ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
№ 15/252д/09-33/17118.05.10
Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Улліс-Тур»
до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача товариство з обмеженою відповідальністю «Елефант-Запоріжжя»
про визнання недійсним договору іпотеки №MG-01/176/08 від 21.07.2008
За участю представників сторін:
від позивача: Слюсар О.В. - представник за довіреністю №б/н від 04.01.2010 року;
Карлаш Д.О. -представник за довіреністю №б/н від 04.01.2010 року;
від відповідача: Середюк Б.Л. -представник за довіреністю №02-04/518 від 09.11.2009 року;
від третьої особи: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Улісс-Тур»звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк»про визнання договору іпотеки №МG-01/176/08 від 21.07.2008 недійсним.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 21.07.2008, з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника перед банком, відповідно до умов кредитного договору №176/08, між ТОВ «Улісс-Тур»(іпотекодавець) та відповідачем укладено договір іпотеки №МG-01/176/08 нерухомого майна -нежитлової нерухомості, згідно умов якого іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно, заставна вартість якого становить 16 009 103 грн., що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ на дату укладання договору складає 3 307 665,91 доларів США.
Згідно умов кредитного договору №176/08 від 21.07.2008 відповідач взяв на себе зобов'язання надати позичальнику кредит у формі кредитної лінії, шляхом надання окремих частин кредитних коштів в іноземній валюті -доларах США, в рамках ліміту кредитної лінії -1 000 000 доларів США, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати та повернути відповідачу надані кошти не пізніше строку встановленого додатковими угодами до кредитного договору.
Додатковою угодою №1 від 23.07.2008, Додатковою угодою №2 від 24.07.2008, Додатковою угодою №3 від 09.09.2008 та Додатковою №4 від 23.09.2008 банк надав позичальнику кредити у формі траншу в розмірі 450 000,00 доларів США, 150 000,00 доларів США, 100 000 доларів США та 150 000 доларів США відповідно на строк до 30.06.2009 за плату 3 mnth Libor + 8,88 % річних (3 mnth Libor + 17,88 % річних -за користування кредитними коштами понад строк визначений вказаною Додатковою угодою).
Проте, на думку позивача, оскільки договір іпотеки є невід'ємною частиною кредитного договору, а наявність у кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов'язань між позичальником та відповідачем в доларах США, за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на надання відповідачем кредиту в іноземній валюті, та використання позивачем доларів США, як засобу платежу за кредитним договором суперечить приписам статті 99 Конституції України, статті 524 Цивільного кодексу України, статтям 189, 198 Господарського кодексу України, статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 35 Закону України «Про Національний банк України».
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 07.12.2009 порушено провадження у справі № 15/252д/09.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 12.01.2010 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача товариство з обмеженою відповідальністю «Елефант-Запоріжжя».
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.02.2010 матеріали справи направлено до Господарського суду м.Києва за територіальною підсудністю.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.03.2010 прийнято справу до провадження, присвоєно їй номер №15/252д/09-33/171, розгляд справи призначено на 15.04.2010.
15.04.2010 в судовому засіданні представник позивача подав заяву про зміну підстав позову, в якій просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі: розірвати договір іпотеки №МG-01/176/08 від 21.07.2008, зазначивши, що з моменту укладення договору іпотеки №МG-01/176/08 від 21.07.2008 істотно змінився курс гривні відносно долара США, а позивач не знав про ці події і не міг прийняти їх до уваги в момент укладання договору, тобто зміна обставин зумовлена причинами, які позивач не міг усунути після їх виникнення, оскільки дані обставини пов'язані з об'єктивними причинами зміни ситуації на валютному ринку.
Крім того, представники сторін подали спільну заяву про продовження строку розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду м.Києва від 15.04.2010 продовжено строк розгляду справи та відмовлено в задоволенні клопотання про зміну підстав позову, оскільки предметом даної справи є визнання недійсним договору іпотеки №МG-01/176/08 від 21.07.2008, а позивач у заяві про зміну підстав позову просить розірвати договір іпотеки №МG-01/176/08 від 21.07.2008, змінивши тим самим не лише підстави, а й предмет позову. Розгляд справи відкладено на 18.05.2010.
18.05.2010, у судовому засіданні представник позивача підтримав свої позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача подав пояснення, відповідно до якого позов не визнав, мотивуючи свої заперечення тим, що кредитний договір та договір іпотеки укладено з дотриманням вимог чинного законодавства України, а банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. Просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом, 21.07.2008 між ТОВ «Елефант-Запоріжжя»(позичальник) та ВАТ «Універсал Банк»в особі керівника корпоративного бізнес центру Квартюка Ігоря Юрійовича укладено кредитний договір №176/08.
Відповідно до розділу 2 кредитного договору №176/08, з метою забезпечення виконання зобов'язань позивальника перед банком, 21.07.2008 між ТОВ «Улісс-Тур»(іпотекодавець) та відповідачем укладено договір іпотеки №МG-01/176/08 нерухомого майна -нежитлової нерухомості.
Відповідно до п.п. 1.1-1.3 договору іпотеки №МG-01/176/08 від 21.07.2008 іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю літ. А-2, що знаходиться за адресою Запорізька обл.., м. Запоріжжя, вул.. Свердлова, буд. 23а. Заставна вартість предмету іпотеки, згідно звіту незалежного суб'єкта оціночної діяльності становить 16 009 103 грн., що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ на дату укладання договору складає 3 307 665,91 доларів США. Іпотекодавець та іпотекодержатель ознайомлені з усіма умовами основного (-их) договору (-ів), що обумовлюють основне зобов'язання, в тому числі стосовно можливості зміни розміру зобов'язань у більшу та/або меншу сторону, строку і порядку його виконання, забезпеченого цим договором. Сторони досягли згоди відносно розміру, строку і порядку виконання зобов'язань, що забезпечуються іпотекою відповідно до цього договору, розуміючи при цьому можливість зміни розміру таких зобов'язань у більшу та/або меншу сторону, строку і порядку його виконання у випадках передбачених умовами договору (-ів), що обумовлюють основне зобов'язання. Сторони підтверджують, що іпотекою за цим договором забезпечуються також і розмір зобов'язань, строк і порядок його виконання, який може бути змінено відповідно до умов вищевказаного основного (-их) договору (-ів), що обумовлюють основне зобов'язання.
Згідно з п.п. 1.1, 1.2 кредитного договору №176/08 від 21.07.2008 відповідач взяв на себе зобов'язання надати позичальнику кредит у формі кредитної лінії, шляхом надання окремих частин кредитних коштів в іноземній валюті -доларах США, в рамках ліміту кредитної лінії -1 000 000 доларів США, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати та повернути відповідачу надані кошти не пізніше строку встановленого додатковими угодами до кредитного договору, згідно умов яких видавалися транші, однак у будь-якому випадку не пізніше 30 червня кожного календарного року кредитування.
Пунктами 1.3.1, 1.3.2 кредитного договору №176/08 від 21.07.2008 встановлено, що за користування кредитними коштами, наданими у формі траншу за цим договором позичальник сплачує банку проценти за ставкою, передбаченою тією додатковою угодою до договору, за якою було надано такий транш або встановлено новий розмір ставки за користування таким траншем при цьому, розмір цієї процентної ставки не може перевищувати 3 mnth Libor + 8,88 % річних за кредитом в доларах США, якщо згідно умов договору не встановлений інший розмір ставки. За користування кредитними коштами (всією сумою або частиною) понад встановлений цим договором строк встановлюється нова процентна ставка при цьому розмір такої процентної ставки становить 3 mnth Libor + 17,88 % річних за кредитом в доларах США.
23.07.2008 відповідач уклав із третьою особою Додаткову угоду №1 до кредитного договору №176/08 від 21.07.2008, згідно якої банк надає позичальнику кредит у формі траншу в розмірі 450 000,00 доларів США на строк до 30.06.2009 за плату 3 mnth Libor + 8,88 % річних (3 mnth Libor + 17,88 % річних -за користування кредитними коштами понад строк визначений вказаною Додатковою угодою).
24.07.2008 відповідач уклав із третьою особою Додаткову угоду №2 до кредитного договору №176/08 від 21.07.2008, згідно якої банк надає позичальнику кредит у формі траншу в розмірі 150 000,00 доларів США на строк до 30.06.2009 за плату 3 mnth Libor + 8,88 % річних (3 mnth Libor + 17,88 % річних -за користування кредитними коштами понад строк визначений вказаною Додатковою угодою).
09.09.2008 відповідач уклав із третьою особою Додаткову угоду №2 до кредитного договору №176/08 від 21.07.2008, згідно якої банк надає позичальнику кредит у формі траншу в розмірі 100 000,00 доларів США на строк до 30.06.2009 за плату 3 mnth Libor + 8,88 % річних (3 mnth Libor + 17,88 % річних -за користування кредитними коштами понад строк визначений вказаною Додатковою угодою).
23.09.2008 відповідач уклав із третьою особою Додаткову угоду №2 до кредитного договору №176/08 від 21.07.2008, згідно якої банк надає позичальнику кредит у формі траншу в розмірі 150 000,00 доларів США на строк до 30.06.2009 за плату 3 mnth Libor + 8,88 % річних (3 mnth Libor + 17,88 % річних -за користування кредитними коштами понад строк визначений вказаною Додатковою угодою).
Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Разом з тим, визначаючи правовий статус гривні, вказана норма Основного Закону не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Частина 1 статті 533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Між тим, диспозиція норми частини 3 цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Аналогічний режим використання національної та іноземної валюти при виконанні грошових зобов'язань передбачений ГК України.
Так, зокрема, ч. 2 статті 198 ГК України встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.
Так, згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти -гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Згідно зі статтею 345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», стаття 1 якого відносить надання кредитів в іноземній валюті до валютних операцій.
Частиною 1 статті 5 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
При цьому, відповідно до ч.2 статті 5 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Відповідно до ч.4 статті 5 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, такі операції:
- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (підпункт «в»пункту 4 статті 5 Декрету);
- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт «г»пункту 4 статті 5 Декрету).
На сьогодні законодавством не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті.
Національний банк України у своєму листі «Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті»№ 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 року у зв'язку з запитами банків з питання щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
Відповідно до норм статей 192, 533, 1054 ЦК України, статті 198 ГК України, статей 32, 44 Закону України «Про Національний банк України», статей 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статей 1, 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статей 1, 3, 5 Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.
З матеріалів справи вбачається, що 07.12.2007 відповідачу видана Національним банком України банківська ліцензія № 92, згідно з якою Банку надано право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність».
Крім того, у матеріалах справи наявний виданий Національним банком України дозвіл №92-1 від 07.12.2007 року на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»згідно з додатком до цього дозволу. Так, відповідно до додатку до цього дозволу Банк має право здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями.
З вищезазначеного вбачається, що відповідач на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Додатково слід зазначити, що порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу регламентує Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028; далі -Положення), яке було розроблено Національним банком України відповідно до вимог статей 5, 11, 13 Декрету, а також статей 7 і 44 Закону України «Про Національний банк України»(пункти 1.1, 1.2 Положення).
Відповідно до пункту 1.5 вказаного Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.
Виходячи з наведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України у жодної зі сторін кредитного договору.
Крім того, суд звертає увагу на те, що відсутність у сторін індивідуальної ліцензії Національного банку України не дає підстав для визнання недійсним договору іпотеки.
Відсутність у необхідних випадках відповідних індивідуальних ліцензій може бути підставою лише для застування до учасників валютних відносин передбачених законодавством України певних заходів відповідальності.
Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно з статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Усі вище наведені вимоги статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання Кредитного договору.
Крім того, фактично позивач обґрунтовує недійсність кредитного договору, хоча просить визнати недійсним саме договір іпотеки.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, вимоги позивача щодо визнання договору іпотеки №МG-01/176/08 від 21.07.2008 недійсним є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з статтею 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Суддя С.М. Мудрий
Дата підписання повного тексту рішення 05.07.2010 року.