02 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 1.380.2019.006109
адміністративне провадження № К/9901/36314/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2020 року (головуючий суддя: Крутько О.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року (колегія суддів: Заверуха О.Б., Гінда О.М., Ніколін В.В.) у справі №1.380.2019.006109 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОК» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
20 листопада 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «БРОК» звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №000040510 та №000041510 від 24 вересня 2019 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року, позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №000040510 від 24.09.2019.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №000041510 від 24.09.2019.
Стягнуто з Головного управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43143039) за рахунок бюджетних асигнувань 13626,36 грн судового збору на користь ТОВ «БРОК» (код ЄДРПОУ 20833498).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій. Суд зазначив, що долучені позивачем до матеріалів справи копії: акту здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкової накладної, платіжних доручень, підтверджують факт виконання контрагентом послуг передбачених договором про надання послуг №25/09 від 25.09.2018. Твердження відповідача про відсутність факту реальності господарських операцій суд визнав такими, що спростовуються наявними доказами в матеріалах справи, зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем та контрагентом у ході господарських операцій, відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а отже і підтверджують суму задекларованого позивачем податку, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування. Крім того, суд указав, що доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту, однак у даній справі, податковим органом не доведено існування таких обставин.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи установлено:
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що посадовими особами ГУДФС у Львівській області у період з 09 по 15 серпня 2019 року було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань проведення взаємовідносин із ТОВ «Овертрейд компані» (ЄДРПОУ 41566334) за період грудень 2018 рік та правомірності їх відображення з податку на додану вартість та податковій декларації з податку на прибуток.
За результатами перевірки складено акт від 22.08.2019 №1214/13-01-14-13/20833498 (т.1 а.с.13-28), згідно з висновками якого встановлено порушення позивачем:
-п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями), унаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток за 2018 рік у сумі 311 460 грн;
-п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями), у результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 346066 грн, у тому числі за грудень 2018 року в розмірі 346 066 грн.
24 вересня 2019 року відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення №000040510 та №000041510.
Не погоджуючись з такими рішеннями позивач звернувся до суду з даним позовом.
Також судом установлено, що видами діяльності ТОВ «БРОК», код ЄДРПОУ 20833498, місцезнаходження платника податків: Володимира Великого, буд. 97, корп.0, кв.88, є: код КВЕД 58.19 Інші види видавничої діяльності;
код КВЕД 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування;
код КВЕД 73.11 Рекламні агентства; код КВЕД 73.12 Посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації (основний); код КВЕД 74.10 Спеціалізована діяльність із дизайну; код КВЕД 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель.
З матеріалів справи вбачається, що 25.09.2018 між ТОВ «Овертрейд компані» (виконавець) та ТОВ «БРОК» (замовник) укладено договір про надання послуг №25/09.
Відповідно до п.1.1 Договору, виконавець зобов'язується надати замовнику послуги, в порядку та на умовах визначених цим Договором.
Відповідно до п.2.1 Договору, Виконавець надає послуги по виготовленню, монтажу, демонтажу, обслуговуванню рекламного зображення на рекламних конструкціях (носіях) Замовника (власних чи орендованих), послуги з ремонту (відновлення, реєстрації) виготовлення, демонтажу рекламних конструкцій та рекламоносії, інші послуги погоджені із Замовником у період з 01.10.2018 по 31.12.2018.
Згідно з п.3.1 Договору, перелік послуг та їх вартість вказується у додатках до цього договору. При зміні вартості послуг чи виникненні необхідності у послугах, не передбачених у підписаних сторонами додатках до цього договору, сторони укладають нові додатки до договору.
Згідно з п.3.2 Договору, вартість та кількість наданих послуг кінцево затверджуються підписанням сторонами акту наданих послуг.
Пунктом 3.3 Договору передбачено, що акт про надання послуг формується за період надання виконавцем послуг з 01.10.2018 по 31.12.2018 та підписується не пізніше 3 календарних дні. Підписання акту сторонами є підтвердженням факту надання послуг виконавцем та прийняття їх замовником.
Замовник здійснює оплату виконавцю після підписання акту про надання послуг та реєстрації податкової накладної в Єдиному Реєстрі податкових накладних. За домовленістю сторін замовник може здійснювати авансові платежі. Повна оплата за надані послуги здійснюється замовником після повного виконання зобов'язання виконавцем (п.3.4 Договору).
Загальна сума договору складається з усіх послуг, наданих виконавцем та прийнятих замовником, що підтверджено підписаними актами здачі-прийняття наданих послуг (п.3.5 Договору).
У подальшому 25.09.2018 укладено додатки до договору №25/09: додаток №1 та додаток №2.
На виконання умов договору за №25/09 від 25.09.2018 виконавцем були проведені роботи, про що складено акт №ОУ-479/12 здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкову накладну.
Здійснення оплати за надані послуги підтверджується долученими до матеріалів справи копіями платіжних доручень.
Зазначені документи були надані податковому органу при проведенні перевірки та долучені позивачем до матеріалів справи.
Також позивачем до матеріалів справи долучено копії дозволів на розміщення зовнішньої реклами, копію договору на розміщення зовнішньої реклами, копію договору про надання послуг з розміщення реклами на транспорті від 01.11.2017 року, копію оренди зовнішніх площ транспортних засобів під розміщення реклами від 29.08.2018, копія договору про надання послуг від 26.01.2018, копія договору на тимчасове користування місяцями для розміщення рекламних засобів від 31.12.2009, що підтверджує право на використання рекламних конструкцій та транспортних засобів для розміщення реклами.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
ГУ ДПС, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
Відповідач зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови у справ не були враховані висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10.11.2020 у справі №640/25738/19, від 12.03.2020 у справі №813/2036/15, від 13.11.2020 у справі №820/820/18, від 25.09.2018 у справі №826/4132/15.
Скаржник зазначає, що контрагент позивача не здійснює господарської діяльності та функціонує лише для формування неправомірної податкової вигоди у «покупців». Судами не встановлено наявності ділової мети у розглядуваних операціях. Позивачем не надано доказів наявності у контрагента трудових та матеріальних ресурсів, обладнання, інструменту для здійснення даної господарської операції.
Зазначає, що суди попередніх інстанцій не конкретизували суті досліджених первинних документів та фактичного змісту операцій.
Крім того, скаржник указує, що судами не взято до уваги, що в актах здачі-прийому робіт не вказано адреси, за якими проводились роботи, а також не досліджено з яких матеріалів здійснювалось виготовлення рекламних конструкцій, а також як цей матеріал обліковувався позивачем, кількості витраченого часу на виконання робіт, інформації про кількість та вартість потрачених матеріальних цінностей при виконанні робіт.
Позивачем до Суду надано відзив на касаційну скаргу, в якому вказано, що наявні в матеріалах справи первинні документи спростовують висновки відповідача про нереальність господарських операцій. Зазначає, що скаржник в поданій касаційній скарзі послався на обставини неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах, що ухвалені пізніше, ніж оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій. Указує, що висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з позицією Верховного Суду. Позивач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Верховний Суд ухвалою від 18.01.2021 відкрив касаційне провадження у цій справі з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (з наступними змінами та доповненнями, чинними на час виникнення спірних Підпунктом 14.1.179 п.14.1 ст.14 ПК України передбачено, що податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.
Підпунктом 14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України передбачено, що податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).
За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.
Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Між тим, як передбачено у п.201.1 ст.201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
При цьому, п.201.10 ст.201 цього Кодексу передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/ послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності; наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам і підписана уповноваженою особою.
Згідно з п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Згідно з п.135.1 ст.135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 15 "Доходи", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290.
Відповідно до п.п.5, 7 Положення, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.
Визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.
Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування наданих знижок, повернення раніше проданих товарів та непрямих податків і зборів (податку на додану вартість, акцизного збору тощо).
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-XIV).
Згідно зі ст.1 Закону №996-ХIV, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Відповідно до ч.2 ст.3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
За змістом ч.1 ст.9 вищезазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною 2 статті 9 цього Закону передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.
Між тим, відповідно до пунктів 2.4, 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (далі Положення №88) первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників. У разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання.
З аналізу вищевказаних положень слідує, що всі господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими і підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З метою встановлення факту реального здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з'ясовувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. При цьому, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.
Верховний Суд зазначає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України).
Обґрунтовуючи довід про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, ГУ ДПС посилається на обставини неврахування судом апеляційної інстанції практики Верховного Суду, викладеної у постановах від 10.11.2020 у справі №640/25738/19, від 12.03.2020 у справі №813/2036/15, від 13.11.2020 у справі №820/820/18, від 25.09.2018 у справі №826/4132/15 у подібних правовідносинах.
Суд уважає такими, що заслуговують на увагу, посилання представника позивача на те, що доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10.11.2020 у справі №640/25738/19 та від 13.11.2020 у справі №820/820/18 є безпідставними, оскільки такі судові рішення ухвалені вже після прийняття у цій справі судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови.
Відповідно до висновку Суду у справах №826/4132/15 та №813/2036/15 умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства. При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.
Втім, Суд звертає увагу на те, що контролюючий орган посилається на правові позиції Верховного Суду, пов'язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування у цій справі норм права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд зазначає, що при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суди попередніх інстанцій виходили з того, що факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами: договором, актом здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкової накладної, платіжних доручень, які підтверджують факт виконання контрагентом послуг, передбачених договором про надання послуг №25/09 від 25.09.2018. Судами обґрунтовано взято до уваги, що позивачем до матеріалів справи долучено, копії дозволів на розміщення зовнішньої реклами, копію договору на розміщення зовнішньої реклами, копію договору про надання послуг з розміщення реклами на транспорті від 01.11.2017, копію оренди зовнішніх площ транспортних засобів під розміщення реклами від 29.08.2018, копія договору про надання послуг від 26.01.2018, копія договору на тимчасове користування місяцями для розміщення рекламних засобів від 31.12.2009, що підтверджує право на використання рекламних конструкцій та транспортних засобів для розміщення реклами.
Судами правильно взято до уваги те, що невиконання податкових обов'язків контрагентом не може бути безумовним свідченням недостовірності даних податкового обліку платника податків, якщо не встановлені обставини, які свідчать про сприяння останнім у такому невиконанні. Відсутність у підприємства-контрагента умов, необхідних для здійснення господарської операції, саме по собі не свідчить про нереальність господарських операцій, адже підприємство - постачальник може здійснювати реальні господарські операції та не обов'язково має бути виробником товару (послуги, робіт) і за відсутності дослідження первинних документів підприємства-контрагента висновки про нереальність господарських операцій, обґрунтовані відсутністю трудових та матеріальних ресурсів такого підприємства, є передчасними.
Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірні господарські операції позивача з його контрагентом мали реальний характер, а висновки податкового органу спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Отже наведені вище постанови Верховного Суду у справах №826/4132/15 та №813/2036/15 ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами, тому посилання заявника касаційної скарги на те, що постанова суду апеляційної інстанції у цій справі ухвалена без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цих постановах Верховного Суду, є безпідставними.
Висновки у вказаній справі здійснені за результатами оцінки доказів, які підтверджують обставини, пов'язані з правами та обов'язками учасників справи. У кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справи, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази.
Колегія суддів зазначає, що за змістом касаційної скарги доводи скаржника фактично обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті перевірки. Ці обставини були перевірені судами першої та апеляційної інстанцій з дослідженням в судовому процесі доказів, на підставі оцінки яких судами зроблено висновок щодо їх не доведення відповідачем у судовому процесі.
Суд також критично оцінює доводи скаржника про наявність передбачених частиною другою статті 353 КАС України підстав для оскарження судових рішень.
Так, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги та не надано належної правової оцінки доказам, долученим до матеріалів справи.
Однак колегія суддів критично оцінює посилання скаржника на недослідження судами попередніх інстанцій тих обставин, що в актах здачі-прийому робіт не вказано адреси, за якими проводились роботи, а також не досліджено з яких матеріалів здійснювалось виготовлення рекламних конструкцій, а також як цей матеріал обліковувався позивачем, кількості витраченого часу на виконання робіт, інформації про кількість та вартість потрачених матеріальних цінностей при виконанні робіт.
Суд зауважує, що судами попередніх інстанцій вказаним документам надано належну правову оцінку саме в аспекті спірних правовідносин, тоді як скаржник указує на необхідності дослідження обставин, які не можуть вплинути на правильність висновків судів попередніх інстанцій з огляду на фактичні обставини справи, а саме - предмет та умови укладеного між позивачем та його контрагентом договору (договір надання послуг).
Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі не знайшли свого підтвердження.
Решта доводів заявника касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовує, натомість зводиться виключно до переоцінки встановлених судами обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд, враховуючи норми Податкового кодексу України, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень.
З огляду на наведене, касаційна скарга Головного управління ДПС у Львівській області підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд, -
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Суддя-доповідач І.В. Дашутін
Судді О.О. Шишов
М.М. Яковенко