24 січня 2022 р.Справа № 440/8325/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М. ,
за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.09.2021, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, м. Полтава по справі № 440/8325/21
за позовом Приватного підприємства "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор"
до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) третя особа ОСОБА_1
про визнання протиправною та скасування постанови,
Позивач, Приватне підприємство "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), 3-тя особа ОСОБА_1 , в якому, після уточнення позовних вимог, просив суд: визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Полтаві Північно-східного міжрегірнального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Кучик Аліни Юрівни про накладення штрафу від 08.07.2021 ВП №63842985.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 року в задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що постанова старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Полтава Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Кучик А.Ю. від 08.07.2021 ВП №63842985 про накладення штрафу в сумі 5100 грн прийнята без достатніх підстав і не у межах повноважень, наданих державному виконавцю, так як, актом про невиконання судового рішення від 06.07.2021 не встановлено та не відображено фактів вчинення позивачем кримінальних правопорушень із умисного перешкоджання виконання рішення суду, чи інших способів порушення вимог Закону України "Про виконавче провадження", чи інших обставин, що мають наслідок складання акту. Крім того зазначає, що стягнення штрафу є сумнівним, оскільки порушує заборони Податкового кодексу України та не ґрунтується на принципах верховенства права і пропорційності. Зокрема, вказав на те, що варіант спірної постанови про накладення штрафу зовсім не відповідає заходу державного примусу у інформаційних правовідносинах. Варіант про накладення штрафу підлягає застосуванню у виконанні дій, але не передбачена у інформаційних правовідносинах щодо передання предметів. Так, є цілком очевидним, що у виконавчому документі на Приватне підприємство "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" покладено зобов'язання надати - інформацію. Разом із цим, законом визначено, що Інформація є предмети матеріального світу і відповідно до рішення суду він повинен надати предмети, а не здійснити дії. Указане повністю усуває накладення штрафу за невиконання дій.
В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін (осіб, які не прибули).
Згідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що постановою старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Полтава Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Кучик Аліною Юріївною відкрито виконавче провадження №63842985 з примусового виконання виконавчого листа №554/3186/16-ц, виданого Октябрським районним судом м. Полтави від 09.11.2020 про зобов'язання Приватного підприємства "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" надати безоплатно у відповідності до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" інформацію, у відповідь на запит державного нотаріуса першої Полтавської державної нотаріальної контори за №1676/02-14 від 02 липня 2015 року.
09.12.2020 старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Полтава Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 18892,00 грн. та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 153,07 грн.
06.07.2021 державним виконавцем здійснено вихід за адресою місця знаходження боржника ПП ПБТ1 ''Інвентаризатор", а саме: м. Полтава, вул. Романа Шухевича, 4 з метою перевірки виконання рішення суду, про що складено відповідний акт державного виконавця від 06.07.2021.
При здійсненні виконавчих дій встановлено, що керівник боржника ОСОБА_2 знаходився на робочому місці та повідомив, що вищезазначене рішення суду оскаржується та знаходиться на розгляді в суді. Підтвердження, щодо виконання рішення суду не надано. Відповідно до телефонної розмови представник боржника Тукало В.І. зобов'язався з'явитися до відділу 07.07.2021 та надати відповідні документа.
07.07.2021 представник боржника надав заяву за вих. № 7652, яка як зазначив представник відповідача у відзиві на позовну заяву, не відповідала зобов'язанню відповідно до рішення №554/3186/16-ц від 09.11.2020, виданого Октябрським районним судом м. Полтави.
08 липня 2021 року старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Полтава Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) у виконавчому провадженні №63842985 винесено постанову про накладення штрафу, якою на боржника: Приватне підприємство "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор", накладено штраф у сумі 5100,00 грн на користь держави. Вказана постанова вмотивована тим, що боржником не виконано без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення суду, що зобов'язує боржника виконати певні дії, а тому виникла необхідність в накладенні на боржника штрафу у розмірі 300 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Не погодившись із зазначеною постановою про накладення штрафу від 08.07.2021 ВП №63842985, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що державний виконавець, приймаючи спірну постанову, діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначений законом, а відтак підстави для скасування такої постанови відсутні.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про виконавче провадження" №1404-VІІІ від 02 червня 2016 року /далі - Закон № 1404-VІІІ /.
Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом першим частини першої статті 3 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Частиною першою статті 13 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Частиною четвертою статті 19 Закону № 1404-VIII визначено, що сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
Відповідно до статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Згідно зі статтею 75 Закону 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Згідно пункту 1 розділу 14 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Аналіз зазначених норм у сукупності дає підстави для висновку, що під час виконання судових рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець повинен перевірити виконання рішення боржником та у разі його не виконання боржником без поважних причин виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.
Таким чином, суд зазначає, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.
Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Поважними, у розумінні наведених норм Закону №1404-VIII, можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
В обгрунтування позову позивач зазначив, що підставою для невиконання рішення Октябрського районного суду м. Полтава слугувало те, що державний виконавець довільно тлумачить зміст виконавчого документу не визначаючись у способах і засобах виконання, не визначаючись у змісті заходів державного примусу. У виконавчому документі визначені непередбачені законом способи і засоби, а виконання залежить від дій інших осіб. Зокрема, зобов'язано надати безоплатно у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» інформацію у відповідь на запит нотаріуса від 02.07.2015. У варіанті задоволення судом позову про присудження вчинення дій відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» конкретно не передбачає присудження обов'язку в натурі (передати річ). Конкретно не присуджено ознак відомостей, форм, видів, типів і змісту інформаційних правовідносин. Взагалі не передбачає надання об'єкту правовідносин і не формує їх склад. За виконавчим документом не передбачається способу і засобу виконання присудженого, що демонструє відсутність заходів примусу, що має юридичний наслідок повернення виконавчого документу.
Колегія суддів зазначає, що єдиною умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин, що тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження».
Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують рішення Європейського Суду з прав людини як джерело права.
У пункті 40 рішення Європейського Суду з прав людини по справі «Горнсбі проти Греції» суд наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
Європейський суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (справа «Кечко проти України», «Шмалько проти України», «Вараніца проти України»), державні органи зобов'язані виконувати судові рішення, які набрали законної сили та не мають права не виконувати рішення з підстав відсутності бюджетного фінансування. Орган державної влади не має права посилатися на брак коштів, щоб виправдати невиконання судового рішення про виплату боргу. Таким чином, відсутність відповідних бюджетних асигнувань у зобов'язаннях державних органах стосовно проведення виплати нарахованих сум стягувачам, не звільняє боржника від виконання рішення суду та не є обставиною, яка ускладнює його виконання.
У пункті 54 рішення Європейського Суду з прав людини по справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (справа №40450/04 від 15.10.2009) зазначено, що Суд також повторює, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що позивач ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надав докази виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави по справі №554/3186/16-ц, а так само доказів поважності невиконання рішення суду.
Невиконання рішення суду істотно порушує право ОСОБА_1 на правомірні очікування щодо повного та належного виконання такого рішення та суперечить принципу res judicata (принципу остаточності судового рішення) як складової частини принципу верховенства права.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що державний виконавець, приймаючи спірну постанову, діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначений законом, а відтак підстави для скасування такої постанови відсутні.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що зазначені позивачем в обґрунтування позовних вимог обставини не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи по суті. В свою чергу, відповідачем доведено правомірність оскаржуваної постанови.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги є безпідставними, не впливають на правомірність висновків суду, містять виключно суб'єктивне бачення апелянта обставин справи, зміст апеляційної скарги дублює позов та доводи позивача, які були висловлені в суді першої інстанції та з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи, інших обґрунтувань в апеляційній скарзі наведено не було.
Керуючись принципом верховенства права, гарантованим статтею 8 Конституції України та статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд на підставі статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Hirvisaari v. Finland” від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Ruiz Torija v. Spain” від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 року по справі № 440/8325/21 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 по справі № 440/8325/21 залишити без змін.
.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді Я.М. Макаренко О.М. Мінаєва