Справа № 537/1240/18 Номер провадження 22-ц/814/111/22Головуючий у 1-й інстанції Хіневич В.І. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.
31 січня 2022 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:
Головуючого судді : Обідіної О.І.
Суддів : Бутенко С.Б., Прядкіної О.В.
За участю секретаря Владімірова Р.В.
Розглянула в судовому засіданні в м. Полтаві, в загальному порядку, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області в складі судді Хіневич В.І від 13 грудня 2018 року, дата виготовлення повного тексту рішення не зазначена, по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У березні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила стягнути з солідарних боржників ОСОБА_3 та ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 22.09.2016 року в розмірі 881 222 грн. 93 коп., з яких: загальна сума неповернутої позики 561 000 грн.; заборгованість по сплаті процентів за користування грошовими коштами 18 061 грн. 21 коп.; заборгованість по сплаті пені 153 037 грн. 72 коп.; загальна сума інфляційних збитків 149 124 грн. 00 коп.
Вимоги обґрунтовані тим, що 22.09.2016 між нею та ОСОБА_3 було укладено та нотаріально посвідчено договір позики, відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти в сумі 561 000 грн., що на час укладання правочину було еквівалентно 22 000 дол. США, зі строком повернення до 22.03.2017 року.
Пунктом 8 Договору позики передбачено, що грошові кошти, одержані позичальником будуть являтися предметом спільної сумісної власності, що підтверджується заявою про згоду на отримання суми позики, яку надала дружина позичальника - ОСОБА_1 .
У визначений в договорі строк кошти не були повернуті, письмова вимога кредитора про їх повернення залишилась без реагування, що стало підставою для звернення до суду.
Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 грудня 2018 року позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 22.09.2016 року, яка складає 881 222,93 грн., з яких:
загальна сума неповернутої позики 561 000 грн.; заборгованість по сплаті процентів за користування грошовими коштами 18 061,21 грн.; заборгованість по сплаті пені 153 037,72 грн.; загальна сума інфляційних збитків 149 124 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 4405 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 4405 грн.
Ухвалюючи рішення про солідарне стягнення заборгованості, суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог щодо невиконання позичальником свого обов'язку по своєчасному поверненню отриманих за договором позики коштів, що є правовою підставою для їх стягнення з відповідачів як з подружжя, які в розумінні вимог ст. 65 СК України є солідарними боржниками.
Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, невірну оцінку зібраним по справі доказам, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення.
Зокрема вказує, що вона не є стороною договору, з його текстом її ніхто не ознайомлював, лише на вимогу свого колишнього чоловіка вона в присутності нотаріуса надала згоду на укладання ним договорів та отримання від будь-яких осіб грошових коштів. Стверджує, що позиченні кошти не йшли на потребу сім'ї , вони як подружжя нічого на них не придбавали, на той час вже знаходились в стадії розлучення, натомість отримані за цим договором кошти ОСОБА_3 використовував на погашення своїх підприємницьких боргів.
В ході апеляційного розгляду, 31.01.2022 на адресу апеляційного суду надійшло клопотання від ОСОБА_2 про перенесення розгляду справи на кінець березня 2022 року в зв'язку з її перебуванням за межами України, оскільки вона особисто бажає приймати участь в судовому засіданні.
Обговоривши вказане клопотання, колегія суддів прийшла до висновку про його відхилення та продовження розгляду справи за вказаною явкою, у відсутність належно повідомленого позивача, яка повторно не з'явилась в судове засідання.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.
В даному випадку, сам факт перебування позивача, якій достеменно відомо про час та місце розгляду справи, за межами України у зв'язку з особистими обставинами не може розглядатись як підстава для відкладення розгляду справи та визнаватись судом як поважна причина її відсутності.
За вказаних обставин, враховуючи визначені ст. 372 ЦПК України строки розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розглянути останню за відсутності позивача.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.п.3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 07.11.2014, який було розірвано рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06.02.2018.
22.09.2016 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького нотаріального округу Полтавської області Веселовським А.Г., зареєстрованим в реєстрі за № 3209, за умовами якого позикодавець передала у власність позичальнику грошові кошти в сумі 561000 грн., що за згодою сторін є еквівалентом 22000 долларів США.
Згідно п. 2 ОСОБА_3 зобов'язується повернути таку ж суму грошових кошті в повній сумі в строк до 22 березня 2017 року включно. Повернення коштів повинно здійснюватися шляхом передачі ОСОБА_2 особисто готівкових коштів в м. Кременчуці Полтавської області, або шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок ОСОБА_2 , відомий ОСОБА_3 у спосіб та строки, погоджені сторонами.
Також в п. 8 договору позики, зазначено, що грошові кошти, одержані позичальником ОСОБА_3 будуть являтися предметом спільної сумісної власності, що підтверджується заявою про згоду на отримання суми позики, яку надала дружина позичальника - ОСОБА_1 , справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу.
Як вбачається з копії заяви ОСОБА_1 від 11.03.2015 посвідченої приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Веселовським А.Г., зареєстрованої в реєстрі за № 554, остання надає безумовну згоду чоловіку ОСОБА_3 на укладення договорів позики та отримання від будь - яких осіб будь - яких сум позики, а також на укладення будь - яких додаткових угод до таких договорів з правом визначення умов на розсуд чоловіка. Одночасно, вказана заява містить вказівку про те, що вище вказані договори укладаються в інтересах сім'ї, на умовах які вони попередньо обговорили і визнали вигідними, укладення договорів відповідає спільному волевиявленню.
У зв'язку з неповерненням позичальником отриманих за договором коштів у визначений в договорі строк, позикодавець в травні 2018 року звернулась до суду з вказаним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд дійшов висновку про доведеність факту порушення позичальником зобов'язань за умовами договору позики та застосовуючи відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання за ст. 625 ЦК України, стягнув з відповідачів як з подружжя, яке несе солідарну відповідальність за договором, укладеним одним з подружжя в інтересах сім'ї, визначену позивачем заборгованість .
При цьому суд взяв до уваги наявність письмової згоди дружини на укладання такого договору позики, яка бралася для потреб сім'ї, у зв'язку з чим в порядку ст. 65 СК України поклав солідарну відповідальність по повернення таких коштів як на ОСОБА_3 , так і ОСОБА_1 .
Колегія суддів, враховуючи, що іншими учасниками справи рішення суду не оскаржувалось, перевіряє його законність та обґрунтованість лише в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Так, колегія суддів погоджується з вірно встановленими судом першої інстанції обставинами щодо наявності договірних відносин між позикодавцем ОСОБА_2 та позичальником ОСОБА_3 , який прострочив виконання зобов'язання та не повернув отриману позику згідно до умов договору.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновками суду щодо наявності достатніх правових підстав для покладення на відповідача ОСОБА_1 , як на дружину позичальника, солідарного обов'язку по поверненню отриманих за договором коштів.
Згідно ст. 65 СК України Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
З аналізу наведеної норми вбачається, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Тобто обов'язковою умовою для покладення солідарної відповідальності на другу сторону подружжя має бути поєднання обох цих умов.
За вказаних обставин, предметом дослідження суду мають бути обставини щодо доведеності, по перше - укладання договору саме в інтересах сім'ї, по друге - отримане майно, в даному випадку грошові кошти, повинні бути використані в інтересах сім'ї.
Між тим, вказані обставини суд першої інстанції належним чином не перевірив, а лише обмежився посиланням на наявність заяви ОСОБА_1 про надання її згоди на укладання її чоловіком договорів позики та вказівкою в цій заяві про те, що такі договори укладаються в інтересах сім'ї та на умовах які вони попередньо обговорили.
При цьому, текст такої заяви не містить зазначення щодо якого конкретно договору дружина надала свої згоду на його укладання,оскільки має місце лише загальне формулювання щодо згоди на укладання та «отримання від будь-яких осіб будь-яких сум позики».
За вказаних обставин, колегія суддів не може прийняти до уваги як беззаперечний доказ для солідарної відповідальності відповідачів як подружжя вказівку в самому договорі про те, що отримані позичальником грошові кошти, будуть являтися предметом спільної сумісної власності, оскільки дружина не була стороною договору, умови якого з нею ніхто не узгоджував, тому поза її волею визнавати статус таких коштів як об'єкту спільної сумісної власності - правових підстав не має.
Крім того, звертає на себе увагу відсутність в справі будь-яких належних та допустимих доказів того, що отримані позичальником ОСОБА_3 грошові кошти взагалі були використані в інтересах сім'ї.
Одночасно, заслуговує на увагу пояснення апелянта про те, що отримані за договором позики кошти ним були використані на погашення вже існуючих перед ОСОБА_2 боргів, які виникли за попередніми договорами. Зокрема, з договору позики від 18.05.2015 р., згідно якого ОСОБА_2 надала в позику ОСОБА_3 та його матері ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 77000 грн., зі строком повернення в листопаді 2018 року.
Окрім того, саме посилаючись на неможливість продовжувати спільно проживати з відповідачем внаслідок надходження на її адресу та адресу дітей погроз на грунті існуючих у нього фінансових проблем із за підприємницької діяльності, ОСОБА_1 мотивувала свою заяву про розірвання шлюбу, про що вказано в рішенні Крюківського районного суду м. Кременчука від 06.02.2018 в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу.
Таким чином, встановивши факт невиконання позичальником зобов'язання за договором позики суд мав підстави для стягнення з нього суми боргу, оскільки таким договором не покладається його виконання на дружину позичальника, а надання нею згоди на укладання останнього, за умови недоведеності факту використання таких коштів в інтересах сім'ї, не тягне виникнення солідарного обов'язку разом з боржником, а відтак ОСОБА_1 не може відповідати за його зобов'язаннями.
При цьому, за змістом ч.4 ст. 63 та ч. 2 ст. 73 СК України дружина може відповідати своєю часткою майна у спільній сумісній власності подружжя за умови, що договір був укладений в інтересах сім'ї, а одержане за договором використано на її потреби.
На вищевказані норми закону суд першої інстанції належної уваги при вирішенні спору не звернув, не з'ясував, що кошти, отримані за договором позики дійсно були витрачені в інтересах сім'ї та прийшов до помилкового висновку про наявність достатніх правових підстав для покладення на дружину позичальника солідарного обов'язку разом з боржником.
За вказаних обставин рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, з постановленням по справі нового рішення про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення з неї як солідарного боржника заборгованості за договором позики.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п. 3, 4, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 грудня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики скасувати та постановити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в солідарному порядку разом з боржником.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 2 лютого 2022 року.
Судді : Обідіна О.І. Бутенко С.Б. Прядкіна О.В.