Справа № 534/1559/18 Номер провадження 22-ц/814/103/22Головуючий у 1-й інстанції Куц Т. О. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
27 січня 2022 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду у складі
головуючого судді - Чумак О.В.,
суддів Кривчун Т.О., Пилипчук Л.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 17 червня 2021 року, ухвалене суддею Куц Т.О., повний текст рішення складено 30.06.2021 р., у справі за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Державної іпотечної установи, ОСОБА_1 про визнання договору поруки припиненим.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -
У жовтні 2018 р. Державна іпотечна установа звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 26.07.2005 р. між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №108/PVN-07-05, за яким банк надав позичальнику кредит в сумі 12000 доларів США за ставкою 12% річних, які відповідач зобов'язався повернути у строк до 26.07.2025 р., шляхом щомісячного погашення суми основного боргу в сумі 134 доларів США, та відсотків, у строки та розмірі, передбачених умовами договору.
В якості забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 26.07.2005 р. був укладений договір поруки №108/PVN-05 від 26.07.2005 р.
Банк виконав зобов'язання та надав ОСОБА_1 кредитні кошти, тоді як останній не виконував належним чином умови договору.
11.02.2015 р. між банком та Державною іпотечною установою був укладений договір відступлення права вимоги № 17/4-В.
17.09.2015 р. постановою Правління Національного банку України № 612 ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було віднесено до категорії неплатоспроможних, а виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб запроваджено процедуру виведення банку з ринку шляхом введення тимчасової адміністрації до банку. Вказана інформація була розміщена 17.09.2015 р. на офіційному сайті Національного банку України.
За умовами договору відступлення прав вимоги, 17.09.2015 р. вказаний договір набрав чинності в частині відступлення банком та набуття позивачем всіх прав вимоги за Кредитним договором та Договорами іпотеки.
19.10.2015 р. позивач надіслав позичальнику повідомлення про відступлення прав вимоги.
Листом від 23.11.2015 № 3-242100/22658 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» Чернявська О.С. надала довідку про залишки заборгованості по іпотечним кредитам станом на 17.09.2015 р., відповідно до якого залишок основних зобов'язань позичальника ОСОБА_3 за кредитним договором станом на 17.09.2015 р. становить 166963,83 грн.
Оскільки позичальником порушено умови п.п. 3.3., 4.3 Кредитного договору щодо своєчасної сплати кредиту та процентів за користування кредитом, за ним утворилась заборгованість, яка станом на 02.10.2018 складає 262679,39 грн., з яких: 166963,83 грн. - заборгованість по сумі основного боргу; 55420,37 грн. - прострочена заборгованість по відсотках за користування кредитом; 26543,23 грн. - сума пені; 13751,96 грн. - інфляційні втрати.
У серпні 2019 р. ОСОБА_2 звернулася до місцевого суду з зустрічним позовом до Державної іпотечної установи, ОСОБА_1 про визнання договору поруки №108/PVN-05 від 26.07.2005 припиненим, посилаючись на те, що Державна іпотечна установа звернулась з позовом до ОСОБА_2 з пропуском шести місячного строку, передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України.
Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 17 червня 2021 року позовні вимоги Державної іпотечної установи задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державної іпотечної установи заборгованість за кредитним договором № 108/PVN-07-05 від 26.07.2005 р. в сумі 248 927,43 грн.
В позовних вимогах до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 108/PVN-07-05 від 26.07.2005 р. відмовлено.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до Державної іпотечної установи, ОСОБА_1 про визнання договору поруки припиненим задоволено.
Визнано договір поруки № 108/PVN-07-05 від 26.07.2005 р., укладений між ТОВ «Банк фінанси та кредит та ОСОБА_2 припиненим.
Вирішено питання про стягнення судового збору.
З цим рішенням не погодився відповідач ОСОБА_1 , оскарживши його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі, відповідач, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм процесуального і матеріального права прохає скасувати рішення в частині стягнення з нього заборгованості за кредитним договором в сумі 248927,43 грн., ухваливши нове рішення про стягнення з нього заборгованості у розмірі 166963,83 грн., яка складається з суми основного боргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказав на те, що суд безпідставно не взяв до уваги наданий відповідачем висновок судового експерта з економічних питань щодо відповідності розрахунку заборгованості по кредиту умовам договору та іншим бухгалтерським і розрахунковим документам стосовно видачі та погашення кредиту.
Позивач не надав належних доказів на підтвердження розміру заборгованості за кредитом, не навів формули розрахунку заборгованості.
Вважає, що позивач пропустив строк позовної давності щодо заявлених вимог про стягнення процентів та пені, який сплив 17.09.2018 р.
В іншій частині рішення суду просив залишити без змін.
Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив.
Сторони в судове засідання не з'явилися. Про день, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Від відповідача ОСОБА_2 та представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Матяша О.О. надійшли заяви про розгляд справи у їх відсутність.
Неявка вказаних осіб не перешкоджає розгляду справи, що відповідає ст. 372 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 374 ч. 1 п. 1 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Суд першої інстанції встановив, і це підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, що 26.07.2005 р. між ТОВ «Банк «Фінанси і Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір про надання кредитних ресурсів в сумі 12 000 доларів США № 108/PVN-07-05, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредитні ресурси за цільовим призначенням для придбання квартири у розмірі 12000 доларів США, з оплатою по процентній ставці 12 процентів річних (т.1 а.с. 12-16).
Пунктом 3.2. кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язується повністю повернути кредитні ресурси, одержані за даною угодою, до 26.07.2025 р.
Відповідно до п. 3.2 кредитного договору позичальник зобов'язаний щомісячно погашати заборгованість по кредитних ресурсах у складі щомісячного ануітетного платежу у розмірі 134 доларів США.
Згідно з п. 4.3. кредитного договору позичальник сплачує відсотки щомісяця, у термін до 10 числа кожного місяця. У зазначений термін сплачуються відсотки, нараховані за попередній календарний місяць.
На виконання зобов'язань за кредитним договором ТОВ «Банк «Фінанси і Кредит» надав ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 12000 доларів США, що підтверджується заявою на отримання кредиту від ОСОБА_1 , заявою на видачу коштів № 15_42 від 26.07.2005 р. (т. 1 а.с. 17-18).
В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, між ТОВ «Банк «Фінанси і Кредит» та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 108 PVN-05 від 26.07.2005 р. (т. 1 а.с. 19-21).
11.02.2015 р. між ТОВ «Банк «Фінанси і Кредит» та Державною іпотечною установою був укладений договір відступлення права вимоги № 17/4-В, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., та зареєстрований в реєстрі за № 616 (т.1 а.с. 22-25).
Відповідно до п. 1.2. договору відступлення первісний кредитор (банк) відступає, а новий кредитор (позивач) набуває всі права вимоги за договорами (кредитними, іпотеки, поруки тощо), вказаними в додатках до цього договору.
Пунктом 2.1. договору відступлення встановлено, що пункт 1.2. цього договору набирає чинності в день прийняття рішення Національним банком України про віднесення первісного кредитора до категорії неплатоспроможних або на наступний календарний день після настання сукупності обставин, визначених п.п. 2.1.1. Договору, та однієї з обставин, визначеної п.п. 2.1.2. цього договору або 2.1.3. цього договору або 2.1.4 цього договору.
Як убачається з листа від 15.10.2015 р. № 7474/11/2, реєстру згрупованих поштових відправлень (рекомендованих листів) від 19.10.2015 р., фіскального чеку, Державна іпотечна установа надіслала відповідачу ОСОБА_1 повідомлення про відступлення прав вимоги, в якому повідомлялося про факт набуття позивачем прав вимоги за кредитним договором. Відповідач вказаний лист отримав рекомендованим листом про вручення відправлення 28.10.2005, про що свідчить його підпис на вказаному листі (т.1 а.с.30-36).
Листом від 23.11.2015 р. № 3-242100/22658 Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» надано Державній іпотечній установі довідку про залишки заборгованості по іпотечним кредитам станом на 17.09.2015 р.
Згідно із п. 491 Додатку 2 до вказаного листа, залишок основних зобов'язань позичальника за кредитним договором станом на 17.09.2015 р. становить 166963,83грн ( т.1 а.с. 37-40).
Отже сума в розмірі 166963,83 грн. є заборгованістю за основним боргом без врахування нарахованих процентів, пені і штрафів. Саме вказана сума і стала базою для нарахування позивачем процентів та інших платежів.
Згідно наданих позивачем довідки про стан заборгованості за договором про іпотечний кредит, розрахунку основної суми боргу та процентів, розрахунку пені, розрахунку інфляційних втрат станом на 02.10.2018 р. сума заборгованості складає 262679,39 грн., з яких: 166963,83 грн. - заборгованість по сумі основного боргу; 55420,37 грн. - прострочена заборгованість по відсотках за користування кредитом; 26543,23 грн. - сума пені; 13751,96 грн. - інфляційні втрати (т. 1 а.с. 8-11).
Задовольняючи частково позов Державної іпотечної установи, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості у сумі 246574,91 грн., з яких сума основного боргу за кредитом становить 166963,83 грн., прострочена заборгованість по відсотках за користування кредитом - 53416,97 грн., пеня - 26194,11 грн.
При цьому, місцевий суд встановив, що позивач пропустив строк позовної давності до вимог про стягнення боргу за процентами за період з 17.09.2015 р. по 23.10.2015 р. у сумі 2003,40 грн., оскільки звернувся до суду з позовом до відповідачів 23.10.2018 р., тоді як заборгованість виникла 17.09.2015 р., а також пропустив строк позовної давності один рік до вимоги про стягнення пені за період з вересня 2017 р. по жовтень 2017 р. у сумі 349,12 грн.
Також місцевий суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення інфляційних втрат у сумі 13751,96 грн.
Крім цього, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 до Державної іпотечної установи, ОСОБА_1 про визнання припиненим договору поруки № 108/PVN-05 від 26.07.2005 р., укладеним між ТОВ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 .
Рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем ОСОБА_1 в частині розміру заборгованості, що стягнута з нього на користь позивача, та періоду, за який вона обрахована.
В іншій частині рішення місцевого суду не оскаржується, тому переглядається колегією суддів саме в оскаржуваній частині.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь Державної іпотечної установи заборгованості за кредитним договором № 108/PVN-07-05 від 26.07.2005 р. в сумі 248 927,43 грн., з огляду на таке.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтями 526,530,610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено правовий висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).
Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що умовами кредитного договору сторони встановили як строк дії договору - до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов'язань, а саме 26.07.2025 р. (п. 3.2 договору), так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів (п. 3.2 договору).
Представником відповідача ОСОБА_1 у суді першої інстанції подано заяву про застосування строків позовної давності.
Як убачається наданих позивачем розрахунків станом на 02.10.2018 р. та не заперечувалося відповідачем ОСОБА_1 , заборгованість за кредитним договором від №108/PVN-07-05 від 26.07.2005 р. виникла у відповідача перед позивачем з 17.09.2015 р. та в подальшому щомісячно зростала. При цьому, відповідач не здійснював погашення заборгованості.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що право позивача на звернення до суду до відповідача ОСОБА_1 з вимогою про стягнення заборгованості за кредитом виникло з 17.09.2015 р. та закінчилося 17.09.2018 р.
Позивач звернувся до суду з вимогою до відповідачів за кредитним договором 23.10.2018 р.
Отже, строк позовної давності за період з 17.09.2015 р. по 23.10.2015 р. сплив.
У зв'язку з чим позивач безпідставно нарахував відповідачу проценти за вказаний період в розмірі 2003,40 грн. (за 36 днів) поза межами трирічного строку позовної давності.
За вказаних обставин, місцевий суд дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість по сплаті процентів, яка складає 53416,97 грн. (55420,37 - 2003,40 (відсотки за 36 днів за період з 17.09.2015 р. по 23.10.2015 р.) = 53416,97грн.).
Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені у сумі 26194,11 грн., з огляду на таке.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина 2 статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).
Відповідно до ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
У п. 6.1 кредитного договору сторони погодили відповідальність позичальника за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів, у вигляді пені з розрахунку 1% від простроченої суми за кожний день прострочення.
Відповідно до наданих позивачем розрахунків, ОСОБА_1 нарахована пеня за період з вересня 2017 року по жовтень 2018 р. у сумі 26543,23 грн.
Як вказувалося вище, з позовом до відповідачів Державна іпотечна установа звернулась 23.10.2018 р.
Отже, позивачем безпідставно нарахована пеня за період з вересня 2017 р. по жовтень 2017 р. у розмірі 349,12 грн., поза межами однорічного строку позовної давності.
За вказаних обставин, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість по сплаті пені, яка складає 26194,11 грн. (26543,23 -349,12=26194,11 грн.).
Посилання відповідача ОСОБА_1 в апеляційній скарзі стосовно неправильного обрахування строку позовної давності до вимог про стягнення пені та процентів не спростовують вірних висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення відповідача прострочених відсотків у сумі 53416,97 грн. та пені у сумі 26194,11 грн.
При цьому, суд першої інстанції правильно обрахував строк позовної давності до заявлених вимог, тоді як відповідачем ОСОБА_1 не спростовано правильних висновків суду у цій частині.
Наданий відповідачем до суду першої інстанції висновок судового експерта з економічних питань Ліхтіної Л.Р. за № 5 від 14.03.2019 р., в якому досліджувалося питання щодо розміру заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, не приймається до уваги колегії суддів, оскільки відповідач в апеляційній скарзі не заперечував проти стягнення з нього основної суми боргу за кредитним договором № 108/PVN-07-05 від 26.07.2005 р., яка становить 166963,83 грн.
Крім цього, у вказаному експертному дослідженні зазначено дату кредитного договору № 108/PVN-07-05 від 25.07.2005 р., тоді як між сторонами було укладено кредитний договір № 108/PVN-07-05 від 26.07.2005 р., про що вказував позивач у суді першої інстанції та не спростовано відповідачем ОСОБА_1 .
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з рішенням суду, належними і допустимими доказами не підтверджені, тому на увагу колегії суддів не заслуговують.
Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає нормам матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування з наведених в апеляційній сказі мотивів колегією суддів не встановлено.
За таких обставин, апеляційна скарга залишається апеляційним судом без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишається без змін.
Керуючись ст.ст.368, 375, 382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 17 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В.Чумак
Судді: Т.О.Кривчун
Л.І.Пилипчук