27 січня 2022 року
м. Харків
справа №645/1411/20
провадження №22-ц/818/409/22
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Пасічник Н.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
треті особи - Харківська міська рада, Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу уповноваженої особи Харківської міської ради Закревського Андрія Олександровича на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 3 березня 2021 року в складі судді Іващенко С.О.,-
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 21,1 кв.м, квартиру АДРЕСА_2 у порядку набувальної давності.(т.1 а.с. 1-6).
Позов обгрунтований тим, що ОСОБА_1 , як працівнику обласного підприємства «ХТМ», 17.07.2000 було надано однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 . На підставі рішення Фрунзенського виконкому від 15.08.2000 був виданий ордер на вказане житлове приміщення, після чого позивач разом з дружиною - ОСОБА_6 вселилися у надане житлове приміщення. Вони були постійно зареєстровані та проживали за вказаною адресою, з 2003 року - разом з дитиною ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 2000 року по теперішній час позивач та його сім'я користуються наданим житлом, позивач продовжує перебувати на квартирному обліку, як особа, що потребує поліпшення житлових умов. Поряд з наданим позивачу житлом знаходиться квартира АДРЕСА_4 , якою ніхто не користувався. Оскільки позивач продовжував потребувати поліпшення житлових умов та перебував на квартирному обліку, ОСОБА_1 зайняв квартиру АДРЕСА_4 , користувався нею та сплачував за неї комунальні платежі, вирішуючи питання про надання цього приміщення йому у порядку поліпшення житлових умов, як особі, що перебуває на квартирному обліку. З 2003 року позивач намагається приватизувати надане йому житло, але виявилося, що квартира АДРЕСА_1 , АДРЕСА_4 в 1998 році вже була приватизована відповідачами по справі, належала їм на праві власності. 02.08.2000 між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та Обласним підприємством «ХТМ» в особі директора Фалько Миколи Михайловича було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_5 , відповідно до умов якого ОП «ХТС» прийняло в дар вказане нерухоме майно, але право власності до теперішнього часу залишається зареєстрованим за відповідачами, у комунальну власність право власності не перейшло, всі способи вирішення питання про приватизацію житла позивачем вичерпані, єдиним способом є звернення до суду із позовом про визнання права власності за набувальною давністю.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 березня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 21,1 кв.м, квартиру АДРЕСА_2 у порядку набувальної давності.
Рішення суду мотивоване тим, що 18.03.1998 відповідачі набули право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , АДРЕСА_5 . 02.08.2000 за договором дарування зазначене нерухоме майно було прийнято в дар від відповідачів Обласним підприємством «Харківські теплові мережі».(Далі ОП «ХТМ») Суду не надано доказів на підтвердження реєстрації права власності на прийняте в дар нерухоме майно за обдарованим. Указаний нотаріально посвідчений договір дарування до теперішнього часу обласним підприємством не зареєстровано. ОВО «Харківтеплоенерго» є правонаступником майна ОП «ХТМ». Керівництво ОВО «Харківтеплоенерго» вживає заходи по реєстрації права власності на спірні жилі приміщення. Судом встановлено, що з 1999 року перебував у трудових правовідносинах з ОП «ХТМ». Позивачу надано однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 . На підставі рішення Фрунзенського виконкому №191/3 від 15.08.2000 був виданий ордер на житлове приміщення серії 074538. На підставі ордеру наймач ОСОБА_1 з дружиною - ОСОБА_6 вселилися у надане житлове приміщення, були постійно зареєстровані та проживали за вказаною адресою, з 2003 року - разом з дитиною ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Суд дійшов висновку, що процедура надання ОСОБА_1 спірного житла відповідає вимогам ст.ст. 52, 53 ЖК України, тобто станом на час вселення у спірну квартиру АДРЕСА_1 позивач не знав та не міг знати про перебування квартири у приватній власності відповідачів. Суд вважав доведеним, що з 2000 року по теперішній час позивач та його сім'я відкрито та добросовісно користуються наданим житлом, а також квартирою АДРЕСА_4 у цьому ж будинку, яка не перебувала у користуванні будь-яких осіб. Вказані обставини підтверджуються наданими доказами про сплату комунальних платежів за кв. АДРЕСА_1 , АДРЕСА_5 , а також тією обставиною, що позивач отримав дозвіл на початок приватизації та звертався з цього приводу до відповідних інстанцій із заявами. На підставі викладеного суд вважав встановленим, що з 2000 року позивач відкрито, безперервно та добросовісно користувався спірним майном, заволодів ним, не будучи обізнаним про перебування цього майна у приватній власності. Суд вважав, що доводи третьої особи ХМР про відсутність відмови колишніх власників від прав на спірне майно спростовуються дослідженим судом договором дарування, що був укладений 02.08.2000 між відповідачами з однієї сторони і ОП «ХТМ», а також визнанням відповідачами позовних вимог, що, на думку суду не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_8 , який діяв в інтересах Харківської міської ради подав апеляційну скаргу, якою просить рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03.03.2021 скасувати, ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, а саме дійшов до висновків, що не відповідають встановленим у справі обставинам. Та помилково вважав, що позовні вимоги доведені належними, допустимими і достатніми доказами. Суд першої не надав оцінки долученим ХМР доказам, які спростовують добросовісність володіння позивачем спірною квартирою. Також відповідні докази були надані і самим позивачем: копії листа Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна ХМР від 26.12.2006 №22277; листа Фрунзенської районної ради м. Харкова від 06.03.2006 №К-25; договору дарування квартири від 02.08.2000, .№2126, які підтверджують, що позивачу ще у 2006 році було повідомлено, що власниками спірного житла є відповідачі. Також про таку обізнаність позивача свідчить і визначення ним відповідачів по справі. Копія інвентаризаційної справи на спірну квартиру, отримана на запит юридичного департаменту ХМР від 08.05.2020, містить власноруч написане звернення ОСОБА_1 на адресу секретаріату Президента України з питання приватизації житла, з якого також вбачається, що позивачу ще в 2006 році було достеменно відомо про власників квартири. Докази, які підтверджують право користування позивачем разом зі своєю сім'єю квартирою АДРЕСА_1 жодним чином не обгрунтовують наявності підстав виникнення у ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю. Сам по собі факт користування позивачем спірним майном не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю. Оскаржуване судове рішення порушує право комунальної власності міської ради на спірну квартиру щодо вільного володіння, користування та розпорядження нею.
ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в задоволенні якої просить відмовити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Відзив обгрунтований тим, що під час складення позовної заяви позивачу були відомі лише прізвища, імена та по батькові колишніх власників квартири. Відповідачами позовні вимоги визнані. Щодо посилання апелянта на те, що квартира АДРЕСА_1 відноситься до комунальної власності позивач зазначає, що матеріали справи свідчать, що спірне майно у 1998 році перейшло у приватну власність відповідачів в порядку приватизації. До апеляційної скарги не долучені докази переходу спірного майна з приватної власності відповідачів до комунальної власності. Надання позивачу квартири АДРЕСА_1 в порядку тимчасового заходу поліпшення житлових умов без зняття його з квартирного обліку свідчить про те, що Фрунзенська районна у м. Харкові рада вважала себе правомочною розпоряджатися цим жилим приміщенням, а отже навіть посадові особи цього органу місцевого самоврядування не знали про перебування спірного житла у приватній власності відповідачів та вважали це майно комунальною власністю. З численного листування позивач зробив висновок, що орган місцевого самоварядування має повноваження щодо розпорядження спірними житловими приміщеннями, і його запевняли у вирішенні питання щодо приватизації. Тобто позивача не повідомляли, що вирішення питання отримання житла у власність в порядку приватизації не входить до компетенції органів місцевого самоврядування через те, що майно перебуває у власності відповідачів. Позивач мав всі підстави вважати власником житлових приміщень орган місцевого самоврядування, який відповідав на його звернення і брав на себе зобов'язання вирішити питання приватизації. Позивач, не будучи фахівцем у галузі права, не мав можливості розмежувати поняття приватної та комунальної власності, титульного та фактичного володільця нерухомого майна, порядок переходу майна з комунальної до приватної власності і навпаки. Отримавши ордер на зайняття житлового приміщення та дозвіл на приватизацію займаного житла позивач мав обгрунтовані уявлення про те, що це майно є комунальною власністю і може бути передано йому в порядку приватизації. Отже під час отримання у користування спірного житла позивач не знав і не міг знати хто є його власником. Враховуючи, що орган місцевого самоврядування тривалий час своєю бездіяльністю вводив позивача в оману з приводу відсутності повноважень щодо розпорядження спірним житлом, відсутні підстави вважати, що позивач мав уявлення про дійсних власників спірного майна. Зазначаючи в апеляційній скарзі, що спірне житло відноситься до комунальної власності, оскільки було надано позивачу органом місцевого самоврядування, ХМР при цьому вважає, що позивачу з 2006 року мало бути відомо, що його власниками є відповідачі. Позивач вказує, що внаслідок недбалості посадових осіб, які належним чином не зареєстрували договір дарування спірних квартир та їх переходу з приватної до комунальної власності, позивач, який є учасником бойових дій і має право на отримання житла, опинився в ситуації, коли приватизувати спірну квартиру неможливо, оскільки вона перебуває у приватній власності; придбати її у відповідачів також не можливо, оскільки вони вже відчужили своє право власності на користь ОП «ХТМ»; проти набуття права власності в порядку набувальної давності орган місцевого самоврядування заперечує, хоча така ситуація виникла через бездіяльність посадових осіб цього органу.
В судове засідання у справі представник позивача ОСОБА_9 не з'явилася. 25 січня 2022 року звернулась до суду з заявою про відкладення судового засідання призначеного на 27.01.2022 о 11 год.20 хв. у зв'язку з необхідністю у терміновому медичному обстеженні її в умовах стаціонару
Відповідно до ч. 1 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Судова колегія не вважає повідомлені представником позивача причини неявки поважними оскільки до заяви не додано медичної документації на підтвердження направлення її до термінового обстеження 27.01.2022 в умовах стаціонару.
Частиною 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь головуючого судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши обставини справи у межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судовим розглядом встановлено, що 18 березня 1998 року відповідачі по справі - ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 набули право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , АДРЕСА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло реєстраційний номер № НОМЕР_1 , виданого Харківським міським центром приватизації житлового фонду 18 березня 1998 року.(т.1 а.с. 82)
02 серпня 2000 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та Обласним підприємством «Харківські теплові мережі» в особі директора Фалько Миколи Михайловича було укладено договір дарування квартиру АДРЕСА_1 , АДРЕСА_5 , відповідно до умов якого ОП «ХТС» прийняло в дар вказане нерухоме майно.(т.1 а.с. 15)В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації права власності на прийняте в дар нерухоме майно за обдарованим - Обласним підприємством «Харківські теплові мережі».
Згідно відповідей Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради від 30.12.2005 року № 19881, від 20.03.2006 року № 7825, від 18.08.2006 року № 16-к-550з, від 26.12.2006 року № 22277 - в матеріалах КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» міститься вищевказаний нотаріально посвідчений договір дарування квартир АДРЕСА_6 , який до теперішнього часу обласним підприємством не зареєстровано. З метою сприяння вирішенню питання щодо приватизації житла директору ОВО «Харківтеплоенерго», що є правонаступником майна ОП «Харківські теплові мережі», були направлені листи та запити щодо здійснення реєстрації зазначених квартир за собою, а також, у наступному, рекомендації по здійсненню приватизації житла. Згідно відповідей, керівництво ОВО «Харківтеплоенерго» вживає заходи по реєстрації права власності на жилі приміщення АДРЕСА_7 , після отримання документів про перехід права власності до ОВО «Харківтеплоенерго» буде розглянуто питання про приватизацію зазначених приміщень.(т.1 а.с. 16,18,19,20)
Аналогічна інформація про статус квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_5 була отримана з відповіді Фрунзенської районної ради м. Харкова від 06.03.2006 року № К-25.(т.1 а.с.21)
Як вбачається з витягу з протоколу спільного засідання адміністрації та профкому ОП «Харківські теплові мережі» від 27 липня 2000 року № 55, що позивач ОСОБА_1 з 1999 року перебував у трудових правовідносинах з обласним підприємством «Харківські теплові мережі», працював на посаді стрілка ВОХР ОП «ХТС». Позивачу надано однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 .(т.1 а.с. 10)
На підставі рішення Фрунзенського виконкому № 191/3 від 15.08.2000 року був виданий ордер на житлове приміщення серії 074538, на підставі ордеру наймач ОСОБА_1 з дружиною - ОСОБА_6 вселилися у надане житлове приміщення, були постійно зареєстровані та проживали за вказаною адресою, з 2003 року - разом з дитиною ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .(т.1 а.с. 12)
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У частині першій статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Проте не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.
Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року по справі № 910/17274/17.
Отже, задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі статті 344 ЦК України можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння. Норми цієї статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.
Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд дійшов помилквового висновку про те, що позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження добросовісності свого володіння спірним нерухомим майном.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме копії листа Фрунзенської районної ради м.Харкова від 06.03.2006 №К-25,(т.1а.с.21) копії договору дарування від 02.08.2000 (т.1 а.с. 15), копії листа Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради від 26.12.2006 № 22277(т.1 а.с. 19), доданих позивачем до позовної заяви ОСОБА_1 знав хто є власником квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_5 .
За таких обставин у суду були відсутні передбачені законом підстави для визнання за позивачем в судовому порядку права власності на спірні квартири за набувальною давністю.
З огляду на вищевикладене апеляційна скарга Харківської міської ради підлягає задоволенню, рішення суду - скасуванню, з ухваленням нового рішння про відмову у задоволенні позову.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384, 391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу уповноваженої особи Харківської міської ради Закревського Андрія Олександровича задовольнити.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 3 березня 2021 року - скасувати, ухвалити нове судове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності -відмовити.
Компенсувати за рахунок держави, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України Харківській міській раді 1261 (одну тисячу двісті шістдесят одну) гривню 20 (двадцять) копійок судового збору сплаченого при подачі апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 02 лютого 2022 року.
Головуючий О.Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук