Іменем України
27 січня 2022 року м. Кропивницький
справа № 404/8212/14
провадження № 22-ц/4809/7/22
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Мурашка С.І. (головуючий, суддя-доповідач), Чельник О. І., Черненка В. В.,
за участі секретаря - Савченко Н. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ», яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»,
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ», яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 вересня 2015 року у складі судді Галагана О. В. і
У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ КБ «Надра») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило:
-стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 401/11/04/2007/840-4406/КФ від 11.04.2007, яка складає: 94 180,82 доларів США - заборгованість за основним боргом та відсотками та 478346,57 грн - заборгованість по неустойці (пеня та штраф);
-стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь судовий збір по 1 827 грн, з кожного.
Позовна заява мотивована тим, що згідно кредитного договору № 401/11/04/2007/840-4406/КФ від 11.04.2007 (далі - Кредитний договір), укладеного між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого з 04.02.2011 є ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 , останній отримав 54 600 доларів США під 13,99 % річних, строком до 19 квітня 2021 року, на проведення ремонту та благоустрою.
В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 401/11/04/2007/840- 4406/КФ від 11 квітня 2007 року (далі - Договір поруки), згідно якого поручитель та позичальник відповідають перед банком як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене та абсолютне право банку вимагати виконання зобов'язань, вказаних в Кредитному договорі (чи в будь-якій його частині), як від позичальника і поручителя разом, так і від кожного окремо.
Позивач свої зобов'язання за Кредитним договором, щодо надання кредиту, виконав в повному обсязі.
В порушення приписів норм права та умов Кредитного договору відповідач не здійснював погашення кредиту та не сплачував відсотки за користування кредитом у строки та в розмірах, встановлених Кредитним договором.
Листами-претензіями вих. № 2648 та № 2649 від 10.06.2010, № 2955 та № 2954 від 03.08.2010, № 9093 та № 9094 від 09.10.2013, № 9215 та № 9216 від 02.12.2013, № 1/786 та № 1/787 від 25.03.2014, та неодноразовими переговорами банк нагадував відповідачам про необхідність погашення кредитної заборгованості, однак вона погашена не була.
Передбачені умови Кредитного договору щодо повернення кредиту позичальником були порушені, у зв'язку з чим з'явилась заборгованість по Кредитному договору, яка станом на 27 березня 2015 року становить 94 180,82 доларів США - заборгованість за основним боргом та відсотками та 478 346,57 грн - заборгованість по неустойці (пеня та штраф), а саме:
-50 975,65 доларів США - основного боргу;
-39 690,52 доларів США - відсотки за користування;
-3 514,65 доларів США - комісія (плата за управління кредитом);
-15 845,65 доларів США - 355 760,67 грн - пеня за прострочення сплати кредиту;
-5 460,00 доларів США - 122 585,90 грн - штраф відповідно до п. 5.2. Кредитного договору.
В травні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ПАТ «КБ «Надра» та просила:
-визнати недійсним з моменту укладення договір поруки № 401/11/04/2007/840-4406/КФ, укладений 11 квітня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 ;
-визнати недійсним з моменту укладення договір іпотеки, укладений 11 квітня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчений нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Стоєвою Г. Ф. та зареєстрованого в реєстрі за № 999.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 11 квітня 2007 року в забезпечення виконання кредитного договору № 401/11/04/2007/840-4406/КФ, укладеного між ОСОБА_1 та Кіровоградським Регіональним управлінням ВАТ КБ «Надра» ОСОБА_2 уклала з банком договір поруки № 401/11/04/2007/840-4406/КФ та виступила одним із майнових поручителів по договору іпотеки, нотаріально посвідченим нотаріусом Кіровоградського міського округу Стоєвою Г.Ф. та зареєстрованим під № 999.
В 2010 році, коли склалися значні фінансові складнощі в сім'ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , останні звернулись до банку з проханням провести реструктуризацію або розстрочення кредиту, але на відповідь отримали банківський розрахунок з якого вбачалось те, що виплативши банку половину суми кредиту 25 000 доларів США, банк зарахував на погашення тіла кредиту тільки три тисячі доларів США, тому постало законне питання і вимог споживачів до банку про надання їм графіку погашення кредиту, але ця вимога жодним чином не виконалась.
Банк, в порушення вимог частини Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту не повідомив позичальника і поручителя у письмовій формі про переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту та детальний розпис загальної вартості кредиту, тип відсоткової ставки, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, а також не зазначив ціну - сукупну вартість кредиту та детальний розпис загальної вартості кредиту.
ОСОБА_2 зазначає про те, що в п. 3.1. Договору поруки передбачено, що поручитель ще додатково виплачує кредитору пеню, від загальної суми заборгованості позичальника по договору у розмірі подвійної ставки НБУ, за кожний день прострочення, таким чином банк зобов'язав ОСОБА_2 , як поручителя, нести більшу відповідальність ніж сам позичальник.
В Договорі поруки зазначено, що поручитель ознайомлений та погоджується з умовами кредитного договору, але в кредитному договорі відсутня така істотна умова правочину, як його ціна - сукупна вартість кредитного договору, а тому поручитель не була ознайомлена в повному обсязі з усіма істотними умовами спірного договору.
Крім того, ОСОБА_2 вважаючи, що оскільки є підстави для визнання недійсним кредитного договору № 401/11/04/2007/840-4406/КФ від 11.04.2007, як основного зобов'язання, повинно бути визнано недійсним і договір іпотеки від 11 квітня 2007 року, укладений між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Стоєвою Г.Ф. на належну ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .
В травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ «КБ «Надра» та просив:
-визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір № 401/11/04/2007/840-4406/КФ, укладений 11 квітня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 ;
-визнати недійсним договір іпотеки, укладений 11 квітня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідченого нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Стоєвою Г.Ф. та зареєстрованого в реєстрі під № 999.
Зустрічна позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ОСОБА_1 11.04.2007 уклав з Кіровоградським РУ ВАТ КБ «Надра» кредитний договір № 401/11/04/2007/840-4406/КФ, згідно якого отримав споживчий кредит на проведення ремонту благоустрою нерухомого майна в сумі 54 600 доларів США, строк дії договору визначено було до 19.04.2021.
В оскаржуваному кредитному договорі повністю відсутній детальний розпис загальної вартості кредиту, а також відсутній графік погашення заборгованості, який у відповідності до нормативних актів Національного Банку України повинен бути додатком №1 до кредитної угоди (договору).
На звернення ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Надра» з приводу отримання детального розпису погашення кредиту, встановлення системи погашення та сукупної вартості кредиту, йому відповідали, що за такими кредитними договорами графік погашення заборгованості не складається і не узгоджується з позичальником, а все необхідне виписано в анкеті-заяві на отримання кредиту від 04 квітня 2007 року та в умовах кредитування, з якими він повинен був самостійно ознайомитись перед укладанням договору.
Копію зазначеної анкети-заяви ОСОБА_1 отримав від банку майже через чотири роки після укладання кредитного договору, а самі умови кредитування пізніше виявилися всього на всього рекламними буклетами.
Зі змісту вказаної анкети вбачається, що:вона підписана позичальником і поручителем, але відсутній підпис уповноваженої особи банку;в ній відсутні пропозиції банку про умови кредитування та форму погашення кредиту (ануїтет або стандарт), розпис вартості кредиту за альтернативними формами погашення кредиту;мають місце виправлення в графі «відсоткова річна ставка».
Крім того, основні умови кредитного договору від 11.04.2007 (сума кредитнихкоштів та строк дії договору) повністю не співпадають з тими умовами, що пропонував Банк 04.04.2007 і які були відображені в анкеті-заявці, а також в буклетах умови кредитування - «Кредит потребительский под залог» та «Цена продукта».
Умови кредитування не погоджувались зі ОСОБА_1 як позичальником, сторонами не підписувались, а тому вони не були оформлені кредитором в якості додатку до кредитного договору.
За таких обставин, банк, в порушення вимог законодавства, без належного узгодження та надання повної інформації споживачу про обов'язкові умови кредитного договору, в супереч принципу добросовісності надав для підписання договір, який поставив у нерівні умови позичальника і кредитора.
З розрахунку заборгованості за кредитним договором, який було додано до позовної заяви ПАТ «КБ «Надра» в цій цивільній справі, вбачається що банк проводив зарахування, отриманих коштів за невідомою схемою погашення кредиту, а суми, які йшли на погашення тіла та відсотків по кредиту, замість рівномірного збільшення-зменшення, як це передбачено за ануїтетною системою, розподіляються як завгодно на власний розсуд кредитора.
За обставин визнання недійсним кредитного договору № 401/11/04/2007/840-4406/КФ від 11.04.2007, ОСОБА_1 вважає, що договір іпотеки укладений 11 квітня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчені приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округ Стоєвою Г.Ф., має бути також визнаний недійсним.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 травня 2015 року прийнято зустрічні позовні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ПАТ «КБ «Надра» про визнання недійсними договору позики та договору іпотеки до спільного розгляду за первісним позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, а вимоги по ним об'єднано в одне провадження.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 вересня 2015 року в задоволенні позову ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором № 401/11/04/2007/840-4406/КФ, укладеного 11.04.2007 між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Надра» про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки задоволено.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ПАТ «КБ «Надра» про визнання недійсними договору поруки та договору іпотеки задоволено.
Визнано недійсним кредитний договір № 401/11/04/2007/840-4406/КФ укладений 11.04.2007 між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 з моменту укладення.
Визнано недійсним договір поруки № 401/11/04/2007/840-4406/КФ укладений 11.04.2007 між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 .
Визнано недійсним договір іпотеки укладений 11.04.2007 між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідченого нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Стоєвою Г.Ф. та зареєстровано в реєстрі під № 999.
Зобов'язано ОСОБА_1 повернути ПАТ «КБ «Надра» 54 600 дол США, отриманих за кредитним договором № 401/11/04/2007/840-4406/КФ від 11.04.2007, що станом на день ухвалення рішення еквівалентно 1 180 233,11 грн.
Зобов'язано ПАТ «КБ «Надра» повернути ОСОБА_1 24 211,89 доларів США, що станом на день ухвалення рішення еквівалентно 523 364 грн.
Рішення суду мотивоване тим, що анкета-заява від 04 квітня 2007 року підписана тільки позичальником і поручителем, але відсутній підпис уповноваженої особи банку; в ній не визначені види погашення кредиту та їх відмінність і особливості; відсутня інформація про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту; відсутній розпис вартості кредиту за альтернативними формами погашення кредиту; мають місце виправлення в графі відсоткова річна ставка.
Крім того, основні умови кредитного договору від 11.04.2007 (сума кредитних коштів та строк дії договору) повністю не співпадають з тими умовами, що пропонував банк 04.04.2007 і які були відображені в анкеті-заяві.
В кредитному договорі від 11 квітня 2007 року не має відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, а банком не надавалися окремі додаткові письмові документи з визначенням загальної вартості кредиту та детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача, як на момент укладення кредитного договору так і за весь час його дії, що було підтверджено представником ПАТ «КБ «Надра».
З розрахунків, наданих банком, вбачається, що вони не співпадають за періоди, коли проводились оплати, мають місце різні кількості днів та суми які нараховувались за користування кредитом.
Також, в розрахунках заборгованості по відсотках за користування кредитом зазначено тільки суми нарахованих відсотків, проте відсутні суми, які повинні бути сплачені фактично, а в таблицях «загальна сума платежів клієнта по кредиту» вбачається різниця в сумах сплачених відсотків і комісії по кредиту.
Суд першої інстанції вважав, що зазначена різниця фактично приводить до зменшення зарахувань на тіло кредиту і, як наслідок, приводить до збільшення розміру нарахованих відсотків та плати за управління кредитом, які нараховуються на фактичний залишок заборгованості за кредитом.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що з наданих до суду розрахунків боргу встановлено дисбаланс зарахування відсотків та тіла кредиту, що також ставить в тяжке, не справедливе становище споживача в договірних зобов'язаннях.
З жодних документів наданих ПАТ «КБ «Надра» не вбачається, що між кредитором та позичальником була укладена письмова домовленість про застосування визначеного виду погашення кредиту та відсотків по ньому.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що умови спірного кредитного договору є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача і тому є всі підстави для задоволення позовних вимог про визнання кредитного договору № 401/11/04/2007/840-4406/КФ від 11.04.2007 недійсним з моменту укладання, що спричиняє як наслідок, визнання недійсними договору поруки та договору іпотеки від 11.04.2007, оскільки ці договори є похідними від головного.
Враховуючи, що загальна сума платежів, здійснених відповідачем по кредиту становить 24 211,89 доларів США, а згідно договору кредиту ОСОБА_1 отримав 54 600 доларів США, суд першої інстанції, враховуючи недійсність кредитного договору, вважав необхідним застосувати частину першу статті 216 ЦК України.
В апеляційній скарзі ПАТ «КБ «Надра» просить рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 вересня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кредитної заборгованості та про відмову у повному обсязі в задоволенні вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за зустрічними позовними заявами.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та таким, що постановлене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Позивач вважає, що суд першої інстанції допустив грубе порушенням норм процесуального права, з огляду на те, в порушення норм ч. 3 ст. 22 ЦПК України (чинного на момент ухвалення оскаржуваного рішення) копія рішення не була направлена банку відповідно до норм процесуального права, а була видана представнику позивача після спливу шестимісячного терміну з моменту його винесення.
Банк вважає, що спірний кредитний договір відповідає всім вимогам діючого законодавства щодо чинності правочину, зокрема, і положенням ч. 1 ст. 203 ЦК України.
Заявою ОСОБА_1 від 04 квітня 2007 року про надання кредиту, анкетою-заявою на отримання кредиту, підписаною ОСОБА_1 та ОСОБА_2 04 квітня 2007 року та текстом кредитного договору, підтверджується, що на момент укладення оспорюваного Кредитного договору банком були дотримані вимоги закону щодо дійсності правочину.
Зокрема, сторони за договорами мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, договори укладені у формі, встановленій законом, і були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що зумовлені ними, а з тексту Кредитного договору вбачається, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов Кредитного договору.
З огляду на положення Кредитного договору (п.п. 3.3.1-3.3.3) та факт належного виконання позичальником протягом трьох років з моменту укладення Кредитного договору зобов'язань щодо сплати визначеної суми мінімально необхідного платежу у валюті кредиту, позивач не погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність жодних документів, наданих ПАТ «КБ «НАДРА», на підтвердження того, що між кредитором та позичальником була укладена письмова домовленість про застосування визначеного виду погашення кредиту та відсотків по ньому.
Заявник вважає, що обираючи ануїтетну систему погашення кредитної заборгованості (оплата щомісячно рівними частинами) та ознайомившись з умовами Кредитного договору ОСОБА_1 був добре обізнаний про сукупну вартість отриманого в ВАТ «КБ «Надра» кредиту.
Позивач, не маючи спеціальних знань, міг самостійно вирахувати сукупну вартість кредиту (133430,64 доларів США) помноживши мінімально необхідний щомісячний платіж згідно п. 3.3.2 Кредитного договору (794,23 доларів США) на строк кредитування згідно п. 3.3.4 Кредитного договору (168 місяців).
Банк вважає, що матеріали даної справи не містять належних та допустимих доказів того, що ПАТ КБ «Надра» при укладенні Кредитного договору з ОСОБА_1 здійснював нечесну підприємницьку практику та, використовуючи необізнаність позичальника у питаннях фінансових послуг ввів його в оману щодо істотних умов кредитування.
З матеріалів справи, а саме зі змісту письмової заяви ОСОБА_1 від 04 квітня 2007 року про надання кредиту та анкети-заяви на отримання кредиту, підписаною ОСОБА_1 та ОСОБА_2 04 квітня 2007 року вбачається, що до укладення Кредитного договору позичальник був ознайомлений банком з основними з умовами кредитування та передумовами дострокового повернення кредиту і оплати нарахованих відсотків.
Дана анкета-заявка на отримання кредиту є письмовим доказом проведення переговорів між кредитором та позичальником та узгодження істотних умов майбутнього Кредитного договору, адже з її змісту вбачається, що відповідач мав намір отримати в ПАТ «КБ «НАДРА» кредитні кошти в розмірі 60000 доларів США терміном на 180 місяців, проте, в результаті переговорів прийняв рішення про зменшення бажаної суми кредиту до 54600,00 доларів США та строку кредитування до 168 місяців, про що повідомив банк письмовою заявою від 04.04.2007.
Враховуючи відсутність інших розбіжностей між істотними умовами Кредитного договору та враховуючи зміст п. 1 резолютивної частини анкети-заявки від 04.04.2007, позивач вважає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були належним чином ознайомлені з умовами кредитування відповідно до вимог законодавства.
Під час розгляду справи, банк звертав увагу суду на те, що вимоги ОСОБА_1 за зустрічними вимогами, щодо визнання недійсними кредитного договору (в тому числі окремих його пунктів) у зв'язку з його невідповідністю вимогам закону та положенням ч. 1 ст. 203 ЦК України вже неодноразово були предметом розгляду судів першої, апеляційної та касаційної інстанції та надавав до суду копії відповідних рішень, що не було взято до уваги судом першої інстанції.
Також, судом першої інстанції не взято до уваги законність та доведеність заявлених ПАТ «КБ «Надра» позовних вимог щодо стягнення кредитної заборгованості, оскільки належними і допустимими доказами у справі доведено, що позичальник не виконує взяті на себе зобов'язання за Кредитним договором, внаслідок чого має заборгованість, яка повинна бути стягнута з відповідачів на користь кредитора.
Відзивів на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення.
Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 19 березня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «КБ «Надра» залишено без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 вересня 2015 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року касаційну скаргу ПАТ «КБ «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково, постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 19 березня 2018 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 22 березня 2021 року залучено до участі у справі правонаступника позивача ПАТ «КБ «Надра», ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ».
В судовому засіданні апеляційного суду проведеного в режимі відеоконференції представник ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» адвокат Бовкун А. О. підтримав доводи апеляційної скарги, ОСОБА_2 , її представник та представник ОСОБА_1 адвокат Довженко Д. С., заперечували проти доводів апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно кредитного договору № 401/11/04/2007/840-4406/КФ від 11.04.2007, укладеного між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 останній отримав 54600,00 доларів США під 13,99 % річних, строком до 19 квітня 2021 року, на проведення ремонту та благоустрою.
В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки № 401/11/04/2007/840-4406/КФ від 11.04.2007.
Також було укладено договір іпотеки 11.04.2007 між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .
Згідно п. п. 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5 зазначеного договору поруки поручитель та позичальник відповідають перед банком як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене та абсолютне право банку вимагати виконання зобов'язань вказаних в Кредитному договорі як від позичальника і поручителя разом, так і від кожного окремо.
Згідно п.п. 3.3.1-3.3.3. Кредитного договору, позичальник повертає кредит та сплачує банку передбачені п.п. 1.31, 1.32 кредитного договору платежі шляхом здійснення платежів у валюті кредиту щомісячно до 20 числа поточного місяця, щомісячна сума мінімального необхідного платежу складає 794,23 доларів США.
Відповідно до п. 5.2 Кредитного договору, у порушення позичальником вимог п.п. 4.3.1, 4.3.2, 4.3.7, 4.3.9, 4.3.10 цього Договору, позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 10 % від суми Кредиту, визначеної у п. 1.1 цього Договору, за кожен випадок.
Листами-претензіями вих. № 2648, № 2649 від 10.06.2010, № 2955, № 2954 від 03.08.2011, № 9093, № 9094 від 09.10.2013, № 9215, № 9216 від 02.12.2013, № 1/786, 1/787 від 25.03.2014 банк нагадував відповідачам про необхідність погашення кредитної заборгованості, однак вона погашена не була.
25.03.2014 банк звертався до ОСОБА_1 з вимогою № 1/786 про дострокове погашення грошових зобов'язань, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
25.03.2014 банк звертався до ОСОБА_2 з вимогою № 1/787 про дострокове погашення грошових зобов'язань, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Позивач свої зобов'язання за Кредитним договором, щодо надання кредиту, виконав в повному обсязі, що підтверджується заявою на видачу готівки № NL-2 від 12.04.2007.
Згідно розрахунків ПАТ КБ «Надра» заборгованість, з урахуванням дострокового стягнення суми кредиту, станом на 27.03.23015 становить: 50975,65 доларів США - основний борг; 39690,52 доларів США - відсотки за користування; 3514,65 доларів США - комісія (плата за управління кредитом); 15845,65 доларів США - 355760,67 грн пеня за неповернення кредиту; 5460 доларів США - 122585,90 грн - штраф відповідно до п. 5.2 Кредитного договору.
Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що умови спірного Кредитного договору є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, а тому вважав, що є всі підстави для задоволення позовних вимог позивача за зустрічним позовом про визнання кредитного договору № 401/11/04/2007/840-4406/КФ від 11.04.2007 недійсним з моменту укладання та, як наслідок, визнання недійсними договору поруки та договору іпотеки від 11.04.2007, оскільки ці договори є похідними від головного.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною другою 2 статті 77, частиною другою статті 78, статтею 79, частинами першою й другою статті 80 цього Кодексу предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
За змістом частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 546 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення оскаржуваних договорів) встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
За змістом частини першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно вимог частини першої статті 572 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення оскаржуваних договорів) в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України).
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до частин першої-другої статті 638 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення оскаржуваних договорів) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваних договорів) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року № 6-1341цс15.
За змістом Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, вони зобов'язують банки надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту або в кредитному договорі, або додатку до нього. Тобто, детальний розпис сукупної вартості кредиту не обов'язково повинен бути викладений лише як окремий документ.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) зроблено висновок, що «невід'ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов'язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».
У постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року в справі № 301/1310/16-ц (провадження № 61-14792св19) зроблено висновок про те, що при укладенні кредитного договору сторони погодили усі істотні умови договору, що стверджується підписом позичальника у кредитному договорі і ним ця обставина не заперечується; укладення кредитного договору не оспорюється; мало місце погашення кредиту; відповідач до правоохоронних органів щодо вчинення шахрайських дій щодо отримання кредитних коштів не звертався, а тому апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи апеляційної скарги позичальника, що кошти по кредитному договору ним не отримувалися».
Матеріалами справи підтверджується, що 04 квітня 2007 року відповідачі подали до банку анкету-заяву на отримання кредиту, відповідно до якої їх було ознайомлено із основними умовами надання кредиту (том 1 а.с. 15-17).
11 квітня 2007 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 401/11/04/2007/840-4406/КФ (том 1 а. с. 8-11).
Відповідно до умов кредитного договору банк на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності надав позичальнику кредит розмірі 54 600 доларів США під 13,99% річних, строком до 19 квітня 2021 року, на проведення ремонту та благоустрою (пункти 1.1. - 1.4 договору).
Повернення кредиту здійснюється шляхом внесення щомісячної суми мінімально необхідного платежу у розмірі 794,23 доларів США до 20 числа поточного місяця (пункти 3.3.2, 3.3.3 кредитного договору).
На забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, 11 квітня 2007 року між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки (том 1 а. с. 12-13).
Крім того, виконання позичальником умов кредитного договору також забезпечувалося договором іпотеки, укладеним 11 квітня 2007 року між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , предметом якого є належна відповідачам квартира АДРЕСА_1 (том 1 а. с. 112-115).
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 жовтня 2014 року, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Надра» про визнання недійсними пунктів 1.3.2., 3.3.2, 3.5 кредитного договору від 11 квітня 2007 року (том 1 а. с. 63-66).
З аналізу встановлених обставин та наданих доказів вбачається, що оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.
ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови.
Кредитний договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: періоду надання кредиту, розміру процентної ставки, порядку її нарахування, переліку, розміру й бази розрахунку неустойки, періоду внесення платежів.
Перед укладенням договору відповідачі заповнили анкету-заяву від 04 квітня 2007 року на отримання кредиту, відповідно до якої їх було ознайомлено із основними умовами надання кредиту, що свідчить про те, що банк надавав позичальнику та поручителю документи, які передували укладенню кредитного договору, передбачені Законом України «Про захист прав споживачів».
Так, відповідно до умов кредитного договору метою отримання кредиту є проведення ремонту та благоустрою (пункт 1.2), сума кредиту -54 600 доларів США (пункт 1.1), строк кредиту - до 19 квітня 2021 року (пункт 1.4), розмір та порядок нарахування плати за користування та управління кредитом - фіксована процентна ставка у розмірі 13,99% річних.
Умови і порядок видачі та погашення кредиту чітко визначені пунктами
3.1. - 3.6. кредитного договору.
Зокрема, пунктами 3.3.1 - 3.3.3 кредитного договору передбачено, що позичальник повертає кредит та сплачує банку платежі, передбачені пунктами 1.3.1, 1.3.2 цього договору, шляхом сплати суми на поточний рахунок мінімально необхідного платежу у валюті кредиту, що складає 794,23 доларів США щомісячно до 20 числа поточного місяця.
Види забезпечення зобов'язань позичальника зазначені у пунктах 2.1, 2.2 кредитного договору, відповідальність сторін - у пункті 5 договору, порядок зміни умов кредитного договору - у пункті 8.3.
При цьому відповідачі намагалися спростувати у судовому порядку правомірність зазначених пунктів 1.3.2, 3.3.2, 3.5 кредитного договору, однак рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 жовтня2014 року, яке набрало законної сили, у задоволенні їх вимог було відмовлено.
Суд при розгляді зазначеної справи встановив, що ці положення кредитного договору відповідають положенням Закону України «Про захист прав споживачів».
Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (частина третя статті 61 ЦПК України 2004 року).
З наданих позивачем розрахунків заборгованості за кредитним договором від 12 квітня 2007 року № 401/11/04/2007/840-4406/КФ судом встановлено, що позичальник частково сплачував заборгованість за кредитним договором, що свідчить про визнання ОСОБА_1 боргу за кредитним договором (том 1 а. с. 5-7, 101-104).
Встановлено, що банк виконав свої зобов'язання за договором кредиту, надавши кредитні кошти, що підтверджується матеріалами справи, а також частковим погашенням заборгованості за кредитним договором позичальником.
Кредитний договір та договір поруки укладені сторонами з дотриманням вимог закону, добровільно та без жодних застережень, добровільно підписані позичальником ОСОБА_1 та поручителем ОСОБА_2 .
Враховуючи викладене, безпідставними є посилання зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 про те, що банк зобов'язав ОСОБА_2 , як поручителя, нести більшу відповідальність ніж сам позичальник.
Суд не бере до уваги доводи зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 про те, що в анкеті-заяві відсутній підпис уповноваженої особи банку, в ній відсутні пропозиції банку про умови кредитування та форму погашення кредиту (ануїтет або стандарт), розпис вартості кредиту за альтернативними формами погашення кредиту та мають місце виправлення в графі «відсоткова річна ставка», з огляду на те, що вказаний документ не є письмовою формою договору, а всі істотні умови визначені Кредитним договором від 11 квітня 2007 року, який погоджений та підписаний сторонами.
Позивач своїм підписом на кожній сторінці кредитного договору фактично підтвердив, що банк надав йому у письмовій формі та в повному об'ємі інформацію, яка передбачена пунктом 2 частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», укладаючи договір сторони свідомо брали на себе певні ризики на випадок подальшої зміни валютного курсу.
З матеріалів справи не вбачається, а відповідачами не доведено наявність жодної підстави, з якою закон пов'язує недійсність правочину.
Таким чином, оспорювані кредитний договір та договір поруки не суперечать цивільному законодавству та іншим правовим актам, а також моральним засадам суспільства; особи, які їх вчинили мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, усвідомлювали наслідки виконання або невиконання умов такого кредитного договору та договору поруки; вказані правочини вчинені у формі, встановленій законом, і спрямовані на настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, в зв'язку з чим відсутні підстави для визнання недійсними кредитного договору № 401/11/04/2007/840-4406/КФ та договору поруки від 11 квітня 2007 року та, як наслідок, відсутні підстави для задоволення похідної вимоги зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки.
Наведеного суд першої інстанції не врахував, не перевірив тверджень банку про те, що на момент укладення договору позичальник не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; банк надав позичальнику документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту та процентної ставки; розмір кредитних платежів є фіксованим на кожен місяць сплати.
Посилання суду першої інстанції, що банк перед укладенням договору не повідомив позичальника у письмовій формі про переваги та недоліки пропонованих схем кредитування є необґрунтованими, оскільки детальний розпис сукупної вартості кредиту не обов'язково повинен бути викладений лише як окремий документ, а усі умови кредитування були викладені у самому договорі, з якими він був погодився, підписавши кредитний договір.
Як наслідок, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсним кредитного договору та похідних від нього договорів поруки та іпотеки не ґрунтується на матеріалах справи, а судове рішення у вказаній частині не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості.
Враховуючи, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів є помилковими, позовні вимоги ПАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ», про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За загальним правилом статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 401/11/04/2007/840-4406/КФ від 11.04.2007 станом на 27 березня 2015 року, яка складає: 94 180,82 доларів США - заборгованість за основним боргом та відсотками та 478346,57 грн - заборгованість по неустойці (пеня та штраф).
Матеріалами справи підтверджується, що згідно кредитного договору № 401/11/04/2007/840-4406/КФ від 11.04.2007, укладеного між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 останній отримав 54600,00 доларів США під 13,99 % річних, строком до 19 квітня 2021 року, на проведення ремонту та благоустрою (том 1 а. с. 8-11).
Згідно п.п. 3.3.1-3.3.3. Кредитного договору, позичальник повертає кредит та сплачує банку передбачені п.п. 1.31, 1.32 кредитного договору платежі шляхом здійснення платежів у валюті кредиту щомісячно до 20 числа поточного місяця, щомісячна сума мінімального необхідного платежу складає 794,23 доларів США.
Відповідно п.5.1. Кредитного договору, у разі порушення позичальником строку сплати мінімального необхідного платежу по погашенню кредиту, визначеного п.3.3.3 цього Договору, а також у випадку прострочення строку виконання зобов'язань позичальника щодо повернення кредиту, сплати всіх нарахованих відсотків, комісій та можливих штрафних санкцій у строк, визначений у п.4.3.5. цього договору, позичальник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.
Відповідно п.5.2. Кредитного договору, у порушення позичальником вимог п.п. 4.З.1., 4.3.2, 4.3.7, 4.3.9, 3.10 цього Договору, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 10% відсотків від суми кредиту, визначеної у п.1.1. цього Договору, за кожен випадок.
Позивач свої зобов'язання за Кредитним договором, щодо надання кредиту, виконав в повному обсязі, що підтверджується заявою на видачу готівки № NL-2 від 12.04.2007 (том 1 а. с. 14).
Пунктом 4.2.4. кредитного договору передбачено, що кредитор має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій, якщо позичальник не вніс черговий платіж у термін визначений п.3.3.3. цього договору.
В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки № 401/11/04/2007/840-4406/КФ від 11.04.2007 (том 1 а. с. 12-13).
Згідно п. п. 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5 зазначеного договору поруки поручитель та позичальник відповідають перед банком як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене та абсолютне право банку вимагати виконання зобов'язань вказаних в Кредитному договорі як від позичальника і поручителя разом, так і від кожного окремо.
Позичальник умов кредитного договору щодо повернення кредиту та сплату відсотків не виконує, останній платіж на погашення кредиту було внесено 10.06.2010, тому станом на 10.06.2010 виникла заборгованість, яка складається з: суми кредиту в розмірі - 50 975,65 дол. США, відсотків - 4 413,38 дол. США, комісії - 531,88 дол. США, пені - 464,68 дол. США.
10.06.2010 у зв'язку з порушенням позичальником умов кредитного договору щодо повернення кредиту банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та пункту 4.2.4. Кредитного договору використав право достроково вимагати стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором, надіславши їм письмові вимоги за вихідними № 2649 та № 2648 про дострокове повне погашення кредиту і нарахованих відсотків та сплату пені відповідно до договору протягом чотирнадцяти днів (том 1 а. с. 18-19).
З позовом про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 банк звернувся у вересні 2014 року.
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваних договорів) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука
припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука
припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, кредитор відповідно до ч. 2 ст.1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання і мав право пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від 11.06.2010 року, проте, банк цим правом не скористався і до суду з позовом до поручителя звернувся лише у квітні 2014 року.
Строк, передбачений нормою ч. 4 ст. 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати.
З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов'язання, застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.
Оскільки, банк звернувся до суду з позовом до поручителя з порушенням шестимісячного строку, передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука вважається припиненою, як наслідок позовні вимоги банку в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.
Разом з тим, враховуючи, що позичальником умови Кредитного договору повністю не виконані, згідно розрахунків ПАТ КБ «Надра» заборгованість, з урахуванням дострокового стягнення суми кредиту, станом на 27.03.2015 становить: 50975,65 доларів США - основний борг; 39690,52 доларів США - відсотки за користування; 3514,65 доларів США - комісія (плата за управління кредитом); 15845,65 доларів США - 355760,67 грн пеня за неповернення кредиту; 5460 доларів США - 122585,90 грн - штраф відповідно до п. 5.2 Кредитного договору.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналізуючи матеріали справи, суд приходить до висновку, що ПАТ КБ «Надра» використало право вимоги дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, відсотків, комісії та пені за порушення умов договору, звернувшись з відповідною вимогою до позичальника 10.06.2010, в якій зазначено, що станом на 10.06.2010 виникла заборгованість, яка складається з: суми кредиту в розмірі - 50 975,65 дол. США, відсотків - 4 413,38 дол. США, комісії - 531,88 дол. США, пені - 464,68 дол. США.
Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, комісії, а також неустойки.
Враховуючи викладене, відсутні підстави для нарахування заборгованості після зміни строку виконання зобов'язання з 10.06.2010, а тому вимоги в частині стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 нарахованої після 10.06.2020 задоволенню не підлягають.
Зазначене також узгоджується з правим висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 24 березня 2021 року у справі № 667/6644/15-ц (провадження № 61-22223св19) та від 21 вересня 2021 року у справі № 303/3066/20 (провадження № 61-8397св21).
Що стосується позовних вимог про стягнення пені та штрафів, суд виходить з правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі №6-2003цс15.
Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
З огляду на викладене, позовні вимоги банку про стягнення штрафів задоволенню не підлягають.
Що стосується позовних вимог про стягнення комісії, суд також дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вказаних вимог, з огляду на таке.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення комісії, позивач посилався на пункт 1.3.2 Кредитного договору, яким передбачено, що плата за управління кредитом сплачується позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,10 % фактичного залишку заборгованості кредитом.
У відповідності до частин 1, 3 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зробив висновок, що: «надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.
Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
У той же час положення щодо комісії (плата за управління кредитом), яке міститься у пункті 1.3.2 Кредитного договору, встановлює плату, встановлення якої заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору).
Таким чином, позовні вимоги банку про стягнення заборгованості за комісією є необґрунтованими з вищевказаних підстав та не підлягають задоволенню, оскільки встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах.
Крім того, з аналізу наданого банком розрахунку вбачається, що позичальником частково сплачувалась кредитна заборгованість та кошти в розмірі 1 484, 24 доларів США, сплачені за період з 08.05.2007 по 10.06.2010, були незаконно зараховані в рахунок погашення комісії, а тому вказані кошти суд вважає за необхідне зарахувати в рахунок погашення заборгованості за основним боргом і відсотками.
Не заслуговують на увагу суду посилання відповідачів в поданих до суду апеляційної інстанції заявах застосування строку позовної давності, з огляду на таке.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог.
Відповідно до частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Статтею 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до частини першої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Звертаючись до суду апеляційної інстанції із заявами про застосування строків позовної давності з урахуванням уточнень відповідачі посилались на те, що, оскільки вимогу про дострокове погашення заборгованості ПАТ КБ «Надра» надіслав 10.06.2010, а з позовом про стягнення заборгованості звернувся до суду звернувся до суду у вересні 2014, останнім було пропущено трирічний строк позовної давності, а відповідачі були позбавлені можливості заявити клопотання про застосування спливу позовної давності до вимог позивача в суді першої інстанції.
Матеріалами справи підтверджується, що про дату та час розгляду справи судом першої інстанції, призначену на 28 вересня 2015 року відповідач ОСОБА_2 була повідомлена належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою (том 1 а. с. 208) та заявою, в якій вона просила проводити судове засідання без її участі (том 1 а. с. 223).
При цьому за нотаріально посвідченою довіреністю від 07 травня 2015 року, яка була дійсна до 07 травня 2018 року, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 бути його представником і вести його справи в судових органах усіх інстанцій (том 1 а. с. 116).
Відповідно до положень ч.5 ст.76 ЦПК України (в редакції чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки і цій особі.
В провадженні суду першої інстанції справа перебувала більше одного року, відповідач ОСОБА_2 , яка також представляла інтереси відповідача ОСОБА_1 , неодноразово приймали участь в судових засіданнях, була належним чином повідомлена про дату, час та місце судових засідань суду першої інстанції, а тому відповідачі не були позбавлені можливості зробити заяву про застосування судом позовної давності.
Крім того, посилання відповідачів на пропуск банком трирічної позовної давності є безпідставним з огляду на те, що сторонами кредитного договору була збільшена позовна давність до 10 років (пункт 7.3 Кредитного договору).
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що оскільки порука за кредитним договором припинена, позовні вимоги ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ», яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», до поручителя ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості задоволенню не підлягають.
Позовні вимоги до ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а саме з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 401/11/04/2007/840-4406/КФ від 11.04.2007 в розмірі 53 904 доларів США 79 центів, що складається з суми основного боргу та відсотків, за мінусом сплаченої позичальником комісії в сумі 1 484,24 (50 975,65 (тіло кредиту) + 4 413,38 відсотки за користування коштами) - 1 484,24 (сплачена комісія)), а також пеня в розмірі 10 924 грн 39 коп.
В задоволенні позовних вимог позивача до ОСОБА_1 про стягнення комісії (плати за управління кредитом) в розмірі 3 514,65 доларів США, які були включені до суми основного боргу, штрафу в розмірі 122 585,90 грн, а також відсотків за користування коштами в розмірі 35 277,14 доларів США та пені в розмірі 344 836,28 грн, нарахованих після 10 червня 2010 року, необхідно відмовити.
Неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п. 1,3, 4 ч. 1ст.376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ», яке є правонаступником ПАТ КБ «Надра», та для відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки та для відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсними договору поруки та іпотеки.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).
В порядку розподілу судових витрат пропорційно задоволеним позовним вимогам позивача про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ», яке є правонаступником ПАТ «КБ «Надра» підлягає стягненню 3 710 грн 86 коп судових витрат.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).
Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнені від сплати судового збору за подання зустрічних позовних заяв відповідно до ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів», сплачений ПАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ», судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсними кредитного договору, договорів поруки та іпотеки, в сумі 5 359 грн 20 коп, підлягає компенсації за рахунок держави в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ», яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 вересня 2015 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ», яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» (код ЄДРПОУ 43115064), яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», заборгованість за кредитним договором № 401/11/04/2007/840-4406/КФ від 11.04.2007 в розмірі 53 904 (п'ятдесят три тисячі дев'ятсот чотири) доларів США 79 центів - заборгованість за основним боргом і відсотками та 10 924 (десять тисяч дев'ятсот двадцять чотири) грн 39 коп - пеня.
В задоволенні інших позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ», яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», до ОСОБА_1 відмовити.
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ», яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості відмовити.
В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ», яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», про визнання недійсними договору поруки та договору іпотеки - відмовити.
В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ», яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» (код ЄДРПОУ 43115064), яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» 3 612 (три тисячі шістсот дванадцять) грн 64 коп судових витрат.
Сплачений Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» судовий збір в сумі 5 359 (п'ять тисяч триста п'ятдесят дев'ять) грн 20 коп компенсувати за рахунок держави в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 03.02.2022.
Головуючий суддя С. І. Мурашко
Судді О. І. Чельник
В. В. Черненко