20 січня 2022 р.Справа № 480/1994/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Курило Л.В.,
Суддів: Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. ,
за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.08.2021, головуючий суддя І інстанції: О.М. Кунець, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 08.09.21 року по справі № 480/1994/21
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України
про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (надалі - відповідач), в якій просив:
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 вчинити дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік згідно наданого рапорту у розмірі, визначеному наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам".
27 07 2021 р. позивач звернувся до Сумського окружного адміністративного суду із заявою про уточнення позовних вимог, в якій просив:
- зобов'язати командира Військової частини НОМЕР_1 видати наказ про виплату ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік згідно наданого рапорту у розмірі його середньомісячного грошового забезпечення в сумі 18200 грн., відповідно до наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в квітні 2019 року він звернувся з рапортом про виплату матеріальної допомоги у зв'язку з тим, що потребував її для оплати лікування батька. Як стверджує позивач, ним було надано всі необхідні документи, на підтвердження витрат на лікування на суму 18200 грн. Відповідною комісією по розгляду рапортів на виплату матеріальної допомоги рапорт позивача було розглянуто. Відповідно до протоколу комісії військової частини НОМЕР_1 від 22.04.2019 № 3, було прийнято рішення про виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги в сумі 500 грн. Позивач зазначає про те, що його було звільнено у червні 2019 року на підставі наказу Командувача сухопутних військ збройних сил України № 182 від 22.05.2019 року та наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 126 від 24.06.2019 року. Однак, при звільненні матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачена не була.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30.08.2021 року позов задоволено частково.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) (в особі командира Військової частини НОМЕР_1 ) прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства за наслідками розгляду рапорту ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) щодо надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових проблем заступнику начальника штабу частини майору ОСОБА_1 у зв'язку з хворобою батька, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні інших вимог - відмовлено.
Не погодившись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, з урахуванням доповнень, (а.с.93-94) просить скасувати рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання відповідача виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань згідно наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 за 2019 рік та рапорту на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в повному обсязі згідно розрахунку, який вказаний в наказі Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам”.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, посилається на незаконність та необґрунтованість судового рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
Зазначив, що у квітні 2019 року він звертався з рапортом про виплату матеріальної допомоги у зв'язку з тим, що потребував її для оплати лікування батька. Позивач зазначив, що ним було надано всі необхідні документи на підтвердження витрат на лікування на суму 18200 грн. Відповідною комісією по розгляду рапортів на виплату матеріальної допомоги рапорт позивача було розглянуто. Відповідно до протоколу комісії військової частини НОМЕР_1 від 22.04.2019 № 3, було прийнято рішення про виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги в сумі 500 грн. Позивач зазначає про те, що його було звільнено у червні 2019 року на підставі наказу Командувача, сухопутних військ збройних сил України № 182 від 22.05.2019 року та наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 126 від 24.06.2019 року, однак, при звільненні матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачена не була.
Крім цього, на переконання позивача, розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань має становити 18200 грн., оскільки ним на розгляд комісії було надано всі необхідні документи для підтвердження витрат на лікування батька.
Відповідач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволенні.
Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивач з вересня 2016 року по 24.06.2019 року проходив службу в військовій частині НОМЕР_1 на посадах: помічник начальника тилу військової частини НОМЕР_1 , заступник начальника штабу військової частини НОМЕР_1 .
Позивач звільнений у червні 2019 року на підставі наказу Командувача сухопутних військ Збройних сил України № 182 від 22.05.2019 року у запас за підпунктом «к» пункту 2 частини п'ятої ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
13.01.2021 року ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з письмовим зверненням про надання інформації щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, згідно з наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260. У разі не нарахування та не виплати йому матеріальної допомоги, просив нарахувати та виплатити її (а.с.8).
З відповіді на звернення, підписаного ТВО командиром військової частини НОМЕР_1 від 01.02.2021 року за № 204/1, вбачається, що матеріальна допомога позивачу не нараховувалась та не виплачувалась(а.с.9).
Судом встановлено, що позивач у квітні 2019 року звернувся з рапортом про виплату йому матеріальної допомоги, у зв'язку з тим, що потребував її для оплати лікування батька, та надав документи на підтвердження витрат на лікування на суму 18200 грн.
Як убачається із матеріалів справи, оригінал рапорту ОСОБА_1 , датований квітнем 2019 року, було знищено внаслідок пожежі, що підтверджується актом про пожежу, копія якого долучена до матеріалів справи (а.с71-72).
Протоколом № 3 засідання комісії по розгляду рапортів на виплату матеріальної допомоги військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 (а.с.12) 22 квітня 2019 року було розглянуто інформацію голови комісії полковника ОСОБА_2 та розглянуто питання щодо правомірності надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових проблем заступнику начальника штабу частини майору - ОСОБА_1 у зв'язку з хворобою батька. Була зафіксована пропозиція виплатити ОСОБА_1 допомогу у розмірі 500грн. Висновок - виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу у розмірі 500грн.
24.06.2019 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення згідно відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.06.2019 року №126. У наказі, також, зазначено, що матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань відповідно до наказу МО України від 07.06.2018 №260 за 2019 рік не виплачено(а.с.11).
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових проблем для захисту своїх справ позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивачу не було виплачено матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за поданим рапортом у квітні 2019 року, та, враховуючи, що командиром військової частини рішення за наслідками розгляду рапорту позивача про виплату йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, не приймалось, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача, в даному випадку, буде зобов'язання командира Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства за наслідками розгляду рапоту ОСОБА_1 щодо надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових проблем у зв'язку з хворобою батька з урахуванням вимог чинного законодавства та з урахуванням висновків суду.
Відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог, суд виходив з того, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Тобто, розмір матеріальної допомоги, що не перевищує розмір місячного грошового забезпечення, може бути меншим ніж місячне грошове забезпечення в залежності від витрат особи для вирішення соціально-побутової проблеми.
Отже, вимоги позивача в частині виплатити йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік відповідно до наданого рапорту у розмірі його середньомісячного грошового забезпечення саме в суммі 18200 грн., є безпідставними та необгрунтованими.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 3 ст. 308 КАС України).
Перевіряючи обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині зобов'язання відповідача виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань відповідно до наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 за 2019 рік та рапорту ОСОБА_1 на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у повному обсязі згідно з розрахунком, який вказаний в наказі Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам”, колегія суддів дійшла висновку про наступне.
Згідно із статтею 17 Конституції України, Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Згідно з ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України".
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704 (далі - Постанова № 704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Підпунктом 3 пункту 5 цієї постанови надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 7 Постанови № 704, видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 (далі - Порядок № 260).
Відповідно до пунктів 2, 4 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення включає одноразові додаткові види грошового забезпечення, що яких належать, зокрема, допомоги.
Грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає: одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби.
Пунктами 1, 7, 9 розділу ХХIV Порядку № 260 визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу. Цей вид грошового забезпечення надається військовослужбовцям у межах асигнувань та у розмірі, що не перевищує розміру місячного грошового забезпечення, за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника).
Отже, повноваження щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є саме дискреційними повноваженнями відповідача, які регулюються вимогами чинного законодавства.
Разом з цим, відповідач зобов'язаний, за наявності визначених умов, виплатити таку допомогу та не вправі вирішувати це питання на власний розсуд у випадку виконання військовослужбовцем для отримання такої допомоги всіх залежних від нього дії.
Судом встановлено, що у рапорті від 18.03.2019 року позивачем зазначено щодо необхідності отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у зв'язку із погашенням заборгованості, яка виникла у зв'язку з проведеною операцією та лікуванням батька. До вказаного рапорту позивачем було додано копії виписки із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_3 № 1804 від 13.08.2021р. та довідки від 06.08.2021р. , КНП "Клінічна лікарня Світлого Пантелеймона СМР" м.Суми (а.с.76-77), які стали підставою для порушення клопотання.
Отже, позивач виконав необхідні дії з метою отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Крім того, судом також врахована правова позиція Верховного Суду, викладена, зокрема, у постанові від 21.11.2018 року у справі №824/166/15-а, відповідно до якої держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання. Відсутність бюджетних коштів також не може бути причиною невиконання державою взятих на себе зобов'язань.
Так, Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), у рішенні по справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 р. зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. <…> органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (див. mutatis mutandis, рішення у справі «Бурдов проти Росії» №59498/00, пар. 35, ECHR 2002-III) (пп. 23, 26).
У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Будченко проти України» від 24.04.2014 р., вказано, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП] заява №33202/96, пп. 108-109, ЄСПЛ 2000-І) (пункт 40).
Отже, як пояснив Європейський Суд з прав людини, держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання. Відсутність бюджетних коштів також не може бути причиною невиконання державою взятих на себе зобов'язань.
Колегія суддів зазначає, що згідно з протоколу засідання комісії №3 від 22.04.2019 року, деяким військовослужбовцям допомога виплачувалась у розмірі 100 % розміру місячного грошового забезпечення. Проте, відповідачем не було надано доказів, що в інших військовослужбовців, яким виплатили спірну допомогу підстави були більш значимі, ніж у позивача(а.с.13).
З матеріалів справи вбачається, що протоколом № 4 комісії військової частини НОМЕР_1 від 26.04.2019 року прийнято рішення про виплату полковнику ОСОБА_2 матеріальної допомоги у розмірі 100% від грошового забезпечення (а.с.14), в той час, з відповіді на відзив позивача, підставою для призначення такої виплати був не факт хвороби його дружини, а перебування на обліку в лікарняному закладі. Питання про надання позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань вирішувалося 22.04.2019 року, а питання надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань полковнику ОСОБА_2 вирішувалось 26.04.2019 року, тобто через 4 дні, після того, як ОСОБА_1 фактично було відмовлено( вирішено питання про виплату йому 500 грн., тоді як документів ним було додано на суму 18200 грн.)(а.с.38).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також, як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою повного захисту порушених прав та інтересів особи, необхідним є зобов'язати відповідача вчинити дії щодо нарахування та виплатити позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік згідно наданого рапорту у розмірі, визначеному наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам” з урахуванням фактично виплачених сум.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.
Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Із правового аналізу вказаних норм вбачається, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. у справі № 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) розтлумачено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", а саме зазначено, що цей термін треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
Законний інтерес - це юридичний інтерес, що заснований на законі і випливає з нього, схвалюється ним, хоча і не закріплений у конкретних правових нормах. Так можна говорити про загальні законні інтереси осіб - учасників адміністративного процесу (досягнення юридично значущого результату, прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі) і персоніфіковані законні інтереси (інтерес особи у встановленні конкретних фактів, що доводять його невинність у вчиненні адміністративного правопорушення або обґрунтовують його позицію у зв'язку зі зверненням у компетентний державний орган).
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №504/4148/16-а, який в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
З урахуванням вказаного вище, колегія суддів зазначає, що позовна вимога позивача в частині виплати йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік згідно наданого рапорту у розмірі його середньомісячного грошового забезпечення саме в сумі 18200 грн є передчасною, оскільки здійснення обчислення сум грошової допомоги відноситься до виключних (дискреційних) повноважень відповідача, такий розрахунок відповідачем ще не проводився, у зв'язку з чим суд не може перебирати на себе повноваження відповідача при здійсненні обрахунку належних позивачу сум грошової допомоги.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) (в особі командира Військової частини НОМЕР_1 ) прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства за наслідками розгляду рапорту ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) щодо надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових проблем заступнику начальника штабу частини майору Безверхому Юрію Івановичу у зв'язку з хворобою батька, з урахуванням висновків суду, однак з інших підстав та мотивів, а тому рішення першої інстанції підлягає зміні з підстав та мотивів задоволення позову.
Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Враховуючи зазначене, мотивувальна частина оскаржуваного судового рішення підлягає зміні з підстав та мотивів, наведених у мотивувальній частині постанови апеляційного суду.
В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.08.2021 по справі № 480/1994/21 в частині задоволення позовних вимог змінити з підстав та мотивів задоволення позову.
В іншій частині рішення залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Курило
Судді А.О. Бегунц С.С. Рєзнікова
Повний текст постанови складено 27.01.2022 року