21 січня 2022 року № 320/14288/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Обухівського відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Обухівського відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з вимогами:
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Прізова Вадима Ігоровича про повернення виконавчого документа стягувачу від 06.11.2017 за виконавчим провадженням № 53493716;
- зобов'язати Обухівський відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) закінчити виконавче провадження № 53493716;
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Прізова Вадима Ігоровича про повернення виконавчого документа стягувачу від 06.11.2017 за виконавчим провадженням № 53494288;
- зобов'язати Обухівський відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) закінчити виконавче провадження № 53494288.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.11.2021 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що рішеннями Шевченківського районного суду м. Києва від 06.12.2016 у справі №761/28226/16-ц та від 06.04.2018 у справі №761/13310/17 визнано виконавчий напис вчинений 10.04.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. зареєстрований в реєстрі за №8591 та виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №19852 від 08.11.2016, такими, що не підлягає виконанню.
Вказав, що у серпні 2021 року ним з'ясовано, що на підставі вказаних виконавчих написів відкриті виконавчі провадження від 01.03.2017 №53494288 та №53493716, відомості про що містяться у Єдиному реєстрі боржників.
Зауважив, що всі боргові зобов'язання ОСОБА_1 перед ПАТ «Альфа-Банк» є припиненими у зв'язку з їх належним виконанням. Таким чином, всі передумови, які існували на момент відкриття виконавчих проваджень від 01.03.2017 №53493716 та №53494288 припинили своє існування, а отже будь-які підстави для перебування відомостей про ОСОБА_1 в реєстрі боржників - відсутні.
Зважаючи на вказане 25.08.2021 до Обухівського відділу ДВС було направлено заяву з прохання вжити всіх необхідних заходів для виключення з Єдиного реєстру боржників відомостей про ОСОБА_1 .
Проте, державним виконавцем прийнято постанови про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчих провадженнях від 06.11.2017 №53493716 та №53494288.
Вказав, що, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 39 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Зауважив, що зі змісту положень Закону №1404-VІІІ вбачається, що така стадія виконавчого провадження як його закінчення, на відміну від повернення виконавчого документа, передбачає настання наслідків у вигляді скасування усіх заходів, які були вжиті в ході здійснення виконавчого провадження, у тому числі зняття арешту з майна (коштів) боржника та виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників. При цьому, закінчення виконавчого провадження не передбачає можливості повторного звернення стягувача для пред'явлення цього ж самого виконавчого документу (у даному випадку скасованого) до виконання.
Позивач стверджує, що перебування відомостей про нього в Єдиному реєстрі боржників призводить до істотної кількості обмежень у вільному користуванні ним тих прав і свобод, якими він наділений. Поновлення його прав можливе лише внаслідок виключення відомостей про нього, як боржника, з Єдиного реєстру боржників, що можливе в результаті скасування постанов про повернення виконавчих документів стягувачу.
На думку позивача, неприйняття відповідачем постанови про закінчення виконавчого провадження за наявності відповідної підстави та наявність постанови про повернення виконавчого документа стягувачу зумовлює настання для позивача негативних наслідків у вигляді продовження дії арешту, накладеного на його кошти та майно наявності відомостей про позивача як боржника в Єдиному реєстрі боржників, що істотно обмежує права позивача.
Вважає, що у зв'язку із зазначеним вище та наявністю підстав для закінчення виконавчого провадження, ефективним способом захисту прав та інтересів позивача в даному випадку є скасування оскаржуваних постанов, які прийнятті відповідачем протиправно та з порушенням норм чинного законодавства.
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду про продовження строків на подання відзиву не направляв. Проте, 03.12.2021 до суду надіслав докази на виконання вимог ухвали суду від 11.11.2021, а саме належним чином засвідченні копії постанов: про відкриття виконавчого провадження №53494288 від 01.03.2017, про відкриття виконавчого провадження №53493716 від 01.03.2017, про повернення виконавчого документа стягувану №53494288 від 06.11.2017, про повернення виконавчого документа стягувану №53493716 від 06.11.2017.
Позивач надав до суду додаткові пояснення, у яких зазначив, що з наданих відповідачем постанов про повернення виконавчого документа стягувану від 06.11.2017 за виконавчими провадженнями № 53493716 та №53494288. підставами для їх прийняття визначено Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Позивач вважає, що вказаний закон не є безумовною підставою для повернення виконавчого документа стягувачу. Стверджує, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», може слугувати підставою для повернення виконавчого документа стягувачу виключно у випадку відсутності у боржника будь-якого іншого майна.
Вказав, що доказів здійснення державним виконавцем будь-яких дій, спрямованих на пошук майна боржника, матеріали виконавчих проваджень не містять. З аналізу відомостей з Автоматизованої системи виконавчих проваджень за провадженнями №53493716 та №53494288 вбачається, що виконавцем не здійснено жодних дій, спрямованих на розшук майна боржника, в т.ч. звернення до банківських установ, органів реєстрації, МВС, пошук нерухомого майна, тощо. Більш того, державним виконавцем взагалі не було здійснено будь-яких дій у межах вказаних виконавчих проваджень. У матеріалах відповідних проваджень міститься усього по 5 документів, а саме: постанови про відкриття виконавчих проваджень (з ідентифікатором доступу та без ідентифікатора доступу), супровідні листи про направлення таких постанов, постанова про повернення виконавчого документу стягувану та супровідні листи про направлення таких постанов.
Будь-які запити, звернення, вимоги, тощо державним виконавцем не направлялись, дії, спрямовані на розшук майна боржника - не вчинялись.
Відтак, вважає, що прийняття відповідачем постанов про повернення виконавчих документів стягувачу є передчасним та таким, що суперечить чинним нормам законодавства.
У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити даний адміністративний позов. Крім того, 02.12.2021 через канцелярію суду представник позивача подав клопотання про подальший розгляд адміністративної справи у порядку письмового провадження.
Відповідач про час, дату та місце проведення судових засідань належним чином повідомлений, явку свого уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06.12.2016 у справі №761/28226/16-ц позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис вчинений 10.04.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрований в реєстрі за №8591 (вказане рішення не оскаржено в апеляційному порядку та набрало законної сили 14.02.2017, що підтверджується відомостями з сайту «Судова влада України» (https://court.gov.ua/).
Також, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06.04.2018 №761/13310/17 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі, визнано виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №19852 від 08.11.2016, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Чуловським В.А, таким, що не підлягає виконанню (вказане рішення не оскаржено в апеляційному порядку та набрало законної сили 08.05.2018, що підтверджується відомостями з сайту «Судова влада України» (https://court.gov.ua/).
Проте, з матеріалів справи вбачається, що на підставі вище вказаних виконавчих написів відкриті виконавчі провадження від 01.03.2017 №53494288 та №53493716, відомості про що містяться у Єдиному реєстрі боржників.
Відповідно до Автоматизованої системи виконавчого провадження стан виконавчих проваджень №53493716 та №53494288 відображається як «завершено».
Крім того, в матеріалах справи наявні докази стосовно того, що всі боргові зобов'язання ОСОБА_1 перед ПАТ «Альфа-Банк» є припиненими у зв'язку з їх належним виконанням. Зазначене підтверджується довідкою ПАТ «Альфа-Банк» від 01.03.2018, в якій повідомляється про передачу прав вимоги до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», а також довідкою ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» від 26.02.2018, в якій повідомляється про повне виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_1 .
Надалі, позивачем 25.08.2021 до Обухівського відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) направлено заяву з прохання вжити всіх необхідних заходів для виключення з Єдиного реєстру боржників відомостей про ОСОБА_1 .
Листом від 14.09.2021 (отриманим 20.09.2021) Обухівський відділ Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повідомив наступне:
- виконавче провадження №53494288 з примусового виконання виконавчого напису № 19853 від 08.11.2016, що видав приватний нотаріус Чуловський В.А. про стягнення коштів з ОСОБА_1 завершено, а 06.11.2017 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувану;
- виконавче провадження № 53493716 з примусового виконання виконавчого напису № 19852 від 08.11.2016, що видав приватний нотаріус Чуловський В. А. про стягнення коштів з Мірошниченка В.В. завершено, а 06.11.2017 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувану.
Додатково в наведеному листі зазначено про неможливість задовольнити заяву про виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників, мотивуючи тим, що чинним законодавством не встановлено обставин, за якими державний виконавець наділений повноваженнями на повторне завершення виконавчого провадження, яке завершене (закінчене) у період, що минув. Також вказується, що не допускається внесення змін у прийняті постанови та зміна прийнятої постанови із «Повернення виконавчого документа стягувачу» на «Закінчення виконавчого провадження», а також внесення інших обставин, які не існували або не були відомі на момент прийнятого рішення.
Позивач вважаючи оскаржувані постанови протиправними та такими, що прийнятті з порушенням вимог чинного законодавства, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1-1) судові накази; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.
Частиною 1 статті 26 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувана про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частина 5 статті 26 Закону №1404-VIII).
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Частиною 2 статті 37 Закону №1404-VIII встановлено, що про наявність обставин, зазначених у пунктах 2 - 6 частини першої цієї статті, виконавець складає акт.
Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову (частина 4 статті 37 Закону №1404-VIII).
Як вбачається з матеріалів справи, державним виконавцем прийняті постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 06.11.2017 у виконавчому провадженні №53493716 та від 06.11.2017 у виконавчому провадженні №53494288. Підставами для їх прийняття визначено Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Суд зазначає, що вказаний закон не є безумовною підставою для повернення виконавчого документа стягувачу.
Відповідно до статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).
Відповідно до статті 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Тобто, законодавець передбачив варіативність дій державного виконавця, спрямованих на стягнення заборгованості з боржника. Такими діями, як вже зазначалось, можуть бути направлення запитів з метою розшуку майна боржника, відкритих боржником банківських рахунків, встановлення факту отримання боржником доходів, накладення арешту на майно та активи боржника, тощо.
Виключно у випадку не отримання позитивного результату після вчинення всіх вказаних дій виконавець може презюмувати факт відсутності у боржника майна / активів, на яке може бути звернуто стягнення.
Згідно пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», на яку в оскаржуваних постановах посилається державний виконавець, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Тобто, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», може слугувати підставою для повернення виконавчого документа стягувачу виключно у випадку відсутності у боржника будь-якого іншого майна.
З аналізу відомостей з Автоматизованої системи виконавчих проваджень вбачається, що за провадженнями №53493716 та №53494288 виконавцем не було здійснено жодних дій, спрямованих на розшук майна боржника, в т.ч. звернення до банківських установ, органів реєстрації, МВС, пошук нерухомого майна, тощо.
Крім того, відповідачем до суду не було надано доказів на підтвердження здійснення будь-яких дій у межах вказаних виконавчих проваджень (надсилання запитів, звернень, вимог, тощо, тобто вчинення дій, які спрямовані на розшук майна боржника), окрім, постанов про відкриття виконавчих проваджень (з ідентифікатором доступу та без ідентифікатора доступу), супровідних листів про направлення таких постанов, постанов про повернення виконавчого документу стягувану та супровідних листів про направлення таких постанов.
Відтак, прийняття оскаржуваних постанов про повернення виконавчого документа стягувачу є передчасними та такими, що суперечить чинним нормам законодавства.
Крім того, судом встановлено, що рішеннями Шевченківського районного суду м. Києва від 06.12.2016 у справі №761/28226/16-ц та від 06.04.2018 у справі №761/13310/17 визнано виконавчий напис вчинений 10.04.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. зареєстрований в реєстрі за №8591 та виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №19852 від 08.11.2016, такими, що не підлягає виконанню.
Про такі рішення суду та, зокрема, про розгляд вищевказаних справ, Обухівському відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було відомо, оскільки останній був залучений у вищевказані справи, у якості третьої особи.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 5 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Згідно з частиною 2 статті 39 Закону №1404-VIII постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. У випадках, передбачених пунктами 1 - 3, 5 - 7, 9 - 12, 14, 15 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частина 3 статті 39 Закону №1404-VIII).
Частинами 1 та 2 статті 40 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Суд зазначає, що зі змісту положень Закону №1404-VIII вбачається, що така стадія виконавчого провадження як його закінчення, на відміну від повернення виконавчого документа, передбачає настання наслідків у вигляді скасування усіх заходів, які були вжиті в ході здійснення виконавчого провадження, у тому числі зняття арешту з майна (коштів) боржника та виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.
При цьому, закінчення виконавчого провадження не передбачає можливості повторного звернення стягувача для пред'явлення цього ж самого виконавчого документу (у даному випадку скасованого) до виконання.
Суд зауважує, що неприйняття відповідачем постанови про закінчення виконавчого провадження за наявності відповідної підстави та наявність постанови про повернення виконавчого документа стягувачу зумовлює настання для позивача негативних наслідків у вигляді продовження дії арешту, накладеного на його кошти та майно наявності відомостей про позивача як боржника в Єдиному реєстрі боржників, що істотно обмежує права позивача.
У зв'язку з вищевказаним, суд приходить до висновку, що ефективним способом захисту прав та інтересів позивача в даному випадку є скасування оскаржуваних постанов.
Разом з тим, суд зазначає, що вимоги позивача про зобов'язання Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) закінчити виконавчі провадження №53493716 та №53494288, не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Пунктом 23 розділу ІІІ Інструкції визначено, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
При закінченні виконавчого провадження відкритого на підставі виконавчого документа, виданого у формі електронного документа, або повернення такого виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження паперову копію такого виконавчого документа.
Зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, вбачається, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційними повноваженнями є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обирати один із кількох варіантів рішення.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
За таких обставин, задоволення вимог в цій частинні стане втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, адже вирішення питання про закінчення виконавчого провадження належить до дискреційних повноважень державної виконавчої служби.
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 10 частини 2 статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
З урахуванням тієї обставини, що рішеннями Шевченківського районного суду м. Києва від 06.12.2016 у справі №761/28226/16-ц та від 06.04.2018 у справі №761/13310/17 визнано виконавчий напис вчинений 10.04.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. зареєстрований в реєстрі за №8591 та виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №19852 від 08.11.2016, такими, що не підлягає виконанню, на підставі яких були відкритті виконавчі провадження №53493716 та №53494288, а прийняття рішень щодо закінчення виконавчого провадження відноситься виключно до компетенції відповідача та не може бути вирішено судом, суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог.
Відтак належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача розглянути питання щодо закінчення виконавчих проваджень №53493716 та №53494288 на підставі визнання судом виконавчих документів таким, що не підлягає виконанню і винесення постанов про закінчення виконавчих проваджень №53493716 та №53494288
Згідно статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача в частинні вимог щодо прийняття постанов про повернення виконавчого документа стягувачу від 06.11.2017 за виконавчим провадженням № 53493716 та від 06.11.2017 за виконавчим провадженням №53494288, а відтак, не довів їх правомірності.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3632,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями №77604664 від 02.11.2021 на суму 908,00 грн., №77605065 від 02.11.2021 на суму 908,00 грн., №776044860 від 02.11.2021 на суму 908,00 грн., №77604975 від 02.11.2021 на суму 908,00 грн.
Враховуючи часткове задоволення позову, та пропорційний розмір задоволених позовних вимог до суми судового збору, суд вважає, що сума судового збору в розмірі 1816,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 194, 205, 242-246, 250, 255, 287 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Прізова Вадима Ігоровича про повернення виконавчого документа стягувачу від 06.11.2017 за виконавчим провадженням № 53493716.
3. Зобов'язати Обухівський відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вирішити питання про закінчення виконавче провадження №53493716 та винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №53493716.
4. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Прізова Вадима Ігоровича про повернення виконавчого документа стягувачу від 06.11.2017 за виконавчим провадженням №53494288.
5. Зобов'язати Обухівський відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вирішити питання про закінчення виконавче провадження №53494288 та винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №53494288.
6. У задоволенні іншої часини позовних вимог - відмовити.
7. Стягнути сплачений судовий збір у розмірі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн. 00 коп. на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Обухівського відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ: 34911011).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Щавінський В.Р.