03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/2244/2022
20 січня 2022 року м. Київ
Справа № 362/3003/21
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Махлай Л.Д., Немировської О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 липня 2021 року, постановлену у складі судді Лебідь-Гавенко Г.М.,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 , треті особи: Васильківський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» про зняття арешту з майна,
встановив:
У червні 2021 року заявник ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» звернувся до суду з позовом в порядку цивільного судочинства, в якому просить скасувати арешт накладений на нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 0,2500 га, яка розташована за адресою: Київська обл., Васильківський р-н, с. Барахти, вул. Ворошилова, кадастровий номер 3221480201:01:048:0041, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка належить ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на праві приватної власності, шляхом скасування державної реєстрації обтяження: номер запису про обтяження № 8143208 від 03.11.2008 року, внесений на підставі постанови ВДВС Васильківського МРУЮ № 771/1 від 03.11.2008 року.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 липня 2021 року у відкритті провадження відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду, директор ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» - Лукаш О.А. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків щодо обставин, за яких питання про звільнення майна з-під арешту слід розглядати за правилами, цивільного судочинства, зокрема у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 813/1341/15. Суд першої інстанції помилково не звернув увагу на те, що виконавче провадження, в рамках якого було накладено арешт на нерухоме майно апелянта, завершено, а також те, що апелянт не є та не був стороною у вищевказаному виконавчому провадженні.
В судовому засіданні представник позивача Павчинський Е.П. підтримав доводи апеляційної скарги, просив ухвалу суду скасувати.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, про причини своєї неявки суд не повідомили, а тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі від 30 липня 2021 року виходив з того, що не вбачається підстав для розгляду справи в порядку позовного провадження, оскільки згідно змісту поданої позовної заяви підлягають до оскарження дії виконавця щодо винесеної ним постанови про накладення арешту на майно боржника, наслідком чого є арешт спірного нерухомого майна, тобто відсутній спір про право в розрізі даного предмету спору, що свідчить про відсутність підстав розгляду у позовному провадженні питання звільнення з-під арешту майна, який накладено постановою державного виконавця.
З висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження колегія суддів не погоджується враховуючи наступне.
З матеріалів справи вбачається, ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» звернувся до суду з позовом в порядку цивільного судочинства, в якому просить скасувати арешт, накладений на нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 0,2500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221480201:01:048:0041, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка належить ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на праві приватної власності, шляхом скасування державної реєстрації обтяження: номер запису про обтяження № 8143208 від 03.11.2008 року, внесений на підставі постанови ВДВС Васильківського МРУЮ № 771/1 від 03.11.2008 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.06.2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» укладено Договір відступлення права вимоги № 114/42, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором №223381544 від 25.12.2007 року, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , перейшло до ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк».
29.06.2017 року між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено Договір відступлення права вимоги № 114/42-ДГ, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором №223381544 від 25.12.2007 року перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».
Крім того, 29.06.2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» укладено Договір про відступлення прав за договорами іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А., зареєстрованим за № 493, відповідно до якого право Іпотекодержателя за Договором іпотеки б/н, який було укладено 25.12.2007 року між ВАТ «Райфайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 , в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором №223381544 від 25.12.2007 року щодо повернення суми боргу в розмірі 10000, 00 дол. СШАперейшло до ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк».
29.06.2017 року між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено Договір про відступлення прав за договорами іпотеки від 25.12.2007 року , відповідно до якого Право іпотекодержателя за Договором іпотеки перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».
27.01.2021 року між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ОСОБА_3 (іпотекодавець) було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до якого іпотекодавець передав, а іпотекодержатель прийняв у власність - земельну ділянку площею 0,2500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3221480201:01:048:0041, цільове призначення - 01.03, для ведення особистого селянського господарства.
Вказує, що право власності позивача на майно підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.05.2021 року, №258870255, згідно з якою право власності на об'єкт нерухомості зареєстроване за ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» номер запису про право власності 40286366 від 27.01.2021 року. Отже, ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» є власником арештованого майна.
Разом з тим, відповідно до інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 258870255, від 28.05.2021 року наявний арешт на об'єкт нерухомості зареєстровано Київською обласною філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України за № 8143208 від 03.11.2008 року. Відомості про арешт земельної ділянки площею 0,2500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3221480201:01:048:0041 були внесені на підставі постанови ВДВС Васильківського МРУЮ№ 771/1 від 03.11.2008 року.
Тому, зазначений арешт порушує майнові інтереси позивача, як власника земельної ділянки площею 0,2500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3221480201:01:048:0041, цільове призначення - 01.03., для ведення особистого селянського господарства, та перешкоджає реалізації позивачем в повній мірі свого права власності на спірне майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з ч.1, п. 3 ч.2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено у частині 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п'ята статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.
Отже, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. (частина перша, п'ята статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 234/18525/19 (провадження № 61-10369св20) та від 20 жовтня 2021 року у справі № 236/789/21 (провадження № 61-11689св21) вказано, що «в разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19 , у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18, у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20 та у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20.
Звернувшись з цим позовом до суду, позивач зазначав, що на даний час ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» є власником земельної ділянки, площею 0,2500 га, яка розташована за адресою: Київська область, Васильківський район, село Барахти, вулиця Ворошилова, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного 27.01.2021 року між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ОСОБА_3 (іпотекодавець), і тому накладений арешт на це нерухоме майно порушує його права, у зв'язку з чим просив скасувати арешт, накладений постановою ВДВС Васильківського МРУЮ № 771/1 від 03.11.2008 року.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» не є стороною (стягувачем або боржником) у виконавчому провадженні, в межах якого накладено арешт на спірну земельну ділянку.
Разом з тим, не з'ясувавши, на підставі якого саме виконавчого документу, що перебував на виконанні у ВДВС Васильківського МРУЮ, при виконанні якого постановою від 03.11.2008 року було накладено арешт на спірну земельну ділянку; які саме особи є сторонами (стягувачем та боржником) у вказаному виконавчому провадженні; чи завершено зазначене виконавче провадження в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті провадження у справі в порядку цивільного судочинства.
Зважаючи на відсутність в матеріалах справи даних про те, що позивач ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» є стороною виконавчого провадження, в межах якого накладено арешт на земельну ділянку, яка, як стверджує позивач, належить йому на праві власності на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, пред'явлений ним позов про зняття арешту з майна підлягає розгляду в позовному провадженні в порядку цивільного судочинства.
У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) зазначено, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 зазначено, що «вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися господарським судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору».
Отже, суд, відмовляючи у відкритті провадження, на вищенаведене не звернув уваги, не врахував, що даний спір пов'язаний з визначенням належності майна, на яке накладено арешт у виконавчому провадженні, а тому з метою усунення перешкод у володінні і розпорядженні майном позивачем подано відповідну позовну заяву, і така справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» - задовольнити.
Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 липня 2021 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 03 лютого 2022 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Махлай Л.Д.
Немировська О.В.