Справа № 428/7557/21
Провадження № 22-ц/810/1010/21
03 лютого 2022 року Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Кострицького В.В., Лозко Ю.П.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - Держава Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, Державна казначейська служба України,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області та ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 ,
на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 жовтня 2021 року, ухваленого Сєвєродонецьким міським судом Луганської області у складі: судді Шубочкіної Т.В. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними рішеннями органу державної влади,
У серпні 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними рішеннями органу державної влади, який мотивувала тим, що з серпня 2014 року позивачці припинено виплату пенсії, у зв'язку з чим у липні 2019 року позивачка звернулась до суду з позовною заявою про визнання протиправною бездіяльності Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати пенсії за періоди з 01.08.2014 по 30.06.2018 та з 01.11.2018 по 31.12.2018.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 15.08.2019 по справі № 360/3104/19, визнано протиправною бездіяльність Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості по виплаті пенсії за період з 01 серпня 2014 року по 30 червня 2018 року, визнано протиправним та скасовано розпорядження Старобільського ОУПФУ Луганської області від 30.10.2018 б/н про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 листопада 2018 року та зобов'язано орган ПФУ виплатити позивачу заборгованість по виплаті пенсії за періоди з 01.08.2014 по 30.06.2018 та з 01.11.2018 по 31.12.2018.
Право позивача щодо отримання пенсії за вказані періоди не відновлено та органом ПФУ не виконано рішення суду і не здійснено виплату зазначеної пенсії.
Таким чином, навіть при наявності рішення суду про зобов'язання органу ПФУ виплатити заборгованість з пенсії позивачу з 01.08.2014 понад сім років від дня не виплати пенсії триває протиправна бездіяльність органу ПФУ, що завдає позивачу значних душевних страждань та відчуття приниження честі та гідності.
Позбавлення позивачки гарантованого їй державою рівня життя, який забезпечувався би у разі виплати їй пенсії за віком, призвело до вимушених змін у житті позивачки, і вказані моральні страждання позивачкою оцінено у 96893,40 грн, виходячи з розрахунку 2006,66 грн на місяць, які ОСОБА_1 просила стягнути з Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на свою користь шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів державного бюджету моральну шкоду, завдану незаконними рішеннями та бездіяльністю органу державної влади в розмірі 94886,74 грн.
Від відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області надійшов відзив на позовну заяву про невизнання позову, оскільки на виконання вищевказаного рішення Луганського окружного адміністративного суду Старобільським ОУПФУ Луганської області проведено нарахування пенсії у розмірі 98900,06 грн та включено на додаткову відомість вересня 2019 року тип 8 - борг за рішенням суду, яка буде виплачена після отримання фінансування на даний вид виплати. Виплату суми пенсії до теперішнього часу не проведено через відсутність фінансування. Невиконання судового рішення в частині виплат грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, оскільки відповідач ГУПФУ не належить до категорії розпорядників бюджетних коштів, а лише є їх одержувачем, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди внаслідок протиправної поведінки відповідача, не підтвердив наявність причинно-наслідкового зв'язку між моральною шкодою і діями відповідача.
Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 жовтня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними рішеннями органу державної влади, задоволено частково.
Стягнуто з Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану протиправною бездіяльністю органу державної влади, в розмірі 20000 грн шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного казначейського рахунку Державного бюджету України.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено розмір моральної шкоди в розмірі 94886,74 грн. Тому, суд враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалість часу її заподіяння, вважає належним розміром моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню позивачу, у сумі 20000 грн. Такий розмір моральної шкоди відповідає характеру правопорушення, яке вчинене органом державної влади, його тривалості та вимогам розумності і справедливості.
В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області просить скасувати рішення суду, посилаючись на порушення матеріального та процесуального права.
Доводами апеляційної скарги є те, що рішення Луганського окружного адміністративного суду було виконано в добровільному порядку, а саме пенсія за період з 01.09.2014 по 30.06.2018 та з 01.11.2018 по 31.12.2018 у розмірі 96893,40 грн нараховано на додаткову виплату відомість (8 тип відомості), яка буде виплачена після отримання фінансування на даний вид виплати; невиконання судового рішення в частині виплат грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, оскільки відповідач не належить до категорії розпорядників бюджетних коштів, а тільки є їх одержувачем, не може вважатися невиконанням судового рішення; виплати здійснюються управлінням виключно за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством; рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 15.08.2019 року не встановлено окремого порядку виплати пенсій за минули періоди. Таким чином, управлінням вжито конкретні заходи з метою виконання вищевказаного рішення.
Управління вважає, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди внаслідок протиправної поведінки відповідача, не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується; не підтвердив наявність причинного зв'язку між моральною шкодою і протиправними діями відповідача.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2
просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині визначення розміру моральної шкоди та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивачки, посилаючись на порушення матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставини, що мають значення для справи.
Доводами апеляційної скарги позиваки є те, що внаслідок протиправної бездіяльності та рішень відповідача позивачка залишилася без коштів для існування і вимушена була відновлювати своє право на отримання пенсії в судовому порядку, зазнала моральних страждань, які полягали в психологічному стражданні через неможливість отримувати гарантовану їй державою пенсію, відчувала страх та безпорадність, приниженість від того, що держава не забезпечила належного захисту, позбавлення та невиплата органом ПФУ єдиного джерела доходів спричиняли позивачу значні моральні страждання, які неможливо оцінити в розмірі 20000 грн, оскільки протягом семі років позивач не отримує пенсійні виплати у розмірі 94886,74 грн.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.11.2021 визначено головуючим суддею (суддею-доповідачем) Назарову М.В., склад колегії суддів -Кострицького В.В., Лозко Ю.П. Апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області відкрито 07 грудня 2021 року. Апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , відкрито 20 грудня 2021 року. Ухвалою суду від 10 січня 2022 року справу об'єднано в одне провадження разом із апеляційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області та ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , та призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження на 01 лютого 2022 року. У зв'язку із перебуванням судді Лозко Ю.П. у відпустці 01 лютого 2022 року, розгляд справи призначений на 03 лютого 2022 року.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову в цій справі є вимога про відшкодування моральної шкоди у розмірі 94886,74 грн, тобто ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2270*100 = 227000 грн), тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.
Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає скарги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Згідно частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачка є пенсіонеркою за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням від 28.09.2011 серії НОМЕР_1 (а.с. 9).
ОСОБА_1 має статус внутрішньо переміщеної особи на підставі довідки № 0000512412 від 12.04.2018. (а.с. 10).
З 01.11.2018 Старобільським об'єднаним УПФУ Луганської області позивачці протиправно припинено виплату пенсії, що встановлено рішенням Луганського окружного адміністративного суду у справі № 360/3104/19 від 15.08.2019.
Вказаним рішенням Луганського окружного адміністративного суду, зокрема, було визнано протиправною бездіяльність Старобільського ОУПФУ Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості по виплаті пенсії за період з 01 серпня 2014 року по 30 червня 2018 року, визнано протиправним та скасовано розпорядження Старобільського ОУПФУ Луганської області від 30.10.2018 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.11.2018 та зобов'язано Старобільське ОУПФУ Луганської області виплати заборгованість з пенсії за періоди з 01 серпня 2014 року по 30 червня 2018 рок та з 01 листопада 2018 року по 31 грудня 2018 року. Рішення набрало законної сили 17.09.2019 (а.с. 11-15).
З копії постанови про відкриття виконавчого провадження № 60579497, винесеної 13.11.2019 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області Антоновою В.Є., вбачається, що відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 360/3104/19, виданого 21.10.2019 Луганським окружним адміністративним судом, про зобов'язання Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії за період з 01 серпня 2014 року по 30 червня 2018 року (а.с. 16).
Також відповідно до копії постанови про відкриття виконавчого провадження № 60579819, винесеної 13.11.2019 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області Антоновою В.Є., відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 360/3104/19, виданого 21.10.2019 Луганським окружним адміністративним судом, про зобов'язання Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії за період з 01 листопада 2018 року по 31 грудня 2018 року (а.с. 17).
Відповідно до копії листа Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області № УД-8724322/2 від 10.01.2019 повідомлено, що пенсію за період з 01.11.2018 по 31.12.2018 нараховано на окрему додаткову відомість та буде виплачено після забезпечення фінансування. Виплату пенсій за минулий період буде здійснено окремо після затвердження Кабінетом Міністрів України окремого порядку (а.с. 24).
Переглядаючи справу за доводами апеляційних скарг, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, серед іншого, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, а згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої, частини третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 3, 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
За таких обставин основною умовою відшкодування, зокрема, моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 804/2252/14, від 31.01.2018 у справі № 813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 у справі № 800/500/16, від 01.03.2018 у справі № 9901/377/18, від 09 лютого 2021 року у справі № 425/793/19.
Вказана протиправність встановлена вищезазначеним судовим рішенням, а помилкові доводи апеляційної скарги відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, які фактично дублюють зміст відзиву на позовну заяву і якому судом першої інстанції дана правильна оцінка, таких висновків не спростовують.
На обґрунтування позовних вимог у цій частині позивачка зазначає, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї у зв'язку з позбавленням гарантованого Конституцією України її майна у вигляді пенсії та у приниженні честі та гідності позивачки, яка вимушена була поневірятися та виглядати в очах оточення як соціально незахищена людина, оскільки понад чотири роки займала кошти для прожиття в інших осіб. Такі переживання супроводжують позивачку вже понад сім років, оскільки незаконна бездіяльність органу ПФУ та не виконується рішення суду і не виплачується пенсія за вказані періоди.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) вказано, що «відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. Велика Палата Верховного Суду вважала обґрунтованими та справедливими висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що відповідачем протиправно не сплачувалась пенсія, на яку позивач має право на підставі судового рішення».
Колегія суддів вважає доведеним завдання позивачу вказаними протиправними діями та бездіяльністю відповідача значних моральних страждань та приниження його гідності, вину вказаного органу, а також причинний зв'язок між вказаною шкодою та протиправними діями відповідача.
Невиплата пенсії позивачці за умови, що вона є єдиним джерелом доходу позивачки є достатньою та самостійною підставою для висновку про те, що позивачці завдано втрат немайнового характеру у вигляді душевних страждань, порушення звичайного способу життя, психологічного навантаження, втрати емоційної стабільності через тривогу за подальшу долю та потребувало додаткових зусиль для організації свого життя позивачкою, яка змушена звертатись за правовою допомогою, проходити процедуру судового оскарження та була позбавлена гарантованих Конституцією України виплат у вигляді пенсії.
Само по собі відновлення становища позивачки яке існувало до порушень прав позивачки, шляхом ухвалення судами рішень на користь позивачки, не може компенсувати ОСОБА_1 її немайнових втрат, оскільки позивачка була змушена звертатися до суду, протягом всього часу розгляду справи змушена була витрачати свої сили, докладати зусиль для організації свого життя за умови відсутності коштів до існування, на що позивачка могла правомірно очікувати, та відчувати безпорадність і пригніченість від таких дій саме від державного органу, який має належно виконувати покладені на нього обов'язки.
Колегія приймає до уваги, що ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, пункти 203 - 204, та рішення у справі «Вассерман проти Росії», заява № 21071/05, пункт 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення від 7 травня 2002 року в справі «Бурдов проти Росії», пункт 100). Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презумується.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», пункт 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення від 28 липня 1999 року у справі «Імобільяре Саффі» проти Італії», заява № 22774/93, пункт 66).
Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 405/3663/13-а не заслуговує на увагу, оскільки в цій постанові викладені інші обставини ніж в даній справі. Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Натомість, ч. 4 ст. 263 ЦПК передбачає, що при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалості часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану речей, тривалості часу усунення інших негативних наслідків та моральних страждань, завданих як невиплатою пенсії, так і тривалим невиконанням судового рішення щодо обов'язку відповідача виплатити позивачці таку заборгованість, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з урахуванням фактичних обставин справи, принципів розумності, співмірності та справедливості зробив обґрунтований висновок про стягнення моральної шкоди у розмірі 20000 грн.
Доводи апеляційної скарги позивачки про невідповідність визначеного судом розміру завданої їй моральної шкоди не спростовують правильних висновків суду в наведеній частині з огляду на ненадання доказів обставин, на які посилалася позивачка (вимушеність позичати кошти тощо), а також такий висновок зроблений з урахуванням вимог розумності, співмірності та справедливості.
Натомість, колегія суддів зазначає, що вищенаведеною статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана незаконними рішеннями органу державної влади, відшкодовується державою.
Тобто відшкодування, у разі визнання судом незаконними дій чи рішень будь-якого органу державної влади, повинно здійснюватися за рахунок держави, а саме за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з пунктом 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Відповідно до частини другої статті 72 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України. Статтею 73 цього Закону визначений вичерпний перелік цілей, на які використовуються кошти Пенсійного фонду України, і встановлено заборону використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. Відшкодування моральної шкоди цим Законом не передбачено.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що не має законодавчих та інших правових підстав щодо виплати з коштів Пенсійного фонду України будь-яких відшкодувань моральної шкоди, так як бюджетом Пенсійного фонду України, який кожного року затверджується Кабінетом Міністрів України, не передбачено витрат на зазначені цілі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 зазначено, що держава може вступати як у цивільні (господарські), так і у адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. У випадку, коли держава вступає в адміністративні правовідносини, вона діє через свої органи як суб'єкт владних повноважень. Отже, поведінка органів, через які діє держава у цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави у цивільних або адміністративних відносинах. При цьому відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, як у цивільних, так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов'язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Відповідно до покладених завдань Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення).
Частиною другою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Отже, шкода, завдана органами Пенсійного фонду України, компенсується за рахунок державного бюджету, а відповідне рішення суду виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).
Підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційний суд вважає, що наведене є підставою для часткового задоволення апеляційних скарг сторін по справі, а резолютивна частина рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 жовтня 2021 року підлягає зміні в частині відомостей про суб'єкта, з якого підлягає стягненню моральна шкода. В іншій частині рішення як ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без змін.
В ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки рішення суду підлягає зміні лише шляхом викладення абзацу другого резолютивної частини рішення в новій редакції, тому підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 жовтня 2021 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення у такій редакції:
«Стягнути з держави через Державну казначейську службу України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) у відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, 20000 грн».
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Дата складення повного тексту постанови - 03 лютого 2022 року.
Судді: