25 січня 2022 р.Справа № 480/1244/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Русанової В.Б. ,
за участю секретаря судового засідання Мухортової Н.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.09.2021 (суддя: С.О. Бондар, м. Суми) по справі № 480/1244/21
за позовом ОСОБА_2
до Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) третя особа Арбітражний керуючий Іваненко Наталія Олександрівна , Русаков Віталій Олександрович
про визнання протиправними та скасування постанови та акту,
ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (далі по тексту - відповідач), треті особи: арбітражний керуючий Іваненко Наталія Олександрівна (далі по тексту - арбітражний керуючий Іваненко Н.О.), Русаков Віталій Олександрович (далі по тексту - ОСОБА_1 ), в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 21.01.2021 по виконавчому провадженню № 56075151, винесену заступником начальника відділу Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Товарніченко Євгенією Анатоліївною;
- визнати протиправним та скасувати акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 21.01.2021 по виконавчому провадженню № 56075151 винесену заступником начальника відділу Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Товарніченко Євгенією Анатоліївною.
В обґрунтування позовних вимог, що ОСОБА_2 є боржником у вказаному виконавчому провадженні, а стягувачем є ОСОБА_1 .. Виконавче провадження № 56075151 разом з іншими провадженнями були об'єднані у зведене виконавче провадження №61279091, оскільки позивач є боржником у інших виконавчих провадженнях. В ході виконання зведеного виконавчого провадження відповідачем реалізовувалося належне боржнику (позивачу у справі) нерухоме майно, а саме: гараж літ. Б, площею 365,4 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, під час реалізації вказаного майна, на сайті ДП “Сетам” на продаж було виставлено майно: гараж літ. Б, площею 365,4 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки торги зазначеного майна не відбулися, на підставі оскаржуваної постанови та згідно акту передачі майна, стягувачу ОСОБА_1 був переданий належний позивачу гараж літ. Б, площею 365,4 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 . Хоча згідно сайту ДП “Сетам” на торги виставлявся гараж, розташований за іншою адресою: АДРЕСА_1 , тобто майно, яке не належить позивачу. Також позивач зазначає, що спірна постанова, всупереч вимогам ч.1 ст.30 Закону України “Про виконавче провадження”, винесена не в рамках зведеного виконавчого провадження. Пояснив, що у постанові та акті від 21.01.2021 не вказано чи внесено ОСОБА_1 , відповідно до вимог ст. 61 Закону України “Про виконавче провадження”, на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, оскільки вартість нереалізованого майна становить 455336,00 грн., що перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом, а саме 280733,88 грн.. Різниця вартості переданого майна та суми боргу становить 174602,12 грн.. У постанові не зазначено чи направлялися повідомлення з пропозицією залишити майно в рахунок погашення боргу іншим стягувачам у зведеному виконавчому провадженні відповідно до вимог ст. 61 Закону України “Про виконавче провадження”. Крім того, вказує, що виконавцем при винесенні постанови та акта від 21.01.2021 не враховано той факт, що ухвалою Господарського суду Сумської області від 12.01.2021 у справі № 920/1238/20 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника та призначено керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого Іваненко Н.О., введено мораторій на задоволення вимог кредиторів фізичної особи ОСОБА_2 , тому будь-яке відчуження та розпорядження майном ОСОБА_2 повинно здійснюватися виключно в порядку, передбаченому Кодексом України з процедури банкрутства.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 21.09.2021 по справі № 480/1244/21 адміністративний позов ОСОБА_2 до Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання протиправними та скасування постанови та акту - задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову заступника начальника Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 21 січня 2021 року ВП № 56075151.
Визнано протиправною та скасовано акт про передачу майна стягувану у рахунок погашення боргу від 21 січня 2021 року ВП № 56075151, винесений заступником начальника відділу Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Товарніченко Євгенією Анатоліївною.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 40211137) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 908,00 грн..
ОСОБА_1 не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.09.2021 по справі № 480/1244/21 та прийняти постанову, якою адміністративний позов залишити без розгляду.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_2 пропустив 10-денний строк звернення до суду, встановлений пунктом 1 частини 2 статті 287 КАС України та частиною 5 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження». Також вказує, що станом на 05.01.2021 на примусовому виконанні Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми перебували два виконавчих провадження, а саме: виконавче провадження № 64025413 з примусового виконання виконавчого листа Ковпаківського районного суду м. Суми № 592/2544/17-ц від 08.06.2017 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 49402 грн. та виконавче провадження № 56075151 з примусового виконання виконавчого листа Ковпаківського районного суду м. Суми № 592/11738/17 від 29.01.2018 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в розмірі 280733,88 грн., різниця між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягала стягненню на користь ОСОБА_1 становила 125200, 12 грн.. Відповідна різниця і була сплачена ОСОБА_1 у визначений частиною 8 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» строк, що підтверджується квитанцією від 05.01.2021, про що Зарічний відділ державної виконавчої служби у місті Суми було повідомлено письмово.
Щодо помилки в адресі місцезнаходження майна, яка була зазначена в інформаційному повідомленні про електронні торги, вказує, що позивач не довів порушення норм закону під час проведення електронних торгів, які вплинули чи могли вплинути на результат торгів, а також не довів порушення його прав і законних інтересів під час проведення останніх, а отже не може вважатися обґрунтованим висновок суду про протиправність постанови та акта про передачу мана стягувачу у рахунок погашення боргу.
Арбітражний керуючий Іваненко Н.О. у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, з викладених підстав, просила суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду у справі № 480/1244/21 - без змін.
Розгляд справи у відповідності до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України проведено без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом встановлено, що на примусовому виконанні у Зарічному відділі державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) знаходиться зведене виконавче провадження № 61279091 ,до складу якого входять виконавчі документи видані судами та Державною податковою службою України, зокрема виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 280733,88 грн..
Постановою заступника начальника відділу Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) від 26.05.2020 ВП №61277923 описано та накладено арешт на майно ОСОБА_2 , а саме гараж літ. "Б", загальною площею 365,4 кв.м., знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с.73).
Відповідно до інформації з сайту ДП “Сетам” Зарічним відділом ДВС на продаж було виставлено майно боржника, а саме гараж літ. "Б", загальною площею 365,4 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Перші електронні торги згідно протоколу №500401 від 03.09.2020 за лотом 437741 не відбулися у зв'язку з відсутністю допущених учасників торгів.
Згідно протоколу №503201 від 23.09.2020 торги за лотом №441897 та протоколу №506431 від 15.10.2020 торги за лотом №445212 не відбулися у зв'язку з відсутністю допущених учасників торгів.
Стягувач - ОСОБА_1 , звернувся до Зарічного відділу ДВС із заявою від 08.12.2020 про залишення за собою в рахунок погашення заборгованості нереалізованого майна у відповідності до вимог ст. 61 Закону України “Про виконавче провадження”.
Постановою заступника начальника Зарічного відділу ДВС від 21.01.2021 ВП №56075151 передано стягувачу ОСОБА_1 у власність майно, а саме: нежитлове приміщення, гараж літ. Б, площею 365,4 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_2 на підставі правовстановлюючих документів. Майно передано стягувачу в рахунок погашення боргу в розмірі 280733,88 грн. (а.с.54).
За фактом передачі вказаного майна був складений акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 21.01.2021 (а.с.55)
Не погодившись з постановою та актом про передачу майна, позивач звернувся з позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було доведено правомірності прийняття постанови та акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 21 січня 2021 року ВП № 56075151.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентується Законом України “Про виконавче провадження” (далі по тексту - Закон №1404-VIII).
Згідно положень Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 13 Закону №1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частинами першою та другою ст. 61 Закону України “Про виконавче провадження” (в редакції, яка діяла на час проведення торгів) визначено, що реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено обороноздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.
Відповідно до частини шостої - одинадцятої статті 61 Закону України “Про виконавче провадження”, у разі нереалізації майна на третьому електронному аукціоні виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.
У разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. За відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувану без виконання.
У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов'язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.
Майно передається стягувану за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувану в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.
У разі наявності кількох стягувачів, які виявили бажання залишити за собою нереалізоване майно, воно передається в порядку черговості, визначеної статтею 46 цього Закону (у разі наявності застави та/або іпотеки декількох стягувачів щодо такого майна - також з урахуванням відповідних норм Закону України "Про заставу" та/або Закону України "Про іпотеку"), а в межах однієї черги, визначеної статтею 46 цього Закону, - у порядку надходження виконавчих документів на виконання.
Відповідно до підпункту 2 пункту 5 розділу ІІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 29.09.2016 № 2831/5 встановлено, що інформаційне повідомлення про електронні торги повинно містити інформацію про майно (лот): реєстраційний номер лота; вид майна; найменування майна; відомості про майно, що виставляється на електронних торгах (торгах за фіксованою ціною), його склад, характеристики, опис, наявність дефектів; місцезнаходження майна; фотографічне зображення майна (відеоматеріали за наявності); відомості про обтяження та обмеження майна, права третіх осіб; розмір гарантійного внеску (розмір винагороди за організацію та проведення електронних торгів (торгів за фіксованою ціною) - у разі реалізації майна відповідно до розділу VI та пункту 1 розділу VII цього Порядку); стартову ціну продажу; крок електронних торгів; порядок ознайомлення з майном (фактична адреса зберігача та адреса зберігання майна, час для ознайомлення, контактні телефони та електронна адреса (за наявності)). Інформаційне повідомлення про електронні торги (торги за фіксованою ціною) містить інформацію тільки про один лот.
Пунктом 9 розділу ІІІ вказаного Порядку визначено, що якщо реалізації підлягає нежитлове приміщення, в інформації про майно додатково зазначаються: розмір площі; план приміщень (за наявності); місце розташування; призначення об'єкта; встановлені обмеження; відомості про земельну ділянку, на якій розташоване нежитлове приміщення (її правовий режим та розмір), та її кадастровий номер (за наявності); інформація про орендарів та інших користувачів приміщення, якщо вона відома виконавцю.
З матеріалів справи вбачається, що у постанові та акті від 21.01.2021 про передачу майна стягувану у рахунок погашення боргу по виконавчому провадженню № 56075151 передано у власність ОСОБА_1 нежитлове приміщення, гараж літ. Б, загальною площею 365,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Проте, згідно сайту ДП “Сетам” на продаж було виставлено майно за адресою: АДРЕСА_1 , а стягувачу передається майно за адресою: АДРЕСА_1 .
Колегія суддів зазначає, що вказана помилка в адресі розташування майна може мати наслідком введення в оману позивача, як власника майна, та потенційних покупців цього майна та в подальшому є підставою для прийняття державним виконавцем спірної постанови та акту передачі майна стягувачу ОСОБА_1 .
Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України “Про виконавче провадження”, виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження.
Відповідно до п.7 розділу 1 Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012, у постанові зазначається зокрема наступна інформація: номер виконавчого провадження; за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене; мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову.
Судовим розглядом встановлено, що на примусовому виконанні у Зарічному відділі ДВС знаходиться зведене виконавче провадження № 61279091.
Разом з тим, оскаржувана постанова винесена не в рамках зведеного виконавчого провадження №61279091, а в окремому виконавчому провадженні ВП №56075151, з мотивувальної частини якої неможливо встановити фактичні обставини, що стали підставою передачі нерухомого майна, адресу майна, яке передається, дотримання порядку черговості передачі майна стягувачам.
Також у постанові та акті від 21.01.2021 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу по виконавчому провадженню № 56075151 не зазначено інформацію чи внесено ОСОБА_1 , відповідно до вимог ст. 61 Закону України “Про виконавче провадження”, на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, адже вартість нереалізованого майна становить 455336,00 грн., що перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом, а саме 280733,88 грн..
Різниця вартості переданого майна та суми боргу становить 174602,12 грн.
Вказана сума мала бути сплачена в строк 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення про залишення за собою нереалізованого майна.
Крім того, у постанові не зазначено чи направлялися повідомлення з пропозицією залишити майно в рахунок погашення боргу іншим стягувачам у зведеному виконавчому провадженні відповідно до вимог ст. 61 Закону України “Про виконавче провадження”.
Щодо сплати ОСОБА_1 різниці між вартістю майна боржника та сумою заборгованості, яка підлягала стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за виконавчими документами, судовим розглядом встановлено, що 26.11.2020 на адресу ОСОБА_1 було направлено повідомлення в порядку ст.61 Закону України “Про виконавче провадження” з пропозицією залишити за собою нереалізоване майно боржника в рахунок погашення боргу.
ОСОБА_1 заявою від 07.12.2020 повідомив Зарічний відділ ДВС про бажання залишити нереалізоване майно за собою.
16.12.2020 державним виконавцем на адресу ОСОБА_1 направлено повідомлення з пропозицією протягом 10 робочих днів з дня надходження повідомлення внести на депозитний рахунок відділу різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягала стягненню, а саме 174602,12 грн..
Проте, вказана сума у визначений строк не була внесена ОСОБА_1 на відповідний рахунок.
Натомість, 23.12.2020 ОСОБА_1 направив на адресу Зарічного відділу ДВС заяву про примусове виконання виконавчого листа Ковпаківського районного суду м. Суми № 592/2544/17-ц від 08.06.2017 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 49402 грн..
04.01.2021 державним виконавцем відкрито виконавче провадження №64025413 про примусове виконання вказаного виконавчого документу. При цьому, зазначене виконавче провадження не було приєднано до зведеного виконавчого провадження.
Враховуючи те, що станом на 05.01.2021 на примусовому виконанні Зарічного відділу ДВС вже перебували два виконавчих провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу, державний виконавець безпідставно зменшила різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягала стягненню у розмірі 174602,12 грн., яку повинен був внести ОСОБА_1 , до 125200,12 грн., віднявши суму боргу у розмірі 49402 грн. з іншого виконавчого провадження, яке не перебувало у складі зведеного.
Такі дії державного виконавця не передбачені Законом України “Про виконавче провадження” та призвели до того, що стягувач ОСОБА_1 не вніс на депозитний рахунок відділу ДВС різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягала стягненню, а саме 174602,12 грн..
Отже, державний виконавець безпідставно фактично зменшив суму різниці між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягала стягненню, яку повинен був внести ОСОБА_1 ..
З огляду на встановлені у справі обставини та беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування постанови заступника начальника Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 21 січня 2021 року ВП № 56075151 та акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 21 січня 2021 року ВП № 56075151.
Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 пропустив 10-денний строк звернення до суду, встановлений пунктом 1 частини 2 статті 287 КАС України та частиною 5 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», колегія суддів зазначає наступне.
Як передбачено ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду встановленого цим Кодексом або іншими Законами.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені статтею 287 КАС України.
Згідно з ч.1 ст.287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.287 КАС України, позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Також, ч.5 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Матеріалами справи доведено, що 21.01.2021 відповідачем скеровано на адресу ОСОБА_2 лист № 4636 від 21.01.2021, яким надіслано для виконання та до відома постанову від 21.01.2021, винесену при примусовому виконанні виконавчого листа №592/11738/17 від 29.01.2018 Ковпаківського районного суду м. Суми.
Як вбачається з пояснень позивача та доданих до матеріалів справи доказів (т.1, а.с. 54-56), вищезазначений лист ОСОБА_2 отримано 04.02.2021.
Таким чином, позивач звернувся до суду з вказаної позовною заявою (15.02.2021) у строк, визначений п.1 ч.2 ст.287 КАС України.
Разом з тим, матеріали не містять, а відповідачем не надано доказів на підтвердження отримання позивачем спірних постанови заступника начальника Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 21 січня 2021 року ВП № 56075151 та акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 21 січня 2021 року ВП № 56075151 в іншу дату.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, аст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 р.).
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також, у Рішенні у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Слід зазначити, що строк звернення до суду - це період часу, в межах якого особа може звернутися до адміністративного суду з позовною вимогою про захист своїх прав, свобод та інтересів.
Дотримання строку звернення до суду є однією із умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Однією з передумов забезпечення доступу до суду є наявність в особи права на судових захист. Це право випливає із Конституції України.
Другою передумовою забезпечення доступу до суду є нормативне закріплення й реальне дотримання принципу рівності перед законом та судом. Це означає, що не повинно бути жодних обмежень, за будь-якими ознаками, у разі звернення до суду. Обмеження можливе тільки у випадку відсутності в особи процесуальної правоздатності й дієздатності.
Аналіз практики Європейського суду дає можливість наступним чином охарактеризувати право на доступ до правосуддя.
Будь-яка особа може звернутися до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів. При цьому, обмеження цього права, які можуть бути запроваджені державою, не повинні позбавляти особу взагалі права на захист, тобто в неї завжди має залишатися можливість скористатися альтернативними формами захисту. Крім того, такі обмеження повинні мати правомірну мету, а також необхідно зберігати пропорційне співвідношення між вжитими засобами та поставленою метою.
Особа має не лише право порушити провадження у справі, але й право отримати «вирішення» спору судом, тобто розгляд справи повинен завжди закінчуватися судовим рішенням.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду.
У судовій практиці ЄСПЛ (надалі - Європейський Суд), неодноразово повторював, що неможливо припустити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» детально описував процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не гарантував сторонам, що спір щодо їх прав та обов'язків буде остаточно вирішено.
При вирішенні справи «Голдер проти Сполученого Королівства» Європейський суд зазначив: «...На думку Суду, було би нерозумно, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції містив детальний опис наданих сторонам процесуальних гарантій і не захищав би в першу чергу того, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, а саме доступу до суду. Такі характеристики процесу як справедливість, публічність, динамізм, позбавляються змісту, якщо немає самого судового розгляду» (§35 of Judgment of the European Court of Human Rights: Golder v. The United Kingdom, 21 February 1975, Published in A18).
Аналогічні висновки містяться у рішеннях Європейського Суду «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), № 58112/00, п. 45, 10 липня 2003 року; «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-ІІ, та «Сухорубченко проти Росії» (Sukhorubchenko v. Russia), № 69315/01, п. 43, 10 лютого 2005 року).
Окрім того, рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Ілхан проти Туреччини» (22277/93, 27 червня 2000 року, абз. 59) наведений висновок про те, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Отже, необґрунтована відмова в можливості доступу до суду та розгляду справи, враховуючи, що національне законодавство передбачає таку процедуру, розглядається Європейським Судом як фактична перепона у доступі до суду, а тому суд першої інстанції цілком правомірно визнав відсутність порушень процесуального строку з боку ОСОБА_2 при зверненні до суду з відповідним позовом.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст. 242, 243, 250, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.09.2021 по справі № 480/1244/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Т.С. Перцова В.Б. Русанова