20 січня 2022 рокум. Ужгород№ 260/4009/21
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Рейті С.І.
при секретарі судового засідання - Ватлін Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної організації (установа, заклад) Військова частина НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Державної організації (установа, заклад) Військова частина НОМЕР_1 (далі - відповідач, В/Ч НОМЕР_1 ) в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність Державної організації (установи, закладу) В/Ч НОМЕР_1 щодо невиплати в день звільнення з військової служби 01.04.2020 року ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову оплачувану щорічну відпустку відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» за період служби з 2008-2020 роки, невиплати в день звільнення з військової служби індексації грошового забезпечення в сумі 16028,61 гривень; 2) зобов'язати Державну організацію (установу, заклад) В/Ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову оплачувану щорічну відпустку відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» як жінці яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років та одинокій матері за період служби з 2008-2020 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.04.2020 року; 3) стягнути з Державної організації (установи, закладу) В/Ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в сумі 16028,61 гривень; 4) стягнути з Державної організації (установи, закладу) В/Ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби в період з 01.04.2020 року по 31.08.2021 року включно в сумі 90000 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в день звільнення з нею не був проведений повний розрахунок, а саме їй не виплачена компенсація за невикористану щорічну додаткову відпустку за 2008-2020 роки як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років та одинокій матері виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та частина індексації грошового забезпечення в сумі 16028,61 грн. із розрахунку: 49262,39 грн. (сума індексації, нарахована згідно листа начальника Чопського прикордонного загону від 22.04.2020 року № 11/211-70) - 33233,78 грн. (фактично виплачена в червні 2020 року сума індексації згідно розрахунково-платіжної відомості).
Ухвалою судді від 08.09.2021 року відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, запропоновано відповідачеві надати відзив на позовну заяву у разі її заперечення.
04.10.2021 року відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову. Так, відповідач зазначає, зокрема, що підтвердити або заперечити використання щорічної додаткової відпустки старшим прапорщиком ОСОБА_1 , передбаченою статтею 19 Закону № 504 - додатково оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів, протягом 2004-2014 років являється неможливим, оскільки накази по особовому складу (тимчасового зберігання) зберігаються 5 років. Щодо виплати індексації відповідач зазначає, що у листі прикордонного загону за вих. № 11/Ш-70 від 22.04.2020 року помилково був зазначений базовий місяць для виплати індексації, та відповідно розрахунок суми індексації 49262,39 грн. також був помилковим. Так, правильна сума належної для виплати індексації складає 33739,88 грн. При надходженні коштів, відповідно до розрахунку індексації грошового забезпечення на ОСОБА_1 за червень 2020 року було виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 33739,88 грн.
Крім того, відповідач вказує на пропуск позивачем процесуального строку для звернення до суду із даним позовом з огляду на те, що до позовних вимог необхідно застосовувати місячний строк звернення до суду, початком перебігу якого є день остаточного розрахунку.
Ухвалою суду від 12.10.2021 року витребувано у В/Ч НОМЕР_1 особову картку ОСОБА_1 та відомості (розрахунки) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 01.04.2020 року.
В зв'язку з невиконанням ухвали суду про витребування доказів, ухвалою від 09.11.2021 року застосовано до В/Ч НОМЕР_1 захід процесуального примусу шляхом накладення штрафу в порядку частини першої статті 145 та частини другої статті 149 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою суду від 09.11.2021 року зобов'язано В/Ч НОМЕР_1 надати до суду особову картку ОСОБА_1 та відомості (розрахунки) щодо нарахування та виплати останній індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 01.04.2020 року у п'ятиденний строк з дня отримання даної ухвали.
Так, відповідачем на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів, зокрема надано довідку від 10.11.2021 року, згідно якої: індексація ОСОБА_1 виплачувалась таким чином, а саме: 2014 рік нараховано та виплачено за травень-листопад у загальній сумі 856,25 грн. (базовий місяць квітень 2011 року); 2015 рік нараховано та виплачено за травень-листопад у загальній сумі 1043,83 грн. (базовий місяць грудень 2014 року); 2016-2017 роки - виплата не проводилась; 2018 рік нараховано та виплачено за грудень у загальній сумі 71,08 грн. (базовий місяць березень 2018 року); 2019 рік нараховано та виплачено за січень-грудень у загальній сумі 1920,36 грн. (базовий місяць березень 2018 року); 2020 рік нараховано та виплачено за січень-березень у загальній сумі 1082,55 грн. (базовий місяць березень 2018 року). Відповідно до довідки розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 здійснено нарахування та виплату заборгованості у сумі 33739,88 грн., утримано військовий збір 1,5 % у сумі 506,10 грн. та перераховано на картковий рахунок 33233,78 грн. згідно виписки банку 25.05.2020 року.
Крім того, надано довідку від 09.11.2021 року № 12/706 про те, що особова справа ОСОБА_1 у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військовій частині НОМЕР_1 ) відсутня у зв'язку з тим, що направлена до Ужгородського ОМВК за вих. № 12/104 дск від 09.06.2020 року.
Ухвалою суду від 12.11.2021 року скасовано ухвалу суду від 09.11.2021 року про застосування до В/Ч НОМЕР_1 заходу процесуального примусу шляхом накладення штрафу в порядку частини першої статті 145 та частини другої статті 149 КАС України.
Ухвалою суду від 23.11.2021 року витребувано в Ужгородського об'єднаного міського військового комісаріату особову картку ОСОБА_1 .
В зв'язку з невиконанням ухвали суду про витребування доказів, ухвалою від 29.12.2021 року застосовано до Ужгородського об'єднаного міського військового комісаріату захід процесуального примусу шляхом накладення штрафу в порядку частини першої статті 145 та частини другої статті 149 КАС України.
Одночасно, ухвалою суду від 29.12.2021 року повторно витребувано в Ужгородського об'єднаного міського військового комісаріату особову картку ОСОБА_1
14.01.2022 року Ужгородським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки надано особову картку ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 18.01.2022 року скасовано ухвалу суду від 29.12.2021 року про застосування до Ужгородського об'єднаного міського військового комісаріату заходу процесуального примусу шляхом накладення штрафу в порядку частини першої статті 145 та частини другої статті 149 КАС України.
Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами адміністративної справи, наказом начальника 94 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 31.03.2020 року № 146-ОС Про особовий склад, звільнено з військової служби: за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу а саме військовослужбовці-жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас старшого прапорщика ОСОБА_1 інспектора прикордонного контролю 1 категорії 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » І категорії (тип Б) (а.с.35).
Так, наказом начальника 94 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 01.04.2020 року № 148-ОС Про особовий склад, виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення старшого прапорщика ОСОБА_1 інспектора прикордонного контролю 1 категорії 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » І категорії (тип Б) звільнену з військової служби в запас наказом начальника 94 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 31.03.2020 року № 146-ОС за підпунктом «г» через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме військовослужбовці-жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у запас із наданням права носіння військової форми одягу.
Згідно вказаного наказу, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 25.06.2018 року №558, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 23.07.2018 року за № 854/32306, виплатити старшому прапорщику ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 25 повних календарних років служби в сумі 169425,00 грн.
Відповідно до ч. 14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 рік за 11 календарних днів.
Грошову допомогу для оздоровлення за 2020 рік отримала.
Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 01.04.2020 року (а.с.15).
Листом начальника Чопського прикордонного загону від 22.04.2020 року за № 11/Ш-70 на звернення позивача від 16.04.2020 року повідомлено, що відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» буде направлено потребу по бюджетних коштах щодо виплати останній індексації грошового забезпечення.
Також з вказаного листа вбачається, що в період з січня 2014 року по день виключення зі списків загону базовим місяцем для виплати індексації є листопад 2013 року. Сума належної ОСОБА_1 індексації для виплати становить 49262,39 грн. (а.с.16).
Згідно наданої позивачем розрахунково-платіжної відомості за червень 2020 року, останній нараховано 39813,06 грн., з яких індексація - 33739,88 грн. та перераховано на картковий рахунок 33233,78 грн. (а.с.17)
Також, зі змісту виданої в.о. начальником відділу кадрів 94 прикордонного загону довідки, підтвердити або заперечити використання щорічної додаткової відпустки прапорщиком ОСОБА_1 , передбаченою ст. 19 Закону № 504 (стаття 73 КЗпП України) - додатково оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів, протягом 2004-2014 років являється неможливим, оскільки накази по особовому складу (тимчасового зберігання) зберігаються 5 років відповідно до ст. 16-б наказу Міністерства юстиції України від 12.04.2012 року № 578/5. З березня 2014 року по теперішній час така відпустка не надається, у зв'язку із введенням особливого періоду в країні (а.с.18).
Копіями Свідоцтв про народження від 22.10.2010 року серії НОМЕР_2 (а.с.12) та від 01.06.2006 року серії НОМЕР_3 (а.с.13) підтверджується те, що ОСОБА_1 є матір'ю дітей ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_5 .
З наявного в матеріалах особової справи ОСОБА_1 наказу начальника 94 прикордонного загону від 20.06.2006 року № 99-ос вбачається, що позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку з 28.10.2006 року по 17.07.2009 року.
Наказом начальника 94 прикордонного загону від 01.10.2008 року № 106-ос ОСОБА_1 вважається такою, що приступила до виконання службових обов'язків після виходу із відпустки по догляду за дитиною з 01.10.2008 року.
Крім того, як зазначає позивач, її чоловік - ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджено копію свідоцтва про смерть від 24.07.2013 року (а.с.14), тобто, з вказаного часу ОСОБА_1 являється одинокою матір'ю.
Вважаючи, в тому числі, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за 2008-2020 роки (в період з 2008 року по 2013 рік - як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років та в період з 2013 року по 2020 рік - як одинокій матері) при звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи в цій частині, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на таке.
Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 року № 504/96-ВР установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Стаття 19 Закону України «Про відпустки» передбачає, що жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, який виховує ми їх без матері (тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст. 73 Кодексу законів про працю України) За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Таким чином, зміст даної статті встановлює категорії працівників, що мають право на додаткову відпустку, а саме: 1) жінка, яка має двох або більше дітей віком до 15 років; 2) жінка, яка має дитину-інваліда; 3) жінка, яка всиновила дитину; 4) одинока мати; 5) батько, який виховує дитину без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі); 6) особа, яка взяла дитину під опіку. Жінка, яка має дітей, отримує право на додаткову відпустку за наступними підставами: 1) наявність двох або більше дітей у віці до 15 років; 2) наявність дитини і інвалідністю.
Оскільки дитиною вважається особа, що не досягла віку 18 років, що передбачено в силу ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства», підставою виникнення права на додаткову відпустку є наявність дитини у зазначеному віці.
Одинока мати має право на додаткову відпустку за наявності принаймні однієї дитини або дитини з інвалідністю.
Відповідно до п. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Пунктом 5 ст. 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовці-жінки користуються всіма пільгами, передбаченими законодавством з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства. Ці пільги поширюються на батьків з числа військовослужбовців, які виховують дітей без матері (у разі її смерті, позбавлення батьківських прав, на час перебування у лікувальному закладі охорони здоров'я та в інших випадках відсутності материнського піклування про дітей).
Відповідно до ч. 10 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці та члени їх сімей, які мають право на пільги, гарантії та компенсації відповідно до цього Закону, користуються пільгами, гарантіями та компенсаціями, встановленими для громадян України законами та іншими нормативно-правовими актами, а також рішеннями органів місцевого самоврядування. Якщо такі особи одночасно мають право на отримання однієї і тієї ж пільги, гарантії чи компенсації з кількох підстав, то їм надається за їх вибором пільга, гарантія чи компенсація тільки з однієї підстави, крім випадків, передбачених законами.
Отже, чинним законодавством закріплені гарантії військовослужбовців на отримання, окрім основної щорічної відпустки, за наявності передбачених законом підстав, додаткових відпусток, при цьому додаткові відпустки працівникам, які мають дітей надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 Закону України «Про відпустки», а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами.
Згідно ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Заперечуючи проти позову, відповідач покликається на те, що пунктом 17 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено особливості надання деяких видів відпусток в особливий період.
Так, відповідно до п. 17 та 18 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Пунктом 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Отже, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски.
Однак, вказаним Законом не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набула за період проходження нею військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Крім цього, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
Підсумовуючи, на законодавчому рівні визначено право позивача на компенсацію невикористаної додаткової відпустки під час звільнення, це право не обмежене жодними нормами закону, а відповідач свого обов'язку щодо забезпечення позивача соціальною гарантією не виконав.
При цьому суд відхиляє доводи відповідача, що позивач щодо виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки не зверталася на час виключення її із списків військової частини, оскільки відповідно до Закону саме на відповідача покладено обов'язок здійснити розрахунок з особою, звільненою з військової служби, на день виключення із списків особового складу за всіма видами належного йому на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.
Крім того суд критично оцінює доводи відповідача щодо відсутності підстав для виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, які поставлені в залежність від неможливості довести факт використання чи не використання позивачем такої відпустки в період 2004-2014 років - з огляду на знищення наказів по особовому складу за вказаний період.
По перше, ОСОБА_1 звернулася до суду із вимогою про компенсацію за невикористану додаткову оплачувану щорічну відпустку відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» за період служби з 2008-2020 роки, а тому вказані дані в період з 2004 по 2008 роки є недоречними.
По друге, суд наголошує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.77 КАС України). Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
З огляду на викладене, суд констатує, що відповідачем, який заперечує вимоги позивача в частині зобов'язання здійснення компенсації за невикористану додаткову оплачувану щорічну відпустку відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» за період служби з 2008-2014 роки не доведено факт її використання чи не використання позивачем (з наданої особової справи судом не вдалося встановити відповідний факт) та судом не здобуто докази зворотнього.
Щодо строку звернення до суду із позовом в цій частин, на які вказує відповідач у своєму відзиві на позов.
За змістом ст. 122 КАС України, позов може бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим кодексом та іншими законами можуть встановлюватись інші строки для звернення до суду, які якщо не встановлено інше, обчислюється з дня коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням законодавства про оплату (виплату грошового забезпечення). Однак, за змістом п. 3 розділу XXXI Порядку №260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком. Стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і не пов'язана з виконанням службових обов'язків за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією яка викладена в постанові Великої Палати від 21.08.2019 року у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Що стосується вимог позовної заяви про стягнення із Державної організації (установи, закладу) Військова частина НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в сумі 16028,61 гривень, суд зазначає наступне.
Абзацом 2 частини 4 статті 9 закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до частин 2, 3 статті 9 закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не врегульована процедура та порядок нарахування індексації грошового забезпечення.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення».
Тому, до спірних правовідносин суд застосовує положення Закону України «Про індексацію грошових доходів населення"».
Відповідно до статті 1 закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з частиною 1 статті 2 закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення).
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (стаття 9 закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).
Статтею 6 закону України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів: заробітної плати; пенсій; державної соціальної допомоги; стипендій, що виплачуються студентам державних та комунальних вищих навчальних закладів. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Статтею 4 закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (стаття 3 закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.
Пунктом 5 Порядку № 1078 передбачено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку №1078 підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Як вже зазначено раніше, відповідачем на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів, зокрема надано довідку від 10.11.2021 року, згідно якої, індексація ОСОБА_1 виплачувалась таким чином, а саме: 2014 рік нараховано та виплачено за травень-листопад у загальній сумі 856,25 грн. (базовий місяць квітень 2011 року); 2015 рік нараховано та виплачено за травень-листопад у загальній сумі 1043,83 грн. (базовий місяць грудень 2014 року); 2016-2017 роки - виплата не проводилась; 2018 рік нараховано та виплачено за грудень у загальній сумі 71,08 грн. (базовий місяць березень 2018 року); 2019 рік нараховано та виплачено за січень-грудень у загальній сумі 1920,36 грн. (базовий місяць березень 2018 року); 2020 рік нараховано та виплачено за січень-березень у загальній сумі 1082,55 грн. (базовий місяць березень 2018 року). Відповідно до довідки розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 здійснено нарахування та виплату заборгованості у сумі 33739,88 грн., утримано військовий збір 1,5 % у сумі 506,10 грн. та перераховано на картковий рахунок 33233,78 грн. згідно виписки банку 25.05.2020 року.
З наведеного вбачається, що в 2016 та 2017 роках виплата індексації грошового забезпечення позивача не проводилась, що суперечить вимогам чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства.
З огляду на викладене суд констатує, що відповідачем порушено право позивача на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення в 2016 та 2017 роках, а тому недоречними є відповідні посилання у відзиві на позовну заяву та довідці від 10.11.2021 року на проведення повного розрахунку із позивачем в момент її виключення із списків шляхом, в тому числі, виплати заборгованості по індексації грошового забезпечення за вказаний період.
Що стосується обраного позивачем способу захисту в цій частині спірних правовідносин, а саме - стягнення з відповідача індексації грошового забезпечення в сумі 16028,61 грн., обрахованої з огляду на різницю між вказаною відповідачем нарахованою у розмірі 49262,39 грн. та виплаченою сумою - 33739,88 грн., суд звертає увагу на те, що нарахування індексації належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця. Оскільки індексація грошового забезпечення за спірний період позивачу не нараховувалася, суд позбавлений можливості стягнути на користь позивача її сум.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Тож, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність В/Ч НОМЕР_1 щодо невиплати в день звільнення з військової служби 01.04.2020 року ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за 2016 та 2017 роки та враховуючи те, що відповідно до норм Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення саме на відповідача покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення, ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум, як наслідок, позов в цій частині підлягає частковому задоволенню.
В той же час, суд вважає необгрунтованими доводи відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду із вимогою про зобов'язання виплатити індексацію грошового забезпечення, суд констатує, що індексація є складовою заробітної плати (додатковою заробітною платою) і у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком, як це передбачено ч. 2 ст. 233 КЗпП України. До того ж на військовослужбовців поширюється дія КЗпП України, в тому числі вказаної статті, у тих випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовані особливості щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення належного військовослужбовцю суми грошового забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.09.2021 року по справі № 160/8332/20.
Що стосується вимог позовної заяви про стягнення з В/Ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби в період з 01.04.2020 року по 31.08.2021 року включно в сумі 90000 грн, суд зазначає наступне.
Позивач вказує, що оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, то він набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
При цьому, зі змісту позовної заяви вбачається, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (індексації грошового забезпечення) в сумі 302030,26 грн. із розрахунку: 583,07 грн. середньоденного заробітку за два останні місяці перед звільненням х 518 днів затримки повного розрахунку при звільненні.
Так, в ході судового розгляду справи судом встановлено, що на час звільнення позивача з військової служби, військовою частиною не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню, а саме не виплачено індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.
Вказані обставини, на думку суду, свідчать про те, що на даний момент виплата індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки позивачу не здійснена, тобто, остаточний розрахунок з ним не проведено, що є однією з основних умов виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Аналіз статей116,117 КЗпП України, які передбачають обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні, а також те, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку, дають підстави для висновку, що в спірних правовідносинах зазначений строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні навіть ще не розпочався, оскільки відсутній факт остаточного розрахунку з позивачем.
Суд звертає увагу позивача, що в даному випадку позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними, оскільки існує спір щодо визначення права позивача на отримання індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки. Тобто, після виконання рішення суду у даній справі можна буде встановити дату остаточного розрахунку при звільненні.
За обставин коли остаточний розрахунок з позивачем при звільненні не проведено, виплати йому індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки не проведена, суд приходить до висновку про передчасність позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та відповідно про відмову у задоволенні позову в цій частині.
З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, враховуючи, що мотивація та докази, наведені представником відповідача у відзиві на позовну заяву, не дають адміністративному суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію позивача в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності В/Ч НОМЕР_1 щодо невиплати в день звільнення з військової служби 01.04.2020 року ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову оплачувану щорічну відпустку відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» за період служби з 2008-2020 роки та індексації грошового забезпечення за 2016-2017 роки, як наслідок, зобов'язання В/Ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову оплачувану щорічну відпустку відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» як жінці яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років та одинокій матері за період служби з 2008-2020 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.04.2020 року, а також, зобов'язання відповідача нарахувати позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум, а останнім доведено суду обставини, на яких ґрунтуються вказані позовні вимоги, відтак, такі позовні вимоги підлягають задоволенню в цій частині.
При цьому, з огляду на передчасність, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби в період з 01.04.2020 року по 31.08.2021 року включно в сумі 90000 грн.
Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 ) до Державної організації (установи, закладу) Військова частина НОМЕР_1 (Закарпатська область, м. Чоп, вул. Головна, 55 код ЄДРПОУ 14321707) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльності Державної організації (установи, закладу) Військова частина НОМЕР_1 щодо невиплати в день звільнення з військової служби 01.04.2020 року ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову оплачувану щорічну відпустку відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» за період служби з 2008-2020 роки.
3. Визнати протиправною бездіяльності Державної організації (установи, закладу) Військова частина НОМЕР_1 щодо невиплати в день звільнення з військової служби 01.04.2020 року ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року.
3. Зобов'язати Державну організацію (установа, заклад) Військова частина НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову оплачувану щорічну відпустку відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» як жінці яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років та одинокій матері за період служби з 2008-2020 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.04.2020 року.
4. Зобов'язати Державну організацію (установа, заклад) Військова частина НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року.
5. В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
6. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
СуддяС.І. Рейті