19 січня 2022 р.Справа № 520/11847/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , П'янової Я.В. ,
за участю секретаря судового засідання Мироненко А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 року, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/11847/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області
третя особа Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Олійник Людмила Михайлівна
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківської області (далі по тексту - відповідач, ГУПФУ в Івано-Франківській області), третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Олійник Людмила Михайлівна (далі по тексту - тертя особа, ОСОБА_2 ), в якому просить суд:
- визнати неправомірним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ЄДРПОУ 20552088, місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з 01.02.2016р. по 31.12.2019р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ЄДРПОУ 20552088, місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) недоодержану пенсію за віком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.02.2016р. по 31.12.2019р.;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20552088) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 року провадження у справі - закрито. Роз'яснено позивачу, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції цивільного судочинства.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу, направивши справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що приймаючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги процесуального права, що призвели до необґрунтованого винесення оскаржуваної ухвали.
В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.
Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалось.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий Кіровським МВ УМВС України в Луганській області 21.02.2007р.
Позивач є рідним онуком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 26.02.2020р., актовий запис № 3070.
Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_3 помер в м. Голубівка (Кіровськ) Луганської області, яке не контролюється української владою. За життя ОСОБА_3 заповіт не складав. Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належні йому майно та майнові права.
На час відкриття спадщини позивач постійно із спадкодавцем не проживав.
20.05.2020р. позивач звернувся із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Олійник Л.М., яким було заведено та зареєстровано спадкову справу № 24/2020, про що свідчить витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 60246462 від 20.05.2020р.
Позивач є єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується довідкою, виданою приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Олійник Л.М. від 12.02.2021 р. №28/02-14.
Листом від 20.05.2020 № 70/02-14 приватним нотаріусом ХМНО Олійник Л.М. було надіслано запит до Відділу з питань виплати пенсій № 9 управління з питань виплати пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо суми недоодержаної пенсії спадкодавцем ОСОБА_3
03.06.2020р. листом за вих. № 501/09-13 відповідач повідомив приватного нотаріуса ХМНО Олійник Л.М., що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер картки платника податків НОМЕР_5 , перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області як внутрішньо переміщена особа (ВПО) по 31.01.2016 р., пенсію виплачено в повному обсязі.
Приватний нотаріус ХМНО Олійник Л.М. від відповідача інформацію про розмір недоотриманої за період з 01.02.2016р. по 31.12.2019р. пенсії за віком спадкодавцем ОСОБА_3 не отримав. Також на запити адвоката отримані аналогічні відповіді.
Із заявою про виплату недоотриманої суми пенсії спадкодавцем ОСОБА_3 позивач до відповідача не звертався та у встановленому порядку не може звернутись через відсутність свідоцтва про спадщину на зазначено майно. Свідоцтво про спадщину на суму недоотриманої спадкодавцем пенсії позивачу нотаріусом не оформлено та позивачу не видано, оскільки приватному нотаріусу ХМНО Олійник Л.М. відповідачем не надано інформацію у вигляді довідки про розмір недоотриманої спадкодавцем ОСОБА_3 пенсії за віком за період 01.02.2016р. по 31.12.2019р., у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, виходив з того, що вказаний спір не є публічно-правовим спором в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне між собою.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
ЦПК України у статті 19 визначив, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за виключенням, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.
По-друге, таким критерієм є суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
З аналізу вимог статті 1 ЦПК України та статті 2 КАС України (у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин) можна зробити висновок, що не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи.
У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного права.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, у редакції чинній після 15 грудня 2017 року, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Отже, одним із учасників адміністративного спору є суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 КАС публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Пунктом 7 ч.1 ст.4 КАС визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.
Згідно з п.1 ч.1 ст.19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі така участь не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) може бути способом захисту цивільних прав та інтересів.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у приватноправових правовідносинах, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи особистого немайнового інтересу учасника таких відносин. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
До справ адміністративної юрисдикції належать публічно-правові спори, які виникають, зокрема, з приводу виконання чи невиконання органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою або іншим суб'єктом публічно-владних управлінських функцій і не обумовлені порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 19.02.2020 року по справі №640/109/19.
Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Як вбачається з матеріалів даної справи, зокрема з копії довідки № 28/02-14 від 12.02.2021, ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину після померлого діда ОСОБА_3 та спадкова справа заведена ОСОБА_2 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області 20 травня 2020 року за № 24/2020 р.(а.с. 18).
У відповідь на запит приватного нотаріуса Олійник Л.М., пенсійним органом листом від 03.06.2020 №501/09-13 повідомлено, що ОСОБА_3 перебував на обліку у правління як внутрішньо переміщена особа (ВПО) по 31.01.2016. та пенсію виплачено у повному обсязі (а.с.17).
У відповідь на запит адвоката позивача Очиченко О.Г. від 11.05.2021, пенсійним органом листом від 24.05.2021 № 0900-0202-8/17805 повідомлено, що пенсію ОСОБА_3 призупинено з 01.02.2016 року, у зв'язку з чим пенсія за період з 01.02.2016 по 31.12.2019 йому не нараховувалась та не виплачувалась (а.с.21-22).
Як свідчать матеріали справи, позивач просить визнати неправомірним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ЄДРПОУ 20552088, місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з 01.02.2016 р. по 31.12.2019 р.
Системний аналіз контексту фактичних обставин спору дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Відповідно до статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Зміст частини третьої статті 52 Закону також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що оскільки грошові кошти недоотриманих пенсійних виплат увійшли до спадкового майна, їх отримання регулюється спадковим законодавством.
Окрім того, суд адміністративної юрисдикції згідно КАСУ не встановлює фактів, котрі мають бути встановлені у цьому випадку: фактів проживання разом чи окремо з пенсіонером на день його смерті, наявності чи відсутності непрацездатних членів сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, тобто обставин, які є підставою для виникнення права саме позивача на отримання спадщини у спірній частині.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із частинами першою, четвертою статті 11 ЦК цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно з частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Виходячи з наведеного, суд зазначає, що не є публічно-правовим спір за участю суб'єкта владних повноважень публічного права, з одного боку, та суб'єкта приватного права - фізичної особи, коли управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на створення, зміну або припинення її цивільних прав.
Отже, в даному випадку існує спір про право, хоча однією зі сторін у ньому виступає особа публічного права, а спірні правовідносини врегульовані нормами цивільного законодавства. У спірних правовідносинах у цьому випадку реалізується не публічний, а приватний інтерес.
Згідно з ст. 23 Цивільного процесуального кодексу України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у даному випадку існує спір про право (отримання суми недоотриманої пенсії після її переходу до складу спадкового майна), хоча однією зі сторін у ньому виступає особа публічного права, відтак, спірні правовідносини регулюються виключно нормами цивільного законодавства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Також слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.03.2018 №800/414/17, зазначила, що "поняття "спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в широкому значенні, тобто поняття стосується як спорів, що не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а тому суд першої інстанції правильно не вказав суд, до юрисдикції якого мав би за аргументами скаржника, належати розгляд цієї справи".
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 року по справі № 520/11847/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк Я.В. П'янова
Повний текст постанови складено 24.01.2022 року