02 лютого 2022 року 320/5891/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши в м. Києві у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Обухівської міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Обухівської міської ради Київської області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Обухівської міської ради Київської області від 25.02.2021 №190/121-6-VІІІ, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, яка знаходиться у віданні Обухівської міської об'єднаної територіальної громади Обухівського району Київської області в межах села Нещерів Обухівського району Київської області, розміром 1819,72 кв.м.;
- зобов'язати Обухівську міську раду Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, яка знаходиться у віданні Обухівської міської об'єднаної територіальної громади Обухівського району Київської області в межах села Нещерів Обухівського району Київської області, розміром 1819,72 кв.м.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у лютому 2021 року він звернувся до Обухівської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, яка знаходиться у віданні Обухівської міської об'єднаної територіальної громади Обухівського району Київської області в межах села Нещерів Обухівського району Київської області, розміром 1819,72 кв.м., до якого було додано графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки. Відповідачем було розроблено проект рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, однак рішенням Обухівської міської ради Київської області від 25.02.2021 №190/121-6-VІІІ зазначений проект рішення було відхилено та відмовлено позивачу у наданні дозволу без зазначення жодних підстав для відмови.
На думку позивача, відмова відповідача не відповідає вимогам чинного законодавства України, є необґрунтованою, у зв'язку з чим є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що відповідач, діючи відповідно до вимог Земельного кодексу України (далі - ЗК України), своїм рішенням правомірно відхилив проект рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки при розгляді постійною комісією Обухівської міської ради даного питання було встановлено, що земельна ділянка зазначена позивачем не є вільною, так як була надана працівниці Трипільського біохімічного заводу ОСОБА_2 ще у 2000 роках, однак приватизацію земельної ділянки так і не було завершено до 2021 року.
При цьому, відповідач зауважив, що ОСОБА_2 звернулась із заявою надати цю земельну ділянку її сину ОСОБА_3 , у зв'язку з чим Обухівською міською радою було прийнято рішення від 30.03.2021 №1243/30-8-VIIІ, яким було надано ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1456 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2021 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.07.2021 зупинено провадження у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.02.2022 поновлено провадження у справі та вирішено продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
У лютому 2021 року позивач звернувся до Обухівської міської ради з клопотанням від 05.02.2021, в якому просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, яка знаходиться у віданні Обухівської міської об'єднаної територіальної громади Обухівського району Київської області в межах села Нещерів Обухівського району Київської області, розміром 1819,72 кв.м.
До вказаного клопотання додано копію паспорта, копію РНОКПП, копію відповіді ГУ Держгеокадастру та копію витягу з порталу Публічна кадастрова карта України з орієнтовним розташуванням земельної ділянки.
Відповідачем було розроблено проект рішення №121-6-VІІІ про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1820 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Обухівської міської ради від 25.02.2021 №190/121-6-VІІІ відхилено проект рішення "Про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1820 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 ".
Не погоджуючись з рішенням відповідача про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею врегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (далі - ЗК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з положеннями ст. 5 ЗК України, земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.
Статтею 12 ЗК України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до частини 1 статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Як визначено пунктом "б" частини першої статті 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Частинами 1, 2 статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт "в" частини третьої статті 116 ЗК України).
Пунктом "г" частини першої статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у статті 118 ЗК України. Відповідно до положень частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, чинним законодавством чітко визначено, що орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
При цьому чинним законодавством не передбачено права суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17.
У свою чергу системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам, зазначеним у ЗК України, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР), сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та, здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Статтею 25 Закону №280/97-ВР визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону №280/97-ВР, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
За правилами частин 1, 2 статті 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
З системного аналізу зазначених норм слідує, що за результатами розгляду заяви (клопотання) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орган місцевого самоврядування приймає одне із рішень визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України.
Як встановлено судом, рішенням Обухівської міської ради від 25.02.2021 №190/121-6-VІІІ відхилено проект рішення "Про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1820 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 ".
Проте, суд наголошує, що у вказаному рішенні відповідач не зазначає про невідповідність місця розташування земельної ділянки, що планується до відведення, вимогам законів, прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, чи генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку. Оскаржуване рішення взагалі не містить підстав відмови у наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою.
Водночас суд не приймає до уваги викладені у відзиві на позовну заяву твердження відповідача про те, що при розгляді постійною комісією Обухівської міської ради питання щодо надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою було встановлено, що земельна ділянка зазначена позивачем не є вільною, так як була надана працівниці Трипільського біохімічного заводу ОСОБА_2 ще у 2000 роках, однак приватизацію земельної ділянки так і не було завершено до 2021 року, оскільки такі обставини не були вказані в рішенні від 25.02.2021 №190/121-6-VІІІ в якості підстави для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, зважаючи на наведене судом правове регулювання, суд не приймає до уваги посилання відповідача на ці факти, викладені у відзиві на позовну заяву.
У зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що рішення Обухівської міської ради від 25.02.2021 №190/121-6-VІІІ, яким відхилено проект рішення "Про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1820 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 ", є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
У спірних правовідносинах відповідач не розглянув заяву (клопотання) від 05.02.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, яка знаходиться у віданні Обухівської міської об'єднаної територіальної громади Обухівського району Київської області в межах села Нещерів Обухівського району Київської області, розміром 1819,72 кв.м. у встановленому порядку.
Отже, відповідачем при розгляді заяви позивача не надана її оцінка на предмет відповідності вимогам ст. 118 Земельного кодексу України, тому вказана заява підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення за умови не перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб'єктом владних повноважень з цього питання.
Зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. А прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Разом з тим, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано положеннями ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 у справі №804/1469/17, від 14.08.2019 у справі №0640/4434/18, від 12.09.2019 у справі №0640/4248/18 та від 28.11.2019 року по справі №803/1067/17.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. У цій справі з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 05.02.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, яка знаходиться у віданні Обухівської міської об'єднаної територіальної громади Обухівського району Київської області в межах села Нещерів Обухівського району Київської області, розміром 1819,72 кв.м. та відповідно до вимог ст. 118 ЗК України прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 10.10.2019 по справі №814/1959/17.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та законність своїх дій та рішення при розгляді клопотання позивача.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як слідує з матеріалів справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1816,00 грн., що підтверджується квитанцією від 14.05.2021 №0.0.2123197308.1.
Відтак, враховуючи ту обставину, що вимоги позивача задоволені частково, суд дійшов висновку, що понесені позивачем судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 908,00 грн. підлягають стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Обухівської міської ради Київської області від 25.02.2021 №190/121-6-VІІІ, яким відхилено проект рішення "Про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1820 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 ".
Зобов'язати Обухівську міську раду Київської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 05.02.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, яка знаходиться у віданні Обухівської міської об'єднаної територіальної громади Обухівського району Київської області в межах села Нещерів Обухівського району Київської області, розміром 1819,72 кв.м. та відповідно до вимог ст. 118 ЗК України прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Обухівської міської ради Київської області (код ЄДРПОУ 35161650) судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Балаклицький А. І.