19 січня 2022 р.м. ХерсонСправа № 540/7200/21
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, щодо поновлення виплати раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області поновити виплати раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 .
Позов обґрунтований тим, що позивачка є пенсіонеркою за віком та перебуває на обліку в ГУ ПФУ. З метою тимчасового проживання за кордоном, вона виїхала з території України і не користувалася пенсійними коштами, які перераховувалися їй на пенсійний рахунок в ПАТ КБ "Приватбанк". У зв'язку з тим, що позивачка більше року не отримувала з поточного рахунку суми пенсії, ГУ ПФУ з 01.02.2020 припинив виплату ОСОБА_1 пенсійних коштів.
Зважаючи на обмеження в пересуванні, пов'язані з пандемією, викликаною вірусом СOVID-19, позивачка не має можливості особисто приїхати в Україну для вирішення питання про поновлення виплати пенсії, тому видала довіреність своїй донці, ОСОБА_2 , якою уповноважила її представляти свої інтереси в управліннях та відділах Пенсійного фонду України. Довіреність видана в м. Барселона 12.01.2021 та посвідчена консулом Генерального консульства України в Барселоні. Також позивачці видали у Генеральному консульстві України свідоцтво про посвідчення факту, що вона є живою.
На підставі зазначених вище документів ОСОБА_2 звернулася 21.04.2021 до ГУ ПФУ з заявою про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 та надала копії необхідних документів, оригінали документів надавалися для огляду особі, яка приймала звернення.
Однак, листом від 17.05.2021 ГУ ПФУ відмовило позивачці у поновленні виплати пенсії, мотивуючи тим, що згідно п. 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", заява про поновлення пенсії подається заявником особисто. Позивачка вважає бездіяльність ГУ ПФУ неправомірною, тому просить суд позов задовольнити.
Ухвалою від 22.11.2021 провадження відкрито, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
10.12.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого останній позов не визнає. Зазначає, що 26.04.2021 до ГУ ПФУ звернулась ОСОБА_2 щодо поновлення пенсії її матері ОСОБА_1 , яка як отримувач пенсії за віком перебуває на обліку в ГУ ПФУ.
За результатами розгляду заяви, ГУ ПФУ повідомило позивачці, що згідно п. 10 Порядку виплати пенсії та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 №1596 (далі - Постанова № 1596), заява про виплату пенсії або грошової допомоги подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України.
Проте, в порушення зазначеної норми, заява про поновлення пенсії позивачкою особисто не подавалась.
Вважає, що з наданих позивачкою та її представником документів не вбачається наявність документально підтвердженого факту недієздатності ОСОБА_1 або інших документально підтверджених підстав законного представництва ОСОБА_3 інтересів позивачки. За таких обставин просить суд позов не задовольняти.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відзив відповідача, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є пенсіонеркою за віком та перебуває на обліку в ГУ ПФУ. З метою тимчасового проживання за кордоном, вона виїхала з території України і не користувалася пенсійними коштами, які перераховувалися їй на пенсійний рахунок в ПАТ КБ "Приватбанк". У зв'язку з тим, що позивачка більше року не отримувала з поточного рахунку суми пенсії, ГУ ПФУ з 01.02.2020 припинив виплату ОСОБА_1 пенсійних коштів.
Зважаючи на обмеження в пересуванні, пов'язані з пандемією, викликаною вірусом СOVID-19, позивачка не має можливості особисто приїхати в Україну для вирішення питання про поновлення виплати пенсії, тому видала довіреність своїй донці, ОСОБА_2 , якою уповноважила її представляти свої інтереси в управліннях та відділах Пенсійного фонду України. Довіреність видана в м. Барселона 12.01.2021 та посвідчена консулом Генерального консульства України в Барселоні. Також позивачці видали у Генеральному консульстві України свідоцтво про посвідчення факту, що вона є живою.
На підставі зазначених вище документів ОСОБА_2 звернулася 21.04.2021 до ГУ ПФУ з заявою про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 та надала копії необхідних документів, а саме: копію паспорту ОСОБА_2 , копію ІПН ОСОБА_2 , копію паспорту ОСОБА_1 , копію ІПН ОСОБА_1 , копію довіреності від 12.01.2021, копію витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі Довіреностей та копію Свідоцтва про посвідчення факту, що особа є живою від 21.01.2021. Оригінали документів надавалися для огляду особі, яка приймала звернення, що не заперечується відповідачем.
Однак, листом від 17.05.2021 ГУ ПФУ відмовило позивачці у поновленні виплати пенсії, мотивуючи тим, що згідно п. 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", заява про поновлення пенсії подається заявником особисто.
Вважаючи бездіяльність ГУ ПФУ протиправною, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Преамбулою Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що він визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Згідно ст.1 Закону № 1058-IV пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення (ч.3 ст.4 Закону № 1058-IV).
Відповідно до ст.7 № 1058-ІV принципами загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, поряд з іншими, є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат, державна гарантія реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, відповідальність суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною 1 ст. 49 Закону №1058-IV визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 2 ст.49 Закону № 1058-IV встановлено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч. 3 ст.35 та ст.46 цього Закону.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного Фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року N 13-1) (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до п.1.5 Порядку №22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
Отже, пунктом 1.5 Порядку №22-1 передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 757/12134/14-а.
Як підтверджено матеріалами справи та не заперечується відповідачем, до ГУ ПФУ зверталася представниця позивачки на підставі довіреності, виданої в м. Барселона 12.01.2021 та посвідчена консулом Генерального консульства України в Барселоні. За таких обставин, висновок відповідача щодо порушення позивачкою вимог п.1.5 Порядку №22-1 та необхідності особисто звернутися з заявою на поновлення пенсії, суд вважає необґрунтованим.
Пунктами 2.8 та 2.9 Порядку №22-1 встановлено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Поряд з тим, представницею позивачки разом з заявою про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 подано документи (в копіях та оригіналах), які засвідчують місце проживання та саму особу.
При цьому суд зазначає, що право громадянина України на пенсійне забезпечення є беззаперечним та становить складову гарантованого Конституцією права на соціальний захист для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості. Відповідне право не може пов'язуватись, зокрема, з такою умовою, як неотримання протягом певного періоду пенсійних виплат. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати особі це право.
Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься в Рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого "однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості".
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення).
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
При первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону № 1058-IV.
При цьому законодавцем було чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
В даній конкретній справі, відповідач не наводить жодних доказів того, що наявна вина позивачки у припиненні виплати пенсії.
На противагу цьому суд наголошує, що позивачка, через свого представника, повноваження якого підтверджені посвідченою консулом Генерального консульства України в Барселоні довіреністю, звернулася до територіального органу Пенсійного фонду (вжила активні дії) з проханням поновити виплату пенсії, проте їй було відмовлено в такому поновленні з підстав недотримання вимог порядку звернення за таким поновленням.
Наведене свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів не відповідає принципу належного врядування.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність відмови в поновленні пенсії, з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, а тому, виходячи системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з такого.
Згідно ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч.7 ст.139 КАС України).
Приписами ч.1 ст.143 КАС України передбачено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 при подачі позову, окрім іншого, заявлено клопотання про стягнення з відповідача, серед іншого й витрат на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Згідно ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Приписами ст.134 КАС України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З аналізу викладеного вбачаєтсья, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.
В даному конкретному випадку, позивачка заявивши до стягнення суму витрат на правничу допомогу адвоката не надала жодного докази на підтвердження їх розміру (договір, акти виконаних робіт, детальний опис робіт, тощо).
Таким чином, представником позивача не забезпечено виконання вимог ст.134 КАС України, щодо надання вичерпного документального підтвердження витрат позивача на правничу допомогу, що виключає можливість задоволення такого клопотання.
Разом з тим, приписами ч.1 ст.139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином сплачений позивачкою судовий збір в розмірі 908,00 грн підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області за рахунок його бюджетних асигнувань в повному розмірі, оскільки позов задоволено в повному обсязі.
Сума переплати ж судового збору в розмірі 43,00 грн (позивачкою сплачено 951,00 грн замість 908,00 грн) може бути повернута позивачкою, проте стягненню з відповідача не підлягає.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ: 21295057, вул. 28 Армії, 6, м. Херсон, 73036) щодо поновлення виплати раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ: 21295057, вул. 28 Армії, 6, м. Херсон, 73036) поновити виплати раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6, код ЄДРПОУ 21295057) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.В. Ковбій
кат. 112010200