17 січня 2022 року
м. Київ
справа № 160/2935/21
адміністративне провадження № К/9901/48054/21
Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Загороднюк А.Г., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року у справі №160/2935/21 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправними дій та бездіяльності, стягнення протиправно ненарахованої та невиплаченої заробітної плати,
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури, у якому просила:
- визнати протиправними дії відповідача, які полягають у застосуванні до відносин оплати праці (заробітної плати) ОСОБА_1 у зв'язку із її публічною службою у період з 1 липня 2015 року до 30 грудня 2020 року на посадах прокурора (а саме у період з 1 липня 2015 року до 14 грудня 2015 року на посаді старшого прокурора Дніпровського району міста Дніпродзержинська, у період з 15 грудня 2015 року до 30 грудня 2020 року на посаді прокурора Дніпродзержинської місцевої прокуратури) пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України від 8 липня 2010 року № 2456-VI та постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" в частині визначення посадового окладу ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у незастосуванні до відносин оплати праці (заробітної плати) ОСОБА_1 у зв'язку із її публічною службою у період з 1 липня 2015 року до 30 грудня 2020 року на посадах прокурора (а саме у період з 1 липня 2015 року до 14 грудня 2015 року на посаді старшого прокурора Дніпровського району міста Дніпродзержинська, у період з 15 грудня 2015 року до 30 грудня 2020 року на посаді прокурора Дніпродзержинської місцевої прокуратури) статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII в частині визначення посадового окладу ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за час її публічної служби у період з 1 липня 2015 року до 30 грудня 2020 року на посадах прокурора (а саме у період з 1 липня 2015 року до 14 грудня 2015 року на посаді старшого прокурора Дніпровського району місті Дніпродзержинська, у період з 15 грудня 2015 року до 30 грудня 2020 року на посаді прокурора Дніпродзержинської місцевої прокуратури) заробітної плати прокурора в загальному розмірі: 2266900,47 грн, в тому числі: посадового окладу - 974608,83 грн; надбавки за вислугу років - 277672,55 грн; надбавки за виконання особливо важливої роботи - 972744,02 грн; надбавки за роботу в умовах режимних обмежень - 41875,06 грн;
- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 в рахунок протиправно ненарахованої та невиплаченої заробітної плати за час її публічної служби у період з 1 липня 2015 року до 30 грудня 2020 року на посадах прокурора (а саме у період з 1 липня 2015 року до 14 грудня 2015 року на посаді старшого прокурора Дніпровського району міста Дніпродзержинська, у період з 15 грудня 2015 року до 30 грудня 2020 року на посаді прокурора Дніпродзержинської місцевої прокуратури) та в рахунок відшкодування шкоди, завданої пунктом 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України від 8 липня 2010 року № 2456-VІ, який Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) визнаний неконституційним в частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування", 2266900,47 грн, в тому числі: посадового окладу - 974608,83 грн; надбавки за вислугу років - 277672,55 грн; надбавки за виконання особливо важливої роботи - 972744,02 грн; надбавки за роботу в умовах режимних обмежень - 41875,06 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2021 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення мотивовано тим, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 825/575/16, від 21 березня 2018 року у справі № 817/548/16, від 21 листопада 2018 року у справі №808/2163/17, від 16 січня 2019 року №804/217/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 809/982/16, від 5 травня 2020 року у справі №824/490/16 у відповідача відсутнє право самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості збільшувати видатки з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою №505.
Верховний Суд ухвалою від 13 грудня 2021 року повернув на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судових рішень.
24 грудня 2021 року ОСОБА_1 вдруге подано до Верховного Суду касаційну скаргу.
Під час перевірки вдруге поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у касаційній скарзі так і не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку, а касаційна скарга є майже ідентичною попередньо поданій касаційній скарзі, яку Верховний Суд визнав неналежно оформленою. Аналогічно попередній касаційній скарзі, скаржник не зазначає підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку, відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України з належним обґрунтуванням.
Верховний Суд в ухвалі від 13 грудня 2021 року надав вичерпні роз'яснення щодо вимог до оформлення касаційної скарги, яким вона має відповідати в частині визначення підстав для касаційного оскарження судових рішень, в тому числі і у випадку її подання на підставі пунктів 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Однак, вдруге подана касаційна скарга так і не приведена у відповідність із роз'ясненнями, наданими Верховним Судом.
Зазначене свідчить про ігнорування скаржником роз'яснень, які йому надав Верховний Суд щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судових рішень.
Однак у вдруге поданій касаційній скарзі, обґрунтування підстав касаційного оскарження є ідентичними тим, що і в поданій первинно касаційній скарзі і яким суд уже надав оцінку.
Таким чином при дослідженні наведених підстав касаційного оскарження врахуванню також підлягають і висновки, що викладені в ухвалі від 13 грудня 2021 року.
Отже відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Підставою перегляду оскаржуваних судових рішень заявник зазначає пункт 1, пункт 2 та пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Скаржник, як на підставу звернення до суду, посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, проте жодної постанови Верховного Суду, прийнятої у подібних правовідносинах, не наводить (правовідносини, які склались у справах №№911/4249/16, 927/291/17, 4819/49/19 не є подібними до правовідносин у цій справі). Зазначене не може бути визнано належним обґрунтування підстав звернення до Верховного Суду із касаційною скаргою у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
При цьому, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/7, пункт 40 постанов від 25 квітня 2018 року у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі №910/8956/15 та від 13 вересня 2017 року у справі №923/682/16.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц).
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Отже, посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, без зазначення в чому він вбачає подібність правовідносин, є необґрунтованим, а також не зазначення висновків судів, які суперечить позиції Верховного Суду.
Необґрунтованими є і посилання скаржника на наявність підстав для відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, суть якого зводиться до надання через застосування хронологічного методу усунення конкуренції правових норм переваги над нормами Закону №1697-VII в питаннях оплати праці прокурорів нормам інших законодавчих актів на тій підставі, що останні прийняті пізніше.
Однак, таке обґрунтування підстав касаційного оскарження у розумінні пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є недостатнім, оскільки обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України), однак скаржник фактично висловлює незгоду із прийнятим висновком Верховного Суду у подібних правовідносинах, жодним чином не обґрунтовуючи чому такий висновок не може бути застосований до правовідносин, які склались саме у цій справі з огляду на конкретні її обставини.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 р. у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Тобто, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
Разом з тим, як вбачається з постанов від 21 листопада 2021 року у справі №808/2163/17 і від 27 лютого 2019 року №809/982/16 Верховний Суд, приймаючи відповідний висновок (на який покликається скаржник як на підставу для застосування пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України), виходив з того, що саме положення Закону України Про Державний бюджет України на відповідний рік, як спеціального Закону, яким регулюються бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, як таких, що фінансуються з державного бюджету, надають повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір та порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури.
Водночас, у рішенні Конституційного суду України від 3 жовтня 1997 року у справі №18/183-97 було вказано на те, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Також у касаційній скарзі скаржник вказав про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування наступних норм матеріального права, а саме: частини 2 статті 152 Конституції України і частини першої статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України".
Однак при посиланні на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норма права недостатньо самого лише посилання, обов'язковими умовами є зазначення: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Також обов'язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
Суд звертає увагу позивача, що формальне зазначення про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах без позиції скаржника щодо того як такі норми мають бути застосовані, не може вважатись належним виконанням вимог пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також у тексті касаційної скарги заявник указує, що підставою звернення до суду із даною скаргою, є пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм зазначених у взаємозв'язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.
Однак виходячи із змісту пункту 1 частині другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Враховуючи зміст касаційної скарги скаржником не обґрунтовано підстави передбачені пунктами 1, 2, 3 частини 4 статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до цитування норм чинного законодавства та переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, позивачем не викладено передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції відповідно до пункту 1, пункту 2 та пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Враховуючи те, що заявником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судового рішення у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року у справі №160/2935/21 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправними дій та бездіяльності, стягнення протиправно ненарахованої та невиплаченої заробітної плати повернути особі, яка її подала.
Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя: А.Г. Загороднюк