ГПК України, суд
1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
2. Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
В судовому засіданні 13.01.2022 оголошено вступну та резолютивну частини рішення. У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді з 24.01.2022 по 04.02.2022, повне рішення складено та підписано 07.02.2022.
Суддя Мазовіта А.Б.