27 січня 2022 р. Справа № 638/1763/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Бершова Г.Є. , Григорова А.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2021, головуючий суддя І інстанції: Білова О.В., м. Харків, повний текст складено 17.08.21 по справі № 638/1763/21
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )
про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову від 11.09.2020 року про заборону в'їзду громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12.02.2021 року передано справу на розгляд Харківського окружного адміністративного суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, постановлення його з порушенням норм матеріального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2021 року та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що основною підставою відмови в задоволенні позовної заяви є неоскарження позивачем постанови відповідача СхРУ №071991 від 11.09.2020 року, якою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за здійснення адміністративного правопорушення, що виразилось у порушенні порядку виїзду з тимчасово окупованої території, та сплата штрафу. Натомість, позивач сплатив штраф для усунення ускладнень, які можуть виникнути в подальшому, в тому числі, й з приводу подальшого відкриття виконавчого провадження. Вказує, що добровільна сплата штрафу не є визнанням факту вчинення адміністративного правопорушення. Зауважує за відсутності у спірному рішенні жодних підстав для заборони в'їзду в Україну, відсутності будь-якого належного обґрунтування необхідності застосування щодо позивача заборони подальшого в'їзду в Україну та відсутності посилання на підстави, якими керувався відповідач при прийнятті рішення про встановлення заборони в'їзду в Україну позивачу на термін 3 (три) роки. Стверджує, що позивач є літньою людиною (75 років), на території України отримує пенсію (перебуває на обліку Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області) та відвідує свого сина з онуком, а тому, винесення постанови про заборону в'їзду в Україну на три роки є надмірним тягарем. Вважає, що посилання на притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.204-2 КУпАП є необґрунтованими, оскільки це не є підставою для винесення такої постанови. Вказує, що саме відповідач не забезпечив інформування про відсутність переходу через КПВВ «Майорське» (Зайцево) та не забезпечив схоронність та недоторканість державного кордону в даному пункті пропуску. Наголошує, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства від 11.09.2020 року є неправомірним та підлягає скасуванню.
Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до п.п. 2, 3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи неприбуття учасників справи в судове засідання, призначене на 19.01.2022 року, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, а також подання скаржником апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке було ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, на підставі положень ст.311 КАС України, колегія суддів ухвалила апеляційний розгляд справи по справі продовжити в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є громадянином Російської Федерації, має посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 , видану 14.08.2007, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , має статус внутрішньо переміщеної особи, пенсіонер.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Краматорська Донецької області і отримує пенсію за віком.
Позивачу Службою Безпеки України видано дозвіл на перетин кордону з Україною (номер перепустки 286448981650) без обмеження терміну дії.
З матеріалів справи судом встановлено, що на території України в м. Київ проживає син позивача - ОСОБА_2 , який також є громадянином РФ, є внутрішньо переміщеною особою, має посвідку на постійне проживання в Україні, та онук - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
11.09.2020 року ОСОБА_1 мав намір перетнути кордон України через пункт пропуску «Гоптівка», прибувши з РФ.
В пункті пропуску з особистих пояснень позивача було встановлено, що 10.09.2020 року приблизно о 16:00 позивач виїхав з тимчасово окупованої території Донецької та Луганської області через закритий пункт пропуску «Маринівка» до Російської Федерації.
У зв'язку зі встановленням вказаних обставин, які також не заперечуються у позові, начальником 2 групи іпк віпс « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_5 » лейтенантом ОСОБА_4 було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення СхРУ №071991 від 11.09.2020 року за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-2 КУпАП.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 вчинене правопорушення не оспорював.
В подальшому, начальником 2 групи іпк віпс « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_5 » лейтенантом ОСОБА_4 було складено довідку стосовно особи, щодо якої наявні підстави для прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну, від 11.09.2020 року, в якій зазначено обставини, що є підставою для прийняття такого рішення, а також зазначено опис діяння, яке є підставою для прийняття стосовно особи рішення про заборону в'їзду, в тому числі, з посиланням на притягнення позивача до відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.204-2 КУпАП.
Разом з вказаною довідкою для вирішення питання про прийняття рішення про заборону в'їзду було додано довідку про результати опитування особи, та копії інших документів.
Відповіддю №8.3-8334/2-20 від 29.10.2020 року на запит, Державна міграційна служба України повідомила про відсутність у ОСОБА_1 заборони на в'їзд в Україну.
В письмових поясненнях ОСОБА_1 зазначив, що 29.01.2020 року він вийшов з території України через КПВВ «Майорське» (Зайцево), а 10.09.2020 року вийшов з пункту пропуску «Маринівка» (на територію РФ) в пішому порядку. Про те, що пункт пропуску «Маринівка» є вже тимчасово окупованою територією, позивач не знав. Порушувати законодавство більше не буде.
В подальшому відносно позивача прийнято постанову про заборону в'їзду на територію України строком на три роки.
Позивач не погоджується з постановою про заборону в'їзду в Україну строком на 3 роки, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з доведеності вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, за яке статтею 13 Закону №3773-VI передбачена заборона в'їзду в Україну, тому дійшов висновку про правомірність прийнятого відповідачем рішення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року №3773-VI (далі по тексту - Закон №3773).
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Статтею 13 Закону №3773-VI визначено підстави для заборони в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну.
Так, згідно з абз. 8 ч.1 ст.13 Закону №3773-VI в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в'їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в'їзду-виїзду.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст.13 Закону №3773-VI за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.
Рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в'їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в'їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в'їзду в Україну.
Порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства врегульовано в Інструкції про порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженій наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 05.12.2011 № 946 (далі по тексту - Інструкція № 946).
Згідно з пп. «е» п. 2.1 розд. ІІ Інструкції № 946 рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю (далі - рішення про заборону в'їзду в Україну) приймається органом охорони державного кордону в разі якщо іноземець здійснив в'їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них з порушенням встановленого законодавством України порядку або вчинив спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в'їзду-виїзду.
Відповідно до п.3.1 розд. ІІІ Інструкції №946 у разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну в пункті пропуску старшим прикордонних нарядів у пункті пропуску або у разі затримання особи за незаконне перетинання державного кордону поза пунктами пропуску старшим зміни прикордонних нарядів (далі - старший зміни) складається довідка.
За змістом п.3.2. розд. ІІІ Інструкції №946 у довідці зазначаються:
а) відомості про особу за такими обов'язковими реквізитами: „Громадянство”, „Прізвище, ім'я особи”, „Стать”, „Дата народження” (день, місяць та рік), „Вид документа” (паспортний документ, що підтверджує громадянство іноземця або посвідчує особу без громадянства), „Серія, номер документа”. Реквізит „Прізвище, ім'я особи” повинен зазначатися літерами верхнього регістру (великими літерами) у називному відмінку: для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь (залежно від виду документа) - латинськими або російськими літерами; для іноземців та осіб без громадянства інших держав - тільки латинськими літерами;
б) обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду;
в) у чому саме полягають діяння, які є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду, зокрема: обставини і характер вчинення особою діяння; результати досліджень паспортних документів такої особи чи візи;
г) термін заборони в'їзду в Україну особі, визначений відповідно до розділу III цієї Інструкції.
До довідки додаються копії сторінок паспортного документа особи, які містять фотокартку або інше зображення обличчя особи та відомості про неї („Громадянство”, „Прізвище, ім'я особи”, „ ОСОБА_5 ”, „Дата народження” (день, місяць та рік)), копії протоколів, постанов про вчинення особою адміністративних правопорушень, відповідальність за які передбачена статтями 185-10, 202, 203, 203-1, 204-1, 204-2, 204-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення (за наявності), віз або відміток уповноважених державних органів та результатів їх досліджень, пояснення свідків, витяги з баз даних про осіб, які перетнули державний кордон (далі - бази даних).
Згідно з пп. 3.3-3.6 розд. ІІІ Інструкції №946 на підставі відомостей, викладених у довідці, старшим зміни готується постанова про заборону в'їзду в Україну (далі - постанова) (додаток 1).
Постанова складається у двох примірниках, які підписуються старшим зміни.
Підготовлені довідка та два примірники постанови (далі - матеріали) невідкладно надсилаються начальнику зміни оперативно-чергової служби центру управління службою органу охорони державного кордону (далі - начальник зміни) для доповіді начальнику органу охорони державного кордону або його першому заступнику (далі - уповноважена посадова особа) для прийняття рішення.
Отримавши матеріали, начальник зміни реєструє їх у журналі обліку матеріалів щодо заборони в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (додаток 2) та невідкладно доповідає про їх надходження уповноваженій посадовій особі для прийняття рішення. При цьому в журналі в обов'язковому порядку зазначаються час отримання матеріалів начальником зміни та час доповіді про їх надходження уповноваженій посадовій особі, що засвідчується підписом начальника зміни.
Уповноважена посадова особа зобов'язана протягом трьох годин після доповіді розглянути отримані матеріали та:
а) за наявності підстав прийняти шляхом затвердження обох примірників постанови рішення про заборону іноземцю в'їзду в Україну. Затверджені примірники постанови передаються начальнику зміни;
б) за відсутності достатніх підстав утриматися від прийняття рішення, наклавши на постанові відповідну резолюцію. Незатверджені примірники постанови передаються начальнику зміни.
Про прийняте рішення начальник зміни невідкладно із застосуванням засобів телефонного зв'язку інформує старшого зміни.
Пунктом 3.8 розд. ІІІ Інструкції №946 встановлено, що перший примірник постанови із зазначеним на ній рішенням та довідка зберігаються в органі охорони державного кордону, який затвердив постанову. Другий примірник постанови, завірений гербовою печаткою, штабом органу охорони державного кордону (головним відділом) надсилається в підрозділ охорони державного кордону, яким ініційовано питання про заборону в'їзду в Україну іноземцю.
З аналізу зазначених норм вбачається, що за наявності підстав, передбачених статтею 13 Закону №3773-VI, посадова особа прикордонної служби складає довідку, на підставі відомостей якої старшим зміни готується постанова про заборону в'їзду іноземця в Україну. При цьому, положення пункту 3.2. розділу ІІІ Інструкції №946 вимагають, щоб у відповідній довідці серед іншого була зазначена, інформація про обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду та у чому саме полягають діяння, які є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду, зокрема: обставини і характер вчинення особою діяння.
За обставинами справи, відповідачем було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення СхРУ № 071991 від 11.09.2020 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-2 КУпАП. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 вчинене правопорушення не оспорював.
Начальником 2 групи іпк віпс « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_5 » лейтенантом ОСОБА_4 було складено довідку стосовно особи, щодо якої наявні підстави для прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну від 11.09.2020, в якій зазначено обставини, що є підставою для прийняття такого рішення, а також зазначено опис діяння, які є підставою для прийняття стосовно особи рішення про заборону в'їзду, в тому числі з посиланням про вчинене адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 204-2 КУпАП.
Разом з вказаною довідкою для вирішення питання про прийняття рішення про заборону в'їзду було додано довідку про результати опитування особи, та копії інших документів.
Постанова про заборону в'їзду затверджена начальником Харківського прикордонного загону полковником ОСОБА_6 11.09.2020.
Відтак, відповідачем при вирішенні питання про прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну дотримано процедуру винесення такого рішення.
Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не заперечував факту здійснення ним виїзду з пункту пропуску «Маринівка» 10.09.2020 року, не оскаржував постанову про накладення адміністративного стягнення СхРУ №071991 від 11.09.2020 року, проте зазначив, що не знав і не міг знати про те, що пункт пропуску «Маринівка» є тимчасово окупованою територією України, оскільки будь-яких знаків розміщено не було.
Колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на необізнаність про те, що пункт пропуску «Маринівка» є тимчасово окупованою територією, оскільки інформація про території, на яких органи влади України не здійснюють свої повноваження, є відкритою та регулярно оновлюється та висвітлюється в засобах масової інформації. Крім того, позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, що об'єктивно унеможливлює незнання вказаної інформації. Суд зазначає, що пункт пропуску «Маринівка» не перебуває на лінії розмежування та не контролюється українською владою ще з 2014 року.
Як вбачається з веб-ресурсів, через вказаний пункт органи окупаційної влади здійснюють оформлення перетину кордону між так званою ДНР та Російською Федерацією, пункт оснащений прапорами окупаційної влади та відповідними вивісками.
Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що у спірному рішенні відповідача відсутні підстави для заборони в'їзду в Україну, відсутнє будь-яке належне обґрунтування необхідності застосування щодо позивача заборони подальшого в'їзду в Україну та відсутні посилання на підстави, якими керувався відповідач при прийнятті рішення про встановлення заборони в'їзду в Україну позивачу на термін 3 (три) роки, то колегія суддів зауважує, що порушення вимог чинного міграційного законодавства, яке вимагає неухильного дотримання іноземцем та особою без громадянства спеціальної процедури відвідування тимчасово окупованих територій України (у даному випадку - порушення порядку виїзду з тимчасово окупованої території України), є підставою для вжиття органом охорони державного кордону заходів реагування щодо такої особи - прийняття рішення про заборону в'їзду на територію України. При цьому, чинним законодавством не передбачено зменшення встановленого пунктом 2.3 розд. ІІ Інструкції №946 строку заборони в'їзду в Україну.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивач є літньою людиною (75 років), на території України отримує пенсію (перебуває на обліку Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області) та відвідує свого сина з онуком, а тому, винесення постанови про заборону в'їзду в Україну на три роки є надмірним тягарем, то колегія суддів зазначає, що вказані апелянтом обставини, в тому числі наявність сімейних зв'язків на території України, не звільняють іноземця від обов'язку дотримуватися Конституції України та законів України, зокрема, порядку в'їзду та виїзду на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, а також не звільняють його від застосування визначених законом наслідків за результатами вчинення порушення, передбачених статтею 13 Закону №3773-VI.
За наведених обставин, виїзд позивача 10.09.2020 року з тимчасово окупованої території України поза межами діючих контрольних пунктів в'їзду-виїзду, а саме через тимчасово непрацюючий пункт пропуску «Маринівка», свідчить про порушення ним вимог статті 12 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», що встановлено також постановою про накладення адміністративного стягнення СхРУ №071991 від 11.09.2020 року, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що приймаючи постанову про заборону в'їзду в Україну від 11.09.2020 року, відповідач діяв правомірно, у спосіб та у відповідності до вимог чинного міграційного законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
В даному випадку, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність свого рішення, яке оскаржується.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що інші аргументи, наведені сторонами, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що ця справа була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, дане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2021 по справі № 638/1763/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) Г.Є. Бершов А.М. Григоров