Справа № 2-882/2010 року
18 червня 2010 року Канівський міськрайонний суд Черкаської області
в складі :
головуючого судді - Русакова Г.С.
за участю секретаря с/з - Шмиги Л.М.
позивача - ОСОБА_2
представника відповідача - Кособуцького М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Канів, Черкаської області справу за позовом ОСОБА_2 до Управління праці і соціального захисту населення Канівської міської ради про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення ,
Позивач звернувся в суд до Управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення, посилаючись на те, що він являється учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії. Внаслідок Чорнобильської катастрофи він втратив здоров'я і став інвалідом ІІ групи, та у відповідності до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на отримання щорічної грошової компенсації на оздоровлення в розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат, розмір якої визначається на момент виплати. В порушення вимог ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідач виплачує компенсацію за шкоду, заподіяну здоров'ю, як особі, що стала інвалідом ІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи та віднесена до 1-ї категорії, у розмірі, що не співвідноситься з мінімальною заробітною платою, внаслідок чого за період 2006 р. утворилась заборгованість в сумі 1880 грн., за 2007 рік - 2250 грн., за 2008 рік - 2905 грн., за 2009 рік - 3225 грн., за 2010 рік - 4300 грн., а всього 14560 грн., яку просить стягнути з відповідача на його користь. Крім цього, на підставі ч.1 ст.48 зазначеного закону він має право на отримання компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 45 мінімальних зарплат з тієї мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності, тобто 375х45-284=16591 грн., яку також просить стягнути з відповідача на його користь.
В судовому засіданні позивач підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, наполягав на їх задоволенні з підстав, зазначених у позові, та просить його задовольнити.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав та пояснив, що Управління праці і соціального захисту населення діяло в межах законодавства, порушень по питанню нарахування допомоги не було. А в своїй роботі при нарахуванні даних компенсацій вони керуються постановою Кабінету міністрів № 562 від 12.07.2005 року. Просить суд залишити позов без задоволення, посилаючись на те, що провести виплати в повному обсязі відповідно до Закону України ?ро статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” управління не в змозі, оскільки кошти виплачуються в тому обсязі, в якому виділені управлінню із державного бюджету для даної виплати.
Суд заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Згідно ч.5 ст. 48 Закону України ?ро статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ” щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення.
Крім того, суд вважає, що при прийнятті рішення про відшкодування щомісячної доплати слід застосовувати поняття аналогії права згідно ст. 257 ЦК України щодо загального строку позовної давності встановленого тривалістю у три роки.
В судовому засіданні з достовірністю встановлено, що позивач дійсно визнана інвалідом ІІ групи, внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою МСЕК № 091252 від 19.06.2006 р. і віднесений до І категорії учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, згідно посвідчення Серія НОМЕР_1 від 27.10.2000 р. (а.с.7,8) і відповідно до ч.2 ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач має право на щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, а розмір мінімальної заробітної плати відповідно до ч.4 ст.48 вищезазначеного закону визначається на момент виплати. Враховуючи те, що мінімальна заробітна плата на момент проведення позивачу виплат у липні 2008 року становила 525 грн., у березні 2009 р. - 605 грн., в лютому 2010 р. - 869 грн., що стверджується довідкою відділу статистики в м. Канів, то сума невиплаченої щорічної допомоги на оздоровлення, яку відповідач повинен був виплатити, з урахуванням виплачених сум: 14.07.2008 р. - 120 грн., 26.03.2009 р. - 120 грн., 15.02.2010 р. - 120 грн., становить: за 2008 рік - 525х5-120= 2505,00 грн . за 2009 рік - 605х5-120= 2905 грн., за 2010 рік - 869х5-120= 4225 грн.
Відповідно до ч.1 ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії, інвалід ІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи має право на одноразову компенсацію у розмірі 45 мінімальних заробітних плат. Виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника, тобто в червні 2006 р. Враховуючи те, що мінімальна заробітна плата на момент встановлення інвалідності в червні 2006 року була 359 грн., то сума одноразової компенсації, яку відповідач повинен був виплатити з урахуванням виплаченої згідно розпорядження № 2865 від 16.10.2006 р. - 284,40 грн., становить: 359х45-284,40= 15870,60 грн.
Посилання представника відповідача на те, що Закон України «Про Державний бюджет України» є пріоритетним відносно чинних Законів і тому виплати проводились відносно даного Закону не ґрунтується на ч.2 ст.152 Конституції України де зазначено, що Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. А відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року №3477-ІУ, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У рішенні, ухваленому 30 листопада 2004 року у справі «Бакалов проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що для держави неприпустимо пояснювати невиплату боргу браком бюджетних коштів, тому посилання представника відповідача на відсутність коштів не може бути підставою для відмови в задоволенні позову.
Дану позицію також підтримав Верховний Суд України Постановою від 20.02.07р. стосовно позову до Управління праці і соціального захисту населення Червоногвардійської районної адміністрації України Макіївської міської ради про визнання дій неправомірними та стягнення недонарахованих сум на оздоровлення.
В рішенні Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 вказано, що Конституційний Суд України вважає, що оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом, то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст.22 Конституції України не допускається.
Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи державного самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пункт 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.96р. № 9 ?ро застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” визначає, якщо при розгляді справи буде встановлено, що нармативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон який регулює ці правовідносини.
Закон України ?ро статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катасрофи” має вищу юридичну силу ніж Постанова КМУ від 26.07.96р. № 836 ?ро компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, то суд вважає, що підлягають застосуванню вимоги ст. 48 вказаного Закону України ?ро статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, який передбачає право позивача на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.
Крім того слід зазначити, що встановлений ще в 1996 році Постановою Кабміну № 836 від 26.07.96 року розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався не зважаючи на постійне збільшення мінімальної заробітної плати і не відповідає розміру встановленим іншими законами.
Також Закони України ?ро розмір мінімальної заробітної плати” не містили обмежень до застосування ст. 48 Закону України ?ро статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в подальшому будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягає застосуванню ст. 48 Закону України ?ро статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати.
У відповідності до ст. 71 Закону України ?ро статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ” дія положень цього закону не може призупинятись іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
А тому, враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне позовні вимоги позивача задовольнити частково та стягнути з відповідача на його користь недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення, як компенсацію за шкоду, заподіяну здоров'ю інваліду ІІ групи, учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії, за 2008 р. - 2505,00 грн., за 2009 рік - 2905 грн., за 2010 рік - 4225 грн . та одноразову компенсацію учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи в сумі 15870,60 грн.
Крім цього, відповідно до ст.88 ЦПК України суд вважає за необхідне покласти на відповідача сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн. на користь держави.
Від сплати судових витрат сторони звільнені.
На підставі наведеного та керуючись статей 16, 19, 22, 45, 46, 64, 86, 121, 124 Конституції України, ст.ст. 8, 12, 22, 48, 152 Закону України ?ро статус і соціальний захист громадян громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.91 р., ст. 46 ЗУ ?ро загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, рішеннями Конституційного Суду України від 01.12.04 року № 20-рп, Закону України ?ро Державний бюджет” на 2008-2009 роки, Рішенням Європейського суду з прав людини від 30.11.2004 року ?акалов проти України”, правових позицій Вищого Адміністративного Суду України, ст. 268 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 81, 82, 88, 209, 212-214 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_2 до Управління праці і соціального захисту населення Канівської міської ради про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення - задовольнити частково.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення, як компенсацію за шкоду заподіяну здоров'ю особі, що стала інвалідом ІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи за 2008 р. - 2505,00 грн., за 2009 рік - 2905 грн., за 2010 рік - 4225 грн., а всього 9635,00 (дев'ять тисяч шістсот тридцять п'ять грн.. 00 коп.) та одноразову компенсацію учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи в сумі 15870,60 грн.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради в подальшому ОСОБА_2 проводити виплату допомоги на оздоровлення, як компенсацію за шкоду заподіяну здоров'ю особі, що стала інвалідом ІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ - 120,00 грн.
Від сплати судового збору сторони звільнені.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду через міськрайонний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.
Головуючий Г.С.Русаков