26 січня 2022 року
м. Київ
справа № 280/694/21
адміністративне провадження № К/990/937/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2021 року у справі №280/694/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, стягнення суддівської винагороди,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, в якому просила:
- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди за квітень - серпень 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 47320,00 грн;
- зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Михайлівського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 на підставі частин другої і третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, та щомісячної доплати в розмірі 40% від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за квітень - серпень 2020 року;
- стягнути з відповідача на користь судді Михайлівського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 нараховану, але недоплачену суддівську винагороду за квітень 2020 року в сумі: 15639,22 грн, за травень 2020 року - 38893,26 грн, за червень 2020 року - 41999,90 грн, за липень 2020 року - 6177,40 грн, за серпень - 47360,00 грн, всього у розмірі: 136385 грн 51 коп з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо виплати судді Михайлівського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року включно із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
- стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на користь судді Михайлівського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену суддівську винагороду, за період з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року включно в розмірі: 136385,51 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2021 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року скасовано в частині задоволених вимог про стягнення з територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 недоплаченої суми суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року в розмірі: 251584,00 грн та прийнято в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні позову.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року у справі № 280/694/21 змінено шляхом викладення абзацу 3 резолютивної частини в наступній редакції:
«Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області провести перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити ОСОБА_1 недоотриману частину суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки, з вирахуванням обов'язкових платежів і податків).»
В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року залишено без змін.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 4 січня 2022 року за допомогою засобів поштового зв'язку.
У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2021 року у справі №280/694/21, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та покликається на неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновку Верховного Суду від 3 березня 2021 року у справі № 340/1916/20 щодо необхідності застосування бюджетного законодавства під час нарахування та виплати суддівської винагороди.
Вказані доводи відповідача свідчать про довільне та вибіркове тлумачення Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області постанови Верховного Суду від 3 березня 2021 року у справі № 340/1916/20 та не підтверджує, що викладені ним висновки не враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови.
Крім того, Суд відхиляє доводи скаржника щодо наявності підстави для касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки правовідносини у справах №820/2462/17, №804/3790/17, №814/1274/17, на які він посилається, не є подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Разом з тим, касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань вимог до суду касаційної інстанції містить посилання на постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 340/1727/20, від 28 липня 2021 року у справі № 340/1901/20, від 28 липня 2021 року у справі № 160/6740/20 відносно того, що рішення на користь суддів виконуються за рахунок бюджетної програми для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» шляхом «безспірного списання» ДКС України коштів із вказаної бюджетної програми. Однак не зазначено яку саме норму права суд апеляційної інстанції, в оскаржуваному судовому рішенні, застосував без урахування висновків, викладених у вказаних постановах суду касаційної інстанції.
Водночас, у постанові Верховного Суду від 3 березня 2021 року у справі №340/1916/20 викладено правовий висновок щодо неправомірності обмеження виплати, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-ІХ в редакції закону станом на дату виникнення спірних відносин).
Крім того, Верховний Суд у згаданій постанові виснував, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож "спеціальність" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її "продовженням", у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).
Верховний Суд зазначив, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у БК України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Аналогічний правовий висновок викладений і у постановах Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справах №160/12091/20, №260/3598/20, №460/6542/20, №560/6831/20, від 05 серпня 2021 року у справах №560/6212/20, №200/5490/20-а, №160/12182/20, №160/6089/20.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що вона подана також на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
В обґрунтування зазначеної підстави касаційного оскарження судових рішень відповідач вказує, що суди попередніх інстанцій неправильно встановили обставини справи.
При цьому, пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставини справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2021 року у справі №280/694/21.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2021 року у справі №280/694/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, стягнення суддівської винагороди повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду