Справа № 554/4215/20 Номер провадження 22-ц/814/366/22Головуючий у 1-й інстанції Потетій А.Г. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
31 січня 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя : Триголов В.М.,
судді: Кузнєцова О.Ю., Хіль Л.М.
секретар: Коротун І.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 24 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Міський клінічний пологовий будинок Полтавської міської ради» про стягнення заборгованості по заробітній платі за останній день праці 28.03.1996 року та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
В травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Комунального підприємства «Міський клінічний пологовий будинок Полтавської міської ради» про стягнення заборгованості по заробітній платі за останній день праці 28.03.1996 року та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В обгрунтування позовних вимог вказувала, що 28.03.1996 року, згідно наказу № 19 за ст. 40 КЗпП України позивачка була звільнена з посади акушерки Полтавського міського пологового будинку. На думку позивача під час здійснення розрахунку при звільненні їй не було виплачено заробітну плату за останній день праці - 28.03.1996 року в сумі 300,00 грн.
Позивач просила суд стягнути на її корись частину заборгованості по заробітній платі за 28.03.1996 року в сумі 300,00 грн. за останній день праці з одночасним стягненням середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 29.03.1996 року по день фактичного розрахунку в сумі 1 840 800,00 грн., та судові витрати.
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 24 листопада 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Міський клінічний пологовий будинок Полтавської міської ради» про стягнення частини заборгованості по заробітній платі за останній день праці 28.03.1996 року та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено.
Не погодившись з рішенням районного суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права.
Зокрема вказує на те, що місцевим судом при ухваленні рішення не були належним чином досліджені докази, надані позивачем, та їм дана невірна правова оцінка.
Зазначає, що відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції надавалась недостовірна інформація щодо виплати позивачу заробітної плати в повному обсязі.
Звертає увагу суду, на докази, надані в суді першої інстанції та долучені до матеріалів апеляційної скарги, а саме: припис №109 від 27.08.2001 року Державної інспекції праці щодо необхідності донарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати за останній день роботи 28.03.1996р., та повідомлення начальника Відділу з питань захисту здоров'я населення від 12.12.2002 року щодо направлення головному лікарю пологового будинку ОСОБА_2 листа щодо необхідності виконання приписів Державної інспекції праці за №109 від 27.08.2001 та №153 від 14.11.2001.
Крім того, апелянт вказує на необхідність постановлення окремих ухвал судом апеляційної інстанції щодо неправомірних дій ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а також щодо дій судді місцевого суду ОСОБА_5 при розгляді даної справи.
Представником відповідача надано відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає що рішення місцевого суду є законним і обґрунтованим, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.
В ході судового розгляду, апелянтом надано відповідь на відзив відповідача, у якому вона висловлює свою незгоду з доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу, звертає увагу суду на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для вирішення спору та висловлює незгоду з діями судді місцевого суду.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Місцевим судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала акушеркою Полтавського міського пологового будинку з 16.11.1992 року по 28.03.1996 року.
28.03.1996 року, згідно наказу № 19 за ст. 40 КЗпП України позивачка була звільнена з займаної посади.
Крім того, місцевим судом встановлено, що обставини пов'язані із виплатою заробітної плати ОСОБА_1 були предметом розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Полтавського міського пологового будинку, ОСОБА_6 про стягнення сум за затримку виплати заробітної плати при звільненні, стягнення моральної шкоди. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 4 вересня 1996 року в справі № 2-2635/96, яке залишено без змін ухвалою судової колегії по цивільним справам Полтавського обласного суду від 10 жовтня 1996 року, у позові відмовлено за безпідставністю.
Вказаними судовими рішеннями встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 з займаної посади 28.03.1996 їй була виплачена повністю вся заробітна плата відповідно до відпрацьованого часу.
Питання проведення розрахунку із ОСОБА_1 при її звільненні досліджувались і під час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Полтавського міського пологового будинку про стягнення коштів за затримку розрахунку при звільненні та моральних збитків. Рішенням місцевого суду Ленінського району м. Полтави від 12 червня 2002 року у справі № 2-513/02 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за безпідставністю вимог.
Зазначеним судовим рішенням встановлено, що 28.03.1996 року, згідно наказу № 19 за статтею 40 КЗпП України, ОСОБА_1 була звільнена з займаної посади і після підписання наказу про звільнення головним лікарем, їй були нараховані розрахункові кошти. В зв'язку з відсутністю коштів на рахунку, кошти були замовлені в банку і згідно відомостей № 142, 143, 144 від 29.03.1996 р. ОСОБА_1 отримала повний розрахунок.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави у справі № 8-8/07 від 22 травня 2007 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про поновлення розгляду справи за нововиявленими обставинами. Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 05 липня 2007 року у справі № 22ц-165/2007 ухвала Ленінського районного суду м. Полтави від 22 травня 2007 року залишена без змін.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави у справі № 8-4/10 від 27 липня 2010 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про перегляд рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 12.06.2002 року за нововиявленими обставинами.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд дійшов висновку, що питання правильності нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати на день її звільнення було предметом неодноразових перевірок, в тому числі досліджувалось в судовому порядку під час розгляду справ за позовами ОСОБА_1 щодо оспорення виплат при звільненні.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно ст.. 76 ЦПК України, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Положеннями статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З матеріалів справи вбачається, що дійсно, питання нарахування та виплати заробітної плати ОСОБА_1 за останній день праці 28.03.1996 року було предметом неодноразових перевірок.
В апеляційній скарзі, в обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на припис Державної інспекції праці за №109 від 27.08.2001, згідно якого головному лікарю Полтавського клінічного пологового будинку ОСОБА_2 приписано: виправити та не допускати порушень трудового законодавства, зокрема: донарахувати ОСОБА_1 за останній день роботи 28.03.1996 року відповідно до п. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці від 29.07.93 року № 58 та ст.. 2 Закону України «Про оплату праці»та виплатити у встановлені строки виплати заробітної плати.
Разом з цим встановлено, що зазначеному припису надавалась правова оцінка в ході розгляду Полтавським окружним адміністративним судом справи за адміністративним позовом головного лікаря Полтавського міського клінічного пологового будинку ОСОБА_2 до Прокуратури м. Полтави, третя особа - ОСОБА_1 про скасування припису прокурора №134-4265вих11 від 25.08.2011 року.
Так, постановою Полтавського адміністративного суду від 13.10.2011 року встановлено, що рішення про внесення оскаржуваного припису головному лікарю Полтавського міського пологового будинку приймалось прокурором на підставі матеріалів перевірки. В мотивувальній частині припису прокурора міститься посилання на невиконання головним лікарем пологового будинку: припису Державної інспекції праці Міністерства праці України Полтавської області № 153 від 14 грудня 2001 року, за результатами проведеної перевірки по додержанню трудового законодавства по заявам ОСОБА_1 від 27.11.01, 30.11.01, 10.12.01 р., яким головному лікарю Полтавського клінічного пологового будинку ОСОБА_2 приписано: зробити перерахунок розміру доплати 10 % посадового окладу за фактично відпрацьований час лютого 1994 року ОСОБА_1 . Доплатити різницю ОСОБА_1 між розміром перерахунку та раніше встановленою сумою доплати 10 % за лютий місяць в строки передбачені статтею 115 КЗпП України; та припису Державної інспекції праці Міністерства праці України Полтавської області № 109 від 27 серпня 2001 року, за результатами проведеної перевірки додержання трудового законодавства по заяві ОСОБА_1 від 18.07.01 р., яким головному лікарю Полтавського клінічного пологового будинку Удовицькій Н.О. приписано: донарахувати ОСОБА_1 за останній день роботи 28.03.1996 року відповідно до п. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці від 29.07.93 року № 58 та ст.. 2 Закону України «Про оплату праці»та виплатити у встановлені строки виплати заробітної плати.
При цьому суд дійшов висновку, що аналіз припису та матеріалів перевірки, проведеної прокуратурою м. Полтави, надає підстав для висновку про відсутність на час її проведення підстав вважати, що порушення прав ОСОБА_1 на оплату праці, встановлених законом, мали очевидний характер.
Доказів на спростування вказаних обставин, чи скасування вказаного судового рішення позивачем не надано.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що згідно акту Контрольно-ревізійного відділу у м. Полтаві від 13.08.1996 року «Про результати перевірки окремих питань, згідно листа обласної прокуратури №7/88-96 від 25.07.1996 року у міському пологовому будинку» при перевірці правильності усіх сум, належних ОСОБА_1 при звільненні порушень не встановлено.
На спростування вказаного позивачем також не надано доказів.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, висновки місцевого суду ґрунтуються на законі та встановлених у справі фактичних обставинах, на підставі наданих учасниками справи доказів, яким судом дана відповідна правова оцінка згідно ст. 89 ЦПК України.
За вказаних обставин, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування судового рішення, як ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючисьст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 24 листопада 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: В.М. Триголов
Судді : О.Ю. Кузнєцова
Л.М. Хіль