Справа №477/2210/21
Провадження №2/477/157/22
11 січня 2022 року м.Миколаїв
Жовтневий районний суд Миколаївської області у складі:
головуючої - судді Саукової А.А.,
при секретарі - Тристан В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , як законного представника ОСОБА_4 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення страхового відшкодування,
02 листопада 2021 року позивачі звернулися до суду через свого представника - адвоката Ільківа М.М., в подальшому збільшивши позовні вимоги, просили стягнути з Моторно (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі - 60 000 грн., а також пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 3670, 68 грн., три відсотки річних у розмірі 660, 82 грн., інфляційні втрати у розмірі 598, 56 грн., на загальну суму 64930 грн. 06 коп. та понесені судові витрати у зв'язку із розглядом справи на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.
Стягнути з Моторно (транспортного) страхового бюро України, на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі - 60 000 грн., а також пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 3670, 68 грн., три відсотки річних у розмірі 660, 82 грн., інфляційні втрати у розмірі 598, 56 грн., на загальну суму 64930 грн. 06 коп. та понесені судові витрати у зв'язку із розглядом справи на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.
Стягнути з Моторно (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_3 , яка є законним представником ОСОБА_4 , страхове відшкодування у розмірі - 60 000 грн., а також пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 3670, 68 грн., три відсотки річних у розмірі 660, 82 грн., інфляційні втрати у розмірі 598, 56 грн., на загальну суму 64930 грн. 06 коп. та понесені судові витрати у зв'язку із розглядом справи на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що 26 листопада 2020 року на автодорозі між с. Котляреве та с. Шевченко Вітовського району Миколаївської області, водій ОСОБА_5 , керуючи автомобілем марки «АЗЛК 2140», реєстраційний номер НОМЕР_1 , допустив наїзд на пішохода ОСОБА_6 . Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_6 від отриманих тілесних ушкоджень помер у лікарні.
За даним фактом 26 листопада 2020 року були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020150230000975 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Цивільно - правова відповідальність водія автомобіля марки «АЗЛК 2140», р.н. НОМЕР_1 . застрахованою не була. 27 квітня 2021 року на адресу Моторного (транспортного) страхового бюро України було надіслано заяву про виплату страхового відшкодування в інтересах ОСОБА_3 , яка є законним представником доньки загиблого - ОСОБА_4 у розмірі 60 000, 00 грн (відшкодування на утримання); в інтересах матері загиблого - ОСОБА_2 - у розмірі 60 000, 00 грн (відшкодування на утримання); в інтересах батька загиблого - ОСОБА_1 - у розмірі 60 000, 00 грн (відшкодування на утримання);
14 травня 2021 року Моторне (транспортне) страхове бюро України листом повідомило, що рішення щодо виплати страхового відшкодування буде прийнято після отримання МТСБУ відповідного рішення щодо результатів розгляду кримінальної справи за фактом вказаної ДТП, а також просило надати додаткові документи до заяви про виплату страхового відшкодування.
05 липня 2021 року на адресу МТСБУ було надіслано заяву про долучення додаткових документів, а саме: довідки про доходи загиблого та довідки про отримання пенсії по втраті годувальника.
13 липня 2021 року листом МТСБУ повторно повідомило, що рішення щодо виплати страхового відшкодування буде прийнято після отримання Моторно (транспортним) страховим бюро України відповідного рішення щодо результатів розгляду кримінальної справи за фактом вказаної ДТП, тим самим призупинивши строк розгляду справи.
З рішенням МТСБУ про зупинення строків розгляду страхової справи і відтермінування прийняття рішення про виплату страхового відшкодування позивачі не погоджуються, вважають його безпідставним, оскільки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди загинула третя особа - пішохід ОСОБА_6 , а тому цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «АЗЛК 2140», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в силу вимог ст. ст. 1166, 1187 ЦК України, настає незалежно від вини.
Посилаючись на ст. ст. 35, 36, п.п. а) п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до яких МТСБУ за рахунок коштів Фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, водій якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам п.1.7 цього Закону та майну, яке знаходилось в такому транспортному засобі, відсутність у Законі вимог щодо подання разом із заявою про виплату страхового відшкодування доказів на підтвердження вини страхувальника у вчиненні ДТП, та обов'язок страховика чи МТСБУ прийняти вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати), вважали прийняття МТСБУ рішення про зупинення строків розгляду у виплаті страхового відшкодування через відсутність постанови/вироку суду необґрунтованим та таким, що не ґрунтується на нормах спеціального Закону та порушує право потерпілих на отримання страхового відшкодування.
Також посилались на судову практику по аналогічних спорах.
Крім того, на підставі ст. 36.5 вищевказаного Закону та ч. 2 ст. 625 ЦК України, зазначали про обов'язок відповідача сплатити пеню за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня, а також інфляційні втрати за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи, що згідно з ст. 8 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у листопаді 2020 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі дорівнювала 5000, 00 грн., загальна сума вимоги за шкоду, заподіяну смертю, становить 180 000 грн.
Згідно з розрахунками, до загальної суми заборгованості 180 000 грн. нараховуються пеня, три проценти річних та інфляційні втрати за користування чужими коштами за весь час прострочення згідно ст. 625 ЦК України.
Оскільки в добровільному порядку зазначена сума відповідачем не сплачена, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення її в судовому порядку.
У відзиві відповідачем зазначено, що на теперішній час у МТСБУ відсутні законні підстави для прийняття рішення про здійснення у даному випадку відшкодування шкоди. МТСБУ повернеться до розгляду питання про відшкодування заподіяної позивачам шкоди після отримання документу, яким буде встановлену винну особу, що спричинила ДТП та наявності факту незабезпеченості транспортного засобу на дату ДТП полісом обов'язкового страхування.
Зазначав, що у даному випадку позивачем не надано МТСБУ так і суду доказів на підтвердження наявності винного діяння, як і не надано доказів на підтвердження наявності причинно- наслідкового зв'язку між вчиненим діянням та завданою шкодою. У вчиненні вказаної ДТП вина жодної особи не встановлена.
Посилаючись на правові позиції Верховного Суду, викладені у Постановах від 07.10.2020 у справі № 487/3094/17-ц, від 10.05.2020 у справі № 532/1374/18, зазначав, що встановлення обставин ДТП, а також встановлення чи мала місце непереборна сила або умисел потерпілого при розгляді кримінального провадження, можливо лише на підставі винесеного процесуального рішення. Отже, відсутність відповідного, що набрало законної сили судового рішення про встановлення особи, винної у ДТП є тією об'єктивною обставиною, яка унеможливлює розгляд питання про здійснення регламентної виплати.
Неприйняття на теперішній час у даній справі рішення відбулося не з вини МТСБУ.
Також, посилаючись на постанову Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №756/2114/17, зазначав про необґрунтованість і незаконність позовних вимог щодо витрат на правничу допомогу, яка для кожного з позивачів складає 7 000 грн, оскільки позивачі є учасниками однієї справи, матеріали сформовані у одній справі, підготовлено та подано до суду один цивільний позов, участь представника має відбутися у одній цивільній справі. Отже, збільшення витрат на правничу допомогу шляхом множення на кількість позивачів при тому, що представництво відбувається у одній справі за однотипними позовними вимогами є необґрунтованим і незаконним.
На підставі викладеного, відповідач просив відмовити в задоволенні позову (а.с.115-116).
У своїй відповіді на відзив представник позивача зазначив, що вина водія у вчиненому кримінальному правопорушенні не має правового значення для вирішення справи щодо виплати страхового відшкодування. Вказав, що аргументи, викладені відповідачем у відзиві є необґрунтованими та такими, що порушують право позивачів на отримання страхового відшкодування. В зв'язку з чим просив позов задовольнити в повному обсязі (а.с.128-130).
В судове засідання представник позивача не з'явився, у надісланій суду заяві просив розглядати справу без його участі та позов задовольнити.
Відповідач -Моторне (транспортне) страхове бюро України в судове засідання свого представника не направив, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.
Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності досліджені докази, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Як вбачається з Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020150230000975, 26 листопада 2020 року були внесені відомості та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України відносно ОСОБА_5 , який на автодорозі між с. Котляреве та с. Шевченко Вітовського району Миколаївської області, керуючи автомобілем марки «АЗЛК 2140», реєстраційний номер НОМЕР_1 , допустив наїзд на пішохода ОСОБА_6 . Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_6 від отриманих тілесних ушкоджень помер у лікарні, що підтверджено копією свідоцтва про смерть (а.с. 23, 25-26).
Відповідно до копій паспортів, свідоцтв про народження та пенсійних посвідчень позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками загиблого ОСОБА_6 та досягли пенсійного віку, а ОСОБА_4 , 2013 року народження є малолітньою дитиною померлого ОСОБА_6 . Матір'ю ОСОБА_4 є позивачка ОСОБА_3 ( а.с. 10-22).
В зв'язку з тим, що цивільно - правова відповідальність водія автомобіля марки «АЗЛК 2140», р.н. НОМЕР_1 , не була застрахована, позивачі 27 квітня 2021 року на адресу Моторного (транспортного) страхового бюро України надіслали заяву про виплату страхового відшкодування в інтересах ОСОБА_3 , яка є законним представником доньки загиблого - ОСОБА_4 у розмірі 60 000 грн (відшкодування на утримання); в інтересах матері загиблого - ОСОБА_2 - у розмірі 60 000 грн (відшкодування на утримання); в інтересах батька загиблого - ОСОБА_1 - у розмірі 60 000 грн (відшкодування на утримання) (а.с.8-9).
Згідно листа від 14 травня 2021 року Моторне (транспортне) страхове бюро України повідомило позивача, що рішення щодо виплати страхового відшкодування буде прийнято після отримання МТСБУ відповідного рішення щодо результатів розгляду кримінальної справи за фактом вказаної ДТП, а також просило надати додаткові документи до заяви про виплату страхового відшкодування (а.с.31-32).
Як вбачається з заяви про долучення документів від 05 липня 2021 року на адресу МТСБУ представник позивачів надіслав довідку про доходи загиблого та довідку про отримання пенсії по втраті годувальника, а також банківські реквізити ОСОБА_3 (а.с.33).
Відповідно до повідомлення від 13 липня 2021 року, МТСБУ повторно повідомило позивачів, що рішення щодо виплати страхового відшкодування буде прийнято після отримання Моторно (транспортним) страховим бюро України відповідного рішення щодо результатів розгляду кримінальної справи за фактом вказаної ДТП (а.с.39).
Оскільки відповідно до «Положення про єдину централізовану базу даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», затвердженого Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 09.07.2010р. № 566, інформація з єдиної бази даних є власністю МТСБУ, враховуючи, що у листі на ім'я позивачів про надання додаткових документів, факт незабезпеченості транспортного засобу полісом обов'язкового страхування МТСБУ не заперечувався, суд вважає посилання позивача у відзиві про повернення до розгляду питання про відшкодування заподіяної шкоди, зокрема, і за наявності факту незабезпеченості транспортного засобу на дату ДТП полісом страхового відшкодування, неприйнятним.
Згідно ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно п. 1.4 ст. 1 Закону, особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Відповідно п.п. а) п.41.1 ст. 41 Закону МТСБУ за рахунок коштів Фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, водій якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам п.1.7 цього Закону та майну, яке знаходилось в такому транспортному засобі.
Відповідно ч.2 ст. 22.1 Закону у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 23 Закону шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Згідно положень ст. 27 Закону страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами.
Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Відповідно до ст.1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується, зокрема, дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно.
Отже, дорожньо-транспортна пригода, яка сталася 26 листопада 2020 року та внаслідок якої загинув потерпілий ОСОБА_6 , є страховим випадком, а тому у МТСБУ, відповідно до статті 41 Закону, виник обов'язок виплатити страхове відшкодування, яке, відповідно до ст. 27 Закону, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020рік», складає по 60 000грн. кожному з позивачів.
Згідно з п.35.1. ст.35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.
Положення статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не містять вимог щодо подання разом із заявою про виплату страхового відшкодування доказів на підтвердження вини страхувальника у вчиненні ДТП.
Згідно ч. 36.1 ст. 36 Закону, страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Відповідно до даної статті страховик чи МТСБУ приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Прийняття рішення про зупинення розгляду справи Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено.
Таким чином, прийняття МТСБУ рішення про зупинення строків розгляду у виплаті страхового відшкодування через відсутність постанови/вироку суду є необґрунтованим та таким, що не ґрунтується на нормах спеціального Закону та порушує право потерпілих на отримання страхового відшкодування.
Згідно роз'яснень пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у пункті 8 його постанови від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», судам роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у особи, що її завдала, за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Згідно ст. 1193 Цивільного кодексу України вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.
Згідно з частинами першою, другою, п'ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
З огляду на презумпцію вини завданої шкоди, передбаченої частиною другою статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв'язку між ними.
При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об'єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Такі правові висновки неодноразово висловлені Верховним Судом у постановах від від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14, від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц, від 03 червня 2020року у справі № 345/3335/17, від01 липня 2020 року у справі № 554/858/19
Отже, доводи відповідача про те, що обов'язок страховика відшкодувати завдану шкоду настає лише за наявності вини особи, є необгрунтованими. Щодо посилання представника на Постанову Верховного суду від 10 травня 2020 року у справі № 532/1374/18, суд зазначає, що обставини, встановлені під час розгляду цієї справи не є тотожними, а стосовно посилання на Постанову Верховного Суду від 07.10.2020 року у справі № 487/3094/17-ц, то така постанова відсутня у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Згідно ст. 36.5 вищевказаного Закону, за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи викладене, суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивачів про стягнення на користь кожного з них страхового відшкодування у розмірі - 60 000 грн., а також пені з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 3670, 68 грн., три відсотки річних у розмірі 660, 82 грн., інфляційні втрат у розмірі 598, 56 грн., підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо стягнення з відповідача судових витрат, пов'язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу в сумі 7000 грн. на користь кожного позивача, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно пунктів 1,2 частини 3 статті 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, витрати, пов'язані з залученням експерта..
Статтею 137 ЦПК України врегульовано порядок розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно частини 2 статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У відповідності до частини 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно частини 4 статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано копії трьох договорів від 05 жовтня 2021 року про надання правової допомогиОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , копії трьох ордерів, детальний опис наданих послуг, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.82-93,150-152).
Відповідно до квитанцій до прибуткового касового ордеру від 28 грудня 2021 року № 201, 202, 203 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 сплатили адвокату Ільківу М.М. по 7000 грн., кожний за договором про надання правової допомоги (а.с.148, 152. 154).
Представник позивачів надіслав детальний опис наданих послуг, згідно якого ним кожному позивачу було надано послугу з аналізу документів, наданих клієнтом та формування правової позиції щодо захисту порушених прав, витрачений час склав 2 години, вартість послуги 2000 грн.. на кожного позивача. На підготовку та написання позовної заяви, витрачений час склав 2 години, вартість послуги 2000 грн., на кожного позивача На підготовку та написання інших процесуальних документів (відзиву, адвокатських запитів, клопотань, заяв) витрачений час склав 3 години, вартість послуги 3000 грн., на кожного позивача. Всього витрати на професійну правничу допомогу склали 7 000 грн., на кожного позивача окремо.
Присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Європейський суд з прав людини застосовує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34 - 36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до наданого адвокатом детального опису наданих послуг, ним надані кожному з позивачів наступні послуги: аналіз документів, наданих клієнтом та формування правової позиції щодо захисту порушених прав; підготовка та написання позовної заяви; підготовка та написання інших процесуальниз документів ( відзиву, адвокатських запитів, клопотань, заяв).
Разом з тим, суд зазначає, що у справі містяться процесуальні документи (позов, відповідь на відзив, заява про збільшення позовних вимог), складені від імені трьох позивачів у виді одного процесуального документу, а не трьох окремих заяв за кожним найменуванням.
Враховуючи, що предметом позову є виплата страхового відшкодування за одним страховим випадком, позов поданий від імені трьох позивачів до одного відповідача, підстави, обгрунтування позову та суми відшкодування є однаковими стосовно кожного з позивачів, а також звертаючи увагу на той факт, що договори про надання правової допомоги між адвокатом Ільківим М.М. та кожним з позивачем укладені в один день, а досудове врегулювання спору та листування з відповідачем здійснювалось іншим представником позивачів, суд приходить до висновку, що витрачений час, зазначений адвокатом у розрахунках, є завищеним, оскільки фактично витрачений час відповідає часу, необхідному для надання правової допомоги одній особі, враховуючи однакові вимоги, докази та обставини стосовно кожного з позивачів та викладення їх загального змісту у одному позові. Крім того, суд вважає завищеною суму послуги за підготовку та написання інших процесуальних документів, оскільки з наведеного переліку послуг доказів складання адвокатських запитів суду не надано. Отже, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог в цій частині, на суму 6 000грн., по 2000грн. на користь кожного з позивачів.
На підставі частини 6 статті 141 ЦПК України, пункту 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір в розмірі 1947 грн. 90 коп.
Керуючись статями 258-259, 263-265ЦПК України,
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , як законного представника ОСОБА_4 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення страхового відшкодування, задовольнити повністю.
Стягнути з Моторно (транспортного) страхового бюро України (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України - 21647131), на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі - 60 000 (шістдесят тисяч) грн., а також пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 3670, 68 грн., три відсотки річних у розмірі 660, 82 грн., інфляційні втрати у розмірі 598, 56 грн., на загальну суму 64930 (шістдесят чотири тисячі дев'ятсот тридцять) грн. 06 коп.
Стягнути з Моторно (транспортного) страхового бюро України (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України - 21647131), на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати у зв'язку із розглядом справи на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 ( дві тисячі) грн.
Стягнути з Моторно (транспортного) страхового бюро України (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України - 21647131), на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі - 60 000 (шістдесят тисяч) грн., а також пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 3670, 68 грн., три відсотки річних у розмірі 660, 82 грн., інфляційні втрати у розмірі 598, 56 грн., на загальну суму 64930 (шістдесят чотири тисячі дев'ятсот тридцять) грн. 06 коп.
Стягнути з Моторно (транспортного) страхового бюро України (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України - 21647131), на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у зв'язку із розглядом справи на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 ( дві тисячі) грн.
Стягнути з Моторно (транспортного) страхового бюро України (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України - 21647131), на користь ОСОБА_3 , яка є законним представником ОСОБА_4 , страхове відшкодування у розмірі - 60 000 (шістдесят тисяч) грн., а також пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 3670, 68 грн., три відсотки річних у розмірі 660, 82 грн., інфляційні втрати у розмірі 598, 56 грн., на загальну суму 64930 (шістдесят чотири тисячі дев'ятсот тридцять) грн. 06 коп.
Стягнути з Моторно (транспортного) страхового бюро України (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України - 21647131), на користь ОСОБА_3 , яка є законним представником ОСОБА_4 понесені судові витрати у зв'язку із розглядом справи на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 ( дві тисячі) грн.
Стягнути з Моторно (транспортного) страхового бюро України (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України - 21647131), на користь держави збір в сумі 1947 (одна тисяча дев'ятсот сорок сім) грн. 90 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ;
позивач - ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ;
позивач - ОСОБА_3 , як законному представник ОСОБА_4 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 ;
представник позивачів - адвокат Ільків Микола Миколайович, АДРЕСА_2;
відповідач - Моторне (транспортне) страхове бюро України, місцезнаходження: м. Київ, Русанівський бульвар, 8, 02154, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України - 21647131.
Повний текст рішення складений та підписаний 17 січня 2022 року.
Суддя А.А. Саукова