Справа № 539/2471/20 Номер провадження 11-кп/814/297/22Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
31 січня 2022 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого - суддіОСОБА_2 ,
суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем з участю прокурора захисника особи, стосовно якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеруОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава кримінальне провадження №42018171240000264 за апеляційними скаргами ОСОБА_8 та в її інтересах захисника ОСОБА_7 на ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26 жовтня 2021 року,
Вказаною ухвалою щодо ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та мешканки АДРЕСА_1 , громадянки України, з вищою освітою, розлученої, непрацюючої, несудимої,
застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за вчинення нею у стані неосудності діяння, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК України.
Згідно з ухвалою суду, стосовно ОСОБА_8 застосовані примусові заходи медичного характеру за вчинення нею суспільно небезпечного діяння за таких обставин.
26 грудня 2018 року близько 09 год. ОСОБА_8 , перебуваючи в приміщенні Лубенського ВП ГУ НП в Полтавській області по вул. Монастирській, 4, в м. Лубни Полтавської області, під час спілкування з старшим слідчим слідчого відділення старшим лейтенантом поліції ОСОБА_9 , яка виконувала свої службові обов'язки, будучи незадоволеною розглядом її заяви, вчинила сварку, під час якої умисно нанесла потерпілій ОСОБА_9 удар кулаком правої руки в ліву частину обличчя, заподіявши легкі тілесні ушкодження.
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу суду та постановити нове рішення, яким відмовити у застосуванні щодо ОСОБА_8 примусових заходів медичного характеру, а кримінальне провадження закрити.
При цьому зазначає, що факт нанесення тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_9 підтверджується лише її показаннями.
Наголошує, що допитані в судовому засіданні свідки підтвердили лише конфлікт між потерпілою та ОСОБА_8 .
Вказує, що місцевий суд взяв до уваги показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які були надані під час досудового розслідування.
Стверджує, що дії підзахисної були спровоковані потерпілою, яка також під час конфлікту застосувала силу щодо ОСОБА_8 .
Зазначає про відсутність підтвердженого факту виконання потерпілою службових обов'язків під час події.
Зауважує, що в судовому засіданні механізм отримання потерпілою тілесних ушкоджень не був встановлений.
За змістом апеляційної скарги ОСОБА_8 просить відмовити у застосуванні щодо неї примусових заходів медичного характеру, а кримінальне провадження закрити.
При цьому зазначає, що місцевим судом залишено поза увагою висновки Верховного Суду, викладені в постанові, ухваленій за результатами розгляду заяви лікаря-психіатра про примусову її госпіталізацію до психіатричного закладу.
Вказує, що рішенням суду обмежено дієздатною визнана не була, а факт притягнення її до відповідальності не свідчить про те, що вона є небезпечною для оточення чи може створити таку небезпеку.
Наголошує, що місцевим судом залишено поза увагою її показання щодо фактичних обставин конфлікту з потерпілою.
Стверджує, що саме ОСОБА_9 почала застосовувати фізичну силу до неї та не заперечує, що під час захисту могла нанести потерпілій тілесне ушкодження.
Вважає недопустимим доказом висновок судово-психіатричної експертизи №259 від 03 липня 2020 року.
Зауважує, що показання свідків не підтверджують факт вчинення нею діяння, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК України.
Інші учасники провадження ухвалу не оскаржили.
Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_8 та її захисника на підтримання доводів апеляційної скарги, міркування прокурора про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до такого.
Рішення суду першої інстанції про те, що ОСОБА_8 у стані неосудності вчинила суспільно-небезпечне діяння, передбачене ч.2 ст.345 КК України, підтверджується сукупністю достатніх, допустимих та належних доказів, зібраних у встановленому законом порядку і досліджених судом, яким надана належна оцінка.
Такого висновку суд першої інстанції дійшов, зокрема, на підставі наданих у судовому засіданні потерпілою ОСОБА_9 показань щодо обставин, за яких під час виконання службових обов'язків ОСОБА_8 , будучи незадоволеною розглядом її заяви, вчинила сварку та ударила правою рукою в обличчя. Лише для припинення таких дій до ОСОБА_8 було застосовано фізичну силу.
Крім того, показання потерпілої підтвердили допитані судом свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , які працюють у відділі поліції, були на місці події і бачили, як ОСОБА_8 нанесла ОСОБА_9 удар правою рукою в обличчя.
Також свідок ОСОБА_13 - прибиральниця відділу поліції, пояснила про обставини конфлікту, під час якого ОСОБА_8 висловлювалася на адресу потерпілої нецензурною лайкою та штовхала її у груди.
При цьому, всупереч доводам сторони захисту, показання потерпілої та свідків є стабільними, логічними, послідовними і узгоджуються як і з даними протоколів проведених з ними слідчих експериментів, так і з висновками судових експертиз щодо відповідності таких показань даним судово-медичної експертизи ОСОБА_9 в частині давності, характеру та механізму спричинення їй легких тілесних ушкоджень у виді синця із забоєм м'яких тканин обличчя зліва.
Жодних об'єктивних даних, які б ставили під сумнів ці показання, матеріали провадження не містять і в апеляційній скарзі не зазначено.
Доводи захисника щодо провокування підзахисної на вчинення насильства належним чином перевірені судом першої інстанції і не знайшли свого підтвердження, а навпаки спростовуються дослідженими доказами.
Також ці докази спростовують твердження ОСОБА_8 про те, що вона діяла в стані необхідної оборони.
Всупереч твердженням апелянта, конфлікт розпочався у службовому кабінеті слідчої ОСОБА_9 в робочий час і з приводу невдоволення ОСОБА_8 виконанням нею службових обов'язків.
Посилання в апеляційній скарзі на висновки Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2019 року у справі №552/886/19 є неприйнятими, оскільки це рішення ухвалене за результатами розгляду заяви лікаря-психіатра про примусову госпіталізацію ОСОБА_8 до психіатричного закладу і не стосується обставин даного кримінального провадження.
Враховуючи, що суд безпосередньо сприймав під час судового засідання і оцінив не лише кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а і їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, висновки про доведеність вчинення ОСОБА_8 суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.2 ст.345 КК України, у стані неосудності та застосування до неї примусових заходів медичного характеру є правильними.
Твердження сторони захисту про відсутність підстав для застосування визначеного судом виду примусового заходу медичного характеру є необґрунтованими.
Приписами п.1 ч.1 ст.93 КК України передбачено, що примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб, які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння.
Згідно зі ст.92 КК України, примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.
Відповідно до ч.2 ст.94 КК України надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги.
Таким чином, за змістом наведених положень КК України, конкретний вид примусового заходу медичного характеру залежить від характеру і тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого суспільно небезпечного діяння, а також від ступеня небезпечності психічного хворого для себе та інших осіб.
Як вбачається з висновку судово-психіатричної експертизи №259 від 03 серпня 2020 року, ОСОБА_8 на даний час та у період часу, що відноситься до інкримінованого протиправного діяння, страждала і страждає хронічним психічним захворюванням, що позбавляло і позбавляє її здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Всупереч доводам апеляційної скарги, висновок судово-психіатричної експертизи є об'єктивною оцінкою психічного стану і суспільної небезпеки ОСОБА_8 на момент огляду та є належним і допустимим доказом для прийняття оскаржуваного рішення.
При цьому, висновок експертизи є вмотивованим, науково обґрунтованим, достатньо інформативним, базується на безпосередньому дослідженні підекспертної і не викликає сумніву в його об'єктивності, відповідає вимогам ст.101 та ст.102 КПК України.
Дослідження проведене з дотриманням процесуального порядку призначення й проведення експертизи, ґрунтується на допустимих доказах.
З огляду на викладене, суд першої інстанції, приймаючи до уваги висновок судово-психіатричної експертизи, враховуючи характер та тяжкість захворювання, тяжкість вчиненого діяння, з урахуванням ступеню небезпечності ОСОБА_8 для себе та інших осіб, прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність застосування щодо неї примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування оскаржуваної ухвали, колегією суддів не встановлено.
Отже, апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 404, 405, 407, 418 та 419 КПК України, колегія суддів,
Ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін, а апеляційні скарги її та захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на судове рішення може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4