03 лютого 2022 року м. Харків Справа №917/1367/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Сгара Е.В. , суддя Склярук О.І.,
за участю секретаря судового засідання Легуші Я.С.,
учасники провадження у справі - не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Комунального госпрозрахункового підприємства «Союзрембуд» Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (вх.№3637П/1 від 29.11.2021) на рішення Господарського суду Полтавської області від 28.10.2021 (м. Полтава, суддя Тимощенко О.М., повний текст рішення складено 28.10.2021) у справі №917/1367/21,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Енерго-Плюс», м. Кременчук, Полтавська область,
до Комунального госпрозрахункового підприємства «Союзрембуд» Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, м. Кременчук, Полтавська область,
про стягнення 185957,35 грн заборгованості, -
До Господарського суду Полтавської області 26.08.2021 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Енерго-Плюс» до відповідача Комунального госпрозрахункового підприємства «Союзрембуд» Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про стягнення 185957,35 грн заборгованості, в тому числі: 90734,00 грн основного боргу, 59267,19 грн інфляційних втрат, 15862,29 грн 3% річних, 20093,87 грн пені.
В обґрунтування позову позивач посилався на невиконання відповідачем зобов'язань зі своєчасної оплати товару поставленого позивачем на підставі договору поставки №17 від 24.09.2015.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 28.10.2021 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Комунального госпрозрахункового підприємства «Союзрембуд» Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Енерго-Плюс» 90734 грн 00 коп. основного боргу, 59267 грн 19 коп. інфляційних втрат, 15862 грн 29 коп. 3% річних та 2487 грн 95 коп. витрат по сплаті судового збору. Ухвалено видати наказ після набрання чинності цим рішенням. В іншій частині позову відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Комунальне госпрозрахункове підприємство «Союзрембуд» Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області з рішенням суду не погодилось та звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить рішення Господарського суду Полтавської області від 28.10.2021 по справі №917/1367/21 за позовом ТОВ «Н-ВП «ЕНЕРГО-ПЛЮС» до КГП «СОЮЗРЕМБУД» - змінити, скасувавши його в частині, якою позов задоволено та ухваливши в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову; при розгляді справи застосувати позовну давність.
В обґрунтування своєї позиції по справі апелянт посилається на наступне:
- судом першої інстанції було стягнуто 3% річних та інфляційні втрати за період з 15.05.2015 по 12.08.2021, тобто, за період, який перевищує три роки, що є порушенням ст.ст.264, 625 Цивільного кодексу України;
- суд у рішенні, що оскаржується вказує, що апелянта було належним чином повідомлено про розгляд справи ухвалою від 30.08.2021 по даній справі, проте вказана ухвала не містить дати слухання справи, відтак апелянт не знав коли відбудеться слухання справи по суті, та, відповідно, заявити про застосування до позовних вимог позовної давності, тому, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 17.04.2018 у справі №200/11343/14-ц апелянт заявляє про застосування до позовних вимог позовної давності;
- апелянт посилається на обставини установлення карантину на усій території України з 12.03.2020;
- апелянт вважає, що позивач та суд безпідставно застосували індексацію знецінення суми основного боргу, оскільки не врахували положення чинної з 01.01.2016 редакції ч.1 ст.4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», яка передбачає, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103%, тоді як індекс інфляції за більшу половину обраного позивачем періоду становив менше 103%.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 апеляційну скаргу Комунального госпрозрахункового підприємства «Союзрембуд» Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області залишено без руху. Встановлено апелянту десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків апеляційної скарги. Повідомлено апелянта, що заява про усунення недоліків повинна надійти до суду апеляційної інстанції не пізніше п'ятого дня з наступного дня після закінчення десятиденного строку на усунення недоліків. Повідомлено апелянта про можливість подати заяву про усунення недоліків у справі на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі «Електронний суд», поштою, факсом або дистанційні засоби зв'язку, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису з урахуванням вимог Закону України «Про електронний цифровий підпис» та Закону України «Про електронні довірчі послуги».
В строк, наданий судом, від апелянта надійшла заява (вх.№15105 від 24.12.2021) про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали суду від 30.11.2021. Зокрема, апелянтом надано платіжне доручення про сплату судового збору у належному порядку та розмірі.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.12.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального госпрозрахункового підприємства «Союзрембуд» Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області. Встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали. Повідомлено учасників справи про можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції та про можливість подати будь-які документи у справі на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі «Електронний суд», поштою, факсом або дистанційні засоби зв'язку, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису з урахуванням вимог Закону України «Про електронний цифровий підпис» та Закону України «Про електронні довірчі послуги». Призначено справу до розгляду на 03.02.2022. Повідомлено учасників апеляційного провадження про дату, час та місце розгляду справи в судовому засіданні. Довести до відома учасників апеляційного провадження, що явка їх представників в судове засідання не є обов'язковою.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Енерго-Плюс» надійшов відзив (вх.№260 від 10.01.2022, вх.№369 від 12.01.2022), в якому просить залишити судове рішення без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
В обґрунтування своєї позиції по справі позивач посилається на наступне:
- апелянта було належним чином повідомлено про розгляд справи, йому було надано строк на подання відзиву та заперечень, в яких відповідач мав можливість зазначити свої вимоги про позовну давність, якою він не скористався без поважних причин;
- наявність в державі карантину не є безумовною підставою для звільнення відповідача від сплати інфляційних втрат та 3% річних;
- періоди «дефляції» повинні враховуватись під час розрахунку інфляційних втрат, оскільки буде зруйновано послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.
Також від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Енерго-Плюс» (вх.№1307 від 02.02.2022).
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2022, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Россолова В.В., сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Сгара Е.В., суддя Склярук О.І.
Відповідач до судового засідання не з'явився, причини неявки суд не сповістив, про дату, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т.1, а.с.116).
Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.09.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Енерго-Плюс» (позивач, постачальник) та Комунальним госпрозрахунковим підприємством «Союзрембуд» (відповідач, покупець) укладено договір поставки № 17 (арк. с. 13-16).
В укладеному договорі сторони узгодили, зокрема, наступне:
- постачальник зобов'язується передавати у власність, а покупець зобов'язується отримувати та оплачувати товар (обладнання) в найменуванні, кількості і ціні згідно Специфікацій (рахунків-фактур), узгоджених сторонами, котрі є невід'ємними частинами цього договору (п. 1.1 договору);
- загальна вартість цього договору визначається як сума, що була фактично сплачена покупцем згідно виставлених до оплати рахунків-фактур протягом дії цього договору (п. 2.1 договору);
- оплата за поставлений товар здійснюється покупцем протягом 15 календарних днів, у безготівковій формі, шляхом перерахування у повному обсязі сум, зазначених у рахунках-фактурах, на поточний рахунок постачальника (п. 2.2 договору);
- датою оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 2.3 договору);
- строк поставки товару на кожну окрему заявку покупця за цим договором зазначається у відповідній Специфікації (п. 3.1 договору);
- датою поставки вважається дата відвантаження товару (п. 3.3 договору);.
- поставка товару здійснюється через 7 робочих днів після підписання договору (п. 3.4 договору);
- у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним в Україні законодавством (п. 5.1 договору);
- цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31 грудня 2015р. (п. 8.1 договору);
- закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.
24.09.2015 сторони також уклали Специфікацію № 1 до договору поставки № 17 від 24.09.2015, у якій погодили поставку кабелю АВБбШвнг 3х240+1х120 у кількості 450 м загальною вартістю 238 734,00 грн (арк. с. 17).
Згідно п. 4 Специфікації № 1 оплата товарів вказаних у п. 1 Специфікації проводиться покупцем на умовах визначених в п. 2.2 договору.
На виконання умов договору поставки № 17 від 24.09.2015 позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 238 734,00 грн згідно видаткової накладної № 16 від 29.09.2015 (арк.с. 18) по довіреності № 159 від 29.09.2015 виданій відповідачем своєму представнику на отримання товарно-матеріальних цінностей (арк. с. 19).
Позивач зазначає, що зазначений товар відповідач оплатив частково на суму 148 000,00 грн. На підтвердження здійснених відповідачем оплат позивач надав довідку Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» № КМ2-07.8/53 від 16.08.2021 (арк. с. 20-21).
Позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію № 09/06-21 від 09.06.2021 про сплату заборгованості за договором поставки № 17 від 24.09.2015 на суму 90 734,00 грн (арк. с. 35-39). Зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та реагування.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом з вимогою про стягнення з відповідача 185 957,35 грн заборгованості, в тому числі: 90 734,00 грн основного боргу, 59 267,19 грн інфляційних втрат, 15 862,29 грн 3% річних, 20 093,87 грн пені (розрахунок арк. с. 7-12).
На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази: копію договору поставки № 17 від 24.09.2015, копію Специфікації № 1 від 24.09.2015, копію видаткової накладної № 16 від 29.09.2015, копію довіреності № 159 від 29.09.2015, довідку ПАТ «ПУМБ» № КМ2-07.8/53 від 16.08.2021 та додаток № 1 до неї, копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «НВП «Енерго-Плюс», копію наказу про призначення директора ТОВ «НВП «Енерго-Плюс», копію витягу зі Статуту ТОВ «НВП «Енерго-Плюс», інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо КП «Союзрембуд», копію претензії № 09/06-21 від 09.06.2021 з доданим до неї розрахунком заборгованості, копії поштової накладної № 3960021208722 від 09.06.2021 та опису вкладення у цінний лист, копію рахунку на оплату № 14 від 24.09.2015.
Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 90734,00 грн основного боргу, 59 267,19 грн інфляційних втрат та 15 862,29 грн 3% річних. В частині стягнення 20 093,87 грн пені суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Переглядаючи справу в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до статті 173 ГК України, що кореспондується зі статтею 509 ЦК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
У відповідності до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
Судом встановлено, що на виконання умов договору позивач 29.09.2015 поставив відповідачу товар на суму 238 734,00 грн. Дана обставина підтверджується підписаною між сторонами видатковою накладною № 16 від 29.09.2015 (арк. с. 18).
В свою чергу відповідач оплатив отриманий товар частково на суму 148 000,00 грн і заборгованість останнього складає 90 734,00 грн. Дана обставина відповідачем не спростована.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що у даному випадку мало місце порушення договірних зобов'язань з боку відповідача щодо оплати вартості поставленого товару і позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 90734,00 грн є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Обставини відсутності вказаного боргу відповідачем не спростовано.
Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач просив суд стягнути з відповідача 59 267,19 грн інфляційних втрат за період з 15.10.2015 до 12.08.2021, 15 862,29 грн 3% річних за період з 15.10.2015 до 12.08.2021.
Здійснивши на підставі наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання на суму заборгованості, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно встановив, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 15862,29 грн. 3% річних та 59267,19 грн інфляційних втрат є обґрунтованими (арифметично вірно розрахованими), у зв'язку з чим дійшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог в цій частині у повному обсязі.
Щодо доводів апелянта щодо неврахування вимог ч.1 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» про те, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103%, колегія суддів зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 , від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 22.09.2020 у справі №918/631/19.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення») (п. 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
Оскільки погашення боргу не відбувалося, позивач навів розрахунок, згідно з яким залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць розрахункового періоду перемножений послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та поділений на 100 %. Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, віднято основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду ( п.89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 викладений правовий висновок про те, що при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 №265.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 1078).
При цьому статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.
Стосовно посилань апелянта на установлення на всій території України карантину з 12.03.2020, що в свою чергу є підставою для звільнення відповідача від сплати інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.
Строк виконання зобов'язання по договору поставки № 17 від 24.09.2015 року закінчився до настання, а не під час запровадженого карантину.
Розділом 6 Договору поставки № 17 від 24.09.2015 року сторонами було врегульовано порядок застосування форс-мажорних обставин під час виконання умов договору, передбачено необхідність підтвердження їх наявності (п. 6.5. договору) компетентним органом та обов'язкове письмове повідомлення іншої сторони (п. 6.3. договору). Матеріали справи не містять доказів дотримання відповідачем відповідних положень.
Крім того, карантин, як форс-мажорна обставина, підлягає доведенню апелянтом саме щодо неможливості виконання грошового зобов'язання у період його дії, оскільки покупець не враховує імперативну норму ч.2 ст.617 ЦК України про те, що не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)» від 17.03.2020 р. №530-ІХ до переліку форс-мажорних обставин, визначених уст. 14 -1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» було включено карантин.
З огляду положення ч.1 ст.617 ЦК України та ч.2 ст.218 ГК України, очевидним є те, що саме по собі включення до переліку форс-мажорних обставин карантину, не свідчить про те, що карантин автоматично звільняє сторону зобов'язання від відповідальності за невиконання її обов'язку. Така сторона повинна довести в кожному випадку наявність причинно-наслідкового зв'язку між карантином та невиконання нею зобов'язань.
Обставини невиконання свого зобов'язання повинні бути саме такими, що об'єктивно унеможливлюють вчинення відповідних дій. Зокрема, пряма заборона Уряду або місцевих органів на здійснення певних видів діяльності.
Частиною 1 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що ТПП України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
ТПП України як недержавна неприбуткова самоврядна організація, яка об'єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об'єднання, засвідчує форс-мажорні обставини і така діяльність є статутним завданням цієї організації. До того ж видача ТПП України сертифікатів про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є послугою, яка в розумінні статті 178 Господарського кодексу України є публічним зобов'язанням (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 31.10.2018 у справі №805/2078/15-а).
Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.
Заява за встановленою ТПП України формою про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (додатки №№ 1, 2, 3, 4 до Регламенту ТПП) подається за підписом керівника підприємства, організації та з відбитком печатки підприємства, або за його дорученням довіреною особою. Заява фізичної особи подається за її підписом особисто або за її дорученням довіреною особою. У заяві, зокрема, зазначається які саме зобов'язання за договором, контрактом, угодою та/або законом, нормативним актом не можуть бути виконані у встановлений термін внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) з посиланням і наданням доказів таких обставин, початок їх виникнення і термін дії, які на думку заявника унеможливили виконання цих зобов'язань у встановлений договором, контрактом, угодою та/або законом, нормативним актом термін та інші відповідні відомості.
Вищевикладене спростовує доводи апелянта про те, що оскільки наявність в державі карантину є загальновідомим явищем, вказане звільняє апелянта від відповідальності у вигляді сплати 3 % річних та інфляційних втрат.
Отже, відповідні доводи апеляційної скарги зводяться безпосередньо до переоцінки фактичних даних, які вже були вірно оцінені судом першої інстанції, а також є такими, що спростовані викладеними вище висновками суду апеляційної інстанції, не відповідають матеріалам справи, суперечать чинному законодавству та, відповідно, не впливають на правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення.
Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Щодо доводів апелянта про те, що апелянт не знав коли відбудеться слухання справи по суті, та, відповідно, був позбавлений можливості заявити про застосування до позовних вимог позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
По-перше, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Полтавської області від 30.08.2021 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Вказана ухвала направлялась поштою за трек-номером 3960021392868. Відповідно до інформації, що міститься на офіційному сайті ПАТ «Укрпошта» вбачається, що відправлення разом з копією ухвали було вручено представнику відповідача за довіреністю - 03.09.2021. Таким чином, колегія суддів зазначає, що відповідач був повідомлений про те, що розгляд справи буде відбуватись без проведення судового засідання. Відповідна обставина відповідачем не спростована; навпроти в апеляційній скарзі апелянт підтверджує отримання ухвали суду від 30.08.2021.
По-друге, згідно з частинами 1, 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
За приписами частин 1-3 статті 12 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного). Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо. Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Пунктами 1, 2 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Аналіз приписів частин 1, 3, 4 статті 12, частин 1, 2 статті 247 ГПК України дозволяє дійти висновку, що спрощене позовне провадження, як одна із форм господарського судочинства, призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи, тоді як у загальному позовному провадженні розглядаються справи, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному провадженні. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує критерії, визначені частиною 3 статті 247 ГПК України.
Законодавцем у частині 1 статті 247 ГПК України визначено норму прямої дії щодо розгляду в порядку спрощеного позовного провадження малозначних справ, до яких віднесено справи за наявності у них ознак, визначених частиною 5 статті 12 цього Кодексу, тоді як інші справи, віднесені до юрисдикції господарського суду та відсутні в переліку частини 4 статті 247 ГПК України, можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження за клопотанням позивача, що подається до суду в письмовій формі одночасно з поданням позовної заяви або може міститися у ній (частина 1 статті 249 ГПК України). Таке клопотання позивача розглядається судом, а результат його розгляду викладається ухвалі суду про відкриття провадження у справі (частини 1, 2 статті 250 ГПК України).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що судом було взято до уваги відповідні норми процесуального законодавства, ураховано, що предметом позову є стягнення суми, яка не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також взято до уваги підстави виникнення спору у справі та категорію і складність справи, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
При цьому, частиною 4 статті 250 ГПК України на господарський суд покладено обов'язок щодо розгляду заяви (клопотання) відповідача із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та прийняття рішення про залишення без задоволення такої заяви (клопотання) або рішення про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що апелянтом не було подано заяви (клопотання) із запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
По-трете, у випадку розгляду судом справи в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання сторони не позбавляються належних їм прав на подання до суду будь-яких письмових пояснень, відзивів, заяв та клопотань.
Колегія суддів звертає увагу, що ухвалою від 30.08.2021 суд, крім іншого, ухвалив встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов, з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України протягом 15 днів з дня отримання ухвали.
Матеріали справи свідчать, що відповідач наданими йому права не скористався, зокрема, у справі відсутній відзив на позовну заяву, як відсутні будь-які заяви, клопотання.
Отже, колегія суддів зазначає, що неподання відзиву, відповідної заяви (клопотання) є бездіяльністю відповідача; причин, що перешкоджали відповідачу для здійснення відповідних дій судом встановлено не було.
З урахуванням того, що колегією суддів не було встановлено обставин того, що відповідач не був повідомлений про розгляд справи, відсутні обставини для розгляду його заяви про застосування позовної давності, що була подана до суду апеляційної інстанції. Як і відсутні підстави для врахування позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 14.07.2018 у справі №200/11343/14-ц, з огляду на нетотожність встановлених процесуальних обставин.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному рішення, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі учасникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Таким чином, колегія суддів встановила, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення, у зв'язку з чим підстав для задоволення скарги - колегія суддів не вбачає.
Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 233, 240, 269, п.1, ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Комунального госпрозрахункового підприємства «Союзрембуд» Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 28.10.2021 у справі №917/1367/21 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки касаційного оскарження передбачено ст.ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 07.02.2022.
Головуючий суддя Р.А. Гетьман
Суддя Е.В. Сгара
Суддя О.І. Склярук