20 січня 2022 року справа №320/2896/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Коздровської К.Д., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Північного Київського територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Північного Київського територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Північного Київського територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) (м. Київ) (Адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 22.05.2015 по 22.06.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 22.06.2019;
- зобов'язати Північне Київське територіальне управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) (військова частина НОМЕР_1 ) (м. Київ) (Адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 22.05.2015 по 22.06.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 22.06.2019 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
- визнати протиправною бездіяльність Північного Київського територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) (м. Київ) (адреса: 01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 38, код ЄДРПОУ 25575753), яка полягає у не здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) індексації грошового забезпечення за період з 10.07.2014 по 20.06.2019;
- зобов'язати Північне Київське територіальне управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) (м. Київ) (адреса: 01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 38, код ЄДРПОУ 25575753) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 10.07.2014 по 20.06.2019 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що у період з 10.07.2014 по 20.06.2019 він проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (м. Київ), та відповідно до наказу Командувача Національної Гвардії України від 14.06.2019 №91 був звільнений з військової служби у запас за підпунктом "а" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” (у зв'язку із закінченням строку контракту) без права носіння військової форми одягу 20.06.2019.
З 22.05.2015 має статус учасника бойових дій.
При звільненні позивача з військової служби з ним не було проведено розрахунок із виплати грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки учасника бойових дій та індексації грошового забезпечення за весь період проходження позивачем військової служби.
Також позивач зазначає, що 05.02.2021 він звернувся до відповідача з клопотанням про проведення компенсації невикористаної частини додаткової відпустки, проведення індексації грошового забезпечення за весь період проходження позивачем військової служби, проте у березні 2021 року на його адресу надійшла відповідь від відповідача у формі листа від 26.02.2021 №1/34-418-С-8 про відмову у задоволенні клопотання.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 відкрито провадження в адміністративній справі №320/2896/21 та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, витребувано докази від сторін.
Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, враховуючи недостатність в суді коштів на оплату послуг відправлення поштової кореспонденції.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Крім того, відповідно до ч.4 ст.159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий Краснокутським РВГУМВС України в Харківській області 11.03.2009 (а.с.10-13).
Судом встановлено, що позивач у період з 10.07.2014 по 20.06.2019 проходив військову службу в Збройних Силах України, та відповідно до наказу начальника Північного Київського територіального управління Національної гвардії України (по стройовій частині) від 20.06.2019 №125 було припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби в Національній гвардії України з капітаном ОСОБА_1 та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с.17).
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 , виданим Головним управлінням Національної гвардії України від 22.05.2015 (а.с.15).
При цьому, з витягу наказу начальника Північного Київського територіального управління Національної гвардії України (по стройовій частині) від 20.06.2019 №125 вбачається, що позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки.
05.02.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив:
- здійснити нарахування та виплату на його рахунок індексації грошового забезпечення за період з 10.07.2014 по 20.06.2019;
- виплатити грошову компенсацію на його рахунок за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік;
- надати інформацію або відповідні документи про розміри посадових окладів за період з 2014 року по 2019 рік за займаними ним посадами у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України;
- направити на його адресу для листування довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з 10.07.2014 по 20.06.2019;
- направити на його адресу для листування довідку про виплату або невиплату позивачу індексації грошового забезпечення за весь період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України;
- направити на його адресу для листування копії карток особового рахунку позивача за період з 10.07.2014 по 20.06.2019;
- направити на його адресу для листування витяги з наказів про зарахування до списків особового складу частини та про вступ до виконання обов'язків за посадами у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України;
- інформацію або довідку про нарахування та надання позивачу додаткової відпустки, яка надається на підставі ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-ХІІ та ст.77-2 Кодексу законів про працю України;
- довідку про середній заробіток позивача за останніх два повних робочих місяці, що передували даті його звільнення з військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України (а.с.18-25).
У відповідь на запит позивача відповідачем надано довідку про нарахування та виплату індексації лише за період з 01.01.2017 по 20.06.2019 від 23.02.2021 №41; копію відомості нарахувань та відрахувань грошового забезпечення за 2017 по 2019 року, а також листом від 26.02.2021 №1/34-418-С-8 повідомлено позивача про те, що стосовно надання інформації щодо нарахування та виплати грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення за період з 18.08.2016 по 31.12.2016 зазначена документація передана на зберігання до Центрального архівного відділу Національної гвардії України, що знаходиться за адресою: 01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 38, тому за даною інформацією запропоновано звернутись до вищевказаного органу.
Так, з довідки про нарахування та виплату індексації з 01.01.2017 по 20.06.2019 від 23.02.2021 №41 вбачається, що індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби позивачу станом на день звільнення з військової служби у період з січня 2017 року по грудень 2018 року не було виплачено, лише починаючи з січня 2019 року по червень 2019 року позивачу було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення (а.с.29).
Незгода позивача із протиправною бездіяльністю відповідача щодо нарахування та виплати грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 22.05.2015 по 22.06.2019, нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 10.07.2014 по 20.06.2019, зумовила звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Стосовно позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 22.05.2015 по 22.06.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 22.06.2019 та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію додаткової відпустки за вказаний період, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України “Про відпустки” від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону України “Про відпустки” від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу”, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року №3543-XII та “Про оборону України” від 06 грудня 1991 року № 1932-XII.
За визначенням статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР "Про відпустки".
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (надалі - Порядок №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі Тимошенко проти України (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту законності, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним у 2014 - 2019 роках дні додаткової відпустки як учасник бойових дій, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII.
Аналогічного висновку дійшла колегія суддів Великої Палати Верховного Суду у своїй постанові від 21 серпня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18.
У зазначеній постанові Великою Палатою Верховного Суду визначено, що ознаками цієї типової справи є:
- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;
- відповідач, суб'єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;
- підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України “Про відпустки”, статті 5, 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", стаття 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", стаття 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";
- предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";
- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України "Про відпустки", Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";
- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Дослідивши та проаналізувавши наявні у справі матеріали, суд дійшов висновку, що дана справа за позовом ОСОБА_1 до Північного Київського територіального управління Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_1 ) (м. Київ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, підпадає під ознаки типової справи.
В силу припису частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Так, при вирішенні спору Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
При цьому, суд зазначає, що у позовній заяві позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 22.05.2015 по 22.06.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 22.06.2019 та зобов'язати відповідача нарахувати та виплати позивачу грошову компенсацію додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 22.05.2015 по 22.06.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 22.06.2019.
Проте, згідно з витягом з наказу начальника Північного Київського територіального управління Національної гвардії України від 20.06.2019 №125 (по стройовій частині) з капітаном ОСОБА_1 (Г-005552), який здав справи і обов'язки за посадою командира 2 бойової групи 3 групи спеціального призначення окремого загону спеціального призначення управління та звільненого відповідно до наказу командувача Національної гвардії України від 14.06.2019 №91 о/с за підпунктом "а" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з військової служби у запас (у зв'язку із закінченням строку контракту) без права носіння військової форми одягу 20 червня 2019 року, було припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби в Національній гвардії України, та для взяття на військовий облік направлено до Печерського РВК міста Києва.
Отже з даного наказу вбачається, що позивача звільнено з військової служби 20.06.2019.
Виходячи з наведеного, позовні вимоги в даній частині підлягають задоволенню частково, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 22.05.2015 по 20.06.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 20.06.2019 та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 22.05.2015 по 20.06.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 20.06.2019.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо здійснення нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 10.07.2014 по 20.06.2019 та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 10.07.2014 по 20.06.2019, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 статті 2 Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу” військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
У свою чергу, спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 20ІІ-XII (далі - Закон № 20ІІ-XII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Частиною 1 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно з ч.2 статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч.3 статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з ч.4 статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України “Про індексацію грошових доходів населення” від - 03.07.1991 № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-ХІІ, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році - 103 відсотка).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до п. 2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом п. 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Так, з довідки про нарахування та виплату індексації з 01.01.2017 по 20.06.2019 від 23.02.2021 №41, наданої відповідачем позивачу на його звернення, вбачається, що індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби позивачу станом на день звільнення з військової служби у період з січня 2017 року по грудень 2018 року не було виплачено, проте, починаючи з січня 2019 року по червень 2019 року, позивачу було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення (а.с.29).
При цьому, довідки щодо нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 14.07.2014 по 31.12.2016 не надано та повідомлено про те, що надання інформації щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення за період з 18.08.2016 по 31.12.2016, неможливо, оскільки зазначена документація передана на зберігання до Центрального архівного відділу Національної гвардії України, що знаходиться за адресою: 01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 38, тому за даною інформацією запропоновано звернутись до вищевказаного органу.
Таким чином, матеріали справи не містять доказів того, що позивачу було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби у період з 10.07.2014 по 31.12.2018.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем у спірних правовідносинах було допущено протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 10.07.2014 по 31.12.2018.
При цьому, суд враховує, що статтею 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05.10.2000 №2017-III (зі змінами та доповненнями) визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Кечко проти України” від 08 листопада 2005 року зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 825/874/17.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Суд також враховує і рішення Конституційного суду України від 15 жовтня 2013 №9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.
У свою чергу, згідно з загальними засадами права, дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Докази, які б підтверджували нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 10.07.2014 по 31.12.2018 в матеріалах справи відсутні, що також не спростовано відповідачем.
Окрім того, суд враховує, що пунктом 6 наказу Міністра оборони України від 27 січня 2016 року №44 “Про особливості виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в 2016 році” передбачено виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців здійснювати відповідно до вимог законодавства України.
Згідно з пунктом 10 наказу Міністра оборони України від 09 лютого 2017 року №88 “Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2017 рік” визначено нарахування і виплату індексації здійснювати відповідно до вимог законодавства України.
У той же час, у позовній заяві позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 10.07.2014 по 20.06.2019 та зобов'язати нарахувати та виплати позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 10.07.2014 по 20.06.2019. Проте, як було встановлено судом та підтверджується довідкою відповідача від 23.02.2021 №41, починаючи з 01.01.2019 по 20.06.2019 позивачу було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення (а.с.29).
Таким чином, з огляду на встановлену під час розгляду справи протиправну бездіяльність відповідача, з метою належного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання суб'єкта владних повноважень нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за час проходження ним військової служби у Північному Київському територіальному управлінні Національної гвардії України (Військова частина 3001) (м. Київ), а саме за період з 10.07.2014 по 31.12.2018.
Суд також приймає до уваги правову позицію, висловлену Верховним Судом в аналогічній справі у постанові від 05.02.2020 у справі №825/565/17, відповідно до якої реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
Практика Європейського суду з прав людини підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі “Hasan and Chaush v. Bulgaria” №. 30985/96).
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Відповідно до ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №826/4418/14 зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Приймаючи до уваги, що законних підстав для позбавлення позивача права на отримання індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби відповідачем не доведено, суд вважає наявними підстави для зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
В даному випадку, задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Отже, з урахуванням наведених норм права, оскільки відповідачем не спростовано доводи позивача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 10.07.2014 по 31.12.2018, суд вважає позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню частково, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 10.07.2014 по 31.12.2018 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення позивачу за період з 10.07.2014 по 31.12.2018.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію додаткової відпустки та індексацію грошового забезпечення разом із компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 (у редакції, чинній станом на момент спірних правовідносин), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.
Пункти 4 та 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Враховуючи вищенаведене, нарахування та виплата грошової компенсації додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення повинна відбуватися із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004, отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частинами 1, 2, 5 статті 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки є звільненим від сплати судового збору як учасник бойових дій на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”. Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Північного Київського територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за період з 22.05.2015 по 20.06.2019, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 20.06.2019.
3. Зобов'язати Північне Київське територіальне управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ 25575753; адреса місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 38) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за період з 22.05.2015 по 20.06.2019, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 20.06.2019, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
4. Визнати протиправною бездіяльність Північного Київського територіального управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби у період з 10.07.2014 по 31.12.2018.
5. Зобов'язати Північне Київське територіальне управління Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ 25575753; адреса місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 38) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 10.07.2014 по 31.12.2018, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
6. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення суду складено 20.01.2022.
Суддя Кушнова А.О.