ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/5896/21
провадження № 2/753/223/22
"02" лютого 2022 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Коренюк А.М.
при секретарі Сердюковій Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, суд -
ОСОБА_1 у березні 2021 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Позов мотивований тим, що 27 вересня 2020 року о 00 годині 20 хвилин на вулиці Урлівська, 9/39 в місті Києві сталася дорожньо-транспорта пригода, при якій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Хонда», д.н.з. НОМЕР_1 , на регульованому перехресті під час розвороту не надав переваги в русі автомобілю «Тесла», д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався в зустрічному напрямку прямо, допув порушення п.16.6 ПДР України, що призвело до зіткнення та пошкодження належного позивачу автомобіля.
Постановою Дарницького районного суду м. Києві від 24 листопада 2020 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року, та набула чинності, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України, із накладенням адміністративного стягнення - штрафу.
На час дорожньо-транспортної пригоди цивільна відповідальність власника автомобіля «Тесла», д.н.з. НОМЕР_2 , була за страхована в ПрАТ «СК» «Вусо» відповідно до полісу № 200619236 від 18.07.2020 року обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів.
З метою визначення розміру збитку, завданого пошкодженому транспортному засобу внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди, нею замовлено проведення автотоварознавчого дослідження з визначення матеріального збитку пошкодженого автомобіля, за наслідком якого відповідно до Висновку № ЕД-1707-2-1631.20 від 20 жовтня 2020 року визначена з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу вартість матеріального збитку автомобіля «Тесла», д.н.з. НОМЕР_2 , в сумі 213 623 грн. 03 коп.
ПрАТ «СК» «Вусо», зважаючи на її звернення про виплату страхового відшкодування, відшкодувало їй 128 500 грн. 00 коп., що складає ліміт відшкодування (130 000 грн. 00 коп., за вирахування суми франшизи - 1 500 грн. 00 коп. (130 000 грн. 00 коп. - 1 500 грн. = 128 500 грн. 00 коп.) відповідно до рахунку про безготівкове перерахування коштів від 01.11.2020 року.
За проведення автотоварознавчого дослідження з визначення матеріального збитку пошкодженого автомобіля нею понесені витрати в сумі 5 000 грн. 00 коп.
Й оскільки цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Тесла», д.н.з. НОМЕР_2 , була за страхована в ПрАТ «СК» «Вусо», яке виплатило за її зверненням страхове відшкодування в сумі 128 500 грн. 00 коп., просить стягнути з відповідача, як заподіювача збитків, різницю між визначеним (понесеним) розміром збитків - 213 623 грн. 03 коп. та виплаченою ПрАТ «СК» «Вусо» сумою страхового відшкодування - 128 500 грн. 00 коп., що становить 85 123 грн. 03 коп. (213 623 грн. 03 коп. - 128 500 грн. 00коп. = 85 123 грн. 03 коп.).
Окрім того, зважаючи на наслідки протиправних дій відповідача, як винуватця дорожньо-транспортої пригоди, й, відповідно, заподіювача шкоди, вважає, що їй завдана моральна шкода, яку вона оцінює у розмірі 30 000 грн. 00 коп., й просить стягнути її з винуватця такої пригоди, оскільки внаслідок пошкодження транспортного засобу вона була позбавлена звичного, усталеного режиму життя та вимушена була користуватися громадським транспортом, таксі тощо.
В судовому засіданні представник позивача адвокат Волгін Є.О., діючий на підставі ордера адвоката про надання правової допомоги від 22 березня 2021 року (а.с.67), позовні вимоги підтримав з тих же підстав та просив їх задовольнити: стягнути з відповідача, як винуватця дорожньо-транспортої пригоди, різницю між визначеним (понесеним) розміром збитків - 213 623 грн. 03 коп. та виплаченою ПрАТ «СК» «Вусо» сумою страхового відшкодування - 128 500 грн. 00 коп., що становить 85 123 грн. 03 коп. (213 623 грн. 03 коп. - 128 500 грн. 00коп. = 85 123 грн. 03 коп.), 30 000 грн. 00 коп. - моральної шкоди, 5 000 грн. 00 коп. - витрат на проведення експертного дослідження завданих збитків, а також судового збору - 1 151 грн. 23 коп., 25 000 грн. - витрати на професійну правничу допомогу.
В ході розгляду справи позивачем в судовому засіданні 09 листопада 2021 року подана заява про збільшення позовних вимог (а.с. 90), яка згідно протокольної ухвали Дарницького районного суду м.Києва на підставі ч.5 ст. 49 ЦПК України не була прийнята судом до розгляду та повернута позивачу, оскільки таким позивачем не дотримані вимоги ч.5 ст. 49 ЦПК України про надання суду доказів про направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи (відповідачу), про що суд зазначає у цьому рішенні суду за правилом ч.5 ст. 49 ЦПК України.
Положенням статті 49 ЦПК України передбачено процесуальні права та обов'язки сторін
Сторони користуються рівними процесуальними правами (ч.1 ст. 49 ЦПК України).
Відповідно до п.2 ч.2 ст. 49 ЦПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Дана справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження, й позивач мав право збільшити позовні вимоги в межах першого судового засідання, яке мало місце 09 листопада 2021 року, що ним зроблено не було.
Відповідно до ч.5 ст. 49 ЦПК України у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої та частинами третьою і четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає суд у цьому рішенні.
Вподальшому після судового засідання 10 грудня 2021 року позивачем знову було ініційоване питання про збільшення позовних вимог шляхом подачі через канцелярію суду відповідної заяви, яка була предметом вирішення судом в судовому засіданні 16 грудня 2021 року. Оскільки така заява була подана в порушення п.2 ч.2 ст. 49 ЦПК України без ініціювання позивачем поновлення строку звернення до суду за правилом подачі заяви про збільшення позовних вимог й поновлення та продовження процесуальних строків, визначених ст. 127 ЦПК України, суд не вправі поза волею та за власною ініціативою вирішувати питання про поновлення строку, що стало наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог.
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням стрку, встановленого законом або судом (ч.1 ст. 126 ЦПК України).
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску проважними, крім випадків, коли цим кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суд не наділений процесуальним законом ініціювати питання про поновлення пропущеного позивачем процесуального строку звернення до суду із заявою про збільшення позових вимоги за відсутності такої заяви з боку позивача, а позиція позивача про протилежне прямо суперечить принципу диспозитивності.
За таких підстав суд розглядав позовну заяву позивача у первинно поданій редакції від 22 березня 2021 року (а.с. 2 - 10).
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнав в частині відшкодування матеріальних збитків в сумі різниці між визначеним (понесеним) розміром збитків - 213 623 грн. 03 коп. та виплаченою ПрАТ «СК» «Вусо» сумою страхового відшкодування - 128 500 грн. 00 коп., що становить 85 123 грн. 03 коп. (213 623 грн. 03 коп. - 128 500 грн. 00 коп. = 85 123 грн. 03 коп.), у решті позову просив відмовити, зважаючи на необґрунтованість позовних вимог.
Доводи заперечення відповідач мотивував тим, що визначена позивачем моральна шкода є надмірною та надуманою, оскільки пошкодження автомобіля позивача були не значними та після ДТП позивач самостійно від'їхав з місця аварії, автомобіль був рухомим, оскільки пошкодження були лише передньої частини, й такий автомобіль міг використовуватися, оскільки основні рухові функції не були пошкоджені.
Також відповідач ОСОБА_2 заперечив щодо визначених позивачем вартісних показників понесених витрат на правову допомогу - 25 000 грн. Вважає, оскільки позивач та її представник є родичами, то очевидно, що така сума є надмірною та необгрунтованою.
Відзив на позов відповідачем не наданий із посиланням на те, що він не є фахівцем в галузі права.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив щодо доводів відповідача про надмірність моральної шкоди, вважаючи, що автомобіль хоча й зберіг рухові функції, що ним визнається, проте внаслідок аварії були пошкоджені функції кондиціювання в автомобілі, а тому такий фактор має впливати на розмір моральної шкоди, оскільки такі збитки завдані з винних дій відповідача.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч.ч. 5,6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, с обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-прівовнй акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Розгляд справи відбувся порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Так, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст. 279 ЦПК України)
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 279 ЦПК України).
Вислухавши пояснення сторін, їх доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахуванням часткового визнання відповідачем позовних вимог, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню із наступних підстав.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Судом встановлено, що 27 вересня 2020 року о 00 годині 20 хвилин на вулиці Урлівська, 9/39 в місті Києві сталася дорожньо-транспорта пригода, при якій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Хонда», д.н.з. НОМЕР_1 , на регульованому перехресті під час розвороту, не надав переваги в русі автомобілю «Тесла», д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався в зустрічному напрямку прямо, та допув порушення п.16.6 ПДР України, що призвело до зіткнення та пошкодження належного позивачу автомобіля (а.с.14-15, 16-19).
Як вбачається із протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 537916 від 23 вересня 20120 року, а також Схеми місця ДТП, складеної працівниками поліції, належний позивачу автомобіль «Тесла», д.н.з. НОМЕР_2 , зазнав пошкоджень передньої частини автомобіля: передній бампер, крило з правової строни, пасажирські двері з права, передній правий диск, поріг (а.с.21).
Постановою Дарницького районного суду м. Києві від 24 листопада 2020 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року, а відповідно набула чинності, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України, із накладенням адміністративного стягнення - штрафу (а.с. 14-15, 16-19).
Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвала або постанова суду лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
На час дорожньо-транспортної пригоди цивільна відповідальність власника автомобіля «Тесла», д.н.з. НОМЕР_2 , була за страхована в ПрАТ «СК» «Вусо» відповідно до Полісу № 200619236 від 18.07.2020 року обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів (а.с. 57).
З метою визначення розміру збитку, завданого пошкодженому транспортному засобу внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди, позивачем замовлено проведення автотоварознавчого дослідження з визначення матеріального збитку пошкодженого автомобіля, за наслідком якого відповідно до Висновку № ЕД-1707-2-1631.20 від 20 жовтня 2020 року ТОВ "Судова незалежна експертиза" визначено з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу вартість матеріального збитку автомобіля «Тесла», д.н.з. НОМЕР_2 , в сумі 213 623 грн. 03 коп. (а.с. 23-32, 33-54).
ПрАТ «СК» «Вусо», зважаючи на звернення позивача про виплату страхового відшкодування, відшкодувало позивачу 128 500 грн. 00 коп. понесених збитків, що становить ліміт відшкодування (130 000 грн. 00 коп., за вирахування суми франшизи - 1 500 грн. 00 коп. (130 000 грн. 00 коп. - 1 500 грн. = 128 500 грн. 00 коп.) відповідно до рахунку про безготівкове перерахування коштів від 01.11.2020 року (а.с. 57, 58).
Й оскільки цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Тесла», д.н.з. НОМЕР_2 (позивача), була за страхована в ПрАТ «СК» «Вусо», яке виплатило позивачу за його зверненням страхове відшкодування в сумі 128 500 грн. 00 коп., з відповідача, як заподіювача збитків, підлягає стягненю різниця між визначеним (понесеним) розміром збитків - 213 623 грн. 03 коп. та виплаченою ПрАТ «СК» «Вусо» сумою страхового відшкодування - 128 500 грн. 00 коп., що становить 85 123 грн. 03 коп. (213 623 грн. 03 коп. - 128 500 грн. 00коп. = 85 123 грн. 03 коп.).
Відповідно до ст. 8 Закону № 85/96-ВР страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Оскільки відповідач не оскаржує оцінену позивачем суму матеріальних збитків, завданих дорожньо-транспортною пригодою (він з нею погоджується, оскільки позов в цій частини визнає) й, вирішуючи питання про відшкодування матеріальних збитків, завданих дорожньо-транспортною пригодою, судом взято за основу Висновок № ЕД-1707-2-1631.20 від 20 жовтня 2020 року ТОВ "Судова незалежна експертиза" вартості матеріального збитку автомобіля «Тесла», д.н.з. НОМЕР_2 , в сумі 213 623 грн. 03 коп., проведений на замовлення позивача,оскільки такий висновок відповідає вимогам законодавства, що регулює професійну оціночну діяльність в Україні, а саме: Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», «Загальним засадам оцінки майна і майнових прав», затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 року № 1440, Методиці товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затверджений Мін'юстом, Фондом держмайна, реєстраційний № 1070/8395 від 24.11.2003 року (зі змінами) тощо; має всі необхідні розрахунки визначення вартості матеріального збитку та виконаний з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля, відповідно повинен бути покладений в основу рішення суду.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Проте частиною 3 зазначеної статті визначено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. За таких правових підстав, суд застосовує спеціальну норму, регулюючу дані правовідносини - статтю 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за наслідками вимог частини 3 статті 22 ЦК України.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ч.1, 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правові підставі володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Автомобіль відповідно до ч.1 ст. 1187 ЦК України - є джерелом підвищеної небезпеки. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Окрім того, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (ст.1194 ЦК України).
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п.1 ч.1 ст. 1188 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодження речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п.1 ч.2, ч.1 ст. 22 ЦК України).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч.3 ст.22 ЦК України).
Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача шкоди, вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
За таких правових підстав та наданих сторонами доказів, позов в частині про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з урахуванням визнання відповідачем позову у цій частині, є обґрунтованим, доведеним й таким, що підлягає задоволенню, підстав для його відмови судом не встановлено.
Суд, надавши оцінку поясненням, письмовим доказам в частині відшкодування моральної шкоди, характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступіню вини відповідача, який завдав моральної шкоди позивачу, погіршення його здібностей та позбавлення можливості їх реалізації, вважає за необхідне задовольнити позов в цій частині частково на таких підставах.
Як встановлено в ході розгляду справи, позивач оцінює моральну шкоду у розмірі 30 000 грн., проте судом прийнято до уваги фактор співмірності, з урахуванням встановленого факту понесеної позивачем моральної шкоди, що виявилася у душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв'язку із пошкодженням його майна (пункт 3 частини 2 статті 23 ЦК України), та оцінює її у розмірі 5 000 грн. 00 коп., яка підлягає стягненню з відповідача як винуватця дорожньо-транспортної пригоди на користь позивача, виходячи із наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, окрім завданих матеріалих збитків позивачу - пошкодженого майна, які оцінено в сумі 213 623 грн. 03коп., позивачу також завдані внаслідок протиправних дій відповідача негативні наслідки по позбавленню можливостей повноцінної реалізації (користування автомобілем), оскільки встановлено, що автомобіль хоча й був пошкоджений, проте він зберіг рухові функції (пошкодження передньої частини автомобіля), водночас доводи позивача про пошкодження системи кондиціювання автомобіля за умови збереженої рухової функції не можуть впливати на визначення завищеною суми маральної шкоди, яку позивач не обґрунтував в сумі 30 000 грн., відповідно визначена судом сума моральної шкоди є співмірною до завданих йому душевних страждань, яких він зазнав у зв'язку із пошкодженням його майна (пункт 3 частини 2 статті 23 ЦК України), й визначена судом сума здатна відновити його моральний стан.
Також при вирішенні цього спору суд враховує керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, викладлені у пункті 9 постанови від 31.03.1995 року, із змінами внесеними постановою № 5 від 25.05.2001 року, «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає незалежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можловості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватись вимоги розумності справедливості, а також майнового стану цивільного відповідача.
Відповідно до пункту 3 частини 2, частин першої, 4 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Судом надана правова оцінка заперечень відповідача проти позову в частині відшкодування моральної шкоди, та вважає, що останні частково не заслуговують на увагу, розцінюються судом як такі, що спрямовані на уникнення від виконання зобов"язання по відшкодуванню маральної шкоди, тому такі заперечення не можуть бути прийняті судом та покладені в основу рішення як такі, що частково спростовуються доказами, наданими позивачем по справі.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу, якщо про це не звертаються сторони.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доспупності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Інші доводи сторін, які наведені у позові та усних пояснннях сторін, в межах наданих сторонами доказів, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України.
Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).
Позивачем при подачі позову до суду сплачено судовий збір за дві окремі самостійні вимоги: про відшкодуванням матеріальних збитків (908 грн. 00 коп.) та моральної шкоди (908 грн. 00 коп.), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, позов в частині відшкодування матераільних збитків заводолено повність, що відповідає сплаченому судовому збору 908 грн. 00 коп., який підлягає стягненню з відповідача та користь позивача, а вимога моральної шкоди задоволена частково в розмірі 16, 6% (вимога - 30 000 грн., задоволено - 5 000 грн.), що відповідає частці сплаченого судового збору 151 грн. 27 коп. (16,6% х 9,08 = 151.27), а всього: 908 грн. 00 коп. + 151 грн. 27 коп. = 1 059 грн. 27 коп.
Зважаючи на понесені матеріальні збитки, завдану моральну шкоду, позивачем також понесені 5 000 грн. 00 коп. - витрат на проведення оцінки пошкодженого майна, що підтверджується платіжною квитанцією від 09.10.2020 року про їх сплату (а.с.56), які також підлягають відшкодуванню на користь позивача згідно ст.ст. 133, 141 ЦПК України.
Водночас, вимога позивача про відшкодування понесених ним витрат на правову допомогу в сумі 25 000 грн. 00 коп. задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, що позбавляє суд надати оцінку обгрунтованості понесених позивачем витрат у такій сумі.
Так, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст. 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст. 137 ЦПК України).
За результатами розгляду справи, відповідно до п. 2 ч.2 ст. 137 ЦПК України, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат, серед іншого - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 137 ЦПК України).
Окрім того, відповідно до п. 2 ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Європейський суд з прав людини при визначенні розміру справедливої компенсації потерпілій стороні на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначив підхід вислітлений у рішеннях ЄСПЛ від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§95).
Хоча чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката, однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід враховувати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
Рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підставі вищевикладеного, ст.ст. 22, 1166, 1187, 1194 ЦК України, Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з урахуванням постанови Пленуму Верховного Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», Постанови № 6 Пленуму Верховного Суду України, від 27 березня 1992 року (з відповідними змінами) "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", Постанови від 31.03.1995 року Пленуму Верховного Суду України, із змінами внесеними Постановою № 5 від 25.05.2001 року, «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ідентифікаційний код платника податків - НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний код платника податків - НОМЕР_4 , 85 123 грн. 03 коп. - матеріальних збитків, 5 000 грн. 00 коп. - моральної шкоди, 5 000 грн. 00 коп. - витрат на проведення експертного дослідження завданих збитків, 1 059 грн. 27 коп. - судового збору, а всього - 96 182 (дев'яносто шість тисяч сто вісімдесят дві) грн. 30 (тридцять) коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п'ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.