13 січня 2022 року Справа № 280/10617/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )
до Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області (72312, Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. Чернишевського, буд. 26, код ЄДРПОУ 03193086)
про визнання дій протиправними та стягнення суми,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся із позовною заявою до Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі меншому, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком;
стягнути з Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області на користь ОСОБА_1 недоотриману частину щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі 7354, 00 грн. (сім тисяч триста п'ятдесят чотири) гривні.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням. Зазначає, що позивач отримав щорічну разову грошову допомогу від відповідача до 05 травня за 2021 рік у розмірі 1491,00 грн. Однак, відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Тому вважає, що виплачені йому кошти, не відповідають розміру виплат встановленим чинним законодавством України. Посилається на те, що звернувся до відповідача з заявою про виплату щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, проте листом Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області відмовило у такій виплаті. Вважає протиправними такі дії відповідача та просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач позовну заяву не визнав. У відзиві вх. № 70140 від 29.11.2021 посилається на те, що розмір грошової допомоги управлінням у сумі 1491,00 грн. за 2021 рік не нараховувався, грошова допомога була нарахована головним управлінням Пенсійного Фонду України в Запорізькій області, що підтверджується списком пенсіонерів на виплату грошової допомоги. Вказує також, що Мінсоцполітики організовує виплату до 5 травня, перераховує кошти, розподіляє їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту, але відповідальність за виплату в значно меншому розмірі чомусь покладає на управління/центри, ігноруючи при цьому факт затвердження Міністерством паспорту бюджетної програми з зазначенням розміру грошової виплати. Вважає, що Міністерство соціальної політики, як головний розпорядник коштів, Кабінет Міністрів України, як орган, який прийняв нормативно-правовий акт, та Пенсійний Фонд України, який визначив розмір допомоги позивачу і є належними відповідачами по даній справі. Просить суд замінити відповідачів у справі та у позові відмовити.
Ухвалою суду від 10.11.2021 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/10617/21 без виклику сторін.
Ухвалою суду від 13.01.2022 відмовлено у заміні відповідача у справі на Кабінет міністрів України, Міністерство соціальної політики України та Пенсійний фонд України.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Приписами ч. 4 ст. 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням НОМЕР_2 від 11.05.1999.
ОСОБА_1 звернувся до Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області із заявою, в якій просив перерахувати та виплатити грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік як учаснику бойових дій розмірі 5 мінімальних пенсій.
Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області листом № Д-196/з, № Д-223/з від 15.09.2021 повідомило, що управління виконує функцію лише виплати, а не встановлює розміри цих виплат або виділяє цільові кошти.
Позивач, не погодившись з діями відповідача та з вимогою стягнути суму, звернувся до суду із вказаним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною другою статті 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII). Цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Пільги часникам бойових дій встановлені статтею 12 вказаного Закону №3551-XII, відповідно до частини 5 якої (в редакції Закону України від 25.12.1998 №367-XIV “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Як визначено статтею 17 цього Закону, фінансування витрат, пов'язаних з введенням його в дію, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Підпунктом "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України від 28.12.2007 №107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (набрав чинності 01 січня 2008 року) частину 5 статті 12 Закону №3551-XII викладено у новій редакції, за змістом якої разова грошова допомога учасникам бойових дій до 5 травня виплачується щорічно у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 вказані зміни визнані неконституційними.
Протягом 2012-2014 років на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 13 Закону № 3551-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Поряд із цим, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015 також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28.12.2014 № 79-VIII “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин” розділ VI “Прикінцеві та перехідні положення” БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
На реалізацію приписів цієї норми закону, Кабінетом Міністрів України кожного бюджетного року приймалися відповідні постанови. Зокрема, Кабінет Міністрів України у Постанові №325 установив, що у 2021 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбачена Законом №3551-XII, учасникам бойових дій здійснюється в розмірі 1491,00 грн., тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено статтею 12 цього Закону. Отже, на час виплати позивачу у 2021 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон №3551-XII і Постанова №325.
Водночас, Конституційний Суд України рішенням від 27.02.2020 № 3-р/2-2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення, посилаючись на положення свого рішення від 22.05.2008 № 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Частиною 2 статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, з 27 лютого 2020 року норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII, не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. У даному випадку застосуванню підлягають положення статті 12 Закону №3551-XII в редакції Закону №367-XIV “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, частиною 5 якої встановлено виплату разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
При цьому суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач у листі-відповіді, не можуть змінювати приписів Закону №3551-ХІІ, який має вищу юридичну силу.
Згідно із частиною третьою статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Як зазначено в постанові Великої палати Верховного Суду від 13.01.2021 у справі №440/2722/20, правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон №3551-XII. Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VIII Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетний кодекс України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Конституційний Суд України Рішенням від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 № 1082-IX “Про Державний бюджет України на 2021 рік” установлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2020 року - 1769 гривень.
Таким чином, з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 №3-р/2020 позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги до 5 травня як учасник бойових дій у 2021 році у розмірі п'яти мінімальних пенсій у сумі 8845,00 грн. (1769,00 грн.*5)
Органами, уповноваженими здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня, є Управління соціального захисту населення за місцем проживання позивача.
Тож, посилання відповідача на те, що виплату мають здійснювати Кабінет міністрів України, Міністерство соціальної політики України та Пенсійний фонд України не знаходить свого законодавчого підтвердження.
В даному випадку, безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги позивачу як учаснику бойових дій за 2021 рік має здійснювати Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області, зважаючи також на те, що у відзиві управління підтверджує, що позивач перебуває на обліку як учасник бойових дій. Крім того, сам відповідач вказує, що позивач звертався до Управління з питання виплати йому допомоги у належному розмірі, та у відповіді Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області зазначило, що позивач перебуває на обліку як учасник бойових дій, проте посилалось на недостатність фінансування даних виплат.
Однак виплата позивачу разової грошової допомоги не відповідає статті 12 Закону №3551-ХІІ та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.
Разова грошова допомога учасникам бойових дій є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Суханов та Ільченко проти України” (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, висновків Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення взаємопов'язаних позовних вимог шляхом визнання протиправними дій Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 суми разової грошової допомоги за 2021 рік, яка виплачується щорічно до 5 травня учасникам бойових дій, в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком та стягнення з Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області на користь ОСОБА_1 суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі 7354,00 грн.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак не довів правомірності своїх дій щодо невиплати разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі, суд зазначає наступне.
Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України”, від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України”, від 30.03.2004 у справі “Меріт проти України” заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Судом встановлено, що позивачем було укладено Договір № 8 про надання правової допомоги від 23.09.2021 з адвокатським об'єднанням «КОМПАНІЯ «ДОВІРА», в особі голови адвоката Марцих Я.О. за яким об'єднання бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” №5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору;
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону, видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
В межах розгляду даної справи представником позивача було надано інші види правової допомоги (складання процесуальних документів).
Згідно акту прийому-передачі робіт від 18.10.2021 згідно договору від 23.09.2021 позивач отримав правову допомогу, яка полягала у наступному: консультація з питання стягнення у судовому порядку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій; складання адміністративного позову про стягнення у судовому порядку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій; правове супроводження ведення справи щодо стягнення у судовому порядку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій.
Оплата наданих послуг здійснена згідно розрахунку витрат на правову допомогу та квитанції № 1 від 18.10.2021.
Заяви про зменшення витрат на правову допомогу від відповідача не надходило.
Натомість, у відзиві відповідач посилається на неспівмірність та завищеність розміру витрат з обсягом наданих послуг.
Суд зауважує, що згідно позиції ВС від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціну позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Перевіривши зміст наведених документів, суд зазначає, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу за вказані послуги вартістю 5000,00 грн. є завищеними у порівняні з обсягом наданих адвокатом послуг позивачу та предмет позову у справі, а тому розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачу за період розгляду справи у суді першої інстанції у співмірності до наданих послуг становить 2500,00 грн.
У зв'язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат у вигляді судового збору на підставі ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області (72312, Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. Чернишевського, буд. 26, код ЄДРПОУ 03193086) про визнання дій протиправними та стягнення суми, - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 суми разової грошової допомоги за 2021 рік, яка виплачується щорічно до 5 травня учасникам бойових дій, в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Стягнути з Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області на користь ОСОБА_1 суму разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік як учаснику бойових дій у розмірі 7354 грн.00 коп.
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 13.01.2022.
Суддя Л.Я. Максименко