Справа № 344/11062/18
Провадження № 11-кп/4808/139/22
Категорія ст. 197 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач Повзло
03 лютого 2022 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду
в складі суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю секретаря ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20.01.2022 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , в рамках кримінального провадження №12017090010003858, -
за участю: прокурора ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_8
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, оскільки на даний час він перебуває під вартою більше 3-х років, розгляд справи затягується, й йому автоматично продовжують запобіжний захід у виді тримання під вартою, без будь-яких доказів щодо наявності ризиків впливу на потерпілих та свідків. Звертає увагу на те, що суд першої інстанції не досліджує можливості застосування більш м'яких запобіжних заходів щодо нього.
Ухвалою суду першої інстанції від 20.01.2022 року продовжено застосований щодо ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням розміру застави. Суд дійшов висновку, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, й наявні ризики, які передбачені ст.177 КПК України, зокрема щодо незаконного впливу на потерпілих та свідків, які ще не допитані, ризик переховування від суду, ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, ризик перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також те, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти вищевказаним ризикам.
Під час апеляційного розгляду:
- обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_8 підтримали вимоги апеляційної скарги;
- прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав ухвалу суду законною та обґрунтованою.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Розглядаючи питання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Як вважає колегія суддів, судом першої інстанції при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону та приписи міжнародного законодавства, з наведенням мотивів, з яких було прийнято вказане рішення.
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах апеляційних вимог, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що запобігти встановленим ризикам можливо лише шляхом продовження обраного стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою і, що інший (менш суворий) запобіжний захід, не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України та забезпечити виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Доводи апелянта про недоречність його тримання під вартою протягом майже трьох років, не є беззаперечним критерієм, з якими закон пов'язує можливість недоцільності продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, виходячи з підстав та мети продовження запобіжного заходу на стадії судового розгляду, де вирішальним є попередження небажаних з точки зору права дій з метою забезпечення нормального руху кримінального судочинства.
Твердження апелянта про автоматичне продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без будь-яких доказів щодо наявності ризиків впливу на потерпілих та свідків, було перевірено судом апеляційної інстанції, й колегія суддів вважає, що судом першої інстанції належним чином перевірено наявність ризиків, на які посилається сторона обвинувачення, що з достатньою вірогідністю надають можливість прогнозувати поведінку особи з точки зору виконання нею в майбутньому процесуальних обов'язків, оскільки закон не вимагає абсолютно достовірного доказування вказаних обставин.
Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, допускається взяття особи під варту з метою запобігти цій особі зникнути після скоєння злочину.
Враховуючи дотримання балансу між охороною прав, свобод та законних інтересів усіх учасників кримінального процесу і захистом особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, колегія суддів вважає законним прийняте судом першої інстанції рішення.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Колегія суддів доходить висновку, що заявлені стороною обвинувачення ризики є ймовірні і виправдовує подальше тримання ОСОБА_6 під вартою, виходячи з характеру висунутого йому обвинувачення у вчиненні двох тяжких кримінальних правопорушень (ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186), що має підвищений ступінь суспільної небезпеки, наявність якої потребує забезпечення не лише прав обвинуваченого, але й високих стандартів охорони загальносуспільних інтересів, а також тяжкість покарання, яка загрожує обвинуваченому у разі визнання винуватим в інкримінованих йому кримінальних правопорушень та всі наявні в матеріалах провадження дані про його особу.
Серйозність пред'явленого обвинувачення, відповідно до п. 81 рішення ЄСПЛ у справі від 26.07.2001 року «Ілійков проти Болгарії» (справа №33977/97) є тим фактором, який надає можливість продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою, оскільки це є один із аспектів при оцінюванні загрози ухилення від слідства чи продовження заняття злочинною діяльністю.
На переконання колегії суддів, саме запобіжний захід у виді тримання під вартою, має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків в даному кримінальному провадженні на вказаній стадії судового розгляду.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта в частині того, що прокурором не наведено доказів, які б давали підстави вважати про існування ризиків, зокрема впливу на потерпілих та свідків, оскільки інкриміновані обвинуваченому ОСОБА_6 кримінальні правопорушення, кількість епізодів та спосіб їх вчинення, можуть викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що при встановленні наявності ризику впливу на свідків та потерпілих, належить, окрім іншого, враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками та потерпілими, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України).
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
За таких обставин ризик впливу на свідків та потерпілих існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та потерпілих, й дослідження їх судом.
Вказані вище обставини, у своїй сукупності, свідчать про недостатність застосування більш м'якого запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_6 , аніж тримання під вартою, і таке обмеження особистих прав є пропорційним меті застосування запобіжного заходу та є необхідним у демократичному суспільстві.
Істотних порушень вимог КПК України, які б перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції постановити законну та обґрунтовану ухвалу, апеляційною інстанцією не встановлено, а тому, ухвала суду першої інстанції, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга - без задоволення.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції повинен вживати необхідних заходів щодо розгляду кримінального провадження у розумні строки, що прямо передбачено ст. 12 КПК України, та повинні бути співмірними з розумними строками тримання обвинуваченого під вартою.
З матеріалів провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_6 перебуває під вартою з 2018 року, в той час як недотримання строків розгляду, може призвести до порушення конституційного права на судовий захист, що гарантовано ст. 55 Конституції України, та негативно впливати як на ефективність правосуддя, так й на авторитет судової влади.
Керуючись вимогами ст.ст. ст.ст. 177, 183, 197, 376, 404, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 , залишити без задоволення.
Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20.01.2022 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , в рамках кримінального провадження №12017090010003858, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3
ОСОБА_4